РОЗДІЛ 4. ІСТОРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ І ПРОБЛЕМИ ПРОГНОЗУВАННЯ

Філософія історії не дає однозначної відповіді на питання щодо ролі історії у прогнозуванні соціальних явищ. Зокрема, іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет наголошував, що в історії можливе передбачення. Більше того, історія є наукою лише завдяки можливості передбачення. Історик — це провісник минулого [217, с. 322]. Натомість Р. Арон наголо­шував, що зміст, який філософ надає історії, визначає структуру її станов­лення, але врешті не визначає майбутнього [7, с. 217]. Він зазначав, що майбутнє неможливо знати напевно з тієї само причини, з якої неможливо домогтися потрібного пояснення, коли відбувається причинний аналіз минулого [7, с. 111].

На думку К. Поппера, глобальні історичні пророцтва стосовно ідей всесвітньої історії, яка рухається наперед визначеним шляхом, у принципі неможливі. Історичні тенденції не дають підстави розробити на їх основі прогнози майбутнього. Історія знаходиться під потужним впливом поши­рення людських знань, але ми не можемо визначити точне майбутнє розвитку науки. К. Поппер обстоював позицію демократичних поступових соціаль­них перетворень у форматі так званої «поелементної інженерії» [89, с. 325]. Такої ж позиції дотримувався Ф. Хайєк [296, с. 10].

Більшість соціальних мислителів наголошують, що історія вчить лише тому, що вона нічому нікого не вчить. Проте, за великим рахунком, уроки історії навчають лише того, хто хоче на них вчитися. Той, хто пише історію, контролює сучасне. Як це робити, коли минуле є таким же непередбачу- ваним, як і сучасне?

Врешті, прогнозування стало важливим елементом модерної техно­логії соціального управління. Знання минулого залишаться мертвими, якщо ми не знайдемо в них символи сучасного.

Римський історик Лукіан у II ст. н. е. закликав писати історію не для сучасників, а для прийдешніх поколінь. Тим самим він апріорі визнавав, що менталітет історика не може обмежуватися лише минулим.

Засновник тартуської школи семантики Ю. Лотман свого часу зазначав, що становище історика можна порівняти з театральним глядачем, який вдруге дивиться п'єсу. П'єса для нього перебуває в минулому часі, з якого він виймає знання сюжету. Проте водночас як глядач він знаходиться в те­перішньому і нібито заново переживає незнання того, чим ця п'єса закін­читься [153, с. 195].

Французький соціолог П. Бурдьє наголошував, що те, в якій мірі соціальний світ здається нам наперед визначеним, залежить від тих знань, які ми про нього маємо. Соціальна наука отримує тим більше звинувачень у «детермінізмі», чим більше вона просувається у пізнанні. Справжня політична дія полягає в тому, аби користуватися знанням про ймовірне заради збільшення шансів можливого [37, с. 107].

Про значення прогнозу, зокрема для політики, влучно сказав У Черчілль, який наголошував, що бути політиком означає сказати, що відбудеться завтра, через тиждень, через місяць, через рік, а потім вміти пояснити, чому нічого з цього не відбулось.

У 1965 р. А. Тоффлер увів до наукового обігу термін «футурошок», тобто стрес, який виникає у людей, які за короткий термін піддаються великій кількості змін. Футурошок виникає внаслідок накладання нової культури на стару. Нинішній момент людської історії А. Тоффлер розглядає як великий історичний розкол, який можна порівняти лише з часом переходу від варварства до цивілізації [275, с. 13]. З кожною зміною виникає потреба в нових знаннях.

Прогностика стає наукою, предметом якої є дослідження закономір­ностей і способів прогнозування. По мірі того, як соціальні суб'єкти пізнають механізми соціального розвитку, закономірно посилюється їхнє втручання в ці процеси, спроба їх планувати, спрямовувати в потрібному напрямі.

Прогнозні періоди охоплюють прогнози-попередження, короткотермі­нові прогнози (до 5 років), середньотермінові (до ЗО років) та більш тривалі. Точність прогнозу залежить від реалізації умов, покладених в основу його обґрунтування. Прогноз не дає можливості уникнути майбутнього.

Хоча більше не має соціальних проектів, орієнтованих на спільне май­бутнє (розвиваються паралельно різні підходи щодо глобалізації), майбутнє розглядається як відкрита можливість. У цьому контексті прогноз — це, по суті, ймовірне твердження про стан певного явища в майбутньому. Йому властива, звичайно, певна міфологічність.

Міф завжди належить до подій минулого, але значення міфу полягає в тому, що події, які мали місце в певний момент часу, існують за межами часу. Міф однаковою мірою пояснює як минуле, так і теперішнє, і май­бутнє [145, с. 186].

Грузинський філософ М. Мамардашвілі наголошував, що час, як і сві­домість, не є наперед заданим. Майбутнє може бути визначеним, а може й не бути, що радикально змінює не лише уявлення про час, а й науко­ву картину світу.

В основу традиційного погляду на час покладено переконаність у тому, що майбутнє визначається сьогоденням. Докладне вивчення минулого і сучасного дозволяє прогнозувати майбутнє. Таке передбачення майбутнього залишає­ться лише теоретичною можливістю і, виступаючи як необмежена передбачу­ваність, становить лише складову наукової картини світу. І. Пригожин, зокрема, підкреслює, що подібна передбачуваність може бути визнана міфом, який відіграв роль дороговказу в класичній науці [213, с. 215].

Загалом, циклічна парадигма як концептуальна та методологічна ос­нова історичної соціології може бути корисною для розробки методів прог­нозування, які були б адекватними сучасним викликам. Адже циклічність піддається кількісному виміру, що й дає можливість прогнозувати тенденції суспільного розвитку.

Властивість психіки людини випереджати події зовнішнього світу є од­нією з найефективніших стратегій пристосування до соціального середо­вища. Подібно до цього й соціальне прогнозування здійснюється з метою оптимального впливу на прогнозоване явище.

По суті, це нормативний прогноз бажаного стану, який має форму­ватися на засадах певних норм та ідеалів з визначенням можливих шляхів і термінів.Таким плануванням займається соціальна інженерія.

Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за умови збереження наявних тенденцій. Він визначає можливі стани об'єктів прогнозування в майбутньому [167, с. 10].

Римський клуб є фундатором розробки глобальних прогнозів. Перша доповідь «Межі зростання» (1972) була відображенням панування фактор­ного підходу. Однак масштаб завдання вимагав введення до методології соціального аспекту, який реалізувався в розробці оцінок ефективності виробництва за показниками якості життя.

У доповіді 1976 р. «За межами століття марнотратства» більше уваги приділялося індикаторам рівня життя для різних типів суспільства. Потім більшу роль почав відігравати інституційний ракурс прогнозування.

У 1980 р. було підготовлено доповідь «Віхи майбутнього», яка поєднала класичний та інституційний напрями економічної науки. Автори доповіді вбачали джерело стабільності у трьох чинниках: системі цінностей, формі політичного управління, економічній системі. Синерге­тичні підходи дали змогу враховувати ступінь невизначеності та вплив факторів свідомості.

Прогностичні дослідження інтенсивно розвиваються в парадигмі транзитології. Перехідний стан не лише окремих національно-державних утворень, а й багатьох світових цивілізацій і людства загалом стимулює особливу увагу до різних факторів соціальної інженерії, конструювання політичних інститутів, рецепції принципів правових систем розвинутих демократичних країн, формування нового типу культури на фундаменті західного набору цінностей та пріоритетів, переосмислення традицій та історії народів. По суті, парадигма транзитології пов'язує глобальні світові довготривалі тенденції розвитку та певні локальні процеси.

Чим більш складним стає сучасне суспільство у своєму глобальному вимірі, чим гостріші проблеми постають перед людством, тим більш нагаль­ною є потреба точного бачення перспектив. Цей чинник стимулює появу низки прогнозів. Загальним стає визнання того, що майбутнє слід не лише передбачати, а й створювати, визнається багатоваріантність розвитку подій, усвідомлюється важливість пізнання історичної причинності, значущість міждисциплінарних досліджень.

Соціальна інженерія розглядається як сукупність підходів прикладної соціології, орієнтованих на цілеспрямовані зміни організаційних структур, які визначають людську поведінку та забезпечують контроль за нею. Людина стає одним із видів сировини, яка підлягає цілеспрямованій обробці [167, с. 20].

Ми можемо прогнозувати, лише послуговуючись загальновизнаними символами та соціальними нормами, адже соціальні правила становлять глибинні основи людської історії. У цьому контексті цікавим видається ф'ючерсний метод прогнозу, який ще раз доводить, що технократи наполегливо намагаються підмінити проблему прогнозного вибору питанням «сухого» підрахунку можливостей.

Наприклад, під час війни в Іраку в Інтернеті приймалися ставки сто­совно того, скільки протримається Ірак. За середнім арифметичним багатьох передбачень прогнозувалося, що війна триватиме до червня 2003 р. [412, с. 44]. Цей метод прогнозу більше нагадує визначення середньої температури по госпіталю. Врешті, як зазначав Кастанеда, коли тебе неможливо перед­бачити, ти є невразливим.

Завдання прогностики полягає в розробці насамперед застерігаючого знання та в аналізі виявлених альтернативних сценаріїв майбутнього. Оголошені несприятливі прогнози мають підвищену ймовірність реалізації. При цьому слід пам'ятати, що точні науки розглядають як близькі до немож- ливостіу нашому земному масштабі події, близькіу порядку 10¹⁵ [26, с. 75].

Російський соціолог А. Давидов пропонує в процесі соціального прог­нозування враховувати особливості соціального часу. Зокрема, він зазначає, що при прогнозуванні найближчого майбутнього недостатньо враховувати лише минуле та теперішнє, потрібно насамперед враховувати віддалене майбутнє. Тому метод екстраполяції від минулого і теперішнього у май­бутнє не є цілком адекватним для соціальних процесів. Більш релевантним є метод інтерполяції, коли за минулим, теперішнім та віддаленим майбутнім прогнозується найближче майбутнє. Але поки що, зазначає А. Давидов, не зовсім зрозуміло, за допомогою яких методологічних процедур можна достовірно визначати віддалене майбутнє [70, с. 101]. Зазначимо, що такі методологічні процедури можуть бути розроблені в циклічній парадигмі історичної соціології.

Загалом, світ все ще продовжує вірити у прогрес, тому що єдиною альтернативою йому видається загальний відчай. Проте концепція «золо­того мільярда» остаточно підірвала класичну концепцію прогресу — орієн­тацію на краще майбутнє для всього людства [197, с. 46]. Зокрема, і аме­риканський варіант глобалізації розглядається як певний проект соціальної інженерії.

У ширшому розумінні соціальна інженерія є особливою діяльністю, орієнтованою на цілеспрямовану зміну та регулювання різних організацій­них структур. При цьому соціальна стратегія сприймається як галузь прик­ладної соціології, яка займається регулюванням поведінки та установок людей, розробки технологій контролю за ними. Однак не слід забувати, що життя — це те, що відбувається, поки ми будуємо якісь плани.

Значення мають більш-менш точні наукові прогнози, які враховують різноманітні локальні обставини, специфічні умови розвитку, тобто фактично такі прогнози, які самі собою виправдовуються.

На думку А. Ячного, вітчизняна соціальна інженерія з'явилася внаслі­док технологічної хвилі, яка вже втрачає свою новизну на Заході, але має підвищену актуальність для пострадянського суспільства. Соціальна інженерія — результат міждисциплінарного та практичного синтезу управлінської діяльності [331, с. 58], вона розрахована насамперед на стабільні соціальні системи. Успіх соціально-інженерної діяльності полягає у володінні соціальною теорією, адекватною масштабу міждисциплінар­ного статусу вирішення завдань.

Зокрема, політична соціальна інженерія спрямована на використання знань про розгортання певних тенденцій для планового формування необхідних характеристик соціальних інститутів. Натомість «приватна» соціальна інженерія покликана забезпечувати соціальні зміни малими кроками в невеликих масштабах за проектом наведення порядку в певних сегментах системи, після чого внаслідок досягнення критичної маси нового порядку він встановлюється у системі загалом.