Вироблення прогнозу складається з наступних етапів.

1. Передпрогнозна орієнтація (програма дослідження). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особ­ливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдан­ня, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. Головним моментом є аналіз об'єкта прогнозування, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші показники об'єкта. На цьому етапі важливим є досвід та інтуїція фахівців.

Під час аналізу об'єкта слід дотримуватися певних методологічних принципів прогнозування. Принцип системності вимагає розглядати об'єкти і прогнозне тло відповідно до мети і зав­дань дослідження. Принцип природної специфічності передбачає обо­в'язкове врахування природної специфіки об'єкта прогнозування, закономірностей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помилки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Принцип аналогічності передбачає постійне порівняння властивостей об'єкта з відомими в даній галузі подібними об'єктами, їхніми моделями для пошуку об'єкга-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізу­вати витрати на аналіз і прогноз завдяки використанню готових про­гнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіставленням їх з прогнозами об'єктів-аналогів.

2.  Побудова засобами системного аналізу вхідної (базової) моделі об'єкта прогнозування. Для уточнення моделі можливе опиту­вання населення й експертів. Під час аналізу об'єктів прогнозу­вання використовують об'єктний та функціональний підходи.

Об'єктний підхід здійснюється опосередковано через виді­лення підсистем шляхом поелементного дроблення об'єктів. Ко­жен новий елемент розглядається при цьому як об'єкт прогнозу­вання відповідного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) розглядається як сукупність властивостей і взаємозв'язків відповід­ного об'єкта. Цей підхід застосовують щодо структурно складних об'єктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних об'єктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціональний підхід відрізняється від об'єктного тим, що за основу структурного членування об'єкта беруть функціональні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно невеликої кількості первинних об'єктів, що складають об'єкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми характеристиками і взаємозв'язками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалі­зацію незалежно від первинних об'єктів.

3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло - це сукупність зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, істотних для політич­ного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку.

4. Побудова динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екстраполяції. Динаміч­ний ряд - це тимчасова послідовність ретроспективних (лат. retro - назад, spectre - дивлюсь) значень змін об'єкта прогнозування.

5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових мо­делей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації мінімального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового про­гнозу є визначення можливих станів об'єкта прогнозування в май­бутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, істо­ричну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей прогнозо­ваного об'єкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними критеріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.

7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифі­кації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозування полягає в умінні, ґрунтуючись на об'єктивних законах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відпо­відно до мети. Вірогідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.

8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомен­дацій, а також їх доведення з урахуванням висловлених зауважень та здача проекту замовнику.

10.  Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення мате­ріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогнозного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено неперервністю, необ­хідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.

Але ефективність прогнозів політичних подій не може зво­дитися тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки прогноз сприяє підвищенню обґрунто­ваності, об'єктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рішень. Водночас перевірка прогнозів має істотні відмінності від верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсо­лютної верифікації (емпіричного підтвердження або заперечення правильності гіпотези), існує відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукові дослідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.

Сучасний інструментарій прогнозування не є універсальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (п'ять-де- сять років), так і щодо об'єктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максимальне використання наукового політичного прогно­зування запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієн­тацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.

Питання для обговорення

1.  Сформулюйте основні принципи політичного прогнозу­вання.

2.На сьогодні відомо понад 150 методів прогнозування. Здійсніть свою класифікацію цих методів та визначте основні сфери застосуван­ня кожного з класів. Назвіть основні методи прогнозування.

Рекомендована література

1. Богданова В. Є. Теорія та практика політичного консульту­вання в Україні в контексті розвитку демократичних інституцій // Український соціум: Монографія / Нац. ін-т стратег, дослідж. - К.: Знання України, 2005. - С. 728-733.

2. Гротески М., Бен-Гера М. Как стать хорошим советником по стратегическим вопросам: Пособие. - Братислава: NISPAcee, 2002.

3.  Петров О.В. Социологические пиар-технологии в поли­тике. - К., 2007. - 288 с.

4. Политическое консультирование / Под ред. Е.В.Егоровой- Гантман и Е.Д.Минтусова. - М.: Никколо-М, 2002.

5. Политическое консультирование в российских избиратель­ных кампаниях / Под ред. Е.В.Егоровой-Гантман и Е.Д.Минтусо­ва. - М.: Никколо-М, 2003.

6. ПоляковЛ.В. Основи політичного консультування. -М.,2004.

7.  Соловьев В.Ю, Пронин A.M. Введение в основы полити­ческого консалтинга: Учеб. пособие. - Пенза, 2004.

8.  Справочник по политическому консультированию / Под ред. Д.Д.Перлматтера. - М.: Инфра-М, 2002.

9.  Формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управління України: Автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Ю. Г. Кальниш; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2007. - 36 с.

10. Шарков Ф. Консалтинг в связи с общественностью. - М.,

2005.