Огляд основних теорій інформаційного суспільства.

Процес становлення теорій інформаційного суспільства можна досить умовно поділити на два етапи - концепція постіндустріалізму і саме інформаціоналізму. Вважається, що сам термін "постіндустріаль- не суспільство" зі змістом, що близький до сучасного, введений у науковий обіг у 1958 р. американським соціологом Д.Рісменом.

Проблемами постіндустріального суспільства тісно зай­мався американський соціолог Деніел Белл, який, узагальнюючи це поняття, звів його до наступних ключових моментів:

-   економічна ділянка: перехід від товаровиробляючої до об­слуговуючої економіки;

-  поділ населення за родом занять: перевага професійно-тех­нічного класу;

-   осьовий принцип: провідна суспільна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних формулювань;

-   орієнтація на майбутнє: контроль технології і технологіч­ної оцінки;

-   ухвалення рішень: створення нової "інтелектуальної тех­нології" .

Це визначення суспільства нового типу дало поштовх нау­ковій громадськості з розвитком новітніх інформаційних і комуні­каційних технологій більш ретельно розглядати саме інформаційні чинники становлення майбутнього. Це усвідомив і сам Д.Белл, який дещо пізніше почав активно використовувати термін "інформаційне суспільство". Саме Деніел Белл сьогодні вважається одним з основоположників концепції "інформаційного суспіль­ства", одним з перших виділивши його характерні ознаки.

Концепція "інформаційного суспільства" розкрила принци­пово важливу рису постіндустріального суспільства і збагатила його розуміння, відкрила властивості інформації та її зростаючу роль у житті суспільства. Проте вона ще не могла претендувати на всеохоплюючу характеристику нового соціуму. Тому багато хто з дослідників вважає її лише достатньо важливою складовою теорії постіндустріалізму¹⁴.

Але так чи інакше, сьогодні "інформаційне суспільство" - соціологічна і футурологічна концепція, що вважає головним фак­тором суспільного розвитку виробництво і використання науково- технічної й іншої інформації.

Дослідники інформаційного суспільства по-різному бачать та окреслюють шляхи його становлення.

Соціолог Девід Лайон так описує процес створення нового типу соціуму¹⁵: "Зростаюча кількість людей з необхідністю втя­гується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери її поширюють. Цей процес "інформатизації" не залишає недоторканою жодну сферу соціаль­ної активності: від повсякденного життя до міжнародних відно­син та від сфер дозвілля до виробничих відносин".

Інші дослідники пов'язують нове суспільство з розвитком комунікаційних мереж та й інтерпретують його в цьому контексті. З'являються концепції суспільства мережевого інтелекту (Тапс- котт), підкреслюється мережевий характер майбутніх соціальних структур (Кастельс) та ін. Суспільство в даних концепціях висту­пає як стійка мережа, павутина (схожа на Інтернет з технологічної точки зору) інформаційних зв'язків та взаємодій, причому такої структури набувають всі рівні соціальної організації.

Соціального змісту набуває теорія теледемократії, в широ­кому трактуванні, через її наступні функціонально-правові скла­дові, що означають:

- боротьбу з дискримінацією, заснованою на обмеженні до­ступу до комп'ютерних мереж, та пов'язаними з цим обмеження­ми волі, політичних і соціальних можливостей громадян;

^иЧухно А. Теорія постіндустріального суспільства як глобальна методологічна парадигма. - http://www.soskin.kiev.ua.

¹⁵Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії. - http://www.philsci. univ.kiev.ua.

-  можливість брати участь в економічному житті з викорис­танням комп'ютерних мереж як засобу виробництва;

-   право на приватність: інформація не повинна циркулюва­ти без дозволу й існує право на заборону доступу до інформації.

Тобто головною цінністю демократії такого типу є інформа­ція, а критерієм демократичності виступає, відповідно, доступ до інформаційних баз даних, вільної, правдивої, неупередженої та об'єктивної інформації. Гарантом цього виступає система права, заснована на інформаційних чинниках, яка набуває в інформацій­ну епоху нових рис. Реалізація цього права надає людині інформа­ційного суспільства нового статусу та можливостей, апріорі рівних для всіх.

В Україні за останні 10 років сформувалися фактори со- ціально-економічного, науково-технічного і культурного розвит­ку, які цілком можна розглядати як передумови переходу до інфор­маційного суспільства. Так, Україна має один з найвищих у світі індексів освіченості (98 %), що створює великі потенційні мож­ливості. Також можна стверджувати, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інфор­маційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства стало те, що сьо­годні Україна стала невід'ємною часткою світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими ка­налами зв'язку.

Інформація стає важливим ресурсом політичного, соціаль­но-економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами. Швидко зростає кількість сайтів в Інтернеті, парк ЕОМ, приско­реними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Збільшується кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширюється націо­нальна мережа зв'язку, успішно здійснюється телефонізація країни, росте ринок засобів мобільного зв'язку. В значній мірі інформати- зовані такі галузі, як банківська сфера, державне управління тощо.

За даними Державного департаменту з питань зв'язку й інформатизації, за перше півріччя 2007 р. у сфері інформатизації надано послуги на суму понад 1 млрд грн - це майже в 1,5 більше, ніж за аналогічний період 2006 р. Найвищими темпами зростали послуги з розробки програмного забезпечення й консалтингові послуги - темпи росту перевищили 155% - це майже половина всьо­го обсягу послуг у сфері інформатизації.

Серед послуг, наданих у сфері інформаційних технологій, швидше всього зростали послуги з обробки даних - 146,3%. Най­більша питома вага серед них становлять послуги, пов'язані з банком даних - 84,4%, які виросли порівняно з аналогічним пері­одом 2006 р. більше, ніж на третину.

Обсяг ринку реалізації персональних комп'ютерів у першому півріччі 2007 р. виріс порівняно з аналогічним періодом минулого року майже на 40 % і склав 3,9 млрд грн. Чисельність унікальної української Інтернет-Аудиторії за цей період склала близько 4,7 млн користувачів, кількість Web-Сайтів - 39,6 тис.

На основі спільної угоди МОН України Всеукраїнська асоціа­ція комп'ютерних клубів, ВАТ "Укртелеком" та програма розвит­ку ООН в Україні розпочали проект "Розвиток доступу до сучас­них інформаційно-комунікаційних технологій населення України на основі партнерства між школами і комп'ютерними клубами в Україні". Здійснення проекту спрямоване на забезпечення досту­пу населення до Інтернету, формування комп'ютерної грамотності, підготовки підростаючого покоління до повноцінного життя в інформатизованій державі, підвищення якості, доступності і ефек­тивності освіти.

Слід сказати, що Україна володіє унікальним кадровим ре­сурсом для розвитку інформаційної сфери. Щорічно в Україні вищі навчальні заклади випускають 50 тис. спеціалістів з питань ІТ- технологій (включаючи математиків). Україна посідає четверту позицію у світі після США (194 тис.), Індії (145 тис.) та Росії (68 тис.) за кількістю сертифікованих програмістів (дані Міжнародного агентства Brain Bench). В Україні є всі належні передумови для того, щоб пропонувати інтелектуальні послуги на світових ринках.

Разом з тим процесам побудови інформаційного суспільства в Україні перешкоджає ціла низка проблем.

Так, згідно з рейтингами конкурентоспроможності, які здійснює міжнародна організація "Світовий економічний форум", Україна знаходиться у восьмій десятці і за загальним індексом конкурентоспроможності посідає 86 місце, Україна також відстає від розвинених країн за кількістю телефонних ліній - 55 місце (21,6 на 100 жителів).

Найбільш динамічним сектором ринку комунікацій залиша­ються мережі мобільного зв'язку, якими нині охоплені нині прак­тично всі обласні та районні центри України, причому територія покриття і кількість абонентів продовжує стрімко зростати, але за показниками це складає лише 8,4 абонента на 100 жителів - 81 місце за тим же рейтингом.

Україна значно поступається розвиненим країнам за рівнем доступу до мережі Internet - 85 місце за кількістю користувачів. За даними фонду "Інформаційне суспільство України", постійний доступ до "всесвітньої павутини" сьогодні мають приблизно 5,5% громадян України і лише 10% шкіл.

Для створення в Україні інформаційного суспільства і влас­не економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій необхідно паралельно розбудовувати дві фази інфор­маційного суспільства.

Перша з них - це прискорення розбудови інформаційної і телекомунікаційної інфраструктури країни шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій; розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернету і мобільного зв'язку; охоп­лення органів державного управління та провідних державних інституцій. Друга - одночасна мобілізація науки, освіти, промис­ловості, гуманітарної сфери, мас-медіа й бізнесу для переходу до наступної фази інформаційного суспільства та суспільства, побу­дованого на знаннях.

Саме така стратегія дозволить побудувати в Україні сучасне інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інте­лектуальних інформаційних технологій і власну економіку знань, стати повноправним членом міжнародної світової кооперації у створенні глобального інформаційного суспільства.

Проблеми, пов'язані з побудовою інформаційного суспільст­ва, повинні вирішуватися комплексно. Це і створення сприятли­вих бізнес-середовищ, інвестиційного та інноваційного клімату, підтримка вітчизняної науки і освіти, підвищення комп'ютерної грамотності населення та заохочення громадян до використання інформаційні технології.

Та передусім необхідно переглянути вітчизняне законодав­ство, зокрема щодо національної програми інформатизації; прий­няти рішення, яким чином розвиватимуться урядові е-послуги, е-комерція, дистанційне навчання тощо.

Також погрібно створити загальнонаціональні інформаційні системи в таких сферах, як охорона здоров'я, наука, культура, еко­логія тощо.