Задушливе передгроззя

-    Ой, Тарасе, ой, Богдане, що тобі здається? - Сидить ворог в твоїй хаті ще й з тебе сміється.

-    Нехай сидить, хай сміється - вже довго не буде: Таки наша Україна самостійна буде!

(народна пісня 30-х р.р.)

Відгриміла Перша світова війна. Багато народів Європи , що ще вчора були підневільні, звільнилися, та українцям - не судилося. Вдихнувши ковток волі, покуштувавши, що таке незалежність, українці в черговий раз програли, не зважаючи на завзятий опір, на героїзм січових стрільців, українських армій. Країна наша була поділена агресорами різного штибу, і над народом нависла смертельна небезпека - бути зметеному з лиця землі. Національно свідома частина мала бути знищена голодоморами, розстрілами, побоями, тюрмами. Менш стійкий елемент повинен бути зденаціоналізованим і асимільованим. Найпасивніша частина населення мала бути перетворена в отару ("бидло", як казали поляки) послушних виконавців - тогочасних рабів. Та ще для українців були уготовлені місця в Сибіру, чи на польських пісках, де, як казали чорт добраніч каже.

Польський уряд у західних областях не дуже поступався у своєму україножерстві російському чи совєтському, що діяв на сході України. Польська дефензива була гідною посестрою зловитвору Фелікса - совєтській ЧК та її похідних. Жорстоке тюремне переслідування патріотичних сил, полонізація школи, і, взагалі, духовності; захоплення земель українських селян поляками (мазурами)-осадниками; наполеглива підготовка до втілення у життя так званого плану Пєрацького, за яким планувалося розпорошення українців по землях, що були відірвані у Німеччини після війни; соціальна несправедливість - недопускання українців на державні роботи; обмеження вступу до навчальних закладів; проведення кривавих побоїщ 1930р., що з єхидством називали "пацифікація" - умиротворення(!); злодіяння польських шовіністичних організацій типу "Щельце" - по суті продовження в трохи замаскованій формі "пацифікації", розпалювання національної ворожнечі на релігійному та побутовому рівнях - це далеко не вичерпний перелік злочинів польських військових властей та охоронки-дефензиви на території тієї частини України, що входила до складу польської держави.

Що робити? Де рятунку шукати? - звернутися до держав-переможниць, що ще по закінченню Першої світової війни Західну Україну (східну Галичину та західну Волинь по лінію Керзона ) не признавали частиною польської держави? Та згодом, у 1923р., вони дозволили Польщі анексувати українські землі. А ще, у той час, у самій Європі бродив привид беззаконня, насильства. На її карті , як гриби-поганки, з'являлися країни з тоталітарними режимами. З 1917р. комуністична Росія (з 1921р. - СРСР). У відповідь на протидію комунізмові, виникають фашистські режими: в Угорщині - 1919р., в Італії - 1922р., Польщі -1926р., Німеччині - 1933р., Іспанії - 1936р.

Держави-переможниці теж були далекі від ідеалу справедливості із своїми захланними колоніальними системами. Європа нестримно із сліпою приреченістю мчалася на зустріч з новими воєнними катастрофами. То кому було дбати про порядки, про поневолені народи? Залишалося розраховувати тільки на власні сили. І такі сили знайшлися - то був сам народ, його еліта, особливо ОУН. Опір вівся на усіх напрямках, тоді доступної в наших краях, людської діяльності: і в політичній, і в економічній, і просвітницькій, і культурній, особливо, в літературній, в релігійній, спортивній та інш.галузях . Доходило аж до збройної самооборони, яку поляки, певна річ, називали терором.

Не маючи держави, українці прикладали титанічні зусилля, щоб іти в ногу з часом, з цивілізацією. Розвивали своє суспільство, не нехтували ні явними, ні таємними (особливо в плані агітації та пропаганди) засобами діяльності.

Використовували, як приватний промисел, так, хоч із звуженими можливостями, державний.

На освітянській та науковій ниві тут треба згадати діяльність товариства "Рідна школа", роботу гімназій (переважно приватних, хоча було декілька державних з українською мовою навчання). При сприянні наукового товариства ім.Шевченка були таємно відкриті високі школи у Львові: Український університет і Українська політехніка. Хоч під впливом об'єктивних обставин діяльність товариства і дещо знижується у міжвоєнний час, однак його значення в консолідації та розвої української нації, українського суспільства годі переоцінити. Це розумів український народ і з усих сил тягнувся до освіти, підтримував той рух. Наприклад, у с. Гранки-Кути один із працьовитих, розумних, заможних селян - Микола Федорів протягом тривалого часу матеріально підтримував "Рідну школу", на що жертвував кожен рік гроші, виручені за продану корову.

На високому рівні була видавнича справа. Не можна хоч слова не сказати про громадське товариство "Просвіта", діапазон діяльності якого був вельми широкий і різнопрофільний: від культурно-освітницької до громадсько-політичної. Утримання народних бібліотек із рідною та перекладеною літературою, організація гуртків(хорового, драматичного), народних свят-гулянь(фестинів) - далеко не повний перелік роботи того товариства. До того ж робота була, як високоморальною, повчальною, так і високоідейною і проводилась на належному мистецькому рівні.

Не дармували на спортивному полі - змагання з футболу, легкої атлетики не були в дивину. Із організацій того плану згадаймо хоч би діяльність(підпільну) "Пласту", що всебічно виховував молодь: фізично, морально та ідейно.

В консолідації української спільноти у відповідних аспектах значну роль відігравали професійні заклади культури - театри, хори, а також діяльність політичних партій різної орієнтації.

Велися заходи по налагодженню власної приватної системи господарювання. Діяли українські банки, кредитні спілки, виробничі та торговельні заклади. Заклик "Свій до свого по своє" був наповнений реальним змістом.

Широку інформацію про ті новітні види промислів в українському середовищі, що диктувалися умовами того часу, загальнолюдським розвитком можна знайти у відповідній літературі. Це, так би мовити, елітарні (першої категорії) засоби боротьби українського суспільства за свою справу.

Природно, що поневолена нація не могла у своєму розвої найповніше використати усі новочасні досягнення людського поступу. Тож прогалини доводилося заповнювати більш доступними, суто народними засобами впливу на самовдосконалення, самозбереження. Маються на увазі етнографічні засоби - усну народну творчість: звичаї, обряди, притчі, оповіді, пісні, легенди, казки, і , може, найбільш влучно і наочно - прислів' я, приказки, відшліфовані гасла-вислови.

То була друга категорія чинників збереження українства, хоч, по-правді, між тими двома категоріями провести повне розмежування неможливо. Одначе, перевагу тут буде віддано чинникам другої категорії, тим, що йшли із самої гущі народу. Одним словом, "збираймо воєдино усю свою родину" та будьмо господарями у своїй хаті, як сказав у своїй пісні керівник легендарного теперішнього київського хору "Гомін" Л.Ященко.