10.3. Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх розв'язання в кризовий період

ційного процесу, що передбачає визначення та вирішення основ­них його проблем.

Проблеми модернізації українського суспільства похідні від його кризового стану, з одного боку, мають спільні риси з кризою в деяких країнах Центральної та Східної Європи (Польща, Украї­на, Угорщина, Чехія, Словаччина) та Росії, а з другого - характери­зуються такими ознаками, як відсутність конкуренції (в тому числі і в політиці), диспропорційність і тотальна монополія економіки, корупція та безвідповідальність управлінських кадрів, нерозви­неність інформаційного суспільства та ін.

Однією з найважливіших проблем політичної модернізації є досягнення стійкої рівноваги і політичної стабільності в україн­ському суспільстві на основі визначення природи і напряму про­цесів, що відбуваються в ньому.

Тому для України сьогодні важливо перезавантаження мис­лення, дій та управління на кшталт подолання кризових станів:

•   збалансування державного управління й системи місцевого самоврядування з урахуванням здатності української ментальності витворювати різноманітні індивідуальні й громадські форми ра­ціонального господарювання та потяг до утворення різноманітних місцевих форм самореалізації населення на локально-суспільно­му та особистісному рівнях;

•   виявлення протиріч у зальнодержавних, галузевих, регіональ­них, колективних та особистих інтересах і визначення способів їх узгодження для досягнення консенсусу та прийняття ефективних управлінських рішень;

•   вирішення проблем адміністративно-територіального поді­лу країн як засобу погодження централізаторської політики україн­ських структур (Крим, Закарпаття, Галичина, Донецьк);

•   врахування нового, що приносять кризові стани у світі та в Україні.

Другою важливою проблемою є пошук оптимальних спо­собів переходу від традиційного суспільства до раціонального, пом'якшення зіткнень традиційних цінностей до демократичної політичної культури з новими модернізованими інститутами. Тут слід уважно поставитися до формування політичного режиму і створення системи соціального управління, зорієнтованих на вит­ворення стилю соціально-політичного життя відповідно до внутрішніх потреб українського суспільства та суспільно-політич­них викликів епохального розвитку. Вищезазначене передбачає:

1) цілеспрямоване подолання ситуації загальної непідготовле­ності до суспільно-державного реформування всієї системи управ­ління та залежності від тиску ззовні, а також розумне запозичення загальноцивілізаційного досвіду і врахування досвіду модернізації близьких до України за окремими аспектами розвитку держав (Польща, Росія, Чехія, країни Балтії);

2) неприпустимість механічного перенесення на національ­ний ґрунт зарубіжних інститутів без урахування національно- психологічних особливостей народу і характерних рис сучасної політичної ситуації;

3)   обмеження впливу на державотворчий процес вузько- партійних інтересів, побіжних обставин, ейфорії неконтрольова- ної свободи як гаранта проти відновлення тоталітаризму;

4) зміну ступеня й характеру інституціоналізації суспільства завдяки розвиткові замість формалізованих офіційних державно- політичних інститутів асоціативно-громадського життя в різнома­нітних спонтанних формах, народжених самою логікою життя суспільства (форми самореалізації населення) тощо.

Третьою проблемою політичної модернізації сучасної Ук­раїни шляхом перезавантаження мислення є налагодження систе­ми постійного зворотного зв'язку й діалогу між представниками владних структур і населенням, збільшення числа індивідів, які мають не лише право, а й реальну можливість бути почутими під час прийняття та реалізації публічних політичних рішень.

До головних умов вирішення цієї проблеми слід віднести:

1)  подолання найбільш поширеної в політиці кризи - кризи легітимності через створення механізмів суспільної саморегуляції на місцевому рівні, справедливий розподіл ресурсів влади та управ­ління, створення державно-правових інститутів, норм і процедур, які в сукупності й становлять основи правової держави та демо­кратичного політичного режиму;

2) подолання політико-економічними засобами дистанції між соціальними етапами, стимулювання соціальної мобільності й домінування політичних угруповань (партій, громадських об'єд­нань, груп тиску) замість всевладдя бюрократії;

3)   розширення на всіх рівнях суспільної організації ме­ханізмів політичної соціалізації, що передбачають включення інди­віда в суспільство через оснащення його закріпленим у культурі досвідом попередніх поколінь і надбанням загальнолюдських знань та цінностей, розвиток системи політичного рекрутування (відбо-

ру персоналу, який перебере на себе провідні ролі в політиці) на рівні "нижніх поверхів" політичної системи суспільства.

Вищезазначені умови вирішення основних проблем сучасного етапу політичної модернізації в Україні мають служити своєрідним орієнтиром для формування самобутньої вітчизняної моделі суспіль­но-державного розвитку та подолання кризових станів у суспільстві.

Теорія "політичної модернізації" є складовою міждисциплі­нарної "теорії модернізації". Серед її представників є західні полі­тологи і соціологи: С.Ліпсет, Г.Альмонд, Р.Уарт, Д.Адлер, С.Верба, Л.Палл, С.Ейзенштадт, У.Мур, А.Етціоні, У.Ростоу, П.Бергер та ін.

Розмаїття підходів названих учених дає змогу подолати сте­реотипні уявлення про політику та її модернізацію. Тому і під полі­тичною модернізацією слід розуміти комплекс науково-методоло­гічних засобів, спрямованих на пояснення джерел, характеру і напрямів політичних змін, що передбачають раціоналізацію влади через органічне поєднання економічних, політичних чинників з позаекономічними і позаполітичними, диференціацію політичної структури, масову політичну участь населення, вдосконалення нормативно-правової системи тощо.

Комплексний характер політичної модернізації пов'язаний ще й з тим, що вона не обмежується рамками політичної сфери, а охоплює економічну, соціальну, управлінську, правову та інші сфери суспільного життя. Зміни в цих сферах тісно пов'язані між собою, постійно вимагають корекції, перебувають у взаємодії та взаємовпливі.

Глобальні зміни українського суспільства, що мали місце за останній період і триватимуть надалі, їх неоднозначний, а часто навіть драматичний характер, роблять надзвичайно актуальною проблему політичного процесу, чинників та перспектив його роз­витку. Важливе значення для розв'язання суспільно-політичних проб­лем має наукова розробка "української моделі розвитку". Таку про­граму мають розробляти науковці, політики та практики спільно.

Сьогодні існують два чинники розвитку суспільства - наука та сильна, компетентна, демократична державна влада. Але, на жаль, мусимо визнати, що українське суспільство досі не має влас­ної концепції розвитку, яка спиралася б не тільки на універсальні моделі, а й на національні інтереси, цінності, пріоритети.

Модернізація державного управління шляхом перезаванта­ження мислення викликана перш за все необхідністю здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень, прогностичним підхо- дом до напрацювання рішень та інформуванням громадськості щодо кроків, які робить влада. Прозорість влади, її підзвітність, залучення громадян до участі у прийнятті рішень - це прояви де­мократії, аргументи на користь розвитку суспільства і подолання кризових станів.

Сучасні демократичні суспільства демонструють вдалі приклади реалізації принципу прозорості, відкритості влади та влад­них відносин. Так, наприклад, Швеція запропонувала систему елек­тронного урядування, яка діє не лише при прийнятті рішень відпо­відними урядовими структурами, а й під час опрацювання запитів громадян до влади. Пункти прийому запитів, організовані при будь- яких державних установах, у тому числі муніципальних. Чехія належить до тих країн, де рівень відповідальності за прийняття управлінських рішень один із найвищих у Європі, цьому сприяє організація роботи Рахункової палати. Ця установа здійснює кон­трольні функції держави за виконанням прийнятих рішень, надає відповідні рекомендації та має важелі впливу на виконавців за­конів, постанов тощо.

Сутність демократизації політичної модернізації шляхом перезавантаження мислення полягає ось у чому:

•   еволюційному запровадженні нових прогресивних форм організації політичного життя;

•  раціоналізації влади шляхом комплексного поєднання со­ціально-економічних та духовно-культурних чинників суспільної системи. Процес політичної модернізації виявляє себе насампе­ред у трьох основних сферах - політичній системі, політичній куль­турі та політичній поведінці;

•  психологічному становленні та розвитку політичного життя і владних відносин в Україні на сучасному етапі.

У сфері політичної культури модернізаційні процеси при­водять до активізації та суспільно-політичної соціалізації особи, постійного вдосконалення політичних цінностей та норм, формуван­ня принципово нової, орієнтованої на раціональні зміни політико- управлінської еліти. Модернізація безпосередньо політичної сис­теми виявляється в її диференціації, умінні адекватно відповідати на різноманітні виклики часу. Зміни політичної поведінки поляга­ють у активізації та вдосконаленні форм залучення громадян - до політичного процесу, до активної публічної політичної діяльності.

Звернемося тепер до оновлення визначення змісту процесу політичної модернізації шляхом перезавантаження як зростання

динамізму політичної системи, її здатності адекватно реагувати на зміни політичних реалій; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від полі­тичної влади; забезпечення реальної участі народу у політичному житті; підвищення впливу інформації; постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури тощо.

Результати опитування громадян, проведені газетою "День", показали, що у 2008 р. кількість невдоволених діями влади грома­дян досягли 86,3%. Це засвідчує, що в Україні ще не сформувалася соціальна сила, здатна очолити процес модернізації. Сучасний підприємницький прошарок є в основному "буржуазією" у першо­му поколінні. Його характеризує низький рівень культури і освіти, відсутність бачення історичної перспективи, нецивілізований ха­рактер привласнення матеріальних благ та ін.

Усі свідомі громадяни України розуміють, що національне відродження України як економічно розвиненої країни неможливе без цілеспрямованої, гнучкої і виваженої економічної політики. З моменту проголошення незалежності керівництвом країни зроб­лено певні кроки щодо становлення та демократизації соціально- економічної сфери суспільства. Однак єдиної, послідовної і ціле­спрямованої державної економічної політики не існує і до цього часу, тому ця проблема є наріжним каменем реальних економіч­них потуг на ґрунті макроекономічних перетворень. Людина як найбільша соціальна цінність має особливо відчувати позитивні наслідки такої політики, що сприяє зростанню її життєвого рівня, підвищенню інтелекту, забезпеченню гідного способу життя.

Тому на формування економічної політики повинні вплива­ти розумно прогностичні політичні важелі. Це, до речі, доводять і нові геополітичні реалії в Європі. Світ, що змінюється навколо нас, змінюється не лише макроекономічним зусиллям. Він змінюється, оскільки цього бажає громадянське суспільство, різно­манітні політичні інститути, зокрема, "Єдиний фронт", що має великі потенції та великі амбіції. Це стосується і позиції громадя­нина як політичного суб'єкта, який теж має активно впливати на формування сучасного суспільства. На жаль, наша громадянська і політична свідомість спить "тихим сном у голодній колисці". Як і колись, ми чекаємо, що держава нас нагодує, навчить і виведе в люди. Не ті часи зараз. Громадяни повинні бути свідомі власних дій для подолання сучасної кризи.

Пріоритетний підхід до економіки - це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети повинні визначатися виходячи з інтересів народу та громадянської участі в суспільних змінах. Тим самим вони мають сприяти науковому передбаченню перспектив розвитку економіки, її структури, впливу на соціальну сферу, лю­дину, природу тощо.

Що ж до приватизаційного процесу в Україні, то картина двояка.

На запитання "Хто сьогодні отримує найбільшу користь від приватизації підприємств?" були отримані такі відповіді:

-  усі громадяни однаковою мірою - 1,4%;

-  представники влади - 38,1%;

-  керівники підприємств - 29,8%;

-  ділки тіньової економіки - 36,9%;

-  підприємці - 9,3%;

-  працівники приватизованих підприємств - 5,7%;

-  ніхто - 8,4%.

Вагаються дати певну відповідь - 8,8% [15].

Отже, найбільший виграш, за оцінками громадян, отримують від приватизації представники влади, ділки тіньової економіки та ке­рівники підприємств. Доречно зауважити, що досить скептично оці­нював конструктивні можливості приватизації для економіки країн Східної Європи лауреат Нобелівської премії професор Вашингтон­ського університету Д.Норт, визнавши, що вона не є панацеєю для вирішення проблем неефективного управління та економічного функ­ціонування. Це викликано відсутністю часу на її реалізацію.

Формування ринкових відносин передбачає поряд з утво­ренням ринку товарів та ринку капіталів утворення ринку праці. Безробіття в Україні - похідне явище, наслідок системної кризи суспільства, передусім його господарського життя та певна робота центрів зайнятості. Що ж до кардинального вирішення проблеми безробіття, то воно залежить від особливостей реформування - чи здатне буде українське суспільство від безпідставної економіки обігу, на якій збагачуються іноземні кредитори і вітчизняні тіньо- вики, перейти до продуктивної економіки виробництва. Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та спільного підходу до встановлення цін на ресурси.

Україна має визначити стратегію свого економічного роз­витку та пріоритети у світовому економічному господарстві, ви­значитися з вибором своїх стратегічних партнерів і союзників,

з'ясувати, в чому полягають їх реальні державні інтереси та роз­робити тактику їх реалізації.

Вирішальною ланкою економічної політики держави має стати науково-технічна та інноваційна політика. Могутність дер­жави зростатиме насамперед шляхом розв'язання аграрної пробле­ми. Розквітне село - розквітне Україна. Крім того, реальний ефект старту повинен полягати в тому, що Україна має переозброїти еко­номіку на новій, сучасній основі, адекватній вимогам інфор­маційної революції.

Використовуючи світовий досвід, зокрема постсоціалістич- ної трансформації на ринкових засадах, маємо підходити творчо, з урахуванням національних умов, менталітету, інтересів, оскіль­ки сліпе поширювання чужого не тільки не корисне, а й шкідливе.

Водночас політика повинна йти попереду економіки, готую­чи їй шляхи подолання труднощів подальшого розвитку. У щорічному посланні Президента України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України" 1 квітня 2009 р. сказано, що "наша мета - зробити реальний, великий наступний крок до кращого життя. Ми - щойно на середині шляху. Треба зібрати сили. Треба вірити в себе. Треба йти вперед" [22, с. 4].

Нація й держава відбудеться, якщо її цементуватиме націо­нальна ідея. Головним завданням сучасної політики в Україні ста­ла консолідація нації, формування її як політичної спільноти, що об'єднує український етнос з іншими етносами, які живуть на те­риторії України, тобто формування української політичної нації. Спільність, в якій визначальними складовими є політичний, еко­номічний інтерес її мешканців, бо лише такий підхід спроможний сформулювати єдину національну ідею, яка б об'єднувала людей заради спільного державотворчого прогресу. Це наводить на дум­ку, що національну ідею неминуче треба пов'язати з конкретним соціально-економічним та політичним курсом. Лише за цієї умо­ви вона може бути матеріалізована в процес державотворення.

Головна біда України не в глибокій економічній кризі, а в духовно-вольовій: ніяк не вирішено, на яких ціннісно-норматив­них засадах будувати державу і суспільство.

Виходячи з потреб подолання кризових станів та подальшої демократизації суспільства необхідно врахувати, що:

• головною передумовою становлення українського грома­дянина є створення всіх умов для перетворення у вільну, активну, відповідальну особистість;

•  у процесі побудови нового ціннісно-нормативного простору треба користуватися пріоритетністю фундаментальних цінностей, враховуючи цінності повсякденного життя - соціальну справедли­вість, допомогу тим, хто хоче працювати, та жорстке обмеження тим, хто хоче нажитися на бюджеті, зменшити кількість незакон­них пільг;

•  формувати у населення активні моделі життя, так би мови­ти, "позитивні образи";

•  треба мати програму переоцінки цінностей людини в но­вому ціннісно-нормативному просторі, оскільки цей процес пу­щений сьогодні на самоплив;

•  цілепокладання має бути підкріплене і збалансоване з ціле- забезпеченням: мета - програма - засоби - ресурси. Це дасть змогу сформувати у людей філософію високоорганізованого стабільно­го буденного життя;

•   сформувати атмосферу діалогу, компромісу, консенсусу в суспільстві;

•   створити умови для досягнення високої духовності, про­фесіоналізму, компетентності, високої управлінської культури;

• працювати кожній особистості над створенням власного інфор­маційного простору, який був би ілюстраційно-позитивним, правед­ним, стимулюючим на державотворення та громадянську позицію;

•  сформувати програму для гуманітарного розвитку економіки;

•  розробити відповідно нову ідеологію для різної структури економіки;

•   розробити сучасні механізми управління шляхом переза­вантаження мислення щодо збереження ближньої і віддаленої стра­тегії виживання та активізувати вольову стратегію суспільства в розбудові демократичних управлінських основ держави, громад­ського суспільства та сформувати високу національну свідомість політико-управлінської еліти та громадян.

Висновки

На межі тисячоліть гостро постає проблема переосмислен­ня власної історії, причин поразок і перемог, втрат і досягнень. Виникає потреба пошуку нової моделі національного розвитку, визначення пріоритетів і прерогатив держави на найближче май­бутнє. Це можливо зробити лише в контексті світових процесів, ураховуючи історичний досвід інших країн.

Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розри­ву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалан­сованості, гармонії економічної, політичної, соціальної, інформа­ційної та інших систем.

Сучасна світова економічна криза, політична нестабільність, відсутність сформованих структур громадянського суспільства у нашій державі негативно позначаються на соціально-політичній активності та управлінських ініціативах населення. Відмічається низька правова культура людей, незнання своїх прав та обов'язків, юридична неосвіченість, втрата почуття людської гідності, байду­жість до політичних процесів. Такі суспільні негаразди стають звичними перешкодами на шляху побудови громадянського сус­пільства як основи політичної модернізації управління. Над вирі­шенням цього слід професійно та відповідально працювати, про­водити серйозну просвітницьку роботу.

Складність становища України полягає в тому, що вона одно­часно вирішує дві фундаментальні проблеми. Першу - відродження і зміцнення власної державності, забезпечення реального сувере­нітету та гідного місця у світовому співтоваристві. Другу - перехід до якісно іншої, нової форми соціально-політичної, управлінсько- економічної організації суспільства, модернізації його основ. Це вимагає нової інноваційної особистості політика та управлінця відповідно до потреб суспільного розвитку.

Стабільність і майбутнє України залежить від успіху в обох напрямах. Отримання незалежності стало лише початком, першим кроком на шляху розв'язання невирішених питань багатовікової історії українців та світового досвіду здійснення модернізаційних процесів в умовах інформаційного суспільства. Україна має гар­ний шанс здолати власний шлях у прогресивному модернізацій- ному розвитку, відкритися світові і відкрити світ для себе.

Питання для самоконтролю

1. Що таке модернізація?

2.  Скільки етапів виділяють науковці у процесі модернізації?

3.  Охарактеризуйте основні історичні етапи.

4. Що слід розуміти під поняттям "політична модернізація"?

5.  Коли вперше в науковому обігу з'явилося поняття "полі­тична модернізація"?

6.  Назвіть характерні ознаки інформаційного суспільства.

7.  Яку роль відіграють інформаційно-комунікативні техно­логії у процесі прийняття політичних рішень?

8.  Перерахуйте основні критерії, що впливають на політич­ну модернізацію.

9.  Що розуміють під поняттям "синдром модернізації"?

10.  Чому модернізаційні процеси набули розвитку в умовах інформаційного суспільства?

Список використаних джерел

1.  Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл ; пер. с англ. - М. : Academia, 1999. - 956 с.

2. Бурдье П. Социология политики : пер. с фр. / [Е. Д. Возне­сенская и др. ; сост., общ. ред. и предисл. Н. И. Шматко]. - М. : Socio-Logos,1993. - 333 с.

3. Валевський О. Л. Держава і реформи в Україні: аналіз дер­жавної політики в умовах трансформації суспільства : моногра­фія / О. Л. Валевський. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 316 с.

4. Горбашенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Ук- раїна і світ на зламі тисячоліть : монографія / В. П. Горбашенко. - К. : Видавн. центр "Академія", 1999. - 240 с.

5. Даніл 'ян В. О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз) : моно­графія / В. О. Даніл'ян. - Харків : Право, 2008. - 184 с.

6. Дзюндзюк В. Б. Модель держави з точки зору її еволюцій­ного розвитку / В. Б. Дзюндзюк // Актуальні проблеми державно­го управління : наук. зб. - 1998. - № 2. - С. 5-10.

7.  Козаков В. М. Соціально-ціннісні засади державного уп­равління в Україні : монографія / В. М. Козаков. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 284 с.

8. Кремень В. Україна: Шляхом до себе. Проблеми суспіль­ної трансформації / В. Кремень, В. Ткаченко. - К. : Видавн. центр "Друк", 1998. - 445 с.

9.  Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / [В. С. Крисенко, М. Т. Степенко, О. С. Власюк та ін.] ; за ред. В. С. Крисаченка. - К. : НІСД, 2003. - 632 с.

10.  Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика / Є. А. Макаренко. - К. : Наук.-видавн. центр "Наша культура і на­ука", 2000. - 367 с.

11. Михальченко Н. И. Украинское общество: трансформа­ция, модернизация или лимитроф Европы? - К. : Ин-т социологии НАНУ, 2001. - 440 с.

12.  Пахльовська О. Ауе, Europal: статті, доповіді, публіцис­тика. Оксана Пахльовська. - К. : Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. - 656 с.

13.  Політична система сучасної України: особливості став­лення, тенденції розвитку. - К. : Парлам. вид-во,1998. - 352 с.

14. Покровский Н. Е. Глобализация. Модернизация. Россия /

H.   Е. Покровский // Полис. - 2003. - № 2. - С. 37.

15. Пірен М. І. Ентополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз : навч. посіб. / М. І. Пірен. - К. : Ун -т "Україна", 2007. - 408 с.

16.   Програма "Україна 2010". Консолідація українського суспільства: реалії, перспективи : наук.-метод. посіб. - К. : Вид-во УАДУ, 1999. - 200 с.

17.  Соціальна теорія: традиції та сучасність : навч. посіб. / за ред. А. Ручки. - 2007. - 363 с.

18.  Сірук М. Україна-Японія: партнерство заради модерні­зації / М. Сірук // День. - 2009. - 8 квітня. - С. 1, 3.

19.   Скалацький В. М. Інформаційне суспільство: сучасні теорії та моделі (соціально-філософський аналіз) : дис. ... канд. філос. наук : 09.00.03 / Скалацький В. М. / Київ. нац. ун-т ім. Тара­са Шевченка. - К., 2006. - 181 с.

20.  Цвєтков В. В. Демократія - Управління - Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства / В. В. Цвєтков, В. П. Горбатенко. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 248 с.

21.   Чиж І. С. Україна: шлях до інформаційного суспільства /

I.  С. Чиж. - К. : Либідь, 2004. - 287 с.

22.  Щорічне послання Президента України Віктора Ющен­ка. Про внутрішнє і зовнішнє становище України // Уряд. кур'єр. - 2009. - 1 квіт. - 3-4 с.