Політична орієнтація

 (франц. orientation - звернений на схід, від лат. oriens - схід) - певні уявлення політичних суб'єктів про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного ре­жиму, суспільства в цілому.

Політична орієнтація - це, з одного боку, певні словесно оформлені ідеї та цінності, з іншого - несвідомі або не цілком свідомі мотиви, які людина переживає на емоційному рівні.

Політична орієнтація обумовлює політичний вибір, який залежить від сформованості особистості, рівня її соціалізації, полі­тичної культури, а також від особливостей суспільних відносин, рівня демократизації суспільства. Вибір може бути груповим та індивідуальним. Груповий вибір часто здійснюють автоматично, під впливом групової орієнтації, особливо на ранньому етапі со­ціалізації особи, за несформованої політичної культури. Такий вибір найчастіше домінує в нестабільних суспільствах, на перехід­них етапах їх розвитку та існування. Індивідуальний - притаманний людині з високим рівнем соціально-психологічного, духовного розвитку, громадсько-політичної активності.

Вибір орієнтації не завжди є остаточним. Це - динамічний процес, який часто супроводжується елементами дезорієнтації або цілковитою дезорієнтацією. Політологи виокремлюють чотири підходи щодо політичного вибору, ситуаційний, соціологічний, маніпулятивний та індивідуально-психологічний.

Ситуаційний підхід. Базується на твердженні, що будь-яка політична орієнтація є реакцією на конкретно-історичну ситуацію.

Соціологічний підхід. Спрямований на аналіз взаємозалеж­ності між індивідуальним і груповим політичним вибором відпо­відно до соціально-політичної ситуації в суспільстві.

Маніпулятивний підхід. Ґрунтується на здійсненні вибору відповідно до психолого-політичного зовнішнього впливу, а то й просто маніпуляцій. При цьому активно використовуються різнома­нітні політичні, психологічні комунікації й технології. За інтенсив­ного розвитку засобів масової інформації, зростання ролі засобів зв'язку в політичному житті маніпулятивний підхід відіграватиме неабияку роль у формуванні громадської думки, особливо в не­стабільних суспільствах, де недостатньо розвинуті демократичні засади.

Індивідуально-психологічний підхід. За основу вибору бере особистісні психологічні якості (вроджені, набуті). Фундатор його - основоположник неофрейдизму Т.Адорно, котрий послідовно за­хищав ідею "авторитарної особистості". На його думку, авторитар­на особа відрізняється від інших не лише соціально-політичними чи етнонаціональними орієнтаціями й установками, а й особистіс- ними рисами. їй він протиставляв демократичну, ліберальну особистість. Цю проблематику досліджував також Е.Фромм, со- ціально-психологічні аспекти цієї проблематики в Україні актив­но розробляє Е.Афонін.

Вибір політичної орієнтації - не одномоментна дія, а про­цес, у якому людина коригує свою орієнтацію під впливом певних соціально-економічних умов, особистих психологічних змін. У цьому процесі вона ідентифікує себе з окремою особою або гру­пою осіб. Політичні переваги, як правило, і формуються внаслідок макрогрупової ("середовищної") ідентифікації. Наприклад, люди­на може ідентифікувати себе з бізнесменами, управлінцями, се­реднім класом тощо. Такі ідентифікації ґрунтуються на відповідній психологічній близькості до групи, якій вона симпатизує.

Характерними виявами групових психологічних ідентифі­кацій є ідентифікації на національному ґрунті. Національна чи націонал-державна орієнтація відображає систему політичних уподобань і переваг. Головним її важелем є прагнення націй, етно­сів до незалежності.

Політичний вибір здійснюється на основі певних цінностей. Для одних домінуючими є загальногуманістичні цінності, для інших - цінності певної релігії, соціальної групи тощо. Вибір може бути й суто прагматичним, ґрунтуватись на особистісних цілях й інтересах.

Політичні процеси неможливі без участі в них різних суб'єк­тів. Остання отримала назву "політична участь".

Є декілька концепцій політичної, передусім електоральної участі.