Політична модернізація.

Англійське слово modern означає новий, сучасний, modernize - удосконалити, оновлювати, змінювати відповідно до новітніх вимог. У тлумачному словнику англійське дієслово to modernize означає надання чому-небудь сучасного сти­лю, вигляду; застосування сучасних напрямів, ідей тощо. Поняття модернізації охоплює дослідження кардинальних суспільних змін у різних вимірах: 1) модернізація суспільно-історична (ранньокапі- талістична модернізація у країнах західної цивілізації; модернізація в умовах бюрократичного державно-монополістичного капіталізму і сучасні зміни у країнах, які ще відстають від передових); 2) мо­дернізація суспільства як системи (синхронний аналіз економічних, соціально-політичних і культурних аспектів модернізації); 3) мо­дернізація людської особистості.

У політико-психологічному словнику терміну "модерніза­ція" надається визначення development on modem lines - тобто "роз­виток нових напрямів". Дієслову to modernize ставляться у відпо­відність синоніми: bring into the twentieth century, bring up to date, remake, remodel, renew, renovate, revamp. Українська мова наділяє ці слова такими аналогами: перенести у XX століття, привести у відповідність із сучасними вимогами, переробити, робити нано­во, реконструювати, оновити, реставрувати, замінити на нове, відродити, відновити, оновити, поправити, виправити, змінити, скорегувати, модифікувати, удосконалити.

Отже, за етимологією під модернізацією слід розуміти такий розвиток суспільства, в ході якого виникають і затверджують­ся відносини й інститути сучасного типу. Всі ці визначення припускають наявність певного об'єкта модернізації, як правило, - органів державної влади та політичного режиму в цілому, який можна оновлювати, ремонтувати, замінювати тощо.

Власне, модернізація, на відміну від інновації, завжди сто­сується чогось, що вже існує. З іншого боку, інновація як складова частина процесу модернізації визначається як "процес змін, пов'яза­них із створенням, визнанням або впровадженням нових елементів (або моделей) матеріальної і нематеріальної культур в певній со­ціальній системі", і як "створення, розповсюдження і застосування нового засобу, котрий задовольняє потреби людини і суспільства і викликає разом з тим соціальні та інші зміни".

У політичній науці існує низка підходів до дослідження фе­номена модернізації. Так, Г. О'Доннелл, розглядає даний фено­мен у трьох сенсах:

1) як синонім усіх прогресивних соціальних змін безвіднос­но до будь-якого історичного періоду;

2) тотожність "сучасності", тобто означає комплекс соціаль­них, політичних, економічних, культурних і інтелектуальних транс­формацій, що відбувалися на Заході з XVI ст. і що досягай свого апогею в XIX-XX ст. Сюди включаються процеси індустріалізації, урбанізації, раціоналізації, бюрократизації, демократизації, домі­нуючого впливу капіталізму, розповсюдження індивідуалізму і мотивації успіху, затвердження раціоналізму і науки та багато іншо­го. Модернізація в цьому сенсі означає досягнення стану сучас­ності, "процес перетворення традиційного або дотехнологічного суспільства, у міру його трансформації, в суспільство, для якого характерні машинна технологія, раціональні і секулярні відноси­ни, а також високодиференційовані соціальні структури".

3)  рух від периферії до центру сучасного суспільства, який, на думку В.Мура, є "тотальною трансформацією традиційного домодерністського суспільства в таку соціальну організацію, яка характерна для "просунутих", економічно процвітаючих і в полі­тичному плані стабільних націй Заходу".

Останнім часом у світі отримала динамічне поширення кон­цепція (модернізаційного) розвитку, заснованого на збереженні соціокультурних традицій без нав'язування західних зразків (А.Аб- дель-Малек, А.Турен, С.Хантінґгон, ПІ. Айзенштадт та ін.). Більше того, в контексті обговорюваного предмета соціокультурна специ­фіка і традиція розглядаються як самостійний чинник модернізації.

І все ж основними підходами до дослідження модернізації і демократичного транзиту сьогодні залишаються структурна, про­цедурна і інституційна концептуалізації.

Сутність структурного підходу полягає, таким чином, в ак­центуванні уваги на чинниках, які можуть бути позначені як циві- лізаційні, геополітичні, культурні, історичні, соціально-психо- логічні тощо.

У фокусі уваги процедурного підходу знаходяться ендогенні чинники демократизації і демократії - ті або інші конкретні проце­си, процедури і політичні рішення, здійснювані самими агентами демократизації.

Прихильники процедурного підходу (його іноді називають ще "волюнтаристським") виходять з посилки про те, що жодні "об'єктивні" соціальні, економічні, культурні та інші чинники не в змозі ані пояснити, ані передбачити, хто конкретно, які політичні сили і актори в тій або іншій ситуації відстоюватимуть недемо­кратичний статус-кво або боротимуться за його повалення.