РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ ІСТОРИЧНОЇ СОЩОЛОГІЇ, ГАЛУЗЕВИХ СОЦІОЛОГИ! ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Поєднання теоретичних та методологічних можливостей історії та соціології створює таку наукову сферу, коли вже не історія як наука визначає спосіб пояснення соціальної реальності, постановки і вирішення наукових проблем, а лише принцип історизму, поширений і на саму історичну науку. Це означає, що все, що стало в суспільстві традиційним, врешті змінюється на щось інше, тобто кожна попередня форма є лише підґрунтям для наступної. Отже, історична соціологія використовує історичний зв'язок між подіями, явищами, процесами, складовими соціальної структури як один із різновидів соціального зв'язку. Саме тому історія становлення власних предметів галузевих соціологій відрізняється від історичної соціології, пристосованої до відповідного предмета тим, що в кожній із розглянутих галузевих соціологій досліджується історичний контекст як тип соціального зв'язку.

Людина поєднує в собі абстрактні істоти homo politicus, homo oeconomicus, homo religiosus, які є предметами різних наукових досліджень. Проте холістичні дослідження, які виходять за межі певної інтелектуальної моди постмодерну, досі недостатньо широко використовували циклічні підходи до вивчення різних соціальних феноменів. Адже знання фрагмен­тів, досліджених окремо, один за одним, ніколи не приведе до пізнання цілого як складної системи. Розроблені з цією метою соціальні теорії типо­логічно можуть поділятися на пояснюючі (тобто такі, що долають розрив між теорією та емпірикою), евристичні (які дають відповіді на питання щодо природи соціальної реальності), аналітичні (які класифікують по­няття, зокрема в рамках існуючих теорій).

Дискусії на XV Світовому соціологічному конгресі підтвердили тенден­цію до своєрідної атомізації соціології. Нові спеціальні соціологічні теорії, покликані досліджувати закономірності розвитку та функціонування соціаль­них спільнот, соціальних інститутів та процесів, все більше віддаляються одна від одної. Здається, що нині ми знаємо все більше про все менші соціальні об'єкти, але, на жаль, втрачаємо загальне бачення.

Американський поет XIX ст. Еліот слушно висловився, щоправда, не з при­воду міждисциплінарності, але, на нашу думку, досить вдало розкрив її проблематику: там, де є мудрість, втрачено знання, де є знання, втрачено доступ до інформації, яка дає можливість їх нарощувати і оновлювати, там, де є доступ, виникає проблема дефіциту даних.

Соціум та індивід немовби обмінюються своїми суб'єктивними цінностями. Як слушно зазначає П. Штомпка, одна система розкриває свої можливості для взаємодії з іншою [295, с. 6]. Те саме відбувається між національно-державними та цивілізаційними утвореннями. Тому знання окремих фрагментів навіть не дає можливості зрозуміти ці фрагменти, але робота з синтезу може проводитися лише після аналізу. Вона — продов­ження аналізу, його сенс та виправдання. Це особливо важливо для історичної соціології, адже історичні події та соціальні зміни найчастіше є результатом певної системи причин, жодна з яких не може вважатися першопричиною.

Отже, соціологічна наука диференціює дійсність, аби краще її дослідити, завдяки перехресному вогню міждисциплінарних та порівняль­них методологічних підходів, які безперервно перекривають один одного та наближають нас до більш повного розуміння феномена розвитку різних соціальних механізмів [225, с. 68]. Спробуємо поглянути з цієї точки зору на можливості циклічної соціальної парадигми історичної соціології.

Класик соціологічної думки Макс Вебер слушно зазначав, що підста­вою для диференціації наук мають бути концептуальні зв'язки між проблемами. Отже, «там, де за допомогою нового методу досліджується нова проблема й завдяки цьому знаходиться істина, відкриваються нові точки зору, виникає нова наука» [285, с. 14]. Саме таким чином можна трактувати розвиток історичної соціології.

У зазначеному контексті ключовою проблемою є з'ясування міждис­циплінарних аспектів історичної соціології, їхнього значення для евристич­них можливостей найважливіших галузевих соціологій. Формами між­дисциплінарної взаємодії, актуалізованої історичною соціологією, можуть бути запозичення окремих наукових напрямів, спостереження, висновки, цілісні концепції.

У цьому розділі проілюструємо, як запропонований концепт застосо­вується на макрорівні (міжнародні системи), на середньому рівні (корпорації, політичні партії), на мікрорівні (соціальні тендерні, демогра­фічні групи, когорти), а також в деяких інституціональних системах суспільства (право, освіта, наука, релігія).

Мова піде про прикладні циклічні моделі, які характеризують авторський підхід до історичного аналізу розвитку найважливіших соціальних інститутів та форм організації соціального життя. Зокрема, спробуємо ідентифікувати предметні межі, показати завдання та пізна­вальні можливості запропонованого підходу в галузях, які загалом характе­ризують різні аспекти соціального як наукової проблеми.

У зв'язку з цим розглядається історична політична соціологія як синтетична наукова дисципліна, пов'язана з історією, соціологією, політо­логією. Етнічні, військові, міжнародні аспекти феномена політичного, що виокремлюються як самостійні наукові галузі, відповідно пов'язані з істо­ричною етносоціологією, історичною воєнною соціологією, історичною соціологією міжнародних відносин. Соціальна історія розглядається насамперед як повсякденне життя, символічно повернуте в минуле.

Питання матеріального виробництва, економічних відносин у со- ціально-історичному контексті розглядаються крізь призму історичної економічної соціології.

Найтонші та найскладніші соціально-історичні аспекти духовного життя, пов'язані з проблемами взаємодії історії та психології, історії та культури, історії та релігії, історії та освіти, історії та науки як соціального інституту, історії та права висвітлюються в параграфах, де розкривається суть історичної соціальної психології, історичної соціології культури, історичної соціології релігії, історичної соціології освіти, історичної соціології науки, історичної соціології права.

Проблеми впливу просторових чинників на соціально-історичний процес з точки зору циклічних підходів порушуються у параграфах, присвячених історичній соціальній географії, історичній соціальній екології, історичній соціальній глобалістиці.

Тендерні та демографічні аспекти як предмети вивчення в рамках методологічних підходів, пропонованих історичною соціологією, розгля­даються в частинах монографії, що стосуються тендерної історичної соціо­логії та історичної демографії.

Нарешті, у заключному розділі монографії ставиться питання прогно­стичних можливостей використання моделі універсального епохального циклу в соціальному прогнозуванні.