Маніпулювання суспільною свідомістю

використовують у разі потреби вплинути на суб'єктів, об'єктів політики, впливові кола. Засоби маніпулювання поділяють на мовні та немовні. Мовні передбачають використання певних штампів, термінів, ідеологіч­них і політичних кліше тощо. До немовних належать маніпулю­вання інформацією: блокування "невигідної" інформації, затри­мання її або викладення в сприятливому для себе контексті. Най­частіше використовують фрагментарність інформації, що унемож­ливлює оцінку певної події в повному обсязі, об'єктивно. Це па­сивний варіант маніпуляції. До активних належить насаджування стереотипів, "правильних" норм і цінностей.

У політичній сфері виокремлюють менеджмент виборчої кампанії, діяльності правлячої (або урядової) команди й менедж­мент окремої політичної кампанії з рекламування певних ціннос­тей, доктрин, програм тощо. А процес управління розглядають на різних рівнях управлінської ієрархії: загальнодержавному, регіо­нальному, місцевому, галузевому та ін.

Процес організації й проведення виборчої кампанії потре­бує, крім усього іншого, добре зорганізованої команди професіона­лів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту, покликаної займатися матеріально- фінансовим забезпеченням кампанії, організаційними, політико- ідеологічними та багатьма іншими питаннями.

За розподілом функцій у команді виокремлюють тих, хто готує матеріали для кандидата і хто займається поточними органі­заційними проблемами. Це дає змогу кандидатові зосередитися на стратегічних питаннях.

Загалом найближче оточення кандидата за кількістю має не перевищувати семи-дев'яти осіб. Хоча, звичайно, дехто може ефек­тивно керувати й більшою кількістю людей одночасно. В ідеалі команда кандидата має бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди (якщо це президентські вибори). Хоча на прак­тиці не завжди так буває.

Патронажну частину команди, як правило, складають один-два менеджери, радники з економіки, внутрішньополітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретар і фахівець з іміджу. Апаратна частина, яку очолює головний менеджер, впроваджує в життя стратегічні й тактичні задуми інтелектуаль­ного центру команди, вирішує конкретні питання політичного рек­ламування тощо.

Офіційною частиною команди кандидата після його реє­страції є довірені особи, які мають юридичні повноваження пред­ставляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями, органами влади та засобами масової інформації.

Українське законодавство 1994 p. дозволяло кандидатові в президенти мати до ЗО довірених осіб, кандидатові в мери та гу­бернатори (голови відповідних рад народних депутатів) - до 10, кандидатові в депутати парламенту - до 5, а кандидатові до місце­вих органів влади - до 3 довірених осіб.

Функціонально команда кандидата повинна мати такі струк­турні підрозділи (розглянемо на прикладі передвиборчого штабу 42-го Президента СІЛА Б.Клінтона): групи політичного аналізу, преси, планування, поширення матеріалів, підготовки статей і ви­ступів, роботи зі штатами, організації масових заходів, служба редагування вже підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників та інших спеціалістів), а також "бригада швидкого реагування" (її завданням є організація відгуків на події, заяви та дії конкурентів).

Під час організації виборів бажано утворити неформальні групи підтримки:

- група прихильників у складі популярних представників твор­чої та наукової інтелігенції - може діяти як "фігура ретранслятора";

- група організаційно-методичного та наукового забезпечен­ня у складі психологів, спеціалістів з політичного менеджменту й маркетингу, засобів масової інформації, художників і поліграфістів, прихильників - покликана розробляти необхідні матеріали, реко­мендації та зразки наочної агітації;

- група швидкого реагування - оперативно вивчає громадсь­ку думку з метою дослідження динаміки рейтингу популярності кандидата, окремих положень його програмних настанов та особ­ливостей формування політичного іміджу.

До початку передвиборчої кампанії слід мати об'єктивну інфор­мацію для аналізу політичної ситуації в країні, виборчому окрузі:

-  історичні та географічні особливості округу;

-  соціально-демографічна характеристика округу;

-  соціально-економічна структура, стан її розвитку;

-  проблеми та перспективи розвитку промисловості, сіль­ського господарства, сфери послуг та ін.;

- транспортна мережа;

-  діяльність політичних партій, громадських організацій, груп тиску, неформальних структур;

-  карта округу з межами виборчих дільниць, кварталів, ву­лиць з кількістю виборців;

-  політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки;

-  наявність впливових осіб (неформальних лідерів);

- найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, теле­фони;

-  досьє на конкурентів.

Основні положення стратегії виборчої кампанії базують­ся на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок (вибір округу) здійснено, слід вдатися до на­ступних процедур:

- порівняти сильні й слабкі сторони кандидата і його опонентів з урахуванням політичної ситуації в округу та країні загалом;

- проаналізувати демографічну, історичну, географічну, еко­номічну, соціальну ситуацію у виборчому округу;

- визначити принципово важливі питання для виборців пев­ного округу і сформулювати у своїй програмі відповіді на них;

- сформулювати основні принципи виборчої кампанії та за­соби їх реалізації (стратегію й тактику організації виборів).

При виробленні програми кандидата слід врахувати:

- програма має містити відповіді на найактуальніші для ви­борців проблеми;

-  структура її може бути довільною, але здебільшого в ній має бути до дев'яти змістових блоків;

-  виробляючи програму, спочатку до неї вносять "все, що треба", а потім відкидають "все, що можна";

- виклад і поліграфічне відтворення програми мають урахува­ти рівень загальної, політичної та психологічної культури виборців.

На цьому етапі бажано передбачити, якими слабкими місця­ми можуть скористатися конкуренти, намагаючись створити нега­тивний імідж програмі та кандидатові. Водночас слід передбачати ймовірні тенденції розвитку інтересів, політичної культури виборців.

Стратегія виборчої кампанії здебільшого базується на та­ких елементах:

- декларування причетності до певної політичної партії, пе­редвиборчого блоку, владної структури, політичного лідера тощо;

-  створення міжособистісних контрастів кандидатів;

-  створення ідеологічного контрасту кандидатів;

-  ставка на базову проблему;

-  формування позитивного іміджу кандидата;

-  створення негативного іміджу конкурентів;

-  утворення передвиборчих коаліцій;

-  ставка на владні структури;

-  ставка на суспільно-політичні структури;

-  ставка на засоби масової інформації;

-  деморалізація конкурентів.

Якщо стратегія кампанії покликана дати відповідь на запи­тання "що треба робити?", то тактична частина плану має дати відповідь на запитання "як?" і "коли?".

Тактика виборчої кампанії включаєрозв 'язанням таких проблем:

-  добір і організація роботи "апаратної" команди;

-   складання графіка роботи кандидата (виступи перед ви­борцями, записи промов на телебаченні, радіо, зустрічі з впливо­вими людьми тощо);

-  стеження за діями конкурентів й організація протидії;

-   підготовка та організація виступів кандидата в ЗМІ (текс­ти, зовнішність, форми подачі матеріалів);

-  створення рекламної друкованої, відеопродукції;

-  організація проблем матеріально-фінансового, транспорт­ного забезпечення кампанії;

-   налагодження контактів з громадськістю, суспільно-полі­тичними структурами та впливовими людьми в округу.

Усі ці питання мають вирішуватися одночасно конкретни­ми виконавцями з команди кандидата.

У політично, інформаційно розвинених країнах існує мож­ливість використовувати під час виборчих кампаній найсучасніші технології політичної комунікації. До них належать кабельне те­лебачення, відеотехнології, відеопродукція, телеконференції, "свідчення" відомих людей про кандидата, репортажі про його діяльність тощо.

Ефективність соціального управління залежить від інформа­ційно-управлінської моделі, технології прийняття рішень, соціально- психологічних ролей учасників правлячої команди, розподілу функцій в її апараті тощо. Поняття "правляча команда" охоплює апарат управлінського органу - від адміністрації президента до суб'єкта господарювання. У демократичній державі не менш важливими є спілкування уряду з громадськістю, ЗМІ ("паблік рилейшнз").

На діяльність правлячої команди впливають різноманітні організаційно-технологічні, інформаційні та соціально-психологіч­ні чинники.

Організація роботи урядової структури передбачає форму­вання інформаційних потоків, спрямованих до центру прийняття рішень. Дбаючи про повноту і вичерпність інформації, слід перед­бачити систему фільтрування несуттєвих відомостей.

Інформаційна система виконує наступні функції:

-  попереджувальну (відстеження тривожних для соціально- політичної системи подій);

-  освітню (фіксація фактів разом з коментарями фахівців);

-   прогнозну (передбачення можливих явищ, процесів, ймо­вірні форми впливу на них).

Керівництво роботою владних структур (адміністрація пре­зидента, уряд, міністерства, відомства тощо) передбачає форму­вання структури управління, налагодження інформаційних потоків, відпрацьовування моделі та процедур прийняття політичних, еко­номічних та інших рішень.

Процес ухвалення політичного, урядового, іншого рішення передбачає такі етапи:

-  збір, опрацювання та інтерпретацію інформації;

-  виокремлення альтернативних проектів рішень;

-  вибір на основі ухвалених процедур остаточного варіанта з наявних альтернатив;

-  реалізацію на практиці прийнятого рішення;

-  контроль за виконанням рішення;

-  коригування (у разі потреби) рішення.

На думку соціальних психологів (зокрема А.Джорджа), існу­ють три основні моделі прийняття рішень: формальна, змагаль­на та колегіальна.

Формальна модель ґрунтується на чіткій ієрархії системи комунікації та процедур проходження інформації.

Змагальна модель передбачає альтернативні інформаційні потоки і відповідні проекти рішень. Вона відкрита для будь-яких альтернатив незалежно від адресатів і каналів її надходження.

Колегіальна модель потребує колективної праці в пошуках найоптимальнішого проекту рішень. Колегіальні команди форму­ються незалежно від соціального статусу, належності до організа­ційних структур працівників апарату. У змагальній моделі збері­гається певна ієрархія, хоча інколи санкціонується надходження альтернатив із середньої ланки до центру прийняття рішень без погодження з чиновниками вищого рівня.

Політичний досвід свідчить, що передвиборча команда не завжди стає правлячою. І не лише тому, що, вигравши вибори, президент, враховуючи політичні реалії, сформує уряд не тільки із своїх прибічників. Щоб залучити на свій бік не лише більшість тих, хто проголосував за нього, а й більшість членів суспільства (це не тотожні поняття за будь-якої виборчої процедури), він нерідко залучає до правлячого кабінету представників інших політичних сил, звичайно, за їхньої готовності підкорятися командній стратегії.

Під час створення правлячої команди (центру ухвалення управлінських рішень) беруть до уваги внутрішні (що випливають з передвиборчих угод з політичними силами) та зовнішні (пов'яза­ні з намаганнями розширення соціальної бази підтримки) аспекти, користуючись при цьому професійними, політичними та психо­логічними критеріями. Відтак постає питання про співвідношення у складі команди політичних і кар'єрних чиновників (апаратників), щодо якого універсальної формули не існує. А на конкретну конфі­гурацію конкретної команди впливають суспільно-політична си­туація, окремі соціальні групи та їхні лідери.

На ефективність роботи кабінету особливо впливають психо­логічні чинники, які реалізуються через міжособистісні стосунки членів команди. Відсутність порозуміння, нездорова морально- психологічна атмосфера можуть спаралізувати роботу навіть високопрофесійної, політично збалансованої команди. Насампе­ред варто проаналізувати розподіл соціально-психологічних ро­лей у команді, потурбуватися в разі його незбалансованості про корекцію міжособистісних стосунків у ній.

Будь-який керівний колектив передбачає рольовий розподіл: голова, секретар, генератор ідей, аналітик, організатор, інформа­тор, психолог.

Голова формулює стратегію, визначає завдання кабінету, пріоритети діяльності, розподіляє обов'язки між членами коман­ди, психологічно мобілізує їх на реалізацію генеральної лінії.

Секретар організовує практичне втілення стратегічної лінії команди, контролює дотримання дисципліни виконання планів, об'єд­нує ідеї в один закінчений проект і домагається його реалізації.

Генератор ідей, маючи найвищий рівень інтелекту і най­розвиненішу фантазію, є постачальником ідей, пропозицій, проек­тів рішень.

Аналітик оцінює альтернативи, аналізує проекти рішень.

Організатор раціоналізує виконавчий процес, доводить його до завершення. Нерідко разом із секретарем здійснює контрольні функції.

Інформатор є постачальником нових ідей, цікавих фактів завдяки високим комунікативним здібностям і розгалуженим між- особистісним контактам.

Психолог гармонізує міжособистісні стосунки, цементує команду на емоційній основі, вгамовує пристрасті та підтримує ініціативу.

Знання й аналіз сильних і слабких рис кожного члена кабіне­ту з урахуванням їх функціональних обов'язків і соціально-психоло- гічних ролей дають змогу оптимально використовувати потенціал кожного щодо забезпечення ефективної роботи кабінету.

Розглянутий розподіл ролей є умовним. Окремі особи часто- густо поєднують рольові функції в найрізноманітніших їх співвідно­шеннях. Єдине, надмірна кількість у команді "голів" і "генераторів ідей" може призвести до безплідних дискусій і розколу.

Демократичне суспільство передбачає зростання ролі й впли­ву масової свідомості на центри прийняття рішень. А масова свідомість членів суспільства відповідно формується під впливом інформації урядових структур про їхню діяльність.

У роботі з мас-медіа органи влади мають дотримуватися таких правил:

-  інформувати, орієнтуючись на громадськість;

-  подавати новини в доступній формі;

-   найважливіші новини повідомляти на початку зустрічі з пресою;

-  не сперечатися з журналістами;

- давати (по можливості) прямі відповіді на прямі запитання;

-  казати правду, навіть якщо це важко зробити;

-  за неможливості відповісти чесно зізнатися в цьому, пооб­іцявши зробити це іншим разом;

-  не збирати на зустріч журналістів за відсутності інформа­ційного приводу;

-   мати "домашні заготовки" щодо запитань і відповідей на

них;

-  виробити стандарти спілкування з представниками ЗМІ;

-   вести постійний моніторинг повідомлень ЗМІ з актуаль­них питань;

-   завжди на завершення розмови акцентувати на ключовій проблемі розмови, позаяк останнє запам'ятовується найкраще.

А головне - не випустити ситуацію з-під контролю, діяти впевнено, переконливо.

Питання для обговорення

1.   Виборча команда кандидата у депутати функціонально структурується за функціональними ознаками. Сформуйте "свою" команду і структуруйте її, визначивши функціональні обов'язки основних її підрозділів.

2.   Політичний менеджмент охоплює систему управління політичною сферою суспільства. Визначте основні напрями та функціональні завдання менеджменту в сучасному українському суспільстві.

Рекомендована література

1.  Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. - К.: МАУП, 1996. - 144 с.

2. Головатий М.Ф. Політичний менеджмент: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005.-264 с.

3.  Політичний менеджмент / Укр. центр політ, менеджмен­ту. - Укр. наук. журн. - К., 2004.

4.  Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, поли­тические технологии: Учеб. для студ. вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. -559 с.

5.   Соціально-адекватний менеджмент: концептуалізація моделі: Автореф. дис.... д-ра соц. наук: 22.00.01 /В.В.Бурега; НАН України; Ін-т соціол. - К., 2003. - 35 с.