Політичний менеджмент

 - система управління політич­ними процесами; наука і мистецтво аналізу тенденцій політично- го розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомен­дацій для політичного керівництва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичний менеджмент охоплює систему управління полі­тичною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового менеджменту та політичного маркетингу. Він передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя політичних рішень. Цю функцію покладено на спеціалізо­вану групу людей (політична, правляча еліта), яка домагається необхідної поведінки людей - членів суспільства - за допомогою правових норм, умовлянь і маніпулювання. Ці види соціотехніки управління називають ще інструментами регулювання впливу на людей.

За порушення суб'єктом або об'єктом політики правових норм (законів, постанов, указів та інших нормативних актів) керів­на група вдається до санкцій: звільнення з роботи, заборона на професії, обмеження певних прав (поїздки за кордон, публікуван­ня своїх праць тощо), обструкція в засобах масової інформації, судове та адміністративне переслідування. Крім санкцій, керівна група використовує і засоби заохочення: доступ до матеріальних благ і послуг, популяризація в засобах масової інформації та ін. Такі види впливу на громадськість часто застосовують для розколу суспільних груп, які не поділяють домінуючих норм поведінки, моральних цінностей, оцінок суспільно-політичної ситуації.

Вплив на суб'єкти та об'єкти політики за допомогою умов­лянь здійснюють тоді, коли намагаються їх переконати в необхід­ності певного політичного вибору. Техніка умовлянь передбачає залучення раціональної та нераціональної аргументації, викорис­тання статистичних даних, фактів, прагматичних аргументів, ре­зультатів соціологічних і соціально-психологічних досліджень. Під час нераціональної аргументації покладаються не на істинність аргументів, а на особистісні якості людей, котрі поділяють ана­логічні думки, на авторитети, думки більшості громадян тощо. Використовують і техніку формування емоційного компонента, коли звертаються до стереотипів, національних інтересів, висмі­ювання, залякування та ін.