ГлавнаяКнигиОбратная связьOnline библиотека

Книги

  • Разное
  • Экономика
  • Право
  • История
  • Шпоры

реклама

Корсунська битва в українському літописанні другої половини XVII-XVIII століть

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 

Перші перемоги українського війська під Жовтими Во­дами і Корсунем мали вирішальне значення для подальшого ходу Національно-визвольної війни. Вони свідчили про те, що з самого початку бойових дій українська сторона заво­лоділа стратегічною ініціативою. Повне знищення по­льської армії підняло бойовий дух козаків, сприяло швид ко му роз гор тан ню все народ но го по встан ня та звільненню значної частини українських етнічних земель. Одночасно формувався авторитет Хмельницького та його соратників як талановитих полководців.

Майже всі українські літописці другої половини XVII — XVIII століть висловили на сторінках своїх творів глибоке розуміння суспільно-політичного та військового значення Корсунської перемоги і дали їй виразну авторську оцінку. Деяким з них вдалося створити майстерні батальні картини, що впливали на уяву читача динамізмом, драма­тизмом та образно-виражальними засобами.

На думку М.Грушевського, найбільше легендарного ма­теріалу та стилізацій припадає на джерела, де йдеться про перший етап Національно-визвольної війни. Вже сучасни­ки з агітаційною та полемічною метою наділяли особу геть­мана і його вчинки різними вигаданими подробицями, які знайшли відгомін навіть у деяких офіційних документах. "... І на сій напівдійсній, напівапокрифічній основі, — продов­жує вчений, — повела свою роботу пізніша творчість, дода­ючи більш або менш сміливі, більш або менш яскраві і тривкі додатки. Памфлет і сатира, панегірик і повний пієтизму апотеоз, народня поезія і псевдонауковий доми­сел, псевдокласичний риторизм і чисто літературна, роман­тична творчість доносили і докладали ріжні подробиці до сеї півреальної історії і в результаті заплели дійсну Хмель- нич чи ну та кою гус тою сіткою різно барвних ле ген дарних подробиць, що під нею зблідла і відступила на другий плян

далеко менш ефектна, далеко не така романтична дійсна

1

історія .

Автор Львівського літопису, що охоплює події 1498— 1649 рр., механічно об'єднав звістки про Жовтово­дську та Корсунську битви в одне повідомлення. Поскільки в тексті твору зазначено, що розгром польської армії стався під Жовтими Водами, ми не будемо спинятися на художніх особливостях літописних рядків. Варто наголосити на тому, що в даному уривку вживається пряма мова, яка служить засобом образної характеристики Богдана Хмельницького й Миколи Потоцького. Інші українські літописці XVII — XVIII століть, змальовуючи картини Корсунської битви, не використовують при цьому дослівно відтворену мову персонажів.

Коротку звістку про початок Національно-визвольної війни зна хо ди мо у Хмільниць ко му літо писі, ав тор якого провів прямий зв'язок між соціальними катаклізмами і яви­щами природи: "Тогды и місяц ся мінил на Великодне, и то не дармо: бо ляхи зараз у великий пост пошли на козаки на Вкраину, и Богдан Хмелницкій, гетман запорозский, побил их и обоих (гетманов) взял: перше на Жовтой.а потом пуд Корсуном, где и самого уже гетмана Потоцкого и Калинов- ского, гетмана полного, в неволю татаром поотдавали, мая 16 дня"[225].

Стисле повідомлення про Корсунську битву міститься також у "Кройніці" Феодосія Софоновича, що була написа­на у 1672—1673 рр. У відповідному фрагменті тексту читаємо: "Гетманове обадва коронный, то послышавши (про поразку С.Потоцького під Жовтими Водами — І.Д.), Чиги­рин выпаливши, уступили под Корсунь, стали против Стеб- лева за рекою Росью, тогды ж и Корсунь спалили. Хмелницкий з казаками и з татарами за гетманами вслід по­шли, от Стеблева в мили розбили все войско полское, обоих гетманов коронных и инших немало панов татарове в нево­лю побрали после Вознесения Господня, которыї потом з неволи повыкуповывалися"[226]. На думку Ю.Мицика, Софо­нович у даному випадку помітно скоротив текст першодже- ре ла — невідо мо го ко заць ко го літо пи су, що охоплю вав події 1648— 1672 рр. і не зберігся до наших днів.1

Природно, що автор літопису, складеного в Ме- жигірському козацькому монастирі, не міг обминути у своєму творі славної перемоги Богдана Хмельницького. ".Того ж месаца 17 дня, — зазначає літописець, — Потоц­кого, гетмана полного с Калиновским под Корсунем и весь обоз лядский Хмельницький з ордою збив и всіх ляхов в

Орду в неволю погнав, и инших панов и воевод также звое-

2

вав .

Інформацію про Корсунську битву знаходимо й у Чернігівському літописі, перша частина якого, як твердять деякі дослідники, була складена у другій половині 80-х рр. XVII ст. За своєю літературною природою уривок оформле­ний у вигляді коротенького порічного запису: "А потым по- шол Хмелницкий в городы, и пришол под Корсунь, а там ляхи з Потоцким, гетманом великим коронным, и с полним гетманом Калиновским, учинили битву с Хмелницким и збил ляхов, мая 24 дня, о святах зеленых, а гетманов обудвух лядских отдал живцем солтанови татарскому Тугай-бео- ви" .

Першим українським літописцем, який детально відтво­рив у своєму творі події Корсунської битви, був Роман Ра- кушка-Романовський. Джерелом інформації для нього послужили свідчення кількох безпосередніх учасників бою. Відповідні літописні рядки характеризуються перш за все історичною достовірністю та документальністю: "Але по розгромленію войска полского у Княжих Байраков, нікото- рое с того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого посилковати, бо войско до остатку знесено, - отвернули гет- манове Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, гетман полній, з войсками назад ку городам, не идучи на Чигирин, але просто шляхом на проворотя ку Корсунові місту ишли, за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи на них. Где гетманове, пере­правивши ріку Рось у Корсуню и надпустошивши міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмел­ницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове оборон­ною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві. А припало оным ити промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелницкій казав запровадити піхоту козаков корсунских в тіе ліски, которіе шлях перекопали и там позасідали не ду- пущаючи переходу табурові лядскому. А Хмелницкій с тилу и около з войсками и ордами наступивши, оное войско роз- громил з допущенія бозкого, где гетманов обоїх — великого коронного и полного в неволю взято и усе войско вигубле­но, же мало хто з того погрому увойшол. Где орда неошацо- ванную здобич узяла так в конях, риштунках, яко найболше в неволниках знатних панов и панят и посполитого войска, а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих панов, же срібро малою ценою продавали. Которая то по­треба, албо война под Корсуном была на том тижню по свя­той Тройци"[227]. Як бачимо, автор прагнув перш за все до фактичної повноти й послідовного хронологічного викладу подій. Р.Ракушці-Романовському були добре відомі подро­биці пе ребігу бою. Літо пи сець де мо нструє та кож без по се­реднє знайомство з місцевістю. Шляхом протокольної фіксації основних етапів бою він зумів відтворити емпіричний історичний матеріал. Отже в даному уривку природна послідовність подій збігається з художньою послідовністю — сюжетом. Щоб підкреслити масштабність катастрофи, якої зазнали поляки, Самовидець вживає слово "погром", а також інформує про здобич козаків і татар.

Уривок про Корсунську битву з "Літопису Самовидця" послужив джерелом Григорію Граб'янці. Динамічно, драма­тично та детально зображ ена батальна сцена в сказанії "О второй войні и побіді Козаков над Ляхами под Корсуном" відповідає основ ним те о ре тич ним ви мо гам ба ро ко вих по е­тик. Змальовуючи Корсунську битву, літописець прагнув не лише переконати читацьку аудиторію в достовірності опи­суваних подій і донести до неї свої суспільно-політичні по­гляди. Завдання автора полягало також у тому, щоб створити високомистецьку, хвилюючу і яскраву картину бою, що мала справити відповідне естетичне враження на читачів, збуджувати їх уяву.

Виразно сюжетне сказаніє не тільки присвячене ди­намічній за своєю природою події, але й викладається та­кож динамічно — як процес, що розгортається перед читачем. Письменник убачає художність саме у стрімкому розгортанні драматичних подій, у різноманітних пери- петіях, що виникають у ході бою.

Сказаніє починається сценою, де єдиний утікач з-під Жовтих Вод — Марко Гдешинський повідомляє своїх воєначальників про загибель загону Стефана Потоцького. Ці літописні рядки сповнені різноманітних образно-вира­жальних засобів. Тут зустрічається і характерний для всієї барокової літератури образ "смерті-тріумфатора", і мета­фора ("Козаки з Татари над Поляками.побіду носят"), і ме­тонімія (козацьке військо поляків "мечем побивши" (тобто один з видів холодної зброї вживається в розумінні всього озброєння, яким користувалися козаки та їх союзники). Інфор мація про за ги бель геть ма нича пе ре дається за до по- могою яскравої метафори — Стефан Потоцький замість бу­лави дістав у руки могильний заступ. Використовуючи гіперболу й порівняння, автор виразно передає той стан за­гальної розгубленості і страху, що охопив польське військо після одержання страшної звістки: "Ужасеся сам Гетман Потоцкій и Полній Калиновскій, такожде и всі полководци и все Лядское воинство и не оста в них сили, яко трава или цвіт от мразу, егда по нощи зимной солнце возсіяет. Не відуще что творити, и, сами тіх же надіющеся честей вскорі, собрашася вколо вси полководци и совітоваху"[228]. На раді було вирішено відступати на Корсунь, де швидше можна було одержати допомогу. Далі Граб'янка говорить про на­прям відступу поляків і вказує, що вони стали табором за милю від Стеблева. Просторова детермінація (з викорис­танням топонімів і цифрових величин) повинна надати оповіді більшої переконливості і достовірності. Перша ата­ка п'ятнадцятитисячного козацько-татарського війська на укріплений табір була відбита. Свідоме применшення Граб'- янкою чисельності сил союзників служить засобом підкрес­лення їх військової майстерності та героїзму*[229]. Подібно до своїх попередників з княжоїдоби, літописець називає битву "гос ти ною".

Епізод дезинформації польських полководців спеціаль­но підісланим козаком є кульмінаційним моментом сюжету. Повіривши невідомому герою, котрий, за словами Граб'ян­ки, "хитр сущии премудр имія разум (а подобно яко от Хмелницкого научен)", значно перебільшив кількість ко­зацько-татарського війська, поляки вирішили залишити укріплений табір і відступати. "...И страх паде на них тяжек,

* Як свідчать Ю.А.Мицик та І.С.Стороженко, об'єднані козаць­ко-татарські сили налічували 40 000 чол.

яко вси унили и руки им ослабіша и разум отступи от них"[230], — пише Граб'янка. Отже письменник використовує еле­менти образотворення, даючи характеристику козакові- провідникуй описуючи моральний стан польського війська. Вони свідчать про поступове нагромадження в українській історичній прозі досвіду розкриття внутрішнього світу лю­дини. Белетрист описує будову польського табору із возів та напад на нього козаків і татар. Головною причиною катас­трофічної ситуації, в якій опинився відступаючий табір, Граб'янка вважає героїчний подвиг козака-провідника, кот­рий "нарочно наведе Лядскій обоз на долини и вертепи и блато"[231]. Крім того, Хмельницький послав у засідку 6000 ко­заків, котрі перекопали дорогу і загородили її завалами й засіками. Внаслідок зупинки й замішання в таборі "Татаре з Козаками скочивши мужественно на них обоз розгроми- ша"[232]. У розв'язці оповідається про панічну втечу польського війська та остаточний його розгром. Вдаючись до порівнян­ня і метонімії, автор описує завершення битви: "Прочіе же наконец начаша утікати, и собираху их аки снопи Козаки и Татаре, понеже и слуги держачи кони панскіе и за пански­ми упадуючи головами, сами себе хотячи избавити, натіе ж коні повсідавши утікали, еднак и тих мужики по лісах зло­вили"[233]. Літописець перераховує найвідоміших польських командирів, котрі потрапили в полон. На відміну від "Літо­пису Самовидця", у якому, відповідно до провіден- ціалістського світогляду його автора, сказано, що перемога сталася "з допущенія бозкого"[234], з тексту "Дійствій" випли­ває, що поляки були розгромлені саме завдяки військовій майстерності козаків, їх героїзмові, здатності до самопо­жертви, полководницькому таланту Богдана Хмельницько­го. Правда Граб'янка зазначає, що після переможного завершення битви "Козаки, побідную піснь Богу воспіша" , що відповідало військовій традиції. До літопису вміщено й вірш про Корсунську перемогу.

Розгорнуту монументальну картину Корсунської битви малює в XHI розділі І частини "Сказанія о войні козацкой з полякамі" Самійло Величко. При цьому "в ньому змагається історик і митець — історик примушує шукати історичної правди, а митець вимагає вбрати всі факти і звістки у вибаг­ливу мистецьку одежу"[235]. Оповідання про Корсунськубитву в літописі Величка характеризується, порівняно з іншими літописами, значним обсягом і детальністю опису. Автор інформує читача про те, що у козаків було 26 гармат (серед них 15 водних нового зразка), які обслуговувались 50-ма пішими і 300-ми кінними воїнами, зазначає, що 11 травня до Хмельницького приєдналися ще 2000 повстанців, що в битві брало участь 26 000 поляків та 15 000 козаків. Він не забуває згадати і про 25 куфів горілки, які було видано після перемо­ги рядовим козакам, татарам (?!) і навіть полоненим. Напри­кінці оповідання автор перераховує здобич, яка дісталася переможцям. Увесь XIV розділ також містить інформацію про полонених і детальний реєстр козацьких і татарських трофеїв: "При двох гетманах коронних възято в полон по­лковников, ротмистров, капитанов, поручников, хоружихи іних началников воинских, значних и високородних 127, рядового товариства осм тисяч 520 человіка; трембачов 63, и іних служителей не в числі воинском бивших 580, добошов 27, котлов великих и малих пар 31, корогвей самих знамени­тих 94, а іншии меншии корогви и котли Татарам досталися; бунчуков 4, булав 5, армат болших и менших 41, з достатком пороху и кул; інших зас вещей, яко то: наметов, коней, рон- дов, сідел, пістолетов, янчарок, фузій, сагайдаков, виш- менітих и дорогих; шабель, копій, обухов оправних, зъброй и пан ци ров до рогих з ши ша ка ми, місюр ка ми и кар ва ша ми, телембасов срібних и мідних позлоцістих, палубов и возов з харчами и напитками простими и дорогими, караванов з креденсами достатними, столовими, срібними и по- злоцістими; на остаток таляров битих, червоних золотих и дробной монети, особливе спеціялов всяких, златих и среб- них, з драгим каменієм и без каменія бивших; также кана­ков и перстенков многоцінних, при сукнях, сукнах и материях дорогих нешитих, значная част в руки Хмелниц- кого досталася"[236]. Такий протоколізм у описах повинен був переконати читача в достовірності зображуваного, а також підкреслити масштабність перемоги (перебільшення чи­сельності армії М.Потоцького і применшення кількості козацько-татарських сил, так само як і у Граб'янки, слу­жило засобом підкреслення хоробрості українців та полководницького таланту Б.Хмельницького). Величко також дає точні повідомлення про часові координати подій. Отже, вдало підібрані численні історичні факти й художні деталі допомагають літописцю не тільки унаочнити історич­ну дійсність, а й сприяють яскравому вираженню автор­ських ідей.

У зав'язці Величко розповідає про те, як козаки готува­лись до битви й вирушили в похід. Далі автор переносить чи­тача у стан ворога. При цьому письменник не просто дає інформацію про події, а й намагається проникнути у психо­логію їх учасників. Так, довідавшись про критичне станови­ще синового війська, М.Потоцький був "великим наполнен фрасунком"[237]. Щоб урятувати оточених, коронний гетьман вирішив негайно виступити їм на допомогу. Але після звістки про розгром під Жовтими Водами польські гетьма­ни відступили назад до Корсуня, "начавши думати и про­мишляти о своєй голові и всего войска коронного цілости"[238]. Письменник зазначає, що частина польських офіцерів по­чала звинувачувати своїх полководців у некомпетентності, внаслідок чого значно погіршився моральний стан війська. Потоцький і Калиновський "погружалися непрестанно в жалю сердечном, и поношении сромотном за несправност, от всего войска своєго, однак єще як колвек трезвили"[239], але, довідавшись про перехід трьохтисячного загону драгунів (українців за національністю — І.Д.) на бік Хмельницького, впали у розпач: "Обят їх страх, и всеконечноє цілости своєя отчаяніє, недоуміваху бо весма, что творити, як з войском поступити, як, и на яком містцу до бою оноє устроити"[240].

На початку опису битви Величко використовує елемен­ти пейзажу, що надзвичайно рідко зустрічається у творах літописного жанру. З кривавою битвою, що незабаром спа­лах не, кон трас тує ве лична кар ти на по гожо го трав нево го ранку: "Скоро ясно світлоє солнце з оцеяну на світ свои лучи появило, и мрак нощний в нощніє прогнало страни . У даному випадку пейзаж динамічний, що виступає складо­вим елементом сюжету, але разом із цим і абстрактний, не прив'язаний до певної місцевості. Знята атакуючою козаць­кою й татарською кіннотою хмара куряви деморалізуюче вплинула на поляків, яким "особливою тогда мглою страх.засунул бил очи"[241], бо ворогам здалося, що на них на­ступає стотисячне військо. Не змігши утриматись, поляки з великими втратами відступили до табору. У наступних ре­ченнях, що розповідають про подальший хід битви — нарос­тання подій, їх градація і, відповідно до цього, посилення динамізму оповіді. Широко використовуючи дієслівну лек­сику, Величко показує, як козаки й татари почали ворогам "веремія крутити" (які Граб'янка та давньоруські літописці, він для влучної назви події вживає фразеологічний зворот). Для прикладу наведемо сцену катастрофи відступаючого польського табору, що є кульмінаційним моментом сюжету й характеризується великою пластичністю та динамізмом: "Часть обозу полского з помененнои твани и грузкости ви- бейкавшися, дерется кгвалтом на прикрую гору, и отнюд на неи взийти не может; другая част в болоті оном загрузла, и прочиим задним пут затарасовала; третая част з гори спус- каючис (якоже ріх) поламавши вози и каравани и сплетши- ся з собою купами, к погибели наклонилась; к тому Козаки на містцах приличних, куда би Полякам можно било уходит, позакопували и лісами позасікали дороги. Гетмани обидва з іними многими знаменитими панами, аки во із^тупленіи ума суще, по об оих сто ро нах об озо вих з мно ги ми хо рог ва­ми конними шатаются, невідуще боліє, чтотворити"[242].Уроз- в'язці письменник змальовує остаточний розгром польського війська. Він описує також і святкування перемо­ги, коли Хмельницький "отдал молебноє бл[а]годареніє г[оспо]ду б[о]гу, помогшему єму на апостатов Поляков, при трикратном арматном и мушкетном огня палении; по тим валний учинил банкет"[243]. Оповідання закінчується описом походу переможного козацького війська для визволення

Украї ни, який ство ре но за до по мо гою май стер но го об раз­ного порівняння: "Увидівши з сторони, албо з гори якой оноє, можно било сказать, же то сут ниви, красноцвітущим голендерским, албо влоским маком засіяннии и проквітнув- шии; якоє красноєтого нарядного и ізбогатившагося войска зърініє, не глаголю многих, но всіх ціле украинских малоросийских мешканцов, козаков и посполитих, на брань пришлую против Поляков загріло и воспламенило"[244].

Зображення битви під Корсунем міститься в "Коротко­му описі Малоросії", що був створений наприкінці 30-х рр. XVIII ст. на основі літопису Граб'янки. Невідомий автор скоротив текст першоджерела й виклав у ньому лише за­гальну схему перебігу бою. Він не був іще настільки творчо самостійним, щоб змогти так майстерно опрацювати ма­теріал, як Граб'янка чи Величко. Обробка тексту оповідання визначається перш за все спрощенням стилю, наданням на­укоподібної форми викладу. Творчі привнесення незначні. Вони стосуються цифрових даних (у Граб'янки козаків і та­тар було не більше 15 000, у "Короткому описі Малоросії" козаків 8000, а татар 6000); просторових координат (у Граб'­янки польський табір стояв за милю від Стеблева, а в "Ко­роткому описі" за милю від Корсуня). Літописець вносить і доповнення до тексту першоджерела. Так, він зазначає, що для пси хо логічно го тис ку на во ро га час ти на ко заків пе ре- одягнулась татарами і з криками "Алла, алла!" кинулась у битву. Цікаве повідомлення, якого немає в "Дійствіях", сто­сується долі полоненого М.Потоцького, котрого "до отдачи же орді.первіе на гарматі тиждень держал Хмелницкій"2. Цим самим письменник дає зрозуміти читачеві, що Хмельницький вирішив провчити пихатого аристократа за погорду та зневажливе ставлення до козаків.

Автор створеного в 1742 р. на підставі попереднього джерела "Літописца, или описанія краткого знатнійших дійств и случаев" викладає про події 1648 року чисто інфор­мативно. Його запис про Корсунську битву має фрагмен­тарний характер і стоїть на межі літературного й ділового письменства: "Он же Хмелницкій под Корсуном самого По­тоцкого и Каліновского, гетманов полских, войски их по­бивши, отдал живых Татарам"[245].

Таким же граничним лаконізмом і сухою прото- кольністю характеризується строго документальне повідомлення про Корсунську битву в "Короткому літописі Малої Росії" В.Рубана, що також був написаний на основі "Короткого опису Малоросії": "Того ж году Гетманы Полскіе коронный Потоцкий и Полный Калиновскій со­шлись меж городов Стеблева и Корсуня, где Хмельницкій сразясь все войско Великопольское на голову побил, обоих Гетманов в полон взял, и обозы их все в корысть себе полу­чил. Сія битва с Поляками Козацкая была 10"[246].

Подальша літературна історія сюжету пов'язана з відтворенням подій у "Короткому описі про козацький ма­лоросійський народ" П.Симоновського. При знайомстві з уміщеною до цього твору картиною Корсунської битви одразу ж впадає в очі відмінність у її ідеологічному ви­світленні порівняно з оцінками інших козацьких літо­писців. Головною причиною цього є те, що даний уривок був складений на підставі відповідних рядків "Історії війни козаків проти Польщі" П'єра Шевальє. У загалом виважено­му, об'єктивному на перший погляд тоні розповіді П.Симо- новського раз у раз помічаємо вплив тенденційних думок французького історика, симпатії якого на боці Польщі. Так, тільки в "Короткому описі про козацький малоросійський народ" зустрічаємо той факт, що співвідношення сил перед битвою було явно не на користь поляків (останні мали лише 5000 воїнів, тоді як козаків налічувалось 7000, а татар 40 000 чоловік). Реєстровців, що перейшли під Жовтими Водами на бік Хмельницького, Симоновський, слідом за Шевальє, називає "изменниками", а їх вчинок таврує як "предатель­ство", цим самим некритично повторюючи погляди при­хильника поляків. На відміну від інших українських письменників, котрі малюють сцени розгубленості, що охо­пила польських воєначальників після звістки про поразку під Жовтими Водами, М.Потоцький і М.Калиновський у "Короткому описі про козацький малоросійський народ" діють досить розважливо й холоднокровно. Йдучи за своїм попередником, П.Симоновський уважає, що основними причинами поразки польського війська була велика чисель­на перевага козаків і татар та складний рельєф місцевості, що силь но утруд нив відступ по льсько го об озу. Пись мен ник, на відміну від інших українських майстрів слова, не згадує про те, що козаки заздалегідь перекопали дорогу, влаштува­ли на ній завали і зробили засідку на шляху можливого відступу польського війська. На думку П.Симоновського, пришвидшило поразку поляків і те, що "180" (мабуть опис­ка, бо у Шевальє зазначено 1800) человек Козаков, кои было остались при той армии, оставя оную на том месте, последо­вали за своим товариством"[247]. Однак, письменник не завжди сліпо йде за текстом свого першоджерела. Іноді, відповідно до своїх поглядів, він вносить деякі зміни. Так, у Шевальє читаємо, що: "Під тортурами, що їх неодмінно треба було за­стосувати, щоб дізнатися правди про те, що діється в їхньо­му війську, вони (полонені татари — І.Д.) виказали, що татар було сорок тисяч, а козаків сім тисяч"[248]. Натомість П.Симо- новський пише: "Несколько Татар попались Полякам в плен, кои в нестерпимой пытке сознали, что имеется их со­рок тысячей, а Козаков семь тысячей" . Ці текстуальні поправки, стираючи мотивацію вчинків поляків вимогами воєнної необхідності, підкреслюють водночас їх жорсто­кість у поводженні з полоненими.

Компілятивний характер більшості історико-літератур­них творів XVIII ст. особливо виразно простежується на сторінках "Літописної оповіді про Малу Росію", котрі при­свячені Корсунській битві. У творі Олександра Рігельмана ми двічі зустрічаємось з описом цих подій. Перший раз у підрозділі 14-го розділу 2-ої книги, що має назву "Повество­вание французского писателя Шевалиера", і вдруге удвох підрозділах 15-го розділу 3-ої книги, які називаються "Гет­маны польские шли на Хмельницкого с главным войском своим, но чрез извещение о победе его назад отступили" та "Хмельницкий пошел в погоню за поляками и их, пристиг­ши, разбил и попленил с великою добычью". Наявність двох уривків про одну й ту ж подію в праці О.Рігельмана не є ви­падкова. Вона обумовлюється рівнем розвитку тогочасної науки й завданнями, які стояли перед автором. Щоб відтво­рити достовірну картину розвитку подій та дати їм свою оцінку, Рігельман наводить свідчення як французького істо­рика, так і українських літописців. Використані джерела відрізняються фактичним матеріалом і авторськими погля­дами. Як доводить А. Єршов, Рігельман не користувався без­посередньо твором французького історика, а працював з тими матеріалами, що були перекладені та стилістично об­роблені П.Симоновським у "Короткому описі про козаць- 1

кий малоросійський народ" . Причому сторінки рукопису Симоновського під пером Рігельмана також зазнали стилістичного редагування. Письменник вилучає окремі слова, робить вставки. Для визначення того ж самого, що й у першоджерелі, поняття він вживає інший синонім, міняє місцями слова в реченні, розбиває складні синтаксичні кон­струкції на кілька речень. Наприклад:

 

 

"Короткий опис про козаць­кий малоросійський народ" Хмелницкій, употребляя с разсужденіем оного аванта­жа и славы, которую он одержал при первом сра- женіи, маршировал противо остальной Польской арміи, состоящей еще от пяти тыся­чей человек, которых вожди всуе ожидали ведомостей о по хо де первых По ля ков, кои отправлены были к Днепру; ибо когда получили подлин­ное известіе о предательстве их и измене Козачей и о сое­динении Татар с теми измен- ни ка ми, по ло жи ли на мере ре ти ро вать ся на зад для со- храненія остальных Короле­вства войск, видя себя в "Літописна оповідь про Малу Росію"

Хмельницкий, употребя с рассуждением оного аванта­жу и в победе славы, кото­рую одер жал бла го по луч но при первом сражении, по­шел прямо против остальной по льской ар мии, со сто я щей еще от пяти тысящей чело­век, которых вожди всуе ожидали ведомостей о похо­де и со сто я нии перво го кор­пуса, отправленного к Днепру, который предался на сторону Хмельницкого. Когда они известились о том, так, как и о соединении с теми изменниками татар; по­ло жи ли на ме ре ние ре ти ро- ваться назад, чтоб предо- несостоянии сразиться с непріятелями, однак ско­рость Татарских лошадей не допустила их далече отойти. (С.23).

хранить в целости прочие ко­ролевские войска, ибо они по­чувствовали себя быть не в состоянии устоять противу не­приятелей, чего для и начали было уже отступать назад, однако скорость татарских ло­шадей не допустила их отойти далече[249].__________________


 

 

Другий уривок про Корсунську битву складений в основному на підставі "Літопису Самовидця". Однак Рігельман доповнює текст першоджерела інформацією з літопису Граб'янки. Так, він зазначає, що гетьмани довідались про поразку під Жовтими Водами "чрез Марку Кидешинского"[250]; говорить, що поляки стали табором "от Стеблева в миле"[251] (у Самовидця "в милі от Корсуня"[252]). З "Дійствій презільной бра ни" по чер пнув пись мен ник і прізвища вельможних шляхтичів, що потрапили до поло­ну (однак, на відміну від Граб'янки, у якого записано 10 прізвищ, у "Літописній оповіді про Малу Росію" зустрічаємо 16). З літопису Граб'янки Рігельман перепи­сав і вірш про Корсунську перемогу. Як зазначає Я.Дзира, "Заслугою Рігельмана як історика є те, що він (йдучи, оче­видно, за текстом Граб'янки) дає якнайповніший перелік імен, прізвищ, географічних назв, які відсутні у виданні "Літопису Самовидця" 1876 р."[253] Отже для творчої манери Рігельмана характерні компілятивність та спроби викорис­тати деякі прийоми тогочасної історичної науки.

Великою оригінальністю визначається картина Кор- сунської битви, котра зображена на сторінках "Історії русів". Якщо всі попередники невідомого письменника будували сюжет цього оповідання, відштовхуючись від реальних історичних подій, то в "Історії русів" відповідна батальна сцена була створена виключно творчою уявою та фантазією белетриста. Оповідь про події ведеться у швидкому темпі. Даний уривок характеризується плас­тичністю та динамізмом. Уміло підбираючи виразні де­талі, автор створює перед читачем наочну панораму перебігу бою.

Довідавшись, що Хмельницький розділив частину сво­го війська на корпуси, які відправив для визволення різних регіонів України, поляки вирішили несподівано напасти на основні сили козаків і розгромити їх. Однак, за зда легідь повідом ле ний про во рожі пла ни, Хмель ниць- кий наказав Кривоносу непомітно супроводжувати зі своїм корпусом польське військо і, коли воно вступить у бій з козаками, атакувати його з тилу. Відступивши до Корсуня, "оставив Хмельницкій обоз свой при Корсуне, расположил пехоту с тяжелою артиллеріею в садах и па­секах городских"2. Сам гетьман з кіннотою виступив на­зустріч ворогу, вступив з ним у бій і удаваним відступом навів на засідку. Нищівний вогонь козацьких гармат і мушкетів та раптова контратака піхоти викликали паніку в польському війську. Утікаючим ворогам заступив шлях корпус Кривоноса. Врятуватися від загибелі вдалося не­багатьом полякам, у тому числі й гетьману Калиновсько- му, котрий "когда догонял его Козак и уже трогал копьем ему в спину, то он, бросив на землю кошелек с деньгами и часы золотые, тем отделался" . Намагаючись переконати читачів у достовірності змальованих подій, автор пише, що битва відбулась у п'ятницю 27 червня і що поляків загинуло понад 11 000 чоловік.

Отже, починаючи з кінця XVII і протягом усього XVIII ст. події Корсунської битви викликали великий інте­рес серед українських літописців, що були одночасно істориками й художниками слова. Відповідно до наявних джерел і власного таланту, вони змальовували на сторінках своїх творів батальні сцени, що характеризува­лися більшою чи меншою мірою художності. У формі порічних літописних записів, не вдаючись до подробиць, інформували читача про Корсунську битву Феодосій Со­фонович, автори Хмільницького літопису, Чернігівського літопису, "Літописца, или описанія краткого знатнійших дійств и случаев" та "Короткого літопису Малої Росії". Ширші за обсягом оповідання, у яких викладається безпо­середній перебіг бою, зустрічаємо в "Літописі Самовид­ця", "Короткому описі Малоросії" та "Короткому описі про козацький малоросійський народ" П.Симоновського. Художність у даному випадку досягається завдяки захоп­люючому змісту зображуваних подій, вагомості історич­них осіб, що беруть у них участь, конкретним утіленням ідейних поглядів авторів. Найбільших творчих успіхів у художньо-естетичному змалюванні історичних подій та їх оцінці вдалося досягти Григорію Граб'янці, Самійлові Величку та авторові "Історії русів". Батальні сцени, що вміщені до їх творів, мають завершений сюжет, містять елементи образотворення та різноманітні тропи (у відповідному уривку "Історії русів" тропи не вживають­ся; автор досягає тут художності іншими засобами). Ро­ман Ракушка-Романовський і, можливо, автори Ме жигірського та Чернігівсько го літо писів спи ра ли ся на свідчен ня безпосередніх учасників подій. Усне повідом­лення про поразку поляків отримав також автор Хмільниць ко го літо пи су. Інші пись мен ни ки ви ко рис то ву- вали для відтворення ходу битви письмові джерела. На відміну від своїх попередників, які намагалися дотриму­ватись історичної правди, творець "Історії русів" досягає вірного зображення епохи не за рахунок переліку дійсних історичних фактів, а глибоким проникненням у сутність подій, оцінкою їх з позиції свідомого українсько­го патріота. Описуючи Корсунську битву, О.Рігельман ви­користовував не лише засоби образного змалювання дійсності, а й методи наукового історичного дослідження доби просвітництва.

Інформація про Корсунську битву, що була вміщена до українських літописів, пізніше була більшою чи мен­шою мірою використана в історичних працях Д.Банти- ша-Каменського, М.Маркевича, М.Костомарова, В.Анто­новича, М.Грушевського, І.Крип'якевича, Ю.Мицика, В.Смолія, В.Степанкова та багатьох інших дослідників Хмельниччини. З іншого боку, матеріали літописних дже­рел, де йшлося про цю подію, були творчо опрацьовані на сторінках ряду історичних романів: М.Старицького "Бог­дан Хмельницкий", О.Соколовського "Іван Богун", П.Панча "ГомонілаУкраїна", І.Ле "Хмельницький", П.За- гребельного "Я, Богдан" тощо.

Ми хай ло Гру ше вський на го ло шу вав на не обхідності вивчати фабулістику історико-літературних творів XVI-XVIII століть і радив "більше звернути увагу на взаємини і впливи сучасної літератури — друкованої і пи­саної, місцевої і закордонної, на процес наверстовання в ній пояснень, поправок і толковань до коротких хроніка- рських звісток старших джерел і наростання в цім про­цесі тематики — фікції, часом навіть несвідоме, спонтанне"[254]. Дана частина параграфа і є спробою просте­жити літературну історію фабули оповідання про Корсу­нську битву відповідно до настанов М.Грушевського, який писав: "великого інтересу набув сам механізм творення цієї фікції, як певний підготовчий процес літературного відтво­рення, репродукції. На жаль, дослідів у цьому напрямі досі велось мало, маємо тільки випадкові екскурси в цю сферу і не завсігди щасливі"2.
Книги принадлежат их авторам и выставлены для ознакомления

Лучшие книги

  • Статистика лекции
  • Бюджетоутворюючі податки та їх вплив на розвиток сільсого господарства у Донецькій області - Прокопенко О.А
  • История европейского права - Э. Аннерс
  • Трактат по политической экономии - Жан-Батист Сей
  • Глобальные проблемы современности - историко-социологический анализ - Э. А. Афонин, А. М. Бандурка, А. Ю. Мартынов. mht
  • Аграрні підприємства в трансформаційних умовах державного регулювання АПК - Погуляйко М.В
  • Адаптація методів нечіткого моделювання до умов функіонування Сільськогосподарських підприємств - Цювко І.В
  • Атакованный за призвание - Григорий Гончарук
  • Активізація бюджетнох політики у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіонів - Девків О.І
  • Адміністративно-правове забезпечення права громадян світу - Ракша Н.С

  • LiveInternet

  • реклама