Теорія раціонального вибору.

Згідно з нею більшість людей (посттрансформаційних суспільств) схильні до раціональної пове­дінки, яку не слід ототожнювати з логічною поведінкою. її прибіч­ники вважають, що людина намагається досягти максимального результату за рахунок оптимальних, а то й найменших зусиль.

Мічиганська модель. Передбачає, що в політичній діяльності домінує партійна ідентифікація людини, яка є результатом або висхідною політичної соціалізації.

Психологічна школа. її прихильники домінуючими у полі­тичній участі й діяльності вважають мотиви й установки людини, намагаються щонайконкретніше вивчити взаємозалежність уста­новок та поведінки, конкретних дій особи.

Інституціональний підхід. На думку його прибічників, полі­тична участь залежить не від конкретних психологічних характерис­тик особистості, її соціального статусу, рівня освіти, а від можли­востей громадян (виборців) впливати на владу.

Реалізується політична участь у виборах, управлінні та само­управлінні, прийнятті політичних рішень та здійсненні контролю за їх доцільністю; політичних кампаніях (мітингах, маніфестаціях, зібраннях), акціях громадянської непокори (війнах, революціях); діяльності політичних партій, різноманітних громадських об'єд­нань, у процесі самостійної індивідуальної політичної діяльності, її рівень, масштаби - показник рівня демократичності суспільства, загальної та політичної культури його громадян, інших суб'єктів політики.

Без знання особливостей політичних технологій та вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяльності неможли­во. А для оволодіння ними передусім потрібні відповідна науко- во-теоретична підготовка, вміння вивчати й аналізувати об'єктивні умови, в яких діють конкретні суб'єкти політики. Це стосується соціально-економічної, політичної ситуації в країні, регіоні; особ­ливостей функціонування соціальних і національних груп у суспільстві, їх потреб й інтересів; розстановки політичних сил; статусу та рівня впливу на громадян політичних партій, рухів, об'єд­нань, засобів масової інформації.

Особливості політичного процесу завжди зумовлені відповід­ною політичною поведінкою, діяльністю його учасників. Політична діяльність визначається самою природою політики - встановлен­ням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які часто мають протилежні запити та інтереси, судження і спря­мування активності.

Політична діяльність завжди індивідуальна. Йдеться про індивідуальний стиль політичної діяльності не як сукупність ок­ремих якостей, а як цілеспрямовану систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається певний результат.

Залежно від характеру поведінки учасників політичного процесу поділяють на: лідерів, активістів, послідовників, лідерів громадської думки.

Лідери, як правило, очолюють політичний рух завдяки підго­товленості, своєму авторитету, соціальному статусу тощо.

Активісти виступають посередниками між лідерами і тими, хто їх підтримує. Вони впливають на рядових учасників політичних дій і процесів, дещо змінюють стратегію і тактику політичного дійства, а головне - активно допомагають лідерам у їх діяльності.

Послідовники мають різний ступінь політичної, соціальної активності, в цілому підтримують ідеї лідерів, але з різних при­чин недостатньо чітко усвідомлюють навіть власні інтереси у полі­тичній боротьбі, а тому менш діяльні, ніж активісти.

Лідери громадської думки своєю не стільки організаторсь­кою діяльністю, скільки інтелектуальною (особливо в засобах масової інформації) підсилюють емоційне, психологічне напру­ження навколо проблем, які є предметом політики.

Політичну поведінку, взаємодію різних соціальних груп, особистостей, соціальних, політичних інститутів називають полі­тичними відносинами. Існують дві форми політичних відносин: політична діяльність, яка відображає динамізм політичних відно­син, їх залежність від зусиль конкретних учасників політичного процесу, і політична організація, яка відображає структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі певних норм і правил.

Політична участь не лише забезпечує реалізацію інтересів і запитів громадянина в процесі політичної діяльності, а є дієвим засобом політичної соціалізації, формування політичної культу­ри, громадянської позиції особи.

У процесі політичної діяльності політик, громадський діяч вступає в певні контакти з іншими політиками, має відносини з державою, ідеологією, політикою, владою. Ці відносини багато в чому визначаються тим, наскільки політик знає їх сутність, особли­вості функціонування, як володіє прийомами, технологіями полі­тичної діяльності. Адже йому випадає жити і діяти за конкретного політичного режиму, певних політичних партій, громадських об'єд­нань, інших суб'єктів політики.

Індивідуальні політичні технології використовуються окре­мими політиками, громадськими, державними діячами, загальні - колективними суб'єктами політичного процесу: групами тиску, політичними партіями, лобістськими групами, громадськими об'єд­наннями.

До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій належать:

-  публічні виступи;

-  участь у бесідах, дискусіях, розв'язанні конфліктів;

-  прогнозування політичної діяльності;

-  виступи на радіо, телебаченні;

- підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інфор­мації тощо.

Кожна технологія має свої особливості, завдяки яким ство­рюється певний імідж політика, його авторитет і популярність, формується і збагачується досвід політичної діяльності.

Готуючись, наприклад, до публічного виступу, політик пе­редусім повинен знати про його час, мету і відповідно готуватися до спілкування з аудиторією. На цьому етапі важливою є підготовка тез (структури) виступу, визначення суті, спрямування розмови, ймовірних запитань. Необхідно попрацювати над зовнішністю, жестикуляцією, диханням тощо. Усе це і є технологією політич­ного виступу.

В індивідуальних політичних технологіях домінують інди­відуальні риси особистості політика. Саме на них відповідно ак­центують в інтересах політика.

Серед найзагальніших і найпоширеніших є технології прий­няття політичного рішення і технології виборчих кампаній.

Питання для обговорення

1.  Назвіть основні політичні технології та розкрийте зміст політичних технологій з точки зору теорії раціонального підходу.

2. Доведіть, що маніпулятивний підхід, здійснюваний в кон­тексті політичного вибору, суттєво впливає на формування гро­мадської думки, особливо у так званих "перехідних" чи "транзи­тивних" суспільствах.

Рекомендована література

1. Основи демократії. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За заг. ред. А.Колодій. - К.: Вид-во "Ай Бі", 2002. - 684 с.

2.  Політичні інститути та процеси в умовах трансформації українського суспільства: Навч. посіб. / За заг. ред. А.М.Пойчен- ка, В.А.Ребкала. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2006. - 416 с.

3.  Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. дру­га: Держава і політика / А.Колодій, Л.Климанська, Я.Космічна. - 2-е вид., перероб. та допов. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003.

4. Політологія: Навч. посіб. для вузів / Упоряд. та ред. М.Са­зонова. -X.: Фоліо, 1998. - 735 с.

5.  Ребкало В.А., Шкляр Л.Є. Політичні інститути в процесі реформування системи влади. - К.: Вид-во НАДУ; Міленіум, 2003. - 172 с.

6.  Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, поли­тические технологии: Учеб. для студ. вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. -559 с.