2.2. Історична компаративістика

Одним із найважливіших методів історичної соціології має стати порівняльно-історичний аналіз історичних структур. Напрямами можливих досліджень можуть бути соціально-історичні фактори, які зумовлюють виникнення і трансформацію великих груп як соціальних суб'єктів, виявлення історичних особливостей їх соціальної взаємодії. О. Шпенглер у «Занепаді Європи» писав, що порівняння можуть бути благом для історії, оскільки вони розкривають органічну структуру історії [294, с. 130].

Умовою будь-якої наукової критики є порівняння. Не піддаватися гіпнозу власної думки, аби в минулому неможливими здавалися будь-які інші рішення. Покликання історика — перевіряти встановлені ним факти, аби, якщо знадобиться, розглянути їх з різних точок зору.

По суті, компаративістика відіграє для історика роль експеримента. Водночас плідним напрямом співпраці істориків та соціологів можуть стати панельні дослідження, які полягають у дослідженні тих самих об'єктів, але в різний час.

Людська історія створюється цілеспрямованою діяльністю, але не є на­перед визначеним проектом. Всесвітня історія постійно під дією гегелів­ської «хитрості розуму» ухиляється від будь-яких спроб спрямувати її до прокрустового ложа.

Соціальні дії мають багато наслідків, які систематизуються, але з самого початку залишаються непоміченими. Ці дії можна вважати хитрістю розуму, якщо вони проявляються як наслідок індивідуальних раціональних рішень, прийнятих в ході соціального процесу. Ч. Тіллі наголошував, що соціальний процес складається з серії моментів вибору. Наслідок у певний момент часу обмежує коло можливих пізніших результатів [390, с. 345].

Використання принципу історичної діахронії, тобто не з просунутими сучасними показниками, а з попередніми історичними епохами. Горизон­тальний погляд на історію, відповідно до якого те, що відбувається пізніше, просто відрізняється від того, що було раніше, видається більш релевантним, ніж, скажімо, вертикальний, відповідно до якого все, що відбувається пізніше, апріорі посідає більш високий щабель.

Можливість входить в історію через людську думку про неї. Як зазначав X. Ортега-і-Гассет, коли б у кожну мить ми мали перед собою всього лише одну можливість, то не було б сенсу називати це можливістю. Це була б радше гола необхідність. Світ — це репертуар наших життєвих можливостей. Ми осягаємо лише маленьку частину того, чим можемо бути [216, с. 35].

Неможливо вести мову про історичні закономірності, якщо для їх верифікації є лише ексклюзивний випадок спостереження. Потрібен порівняльно-історичний метод, який зважає на зміни, що упродовж певного часу відбуваються в певному просторі. Зокрема, це стосується на думку німецького соціолога Райнера Віденманна, історико-компаративної соціології [412, с. 230].

Можливості моделювання соціально-історичного часу як індивідуаль­ного хронотопу дослідника, що символічно підпорядковує собі весь історичний простір і час, робить можливим осучаснення будь-яких просторово-часових прошарків історичної дійсності. Пошук історичних паралелей та аналогій відбувається у просторовому та часовому вимірах. Історичний детермінізм реалізується не сам по собі, а через політичних лідерів та широкі соціальні верстви.

Історія багатоваріантна, але лише у певний конкретний момент часу. На практиці реалізується завжди лише один варіант. Аналіз альтернатив дає можливість розуміти, чому події розгорталися саме так, а не інакше. Історик, який намагається з'ясувати можливість здійснення певної події в минулому, намагається перенести свої уявлення до часу напередодні цієї події, аби виявити шанси на здійснення певної події.

Оскільки за цих умов демаркаційна лінія сучасного начебто відсунута назад, ми маємо справу з майбутнім у минулому, що вже є минулим для нас. Такий підхід дає можливість побачити роль випадкового.

З історичною компаративістикою пов'язана проблема альтернатив­ності в історії. З історико-соціологічної точки зору правильно брати до уваги лише такі альтернативи, за якими були реальні соціальні сили, інтереси, дійові особи.

Гіпотеза дає попередню відповідь на основні питання дослідження. Програма історичного дослідження найчастіше не має інтерпретації понятійного апарату, попереднього системного аналізу об'єкта дослідження та огляду робочих гіпотез.

Використання істориками соціологічних методів дає можливість роз­ширити коло поз аджер ель ного знання. Саме вдосконалення процедур по­шуку цього типу знання виявляється одиним із шляхів подальшого розвитку історичної науки, це дасть можливість змінити перелік традиційних питань, які історик ставить перед джерелом. Однак досягти цього можливо лише в про­цесі принципової зміни структури поз аджер ель ного знання історика, при цьому соціологія може бути найважливішим елементом такого знання.

У пошуках прихованої історичної інформації історики також можуть звертатися до соціологічних концепцій. Такий тип історичної інформації, як правило, характеризує взаємозв'язки, властиві певним подіям, явищам або процесам. При чому відбувається це опосередковано, через виражені у яв­ній інформації риси, властивості цих подій, явищ або процесів.

Теоретично можна вважати, що в більшості історичних джерел зна­ходиться безмежний обсяг прихованої інформації, яка в силу свого «стихій­ного» походження має більшу достовірність, ніж інформація явна, спеціально внесена до джерела. Гіпотетичний характер отриманої прихо­ваної інформації не зменшує її цінності, просто необхідною є додаткова перевірка даних на інших джерелах.

У 70-80-ті pp. XX ст. заглиблення в дослідження проблематики соціальної історії спонукало до використання нових методів соціально- історичних досліджень, зокрема просопографічної техніки (аналіз автобіографій, листів, протоколів допитів тощо), інтерв'ю-спогадів. Вивчення інтерв'ю-спогадів можна розглядати як метод статистично- кореляційного аналізу або як oral history («усну історію») [400, с. 10].

Поява «історії жінок», «історії повсякденності» роздрібнює історію, але водночас привносить у дослідження частку емпіризму. З відповідною методологією проводиться «мікроаналіз» певного селища, міста, життя окремих родин через взаємозв'язок суспільства та соціальної практики певного суб'єкта. Біографічний метод (У Томас) показує суб'єктивне життєво-історичне значення дій.

Типологізація та ефективне використання зазначених методів соціальних наук можливі лише за умов адекватної соціальної теорії як загальної основи емпіричних досліджень.

Отже, без розширення міждисциплінарних зв'язків фактично немож­ливо домогтися суттєвого накопичення знань. Зокрема, це стосується адекватного розуміння феномену історичного та соціального часу.