1.2. Джерелознавчий аналiз

Робоча схема поділу джерельного матеріалу на три його великі комплекси залежить від об'єкту й мети дослідження, а також від структури монографії.

Першу велику групу становлять історико-літературні твори 30 — 80-х рр. XVIII ст., котрі були написані на Лівобе­режній Україні військовими канцеляристами. Козацькі літописи цього періоду є основним предметом моногра­фічного дослідження. Автор насамперед вивчив такі першочергові джерела:

1. "Короткий опис Малоросії" (Летопись Самовидца. — К., 1878). 1999 р. у 7-му випуску "Iсторiографiчних досліджень в Україні" відомий археограф Ю.Мицик видав незнаний раніше список цієї пам'ятки, який зберігся лише частково й охоплює події 1701 — 1730 рр.

2.Чернігівський літопис. Першу редакцію цього твору за двома списками, опис подій в котрих закінчується відпо­відно 1652 та 1750 рр., надрукував М.Білозерський у збірни­ку "Южнорусские летописи" (К., 1856). Другу редакцію, представлену списком Персидського, яка охоплює події 1587 — 1725 рр., було видано О.Лазаревським (Киевская ста­рина. — 1890. — № 4, № 5, № 6 і того ж року в Києві окремим випуском). Першу частину 4-го (Київського) списку опу­блікував Ю.Мицик (Сіверянський літопис. — 1996. — № 4), а другу, котра містить історичні записи 1726—1764 рр., — О.Апанович (Україна. Наука і культура. — Вип. 23. — К.,1989).

3.                                    "Краткое       літоизобразительное знаменитых и памяти достойних дійств и случаев описаніе" (Южнорусские лето­писи, открытые и изданные Н.Белозерским.— К., 1856). Друга редакція пам'ятки під назвою "Літописец, или опи­саніе краткое знатнійших дійств и случаев" побачила світ у "Сборнике летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси" (К., 1888).

4. "Короткий опис про козацький малоросійський на­род" П.Симоновського (М., 1847).

5.                                     "Зібрання      історичне" С.Лукомського (Летопись Само­видца. — К., 1878).

6.                                        "Короткий   літопис Малої Росії" В.Рубана (СПб., 1777).

За своїм змістом, характером, конструкцією викладу, а

частково й ідейним спрямуванням до вищеперелічених пам'яток прилягає "Літописна оповідь про Малу Росію" О.Рігельмана (М., 1847; друге видання. — К., 1994).

Зважаючи на специфіку дослідження, проводилося вивчення маловідомих досі списків опублікованих джерел у рукописних відділах і архівах. Так, в !нституті рукописів НБУ ім. ВЛ.Вернадського автор ознайомився з 7-ма списка­ми "Короткого опису Малоросії".

Важливим джерелом для студій з обраної тематики є список, який зберігається у збірнику Теодора Маньківсько- го (I, 581; I, 593). Розповідь про події в продовженій частині літопису доведено до 1776 р. Значне місце у творі відводить­ся зображенню церемонії обрання на гетьманство Кирила Розумовського та змалюванню перебігу російсько-турець­кої війни 1768—1774 рр. Автор вміщує також цікаву інфор­мацію, котра має безпосереднє відношення до суспільно- економічного становища Лівобережної України в 1740 — 1770-х рр., розповідає про внутрішнє життя на Запоріжжі, призначення й переміщення на посадах козацьких стар­шин, російських офіцерів та генералів. Загалом текст пам­'ятки характеризується детальністю і точністю у відтворенні історичних подій. Ще один рукопис (312/689 с.) привертає увагу багатьма маргіналіями кінця XVIII ст., які конспективно переказують зміст твору. Серйозними за­мітками переписувача та вставками з польських джерел відзначається текст, укладений полковим канцеляристом Онисимом Білогрудом (I, 7379). Список, котрий збер­ігається під шифром I, 58240, Лаз. 59, є копією з відомого збірника Розумовського.

У фондах Ыституту рукописів автор познайомився з копією II частини "Аналів Малої Росії" Ж.Б.Шерера (I, 6699), написаною російського мовою у 1813 р., в основу якої було покладено "Короткий опис Малоросії", та з перекла­дом усієї праці французького історика, вміщеним до "При­пасов для украинской истории" В.Я.Ломиковського (I, 54664, Лаз. 34). Нашу увагу привернув і рукописний при­мірник "Короткого літопису Малої Росії" В.Рубана (I, 5423).

Вивчив дослідник також список "Короткого опису Ма­лоросії" кінця XVIII —початку XIX ст. з фондів ЦД!АУ в Києві (КЮНЛ,№2!).

Кожен окремий список літопису є досить важливим джерелом для дослідження не тільки історії тексту, а й суспільно-політичної та історичної думки епохи. Роль без­посередніх оціночних реалій виконують висловлювання пе­реписувачів про пам'ятку, викладений у ній фактичний матеріал, ідейний зміст тощо. Під цим же кутом зору слід розглядати замітки, котрі характеризують сприйняття тво­ру читачами. Особливо цікавими є передмови з висловлю­ваннями про значення історичної науки в тогочасному суспільному житті. Списки, які містять документальні до­датки і хронологічно довший виклад подій, ніж опублікова­ний текст, мають вагоме історіографічне й археографічне значення. Отже, наукова вартість літопису та повнота його історичної інформації можуть бути виявлені й належним чином оцінені тільки шляхом зіставлення всіх списків єдиного твору.

До другого великого масиву джерел належать:

1.                                                Документи,         котрі відображають загальнодержавні інтереси, а також формулюють політичні позиції, вимоги та свідчать про ціннісні орієнтації представників соціальної еліти. Це насамперед міжнародні договори й угоди; листи гетьманів, адресовані до правителів, важливих посадових осіб або центральних владних інститутів іноземних країн; посольські інструкції, звіти, донесення, записи самих дип­ломатичних переговорів тощо. Зрозуміло, що справжні мо­тиви діяльності, плани і наміри сторін не завжди відбито у них "відкритим текстом", а, як правило, в опосередковано­му вигляді, оскільки ці пам'ятки зазнавали формального й ідеологічного редагування відповідно до етикету, діловод­ства та політичної традиції кожної окремої держави. Але, незважаючи на це, вони є важливим свідченням особливос­тей політико-правового рівня національної свідомості про­відної верстви української держави.

2.                                            Розпорядча           документація гетьманської адміністрації, грамоти, укази, закони царського уряду, котрі прямо чи опосередковано стосувалися політичної ситуації в Україні. Ці політико-правові акти і владні рішення визначали межі легальної громадської діяльності, окреслювали її напрями, встановлювали характер взаємин між суб'єктами політичного життя.

З них та кож доб ре про сте жується став лен ня уря ду Російської імперії до тих чи інших керівних кіл гетьманської держави, неухильне й методичне прагнення поступово підпорядкувати їх, увести до рамок політичної системи російського централізму. Без врахування законодавчої та владної політики правлячих кіл імперії неможливо скласти об'єктивне уявлення про особливості соціально-політично­го життя Лівобережної України XVIII ст. і національну свідомість її мешканців.

3.    !ндивідуальні й колективні прохання та скарги, які подавалися особисто царям, представникам центральної чи місцевої адміністрації, а також кореспонденція впливових політичних діячів, національно-свідомих інтелігентів. Спе­цифіка цієї групи джерел полягає в тому, що вони дають можливість детально з'ясувати загальностанові інтереси, встановити психологічне підґрунтя політичних позицій і орієнтацій представників різних прошарків, котрі брали активну участь у громадському житті.

4. Наукові праці, історико-літературні та літературні твори, мемуаристика. Вітчизняні й іноземні історіографічні пам'ятки XVII — початку XVIII ст., що ввійшли до переліче­ного ряду, досліджуються нами у першу чергу як джерельна основа козацьких літописів 30 —80-х рр. XVIII ст. В ху­дожніх творах і щоденниках XVIII ст. знайшли відображен­ня суспільно-політичні настрої, позиції, орієнтації, правила публічної поведінки, система моральних цінностей та риси національної свідомості, які були притаманними тогочасній старшинській верстві.

У процесі дослідницької роботи автор ретельно вивчив документи, котрі були опубліковані в таких збірках: Акты Московского государства... — СПб., 1899—1901 — Т.2 — 3. ; Акты, относящиеся к истории южной и западной России... — СПб., 1861 — 1892 — Т. 3—15. ; Архив Юго-Западной Рос­сии ... — К.,1868 — Ч. 3. — Т. 2. ; Памятники, изд. Временной комиссией для разбора древних актов... — К., 1859 — Т. 4. ; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материа­лы в трех томах. — М., 1953—1954 — Т. 1—3. ; Документи Богдана Xмельницького. — К., 1961; Документы об освобо­дительной войне украинского народа 1648— 1654 гг. — К., 1965; Універсали Богдана Xмельницького... — К., 1998; Пол­ное со бра ние за ко нов Рос сий ской им пе рии. — СПб., 1830. Листування Катерини II було опубліковане у "Сборнике Императорского русского исторического общества" (СПб., 1871 — Т. 7. ; 1872 — Т. 10. ; 1874 — Т.13. ; 1885 — Т. 42. ), а Григорія Полетики — в "Киевской старине" (1893. — № 3, 4, 5, 6, 10, 11; 1894. — № 4, 6, 10; 1895. — № 5, 6, 7 — 8). У 6-му но- мері "Киевской старины" за 1883 р. знаходимо "Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетма­ном, о восстановлении разных старинных прав Малорос­сии, поданное Екатерине II в 1764 году". В № 2 цього видання за попередній рік під редакцією професора М.Петрова по­бачила світ патріотична поема С.Дівовича "Разговор Вели- короссии с Малороссиею". "Дневник генерального хорунжего Николая Xаненка. 1727 — 1753 гг." видав 1884 р. в Києві О.Лазаревський. Заходами П.Куліша "Літопис Само­видця" 1846 р. був надрукований О.Бодянським у "Чтениях в имп. Обществе истории и древностей российских" (№ 1, отд.П, № 2) і окремою книжкою (друге видання підготував у Київській археографічній комісії О.Левицький (К., 1878), третє — Я.Дзира (К., 1971)). Вперше літопис Григорія Граб'­янки опублікував Ф.Туманський у журналі "Российский магазин" (1793. Ч. II, III) (друге видання здійснив у Київській археографічній комісії ІСамчевський у 1853 р., третє — Ю.Луценко в Гарварді у 1990 р., в Києві у 1992 р. випущено україномовний переклад РЛванченка). Першу публікацію літопису Самійла Величка втілила в життя Київська тимча­сова комісія для розбору давніх актів ( К. —Т. I. , 1848; К. — Т. 2., 1852; К., 1855 — Т. 3. ; К., 1864 — Т. 4.). У1926 р. вдалося надрукувати один том "Сказанія о войні козацкой з поля- камі". Третє видання в перекладі українською мовою здійснив В.Шевчук (К., 1991 — Т. I, 2. ). Густинський літопис побачив світ у II томі Полного собрания русских летописей (СПб., 1843), а також у т. 40 цього ж видання (СПб., 2003). Окрім того найновіше на сьогодні археографічне видання Густинського літопису готується до друку Українським на­уковим інститутом Гарвардського університету під ре­дакцією О.П.Толочка. Широковідома праця П'єра Шевалье "!сторія війни козаків проти Польщі" вперше була видана українською мовою в Києві в 1960 р., а "Анали Малої Росії" Жана-Бенуа Шерера — там же в 1994 р.

Автор ознайомився з "Кратким журналом о поездке в Москву гетьмана Данила Апостола. 3 февр. — 6 сентб. 1728 г.", який є цінним документом, котрий свідчить про ха­рактер вимог українського уряду до царської адміністрації та одночасно інформує нас про особливості тогочасного дипломатичного етикету.

Слід зазначити, що вміщені до вищеперерахованих збірок матеріали (звичайно, за певними винятками) й опу­бліковані окремі пам'ятки вже досліджувалися науковця­ми. Однак порівняння змісту певної їх частини з відповідною оцінкою в українській, російській, польській історіографії ставить на порядок денний необхідність ново­го їх трактування, вимагає висвітлення тих аспектів інфор­мації першоджерела, які раніше не потрапляли в поле зору дослідників або аналізувалися в іншому контексті, ніж це планує зробити автор.

Перелічені в цій групі види документальних та наратив- них джерел XVII — XVIII ст. автор використав у першу чергу для встановлення відповідної бази козацьких літописів 30 — 80-х рр. XVIII ст. По-друге, вони були задіяні для ко­рекції літописної інформації й встановлення достовірності тих чи інших історичних подій, явищ, фактів. I нарешті, до­кументи XVIII ст. дають уявлення про домінуючі в тогочас­ному українському суспільстві, зокрема у середовищі шляхти та старшини, умонастрої, політичні погляди й орієнтири. Це дало змогу авторові створити повнокровну картину тієї соціокультурної атмосфери, в котрій формува­лися, розвивалися і знаходили втілення в історіографічній чи літературній діяльності суспільно-політичні та історичні погляди військових канцеляристів.

Останній комплекс джерел становлять пам'ятки, які свідчать про великий вплив козацьких літописів на історич­ну науку епохи національного відродження кінця XVIII- першої половини XIX ст., їх ідейно-естетичний резонанс у суспільно-політичній думці того часу. Сюди належать:

1.                                      Приватне     листування. Воно містить обмін думками стосовно розшуку пам'яток, імен власників списків, про­блеми авторства, загублених сторінок, текстології. Епісто­лярні матеріали також відтворюють особливості наукового життя, громадської думки, рівень тогочасної національної свідомості. Особливо уважно автор вивчив листи М.Гоголя (Русская старина. — 1892. — № 3), М.Костомарова ^арювська школа романтиків. — X., 1930 — Т. 1. ), М.Мар­кевича (Духовная культура славянских народов. Литерату­ра. Фольклор. История. — Л., 1983; Русская старина. — 1888 — Т. XII. ), ІСрезневського (Киевская старина. — 1892. — № 10; 1901. — № 6, 7 — 8).

2.                                          Мемуарна  література. Її залучення необхідне, щоб висвітлити життєвий шлях і науковий доробок ряду істо­риків, котрі зробили видатний внесок у становлення укра­їнської історіографії доби просвітництва й романтизму. Значне зацікавлення дослідника викликали зокрема "За­писки Михаила Ивановича Антоновского"(Русский ар­хив. — Кн. I. — 1885) та перший том "Дневника" російського критика, літературознавця і цензора О.Нікітенка (Л., 1955). Перший твір змальовує долю українського інтелігента, який змарнував свій талант на імперській службі; другий дає уявлення про ставлення офіційних кіл і російської гро­мадськості до національного самоствердження й розвитку української історичної думки 40-х рр. XIX ст., коли почався перехід до політичної фази відродження.

3.                               Наукові            та науково-популярні праці українських істо­риків кінця XVIII — першої половини XIX ст., котрі широко використовували козацькі літописи 30 — 80-х рр. XVIII ст. як історичні джерела. Автор дослідив розділ "Про козаків ма­лоросійських колишніх разом з нарисом історії про Малу Росію" М.Антоновського (Георгі Й.Г. Опис усіх народів, які проживають у Російській державі. — СПб., 1799 — 4.IV), "!сторію Малої Росії" Д.Бантиша-Каменського (М., 1822; друге видання — М.,1830; третє — К. — СПб., 1842; четверте

—     СПб. —К. —X., 1903; п'яте — К.,1993), "!сторію міста Києва" М.Берлинського (К., 1991), "!сторію русів" (М., 1846; друге видання — Нью-Йорк, 1956; третє (в перекладі укра­їнською мовою) — К., 1991; четверте (також україномовне)

—   К.,2001); Лсторію Малоросії" М.Маркевича (T. 1. — М., 1842; ТТ. 2, 3, 4, 5. — М., 1843), "Запорозьку старовину" ІСрезневського ( X. 1832 — Ч. I, Кн. I. , ; X.1833 — 4. I, Кн. 2. ; X., 1834 — Ч. I, Кн. 3, Ч. II, Кн. I. ; X.,1835 — Ч. II. — Кн.2. ; X. 1838 — Ч. II, Кн. 3. ) тощо.

Загалом під час дослідження теми автор використав опу­бліковані джерела, рукописні матеріали і стародруки, котрі зберігаються у фондах українських бібліотек та архівів.