3.4. Демографія

Демографічні показники є важливим критерієм ідентифікації певних фаз циклу для різних соціальних суб'єктів. Основний склад людства — це незлі­ченні покоління людей, які вже померли, або ще не народилися. Тому проблема історичної демографії насамперед пов'язана з визначенням прогностичних методів досліджень.

Вподовж історії ми спостерігаємо суперечливе ставлення до збіль­шення чисельності людства. А. Сміт вважав, що найбільш достовірний по­казник процвітання будь-якої країни — це збільшення чисельності її жителів. Проте демографічний вибух на нинішньому етапі відбувається в країнах, що є найбіднішими, а багаті країни, навпаки, потерпають від несприятливої демографічної ситуації.

А. Тоффлер визначив за масштаб історії процес зміни поколінь від верхнього палеоліту до середини XX ст. За цей час змінилося 800 поколінь.

3  них 750 жили в печерах, 70 поколінь знали писемність, 6 — книговидання,

4  — точний рахунок часу, 2 покоління — електромотор [276, с. 15].

Демографія — наука про закони відтворення населення в його історичній обумовленості. У 1662 р. в Лондоні вийшла книга Дж. Граунта «Природні та політичні спостереження, зроблені у згаданому переліку на основі бюлетенів смертності», яка вперше зафіксувала наявність певних закономірностей у демографічних процесах. Бельгієць А. Гійяр в 1855 р. визначив демографію як природну та соціальну історію людства.

Отже, демографія вивчає закономірності явищ та процесів, які в сукуп­ності складають процес відтворення населення (народжуваність, смертність, шлюбність, статево-вікова та шлюбно-сімейна структура населення, їх залежність від умов життя, особливостей культурних та природних факторів).

Демографія пізнає динаміку процесу відтворення населення, роз­робляє прогнози майбутньої чисельності населення, його склад, а також заходи з управління демографічними процесами, рівні смертності та народ­жуваності. Демографічну структуру складають дані про професію, освіту, етнічний статус, стать та вік [ЗО, с. 12].

До середини XX ст. демографія розвивалася головним чином як демо­графічна статистика. Економічна демографія вивчає вплив економічних факторів на демографію в різні історичні епохи. Етнічна демографія досліджує етнічні особливості демографічних процесів, міграції населення. Соціальна демографія аналізує взаємодію соціального та демографічного розвитку, особливості, мотиви, ціннісні орієнтації демографічної поведінки [230, с. 116].

Американський біхевіорист Б. Скіннер наголошував, що найкращі контрацептиви лише тоді контролюватимуть народжуваність, коли люди будуть їх використовувати [240, с. 29]. Таке бачення пов'язує демографію з соціологією культури.

К. Леві-Стросс сформував теорію шлюбних обмінів як результату обміну жінками між багатьма соціальними групами. Так само здійснюється й обмін генофондом. Зокрема, він виділив патрілокальну та патріліальну організацію суспільств. Так, за патрілокальної організації одружені пари живуть у батьків, діють правила ендогамії [390, с. 135].

Демографічна історія вивчає тенденції розвитку народжуваності, смертності, шлюбності, досліджує специфіку родинних зв'язків. Також з'ясовується, як люди минулих епох ставилися до народження та смерті, хвороб та старості, до дітей та жінок. Цікаво, що майже у всіх промислово розвинутих країнах коефіцієнт відтворення населення в 1930-1939 pp. був меншим за одиницю, тобто вмирало більше, ніж народжувалося [ЗО, с. 19].

Родина є найбільш ранньою формою групового життя. Від циклу сімейного життя залежить структура родини: син-мати-батько, син-мати-без батька, син-батько-без матері, жінка-чоловік-без дітей.

Соціологія сім'ї визначає цей соціальний інститут як групу осіб, об'єднаних зв'язками спорідненості, дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми. Шлюб — це суспільно схвалений сексуальний союз між двома дорослими індивідами. Групова гармонія є ос­новою суспільної гармонії.

Моногамія та полігамія більше залежать від релігійних та цивіліза- ційних традицій. Якщо більше одного шлюбного партнера, мова йде про полігінію, коли чоловік перебуває у шлюбі водночас із кількома жінками, та рідшу форму — поліандрію, коли одна жінка перебуває в шлюбних відносинах із кількома чоловіками.

Середньовіччя не знало дитинства як особливої вікової та психологіч­ної категорії, до дитини ставилися як до маленького дорослого.

Епідемія «чорної смерті» в середині XIV ст. спустошила населення Європи. Тоді батьки дорого брали за одруження дочки [378, с. ЗО]. Пізнє середньовіччя та ранній новий час стали етапом формування родини як ядра нової організації економіки.

У XVII ст. нова система педагогіки поставила дитину в епіцентр своїх інтересів.

Історична демографія пов'язана з генеалогією. Генеалогічні дослід­ження розвиваються в медицині та історії.

В історії родини, як у краплі води, відбивається історія народу. Біографія людини є складовою частиною історії держави, вона віддзеркалює основні тенденції певного історичного періоду.

Вважається, що генеалогія виникла з культу предків. З розвитком класових відносин у суспільстві панівні верстви намагалися юридично за­кріпити своє привілейоване місце в соціальній ієрархії. Так створювалися перші генеалогічні древа.

Римський діяч Катон Старший (234-149 pp. до н. е.) заклав ранній науковий фундамент генеалогії, коли вів описи родоводів царів. За часів середньовіччя в Європі генеалогія була частиною цивільного права. Герольдії вели родоводи, складали герби. Доба Відродження дала нам першу документальну спробу «селекції» homo sapiens. Приводом до цього було бажання французької королеви Катерини Медичі (XVI ст.) створити породу людей-карликів.

З XIV ст. у Франції з'явилися актові книги з реєстрації народжень, шлюбів, смертей. В Україні актові книги католиків збереглися з XVI ст., а у православних — з XVII ст. [242, с. 6].

У 1706 р. в Берлінському університеті була створена кафедра геральдики та генеалогії. Новий науковий етап у розвитку генеалогії настав 1865 p., коли чеський вчений Мендель відкрив закон успадкування. Це дало можливість поєднання генеалогії з генетикою, що врешті тісніше зв'язало історію із медициною.

Застосування генеалогічних методів в генетиці пов'язано із засновником євгеніки Френсісом Гальтоном (1822—1911). Він ввів «тест» у психологію, зокрема дослідив родоводи 400 видатних осіб. Водночас євгеніка намагалася підтвердити поділ людей на вищі та нижчі раси. У зазначеному контексті розроблялися правила заборонних демографічних дій, так звана негативна євгеніка. Натомість заохочувальні дії пов'язувалися з позитивною євгенікою.

За часів нацизму діяла програма «Лебенсборн» (Вогнище життя) щодо «відтворення арійців». Від «арійців-виробників» за період 1935-1945 pp. народилося 12 тис. дітей, серед цих дітей смертність в середньому була вищою, ніж у загальній популяції. Цей дослід апріорі також довів безперспективність сучасної ідеї «клонування» людей, позбавлених кармічних зв'язків із предками.

Отже, генеалогія — це наука, яка вивчає походження та історії родин в соціально-історичному та медично-генетичному аспектах. У зазначеному контексті вона може розглядатися як спеціальна допоміжна дисципліна історичної демографії, що допомагає здійснювати перехід від макрооб'єк- тів дослідження до їх першоджерел, тобто до історії конкретних родин, які, врешті, й складають суть історії.

Розробка та аналіз дерева роду пов'язані із складними архівними пошуками. Створюються своєрідні історії дерева роду, які дають можли­вість з'ясування, зокрема, демографічних відносин між тими людьми, котрі живуть в одному часі.

Родовід, за генеалогічною термінологією, це «легенда», яка складає­ться на основі відомостей про всіх членів родини. Проте створення родо­воду — це не кінцева мета, а лише етап до наступних досліджень [352, с. 24].

Занепад аристократії поступово перетворив генетику в суто наукову дисципліну. У СРСР після 1917 р. генеалогія була оголошена шкідницькою дворянською наукою.

Ситуація змінилася із запровадженням в історію досліджень масових джерел. В Україні історик О. Оглоблін (1899—1992) створив перші україн­ські генеалогічне та геральдичне товариства. Генеалогічні дослідження відроджують генетичну пам'ять, збагачують історичними даними, сприяють віднайденню загублених зв'язків.

Народний звичай в Україні вимагав від шлюбної пари знати свій родовід до сьомого коліна. Загалом генетичний анамнез на дереві роду дає 32 особи (стільки ж зубів) з одного боку батьків. Отже, для обох батьків це число 64, яке в міфології символізує Всесвіт. Як тут не згадати, що кожна людина і є Всесвітом у мініатюрі.

Американська церква Святителя Останнього дня (мормони) поставила собі за мету хрещення всіх людей, які будь-коли жили на Землі. Створено генеалогічний індекс на 120 млн. осіб із 90 країн.

У контексті історичної демографії найбільш досліджена історія Європи. Німецький соціолог Н. Еліас наголошував, що зростання чисельності населення після Великого переселення народів призвело до того, що в Європі VIII-IX ст. не залишилось вільного простору. Він говорив про перенаселення, коли зростання населення в певних районах призводить до того, що за даною організацією суспільства виявляється можливим задоволення стандартних потреб все меншої кількості людей [320, с. 34].

Зокрема, це зіграло суттєву роль у соціогенезі хрестових походів. Адже поряд з ідеями розвитку внутрішньої колонізації нових земель по­силювався соціальний тиск, який направляв віру на необхідність завою­вання Святої Землі. Так боротьба за нові землі стала боротьбою за віру.

Люди, які народилися в одному соціальному середовищі та приблизно в один час, неминуче підпорядковуються аналогічним історичним впливам. Загальний відбиток, який накладає вікова спільність (когорта), утворює покоління. Когорта розглядається як сукупність людей, які переживають в один час однакові події. Когорта, утворена за критерієм року народження, і є поколінням. Всі інші когорти, утворені за критерієм інших подій, скла­даються з різних сучасників.

Дослідження інтенсивності соціальних процесів на різних етапах життя когорт дає можливість побачити їхню динаміку у зв'язку з конкретними змі­нами умов життя. Такий підхід до історії дає можливість, наприклад, з'ясу­вати, чому з усіх можливих установок у певної групи домінують саме певні.

Вікові межі поколінь змінюються, звужуються або розширюються, залежно від темпу соціального розвитку. Були в історії покоління «довгі» та «короткі». Поколінням властиве взаємопроникнення.

У часи середньовіччя в Європі щільність населення зменшувалася внаслідок його нерівномірного розміщення. X. Ортега-і-Гассет наголошував, що з VI ст. до 1800 р. Європа не могла досягнути кількості населення вищої, як 180 мільйонів. Проте ліберальна демократія та технічне знання сприяли тому, що, за підрахунками Вернера Зомбарта, європейське насе­лення зросло від 180 до 460 мільйонів. За три покоління воно створило гігантську людську кашу, що прорвалася потоком на історичний простір і за­лила його [216, с. 41].

Демографічні історичні дослідження, зокрема, дають можливість знахо­дити приховані чинники багатьох історичних процесів. Наприклад, до XII ст. Захід у відносинах із Сходом був імпортером. Проте демографічні зрушен­ня зробили можливим розвиток ремесел. Зростання чисельності населення сприяло збільшенню площі обробки зернових; підвищення продуктивності завдяки збільшенню кількості робочих рук дало можливість зібрати в міс­тах ремісників та утримувати їх. Проте старість, як зазначає Марк Блок, по­чиналася дуже рано. Цим світом правили порівняно молоді люди [26, с. 143].

Історичний процес кваліфікується як продукт діяльності, котрий акумулював ефект продуктивних та репродуктивних зусиль, що доклада­лися в процесі людської діяльності у структурах, створених попередніми поколіннями. Діти вступають в контакт зі своїми предками лише через посередництво батьків.

Століття — це життя в середньому трьох поколінь. Отже, загалом можна констатувати, що історія є результатом діяльності багатьох поколінь. Проте технічний прогрес збільшив психологічну дистанцію між різними поколіннями. Людина сучасності відчуває себе кращою за предків.

Іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет слушно зазначав, що зміни життє­вого світосприйняття, які є вирішальними в історії, настають у формі генерацій.

Генерація є ані жменькою вищих особистостей, ані просто масою. Це нове, цілісне соціальне тіло зі своєю добірною меншиною і своєю юрбою, закинуте у світ певною життєвою траєкторією. Генерація — динамічний компроміс між масою та індивідом — є найважливішою концепцією історії і, так би мовити, тим шарніром, на якому вона рухається.

Представники генерації приходять у світ, позначені певними типовими рисами, що надають їм схожості, на противагу попередній генерації. У межах цієї ідентичності можуть бути до такої міри відмінні індивіди, що, будучи сучасниками й вимушені жити поруч, іноді почуваються антагоністами.

Генерації постають одна з одної, тож нова стикається з формами, пород­женими попередньою. Для кожної генерації життя є процесом у двох вимірах: в одному генерація одержує вже пережите попередньою, у другому — пус­кається самопливом.

Дух кожної генерації залежить від рівняння, утвореного цими двома складниками, ставлення до них більшості індивідів. Якщо кожна генерація позначена своїм власним світосприйняттям, органічною єдністю внутріш­ніх нахилів, то можна сказати, що кожна генерація має своє покликання, свою історичну місію [216, с. 317-320].

З кожним поколінням кількість предків подвоюється. Батько старший за свою першу дитину на 30-35 років. Мати старша за свою першу дитину на 20-25 років. Загалом на одне століття припадає приблизно три покоління за чоловічою лінією та чотири за жіночою. Людина, яка народилася в сере­дині XX ст., мала 8,5 мільярда предків. Розгадка цього феномена полягає у шлюбах в минулому між далекими родичами (редукція предків).

Цикли розвитку соціальних когорт (поколінь) можна визначити досить приблизно. Кожне покоління, досягнувши повноліття, витрачає перші 15 років на виклик поколінню, яке посідає провідні позиції в ключових соціальних інститутах, потім у наступні 15 років воно саме очолює всі най­важливіші структури, після цього нове покоління починає претендувати на статус наступника.

Події минулого, перескакуючи через віки та покоління, переслідують нас та вносять корективи в наше життя. Минулі покоління, як наші молодші брати. Покоління прийдешні не повинні забувати, що попередники не мали того досвіду та знань, якими володіють вони. Відчуття історизму лише тоді може бути повноцінним, коли воно є гуманним до справ поколінь минулих епох.

Марксистська парадигма історії зазначає, що кожен етап історії застає певну суму продуктивних сил, історично обумовлене ставлення людей до природи та один до одного, успадковану від попереднього покоління масу капіталів та обставин, які, з одного боку, видозмінюються новим поколінням, а з другого — визначають його умови життя, надають розвитку певний характер. Отже, обставини творять людей такою ж мірою, як і люди творять обставини. Традиції у переробленому вигляді успадковуються наступними поколіннями.

Зокрема, К. Маркс у «Економічно-філософських рукописах 1844 року» зазначав, що попит на лкдей неминуче регулює і виробництво людей, як і будь- якого іншого товару. Якщо пропозиція суттєво перевищує попит, то частина робітників опускається до злиденного рівня [119, с. 183].

Разом з тим історія є не що інше, як послідовна зміна окремих поколінь, кожне з яких використовує матеріали, капітали, виробничі сили, передані йому всіма попередніми поколіннями [119, с. 355].

Водночас із розвитком концептуальних засад історичної демографії формувались і її методологічні підходи. Насамперед це аналіз особистих документів, біографій, неформалізовані інтерв'ю, спостереження, включені в певне соціальне середовище, а також статистичні методи аналізу.

У 20-ті pp. XX ст. соціологи У Томас та Ф. Знанецький на основі вивчення приватних документів, листів, автобіографій проаналізували життя емігрантських польських фермерських сімей у США. Заборона работоргівлі 1815 p., яка призвела до браку робочих рук, стимулювала притік європейських мігрантів до Америки. Проте західні цивілізаційні порядки, наприклад, після деколонізації не були встановлені там, де вихідці з Європи не становили більшості населення.

Наприклад, сучасний Ізраїль, на думку багатьох аналітиків, існує на демографічній бомбі сповільненої дії, оскільки народжуваність серед палес- тинців перевищує рівень народжуваності в єврейських родинах, а внаслідок повстання скоротився приплив євреїв ззовні. Все це ще раз доводить важливість демографічних даних для тлумачення історії.

Певний інтерес становлять дослідження повсякденного життя різних демографічних груп. Зокрема, в умовах соціального модерну його характеризують: розширення сфери праці та відділення суспільної праці від родинного життя, послаблення контролю над родиною з боку суспільства та соціального оточення, відділення робочого часу від часу відпочинку з роз­ширенням діапазону останнього, стурбованість товарним споживацьким життям, яке має не лише утилітарне, а й символічне статусне значення (похід у магазин не залежно від реальної потреби) [295, с. 108].

Водночас модерн своєрідно позначився на демографічних процесах. З огляду на це Є. Капіца, доктор фізико-математичних наук, професор Інституту фізичних проблем РАН висунув гіпотезу «демографічного переходу». На його думку, цей загальний для всіх країн історичний переворот, що полягає в початковому різкому збільшенні швидкості зростання популяції країни, змінюється потім таким же стрімким її зменшенням, після чого чисельність населення стабілізується. Результатом цієї революції стане новий режим розвитку людства. «Демографічний перехід» вже пройшли так звані розвинуті країни, і тепер, лише на 50 років пізніше, він відбудеться у країнах, що розвиваються. Перехід супроводжуватиметься зростанням виробничих сил і переміщенням значних мас населення із сіл до міст, а після його завершення настане глибока зміна вікового складу населення [109, с. 7].

Урбанізація, підвищення рівня життя, скорочення смертності сти­мулюють зменшення рівня народжуваності. За деякими прогнозами ООН, до 2015 р. у світі буде 1,5 млрд. бідних. Значна частина їх житиме в містах. Чинниками демографічного процесу стануть міграція внаслідок зовнішньої експансії, хаотична міграція кочових племен, кліматичні зміни, поширення глобальних інфекцій, СНІДу [382, с. 134].

За прогнозом ООН, до 2050 р. чисельність населення нинішніх цивілізацій суттєво зміниться. Якщо нинішню кількість населення взяти за 100 %, то чисельність населення православної цивілізації зменшиться з 4,5 % до 2,4 %, західної християнської — з 13,2 % до 8,9 %, конфуціансько- буддійської — з 28,2 % до 22,2 %, натомість збільшиться чисельність найбіднішої африканської цивілізації з 9,2 % до 16,6 % та найбільш агре­сивної мусульманської — з 17,5 % до 19,6 %. [329, с. 24].

Отже, концепція «золотого мільярду», навіть у разі успішної вестернізації ісламського світу, реально може призвести до справжнього зіткнення цивілізацій.

Подальші історичні демографічні дослідження у контексті циклічної парадигми історичної соціології мають зосереджуватися на аналізі взаємозв'язку між демографічними показниками та етапами розгортання циклів. У такому разі демографічні дані відіграватимуть суттєву прогнос­тичну функцію.