Тема 2. Політичні процеси

Характеристика політики як процесу (процесуальний підхід) дозволяє побачити особливі грані взаємодії суб'єктів із приводу державної влади. Однак у силу масштабності політичного процесу, що збігається з усією політичною сферою, деякі вчені ототожню­ють його або з політикою в цілому (Р. Доуз), або з усією сукупніс­тю поведінкових акцій суб'єктів влади, зміною їх статусів і впливів (Ч.Мерріам). Прихильники ж інституціонального підходу пов'я­зують політичний процес із функціонуванням і трансформацією інститутів влади (С.Хантингтон), а автор системного підходу Д.Істон розуміє його як сукупність реакцій політичної системи на виклики навколишнього середовища. Р. Дарендорф наголошує на динаміці суперництва груп за статуси й ресурси влади, а Дж.Ман- гейм і Р. Рич трактують його як складний комплекс подій, що визна­чає характер діяльності державних інститутів і їх вплив на полі­тичний процес.

Збігаючись за своїми масштабами з усім політичним прос­тором, політичний процес поширюється не тільки на конвенціо­нальні (договірні, нормативні) зміни, що характеризують поведін- кові акції політичних акторів, норми й правила політичної гри, відносини й механізми конкуренції за державну владу. Водночас політичні процеси охоплюють і ті зміни, що свідчать про пору­шення суб'єктами їх рольових функцій, зафіксованих у нормативній базі, перевищення ними своїх повноважень, вихід за межі своїх політичних ніш тощо. Тим самим до змісту політичного процесу додаються зміни, які мають місце в діяльності суб'єктів, що не розділяють загальноприйняті стандарти у відносинах з держав­ною владою, наприклад, діяльність партій, що перебувають на нелегальному становищі, тероризм, кримінальні діяння політиків у сфері влади тощо.

Відбиваючи зміни, що склалися, а не тільки заплановані, політичні процеси час від часу виявляють ненормативний харак­тер, спричинений наявністю в політичному просторі різноманіт­них форм руху (хвильового, циклічного, лінійного, інверсійного та ін.), що мають власну логіку розвитку й способи трансформації політичних явищ. Комбінація цих форм руху, власне, й позбавляє політичні явища нормативної визначеності й передбачуваності. З цієї точки зору політичний процес є сукупністю глобальних чи локальних трансформацій соціальних інститутів, відносин і діяль­ності політичних суб'єктів, які здійснюються під тиском різнорід­них факторів, що не можуть бути чітко визначені, а тим більше прогнозовані.

У той же час кожний тип політичних змін має власну ритмі­ку (циклічність, повторюваність), сприятливі та несприятливі періо­ди взаємодій суб'єктів, структур, інститутів. Скажімо, електоральний процес формується в контексті виборчих циклів, які задають рам­ки політичної активності населення під час висування кандидатів у законодавчі або виконавчі органи влади, обговорення їх канди­датур, обрання й здійснення контролю за їх діяльністю. Зрозуміло, що рішення правлячих політичних партій слабкувато стимулюють політичний процес в той час, як реальна реформація суспільних відносин має вирішальний вплив на характер функціонування дер­жавних установ, способи політичної участі населення, їх впливу на рішення вищих органів керування. Певну "розірваність" ритму політичного процесу здатні задати військові перевороти, міжна­родні кризи, стихійні лиха тощо.

Зазначені особливості політичного процесу суттєво урізно­манітнюють його типологію. Так, із змістовної точки зору виділя­ють внутрішньополітичні й зовнішньополітичні (міжнародні) про­цеси, які різняться специфікою їх предметної сфери, способом взаємодії суб'єктів, особливостями функціонування інститутів, закономірностей та тенденцій розвитку політичного процесу. З огляду на значимість для суспільства тих або інших форм полі- тичного регулювання соціальних відносин політичні процеси мож­на підрозділити на базові й периферійні. Перші з них характери­зують ті різноманітні зміни в різних областях політичного життя, які стосуються модифікації її базових, системних властивостей. До них можна віднести, наприклад, політичну участь, що характе­ризує способи відносин широкого суспільного загалу з державою, форми перетворення соціальних інтересів і вимог населення.

Політичні процеси можуть відбивати зміни, що протікають у явній або прихованій формах. Приміром, явний політичний про­цес характеризується тим, що інтереси груп і громадян система­тично виявляються в їхніх публічних домаганнях до державної влади, яка, у свою чергу, робить доступними для суспільного конт­ролю фази підготовки й прийняття управлінських рішень. На проти­вагу відкритому прихований, тіньовий процес базується на діяльності непублічних політичних інститутів і центрів влади, а також на влад­них домаганнях громадян, не артикульованих у формі звернень до офіційних органів державного управління. Політичні процеси розді­ляються також на відкриті й закриті. Останні означають той тип змін, що однозначно може бути оцінений у рамках критеріїв краще/гірше, бажане/небажане і т.ін. Відкриті ж процеси демонструють тип змін, що не дозволяє їх оцінити, як - позитивні чи негативні.

Важливим є поділ політичних процесів на стабільні й пе­рехідні. Стабільні політичні процеси характеризують чітко окрес­лену спрямованість змін, перевагу певного типу владних відно­син, форм організації влади, що забезпечують стійке відтворення політичних відносин, навіть в умовах опору з боку тих або інших сил і тенденцій. Зовні вони можуть характеризуватися відсутні­стю воєн, масових протестів й інших конфліктних ситуацій, що загрожують поваленням або зміною правлячого режиму. Не­стабільні ж процеси не мають переваг тих або інших базових влас­тивостей організації влади, що виключають можливість якісної ідентифікації змін.