"Боже, нам єдність подай!"

Річка котиться між нами, Між крутими берегами.

(пісня про річку Збруч)

Совітській пропаганді ні під яким кутом зору незручно було згадувати голод 1946- 1947р. р. Тим більше, робити це, з огляду на визнання заслуги українців західних областей у пом'якшенні того голоду, просто суперечило їхнім імперським засадам. Адже із величезного арсеналу засобів, використовуваних в україножерській політиці, розпалювання ворожнечі між східняками та західняками було одним з найважливіших. Поділити Україну, розділити українців, роздерти українство -давня практика імперців. І чи то в 17-му сторіччі Дніпро, чи в 20-му Збруч мали стати не тільки роздираючою борозною на тілі України, але найперше - в душах її народу. Скільки негативних пліток було придумано у стосунках схід-захід! Перекручення фактів, підміна понять приміром за таким ланцюгом: "бандіт" - "бандьора" - "український буржуазний націоналіст" - "западнік". Це повинно було начисто задурманити людей. Нелегко забувається, вивітрюється той словесний арсенал ненависті. Порівняно недавно, у жовтні 1990р., коли Алексій-патріарх штурмом ( бо патріоти захищали свою святиню) вирішив добратися до святої Софії, то серед його раті була занадто висока, як для жінки, черниця. Фізіономія її тоді досить часто блимала на екранах телевізорів, коли показували провокаційні сценки. Розмахуючи хрестом, як "булижніком", черниця верещала до тих, хто захищав Софію: "Ви всє бандіти, западнікі. Я у 47-м году 5 мєсяцев прожіла у вас, так мнє нє то што хлєба - вади нє далі!" Звичайно, таку заяву було зустрінуто дружнім сміхом. Почулися ущипливі коментарі: "Дивіться, люди! Христос насилу 40 діб прожив без їжі та води, а ця цілих 5 місяців не пила-не їла, а яка довга вимахала."

Ось ще приклад, як формували громадську думку про західняків. У 1970р. наша сім'я врешті-решт отримала квартиру, а, значить, і нових сусідів. Вони у нас були добрі, чесні, шляхетні люди: Микола Олександрович Лопата із Житомирщини, ветеран війни; дружина його Марія Тимофіївна з Уманьщини; два сини-соколи. Живемо дружно. Та десь-колись, дуже делікатно Микола Олександрович може заявити щось на зразок : "Добрі ви люди, але - західняки." "Так що?" - відказуємо -"У нас, як скрізь, люди всякі." Співрозмовник пояснює, що до західняків у нього особливий рахунок. У сорокових роках там "бандьори" убили нізащо його брата-тракториста. Пояснюємо, що просто так, ні за що там людей не убивали, тим більше - робітників. Хіба що, може, провокатори те вчинили, або якась помилка. Микола Олександрович часто їздив у західні області, то ж вирішив самочинно розслідувати обставини загибелі брата. І вияснив! Виявляється, сталася звичайна виробнича аварія: перекинувся трактор, і скоїлося нещастя. Колектив, у якому те відбулося, аби не позбутися премії за безаварійність (була така), вирішив списати ту подію відповідно до обставин, на повстанців.

Як бачите, свідомо, чи ні, була зроблена чорна справа.

На початку шістдесятих років під впливом, хоч і обмеженої, волі (і з ностальгії за недавньою борнею) підлітки почали гратися у повстанців. Та гра могла бути досить серйозною. Дехто з тих "повстанців" був озброєний справжнім пістолетом. У м. Ходорів ватажком таких "вояків" був син одного з тих, хто приїхав зі сходу впроваджувати нові порядки. Розгублений батько якось багатозначно заявляв: "Бач, я приїхав насаджувати тут совєтську власть, а син мій - бандьора!"

І вже зовсім недавно, у 1998р. на вечорі, що відбувся у Будинку вчителя і був присвячений відомому українському вченому-патріоту Миколі Щербаку (одному із засновників знаменитого Природничого музею) я почув таке. Виступав брат ученого, тоді - посол України у США, відомий лікар, письменник, політичний діяч Юрій Щербак. Він наголосив на тому, що брат Микола у двадцятирічному віці в 1947р. був у Галичині і симпатизував повстанню. У 1948р., коли повернувся до Києва, під час репресій, був ув'язнений. Музей же було організовано після повернення брата до Києва, внаслідок хрущовської амністії,під час правління П.Шелеста.

На цьому вечорі, як і на багатьох інших, співав наш легендарний хор "Гомін", яким керує композитор, лауреат Шевченківської премії Л.Ященко.

Відновлення спільного життя народу, котрий був штучно роз'єднаним, справа нелегка. Поневолювач, для зародження між частинами роз'єднаного народу протиріч і навіть ворожнечі, вміло використовує невід'ємні (за універсальними законами природи) наявні між людьми відмінності, роздуває їх, а те, що є спільного, ретельно приховує чи ганить. Є, звичайно, і об'єктивні причини виникнення проблем у розділених народів. Прикладів маємо чимало: В' єтнам, Корея, Німеччина.

Як же мали ставитися одні до одних східняки і західняки. Люди - не ангели: могло бути по-різному. Борг і обов'язок сучасного суспільства - усі ті відносини неупереджено вивчити й дати належну оцінку.