Земля годує, напуває і переховує

Навколо ліс шумить І ватра догоряє, Морози потискають І сніжок пролітає.

(повстанська пісня)

Війна ніколи не була легкою, та партизанська війна - справжнісіньке пекло, тільки моторошно холодне. І голод, і холод, і дощ, а, особливо, сніг. Навіть тієї ватри не завжди і не всюди розведеш. Безнастанне переслідування-полювання, як на дикого звіра, особливо небезпечне по свіжому снігу. А повстанці живуть, воюють і не дні, не місяці - роки, до десятиліття йдеться. А, якщо вже вмирають, то з честю.

І уявити неможливо, як то молодій людині, якій тільки б жити та бути, опускатися у вогке сховище під землею, в криївку (котра замінована і може бути підірвана в першу- ліпшу хвилину), аби знищити і себе і напасника. У походах-переходах, чи пробираючися у село, щоб хоч раз за довгий час нормально повечеряти і просушити вогке вбрання, треба було постійно тримати напоготові зброю, а обороняючись, зберегти останню кулю, чи гранату для себе. А небезпека чатує на кожному кроці. Війська - видимо-невидимо: гарнізони, засідки, залоги.

Харчами у лісі тебе не завжди забезпечать. А.якщо вже і знайдеться такий сміливець, що згодиться доставити продукти повстанцям, то не завжди впорається, бо однієї відваги замало. Треба обхитрувати сексотів, обійти засідки облавників. Про різні хитрощі того виду підпільної роботи уже значно пізніше оповідав батько Федоріва Йосифа. Часто до тієї роботи залучалися хлопчики 12-14 років. До речі, такого віку був тоді Йосиф.

."Я стомлений блукаю і навіть сісти нема де" - жаліється у пісні - посланні до матері повстанець, але надії не втрачає і просить маму бути гордою за нього: "Ти голову гордо тримай!"

.Якось після обіду пасу корову. Чую, хтось кличе мене з кущів. Дивлюся - нічого не помічаю, так замаскувалися. Насилу угледів - "Калина" (це псевдо хлопцю-повстанцю мабуть дане йому за козацьку вроду) і "Ворон". Стомлені, голодні. "Жени корову додому. Хай мати щось приготує їсти. Принесеш." - наказують. "Та гляди, щоб ніхто не звернув уваги. Щось придумай, бо шпигуни вештаються ."

Розігнав я корову, наче вона тікає. Сам шкандибаю, вдаю, що не можу наздогнати корову: болить нога. А що винести їсти? Чим тоді люди харчувалися? Хліб - то св'яткова розкіш. Якийсь картопляний, або житній пиріг. Правда, молочні продукти - найвищої якості. Відійшли трохи далі від села, на Шовб. Влаштувалися над каменеломнею між каменюками. Доступити до нас можна тільки з одного боку. В разі нападу можна захищатися з-за каміння, або стрибнути вниз і зникнути поміж скелями. Почали їсти, а зброя-напоготові. Раптом з того боку, з якого ми не сподівалися, затупотіло щось. Хлопці блискавично впхнули мені в руки те, що їли, самі - за зброю! І тут на нас із гущавини вискакують. два лиси. Чи то в запалі кохання, чи в боротьбі за територію, так захопилися, що мало носом не тикнулися в дуло автомата. Хтось із хлопців спересердя схопив каменюку (стріляти ж не будеш!), та звірі тільки майнули між кущами. Хлопці пожартували з цього випадку і продовжили свою скромну трапезу.

З приходом зими зростало переслідування повстанців. По селах розміщували додаткові гарнізони. Збільшували кількість облавників. Одним словом, якнайповніше хотіли використати сліди на снігу.

Так було і цього разу. На протязі десятка кілометрів група енкаведистів переслідувала двох повстанців. До того ж, один з них був поранений. Йдучи по позначеному кров'ю сліду, облавники були абсолютно впевнені, що наздоженуть переслідуваних. Повернути до лісу - означало приректи себе, а, може, ще й друзів, коли привести до зайнятої криївки. Значить - у село: хоч якась маленька надія. . Завернули повстанці в один із кутків с. Гранки. Солдати, що йшли по їх п'ятах, обступили той невеликий куток (хат на кутку було щось із двадцять-тридцять всього) таким щільним кільцем, що і миша не змогла б пробігти непоміченою. Масковані у білі халати облавники позасідали за кущами на всіх дорогах, стежках і просто в полі. Правда, нас, школярів, пильно оглянувши, пропускали до школи. Перекопано, перешпигано спеціальними дротами-піками усі будівлі, подвір'я, сади, береги понад річкою.

Проходить день, другий, а повстанці - мов крізь землю провалилися. А воно майже так і було.

Ще десь на початку 30-х років місцевий селянин, воїн з часів Першої світової війни, каменяр, муляр, симпатична, розумна людина Ілько Кохан копав на подвір"ї криницю. То подія на весь куток. А ще у роботі сталися таємничі події: на значній глибині копачі натрапили на тверді скелі, - а води немає. Тільки десь із глибини, збоку долинає сильний підозрілий шум. Майстри чи тому, що не могли з камінням дати ради, чи зі страху перед загадковим шумом, відмовилися продовжувати роботу. Тож господар десь роздобув вибухівки і сам, розуміючися на тих роботах, підірвав оті скелі і добрався до води - справжнього підземного потоку, котрий протікав трохи збоку від стовбура криниці. Господар, мов той Котигорошко, повитягував каменюки (що утворилися внаслідок роботи вибуху) на поверхню, на дні криниці утворилася велика камера.

Люди довго говорили про ту чудо-криницю. Ставлення людини до води, зокрема до колодязів, особливе, втаємничене. В давнину криниці вважали священними. Воно й не дивно. Бо уміння споруджувати криниці мусило, у свій час, вважатися великим технічним досягненням. "Де є хліб і вода, там нема голода". Криниця повинна бути чепурною, навколо неї - дуже чисто. Робити щось біля криниці не допускалося. Їх оспівували у піснях, щедрівках, складали про них легенди, оповіді, казки. Біля криниці, чи під вербою, з-під коріння якої б'є вода, зустрічаються закохані. У художніх творах криниця не тільки дає цілющу воду, еліксир життя, а й благословляє і захищає те життя. Вона подарувала Котигорошку могутню булаву, аби захищати свій нарід-рід, і сила його від води: він же над водою зачатий. А білогородський кисіль, що був у колодязі, за легендою, зламав дух напасників. А тут, на Гранках, криниця в найпрямішому розумінні того слова врятувала двом хлопцям-повстанцям життя. Їх спустили у Коханову криницю, і там, у підземній кам'яній камері-печері вони перебули лихий час. На поверхні все було перевернуто догори дном. А до колодязя без підозри підійдеш, непомітно у відрі принесеш їсти. Ну, а комфорт? Які там зручності для повстанця!?