Демократичні чинники та механізми політичної модер­нізації.

Політична модернізація може здійснюватися різними спо­собами з використанням різних механізмів, проте виділяються універсальні складові політичної модернізації:

- створення диференційованої політичної структури з висо­кою, спеціалізацією політичних ролей і інститутів;

-  створення сучасної держави, що володіє суверенітетом;

- посилення ролі держави; розширення сфери дії і посилен­ня ролі закону, що зв'язує державу і громадян;

- зростання чисельності громадян (осіб з політичними і гро­мадянськими правами), розширення включеності в політичне жит­тя соціальних груп і індивідів;

- виникнення та збільшення раціональної політичної бюрократії;

-   перетворення раціональної деперсоніфікованої бюрокра­тичної організації на домінуючу систему управління і контролю;

- ослаблення традиційних еліт і їх легітимності; посилення модернізаторських еліт.

Основним джерелом інституційних змін у політиці, як і в економіці, є світоглядні зміни людей, які, власне, й позначаються на ціннісних виборах і відносинах людей. Важливим є те, що і формальні правила, що їх може змінити держава, і неформальні обмеження, які змінюються вкрай повільно, врешті-решт форму­ються під впливом суб'єктивного світосприйняття людей, яке, у свою чергу, і визначає експліцитний вибір формальних правил і розвиток неформальних обмежень в суспільстві.

Сучасні політологи відзначають, що необхідно серйозно про­думати нову концепцію сучасності і теорію модернізації. Такі зусил­ля робить, зокрема, польський соціолог П. Штомпка, який запропо­нував концепцію, згідно з якою переглядаються такі положення:

1. Як рушійна сила модернізації вже не розглядається політию- управлінська еліта, котра діє "зверху". Головними агентами модерні­зації нині визнаються спонтанні суспільні рухи і харизматичні лідери.

2.  Модернізація більше не трактується як рішення, прийня­те освіченою елітою і нав'язане населенню, що чинить опір, яке чіпляється за традиційні цінності і устрій життя. Йдеться про масо­ве прагнення громадян змінити умови свого існування відповідно до західних стандартів (це відбувається під впливом засобів масової комунікації або особистих контактів).

3. На зміну акцентування ендогенних, іманентних чинників модернізації приходить усвідомлення екзогенних чинників, вклю­чаючи світову геополітичну розстановку сил, зовнішню економічну і фінансову підтримку, відкритість міжнародних ринків і останнє за місцем, але не за важливістю - доступність переконливих ідео­логічних засобів; політичних і соціальних доктрин і теорій, що обґрунтовують і підтримують сучасні цінності (індивідуалізм, дисципліну, трудову етику, здатність покладатися на себе, відпові­дальність, розум, науку, прогрес, свободу).

4.  Замість єдиної, універсальної моделі сучасності, що її як зразок повинні брати на озброєння відсталі суспільства (у класичній теорії це найчастіше модель США), вводиться ідея "рухомих епі­центрів сучасності" і як вінець її поняття "зразкові суспільства".

Посткомуністичні країни зовсім не обов'язково повинні на­слідувати американській моделі, та і в цілому західна модель роз­витку не є єдиним зразком, якому потрібно наслідувати в усьому. Як прийнятні приклади називаються також Японія та "азіатські тигри".

5.  Уніфікований процес модернізації замінюється її різно­манітнішим багатоликим процесом. Усе ясніше усвідомлюється, що темпи, ритм і наслідки модернізації в різних галузях соціально­го життя різні, і що в дійсності спостерігається відсутність синхрон­ності в зусиллях з модернізації. Якщо для здійснення конституцій­ної реформи може бути достатньо шести місяців, то в економічній сфері може не вистачити і шести років. На рівні глибинних пластів життя, відносин цінностей, складових сучасного громадянського суспільства оновлення торкнеться кількох поколінь.

6. У цілому картина модернізації стає менш оптимістичною, простежується прагнення уникнути наївного волюнтаризму ранніх теорій. Досвід посткомуністичних суспільств свідчить про те, що не все досяжно і не все залежить від політичної волі. У зв'язку з цим значно більше уваги звертається на перешкоди, бар'єри, тертя, а та­кож на неминучі відступи і навіть провали на шляху модернізації.

7. Якщо раніше ефективність модернізації виводилася з еко­номічного зростання, то тепер визнається важлива роль ціннос­тей, відносин, символічних символів і культурних кодів, коротше кажучи, того "невловимого і невідчутного", без якого модерніза­ція не може бути успішною.

8. Антитрадиціоналістські рефлексії ранніх теорій коректу­ються тепер вказівкою на те, що місцеві традиції можуть таїти в собі важливі модернізаційні потенції. Оскільки відмова від тра­диції може спровокувати могутній опір, пропонується використо­вувати їх, але необхідно виявляти "традиції модернізації" і брати їх на озброєння для подальших перетворень73.

Отже, можна відзначити, що в широкому сенсі сучасна кон­цепція модернізації припускає процес переходу від традиційного до безперервно змінного сучасного суспільства і включає цілий ряд взаємозв'язаних і взаємозалежних факторів.

Питання для обговорення

1. Чи підтримуєте Ви думку про те, що центральною харак­теристикою політичного процесу є рух, зміни, еволюція політич­них явищ? Обґрунтуйте на прикладі сучасного розвитку України.

2. Що розуміється під поняттям політична модернізація? Чи характерне це явище для сучасної України?

Рекомендована література

1.  Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2001. -440 с.

2. Основи демократа: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За заг. ред. А.Колодій. - К.: Вид-во "Ай Бі", 2002. - 684 с.

3.  Політична модернізація: типологія, суперечності та варі­анти для України // Політичні партії як суб'єкт формування полі- тико-управлінської еліти в умовах політичної модернізації: Навч. посіб. - К.: Парлам. вид-во, 2008. - С. 253-269.

4.  Політичні інститути та процеси в умовах трансформації українського суспільства: Навч. посіб. / За заг. ред. А.М.Пойчен- ка, В.А.Ребкала. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2006. - 416 с.

5.  Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. дру­га: Держава і політика / А. Колодій, Л.Климанська, Я. Космічна. - 2-е вид., перероб. та допов. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003.

6. Політологія: Навч. посіб. для вузів / Упоряд. та ред. М.Са­зонова. -X.: Фоліо, 1998. - 735 с.

7.  Ребкало В.А., Шкляр Л.Є. Політичні інститути в процесі реформування системи влади. - К.: Вид-во НАДУ; Міленіум, 2003. - 172 с.

8.   Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, поли­тические технологии: Учеб. для студ. вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. -559 с.

9.  Сравнительная политика. Основные политические систе­мы современного мира/Под. общ. ред. В. С. Бакирова, Н. И. Сазо­нова. - X.: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2005. - 592 с.