1.1. Атрибутивні та функціональні особливості публічної сфери в Україні

Існують різні підходи до визначення публічної сфери і пуб­лічної політики. У вузькому значенні, за визначенням Ю.Габерма- са, - публічна сфера, це та "сфера соціального життя, в якій фор­мується громадська думка". Інакше кажучи, це - арена, форум пуб­лічного дискурсу з приводу соціально-політичних проблем життя й розвитку суспільства.

У широкому значенні ідея публічної політики і врядування передбачає існування сфери чи сектору життя, що не є приватни­ми або суто індивідуальними, а здійснюються спільно. Вона не тільки не вичерпується комунікаціями громадян та суспільною рефлексією, але й трансформується в практичні дії. У цій якості вона постає як "спільна практична діяльність, що спрямована на досягнення цілей, що поділяються всіма". На думку В.Парсонса, поняття "публічний" означає ті аспекти людської діяльності, які вимагають урядового чи соціального регулювання, втручання або принаймні спільних дій [1, с. 23]. У підсумку, як вважає росій­ський дослідник І.М.Дзялошинський, "публічна сфера постає не тільки як суспільний форум колективного пошуку громадянами загальних цілей та засобів їх досягнення, але і як сфера їх прак­тичного втілення в систему реальних суспільних відносин й інсти­тутів. Складається свого роду інфраструктура публічної сфери - громадський сектор життєдіяльності суспільства".

По суті, публічна сфера (політика й управління) - це спосіб забезпечення в суспільстві клімату співпричетності і демократиз­му. Його зміст полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати участь самого суспільства в управлінському процесі, стимулюва­ти пошук таких рішень суспільних проблем, які дають оптимальні варіанти поєднання приватних інтересів з публічним, тобто інте­ресом суспільства як цілого [2, с. 388].

Документи "Програми розвитку ООН" дають можливість віднести до публічної сфери такі ключові характеристики:

-   участь (усі громадяни мають голос у прийнятті рішень - безпосередньо або за допомогою легітимних інститутів, які ре­презентують їх інтереси; така широка участь будується на свободі асоціацій і слова, а також на здатності до конструктивного діалогу);

-   верховенство права (чесність і неупередженість правових структур, особливо тих, які забезпечують дотримання прав людини);

-   прозорість (свобода інформації, її повнота та доступність для всіх, хто в ній зацікавлений);

-   чутливість (усі інститути своєчасно реагують на потреби громадян);

-  орієнтація на згоду (дотримання балансу інтересів для до­сягнення широкого консенсусу з питань про те, що більше всього відповідає потребам групи та якими способами, за допомогою яких процедур цього потрібно досягати);

-   справедливість (усі громадяни мають можливість покра­щити свій добробут);

-   результативність та дієвість (максимально ефективне ви­користання ресурсів для задоволення потреб громадян);

-    підзвітність (уряд, приватний бізнес і структури грома­дянського суспільства підзвітні громадськості та інституційним носіям прав);

-    стратегічне бачення (лідери, владні структури і громад­ськість спираються на довготривалі перспективи врядування та розвитку особи і чітко уявляють собі ті заходи, які необхідні для їх реалізації) [UNDP 2002].

На противагу звичній практиці державного управління, яка спирається на ієрархії та передбачає безумовне виконання наказів та розпоряджень, головними параметрами публічної політики та управління стають згода і договір. Традиційна адміністративно- управлінська діяльність приділяє увагу переважно праву та регла­ментам, публічна - колективним рекомендаціям, пропозиціям, моральним угодам. Традиційна влада здійснювалась урядом, бю­рократією і парламентом, публічна все більше залучає до своєї орбіти комісії, форуми, великі демократично організовані групи. Якщо в системі державно-управлінських відносин інформація тра­диційно ще централізована та багато у чому закрита, то в публічній сфері вона відкрита і доступна для всіх. Реалізуючись за допомо­гою переговорів між державними, приватними та громадськими структурами, які зацікавлені в спільних зусиллях для досягнення взаємоприйнятих результатів, публічна політика та управління здатні більш ефективно задовольняти суспільні потреби, тобто виробляти соціально значущі рішення.

Публічна сфера виконує визначені функції взаємодії влади й суспільства у формуванні політики та самоврядної діяльності.

Перша функція - артикуляція суспільних інтересів, які мають сформуватися та прозвучати в самому суспільстві, чітко заявити про себе, щоб і влада, і сама громадськість їх помітили і належ­ним чином оцінили. Поки що артикуляція громадських інтересів

у публічній сфері українського суспільства (чи стосується це еконо­мічних проблем, соціального забезпечення або суспільно-правових і суспільно-політичних питань) недостатньо рельєфна і сильна. Це пояснюється слабкою кристалізацією групових інтересів, аморф­ністю соціальної структури, що тільки формується, нерозвинутіс- тю інститутів громадянського суспільства.

Друга функція - публічний контроль за діяльністю влади і, у більш широкому сенсі, стану справ у суспільстві, в державі, у соціо- культурній сфері. В Україні поки що спостерігається прагнення правлячої еліти відгородитися від суспільства завісою таємничості. Громадськість змушена задовольнятися чутками та віртуальними конструкціями наближених до влади технологів та консультантів. Недосяжна для публіки і реальна картина діянь олігархів в еко­номіці, таємничих лобістських інтриг у владних коридорах.

Третя функція публічної сфери - вплив на формування державної політики. Держава як загальнонаціональний інститут покликана репрезентувати публічні інтереси суспільства. Інші сус­пільно-політичні інститути, у тому числі громадянські, репрезен­тують приватні, групові, корпоративні інтереси і тому не здатні брати на себе функції публічної влади. Піднятися над приватними інтересами, сформулювати, висловити та захистити загальний інте­рес - у цьому полягає сенс та виправдання існування й цілісності держави. Тому публічна політика потребує держави, а державна політика завжди претендує на те, щоб бути публічною, інакше держава в очах суспільства втрачає будь-яку легітимність. Природ­но, що публічні інтереси втілюються в державній політиці як дея­кий усереднений вектор численних та різноманітних приватних і корпоративних впливів. Там, де приватні інтереси (державно-бюро­кратичні, партійні, соціальні, олігархічні, конфесійні) отримують домінуючий вплив, політика держави вже не збігається з публіч­ною. Непропорційне або навіть переважне звучання отримують у ній приватні, корпоративні або партійні мотиви. Дещо подібне спостерігається сьогодні і в Україні.

Четверта функція публічної сфери, виключно важлива для сучасної України, - політико-культурне просвітництво громадян. У суспільній думці, як і у свідомості соціальна вартість політико- культурних домінант була і залишається досить високою. Сьогодні в умовах суперечливого розвитку нашої державності соціокуль- турна освіченість громадян є провідним чинником реформування суспільства. Обумовлена ціннісно-культурними пріоритетами, детермінація соціальних процесів цілями, що їх висувають різні політичні сили та об'єднання громадян, має незаперечну перевагу щодо інших джерел суспільних перетворень. Переконання лідерів, усталені думки населення та інші форми соціокультурних харак­теристик суспільної свідомості визначають сьогодні як коротко­строкову політику, так і політику віддаленого майбутнього.

Саме тому публічний форум слід розглядати як своєрідний загальнонаціональний семінар. Пересічним громадянам, які тільки спостерігають за політикою або демонструють зацікавленість нею, він розкриває здібності та вміння політичних суб'єктів (партій, рухів, коаліцій, лідерів) до діалогу з суспільством. Громадяни втя­гуються в процес роздумів, аналізу та оцінок, що допомагає зро­бити усвідомленим їхній вибір. Цей форум відіграє суттєву роль у становленні самих політиків, позаяк беручи участь у публічних дискусіях, вони отримують можливість не тільки висловити влас­ну позицію, але і знаходити аргументи для пошуку компромісу [3, с. 389-390]. Не буде перебільшенням говорити про те, що політико- культурні принципи, норми та дії якісно характеризують публічне життя суспільства і є важливим інструментом демократичних пе­ретворень в Україні.