Тема 6. Технології контролю й управління політичними конфліктами

Політичний конфлікт - зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалі­зувати свої інтереси і цілі, пов'язані насамперед із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами розвитку суспільства.

За радянських часів конфлікт тлумачили як вищу стадію розвитку протиріч, поділяючи їх на антагоністичні, властиві "екс­плуататорському" ладу, та неантагоністичні, притаманні соціаліс­тичному суспільству. Наукова неспроможність цього підходу по­лягає не тільки в тому, що "соціалістичні" конфлікти були часто гострішими від "капіталістичних", а в твердженні про можливість існування суспільства або цілком безконфліктного, або з незнач­ними локальними конфліктами.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у його теорії зробили Арістотель, Т.Гоббс, Н.Макіавеллі, Д.Віко, А.Ток- віль, К.Маркс, М.Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Так, Т.Гоббс значне місце в утворенні держави відводив конфліктному чинни­кові, а природний стан суспільства уявляв як "війну всіх проти всіх". При цьому Т.Гоббс вказував на три основні причини конфлік­ту: суперництво, недовіру, жадобу слави. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у пра­цях В.Парето, Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Р.Дарендорфа.

У сучасній літературі з історії конфлікту наукові напрями поділяють на дві групи залежно від того, яке місце відводять про­блемі соціального конфлікту. Ці два підходи яскраво ілюструють дві системи постулатів - Т. Парсонса і Р. Дарендорфа. Складові постулатів цих систем дивіться нижче.

Т.Парсонс:

1) кожне суспільство - відносно стійка й стабільна культура;

2)  кожне суспільство - добре інтегрована структура;

3)   кожний елемент суспільства має певну функцію, тобто щось вкладає для підтримання стійкості системи;

4) функціонування соціальної структури спирається на цін­нісний консенсус членів суспільства, який забезпечує стабільність та інтеграцію.

Р.Дарендорф:

1)   кожне суспільство змінюється в кожній своїй точці, со­ціальні зміни - постійні та наявні скрізь;

2)   кожне суспільство в кожній своїй точці пронизане розбі­жностями й конфліктами, конфлікт - постійний супутник суспіль­ного розвитку;

3)    кожний елемент суспільства робить свій внесок у його дезінтеграцію та зміни;

4)   кожне суспільство засноване на тому, що одні члени сус­пільства змушують до підпорядкування інших.

Зазначені моделі різняться тим, що перша наголошує на співробітництві, а друга - на конфлікті та змінах. Проте обидва ці аспекти взаємодії - співробітництво і конфлікт - постійно присутні в суспільному житті, хоча і в певних поєднаннях.

До спроб раціонального осмислення природи соціального конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироблення власне конфліктологічних концепцій можна датувати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше зроблені Г. Зіммелем, який запропону­вав термін "соціологія конфлікту", впродовж кількох десятиліть не виходили за межі загальнотеоретичних тлумачень. Лише після Другої світової війни вони набули прикладної спрямованості, зо­середилися на аналізі й розв'язанні реальних конфліктних ситуа­цій. В Україні, як і в колишньому СРСР, конфліктологічну сферу почали серйозно аналізувати лише наприкінці 80-х років.

Щодо сутності соціально-політичного конфлікту існує ба­гато визначень. У політологічних словниках найпоширенішим є трактування конфлікту як зіткнення двох чи більше різноспрямо- ваних сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Д.Істон, зокрема, твердив, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність у суспільстві та система розподілу таких ціннос­тей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта. Сані- стебан вважав, що конфлікт відображає особливий тип соціальних відносин, за якого його учасники протистоять один одному через несумісні цілі; він може бути різної інтенсивності, частковим або радикальним, піддаватися або не піддаватися регулюванню. На думку Б.Краснова, конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. А.Здравомислов розгля­дає політичний конфлікт як постійно діючу форму боротьби за владу в конкретному суспільстві. Л. Козер підкреслював, що важли­вою передумовою конфлікту є бажання чимось володіти або кимось керувати. Р. Дарендорф предметом конфлікту вважав владу та авто­ритет. Польський вчений К. Полецький стверджував, що політич­на влада є причиною протиріч і джерелом конфлікту, основною сферою життя, в якій відбуваються зміни внаслідок конфлікту.

Отже, в основі соціального, соціально-політичного конфлік­ту є суперечність, зіткнення. Це хоч і необхідна, але не основна умова. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Суб'єктами конфлікту стають люди, які усвідоми­ли протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, бо­ротьбу, суперництво. Такий спосіб вирішення протиріччя здебільшо­го стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємо­діючих груп, за відвертого зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соціального індивіда, групи, держави (міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть бути індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об'єднання, які виникають на формальній та не­формальній основі як політизовані соціальні групи; економічні та політичні групи тиску, кримінальні групи, які домагаються пев­них цілей.

У політичній науці ще не вироблено універсальної типоло­гії конфлікту. Найпоширенішим є поділ їх на: конфлікт ціннос­тей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентичностей.