7.2. Політична відповідальність як ціннісний пріоритет політико-управлінських відносин у сучасній Україні

•   Пізнавальна функція національної самосвідомості не є самодостатньою. Знання, що несе національна самосвідомість, підпорядковані меті формування ціннісної орієнтації члена націо­нальної спільноти. Усе, що дізнається індивід про свою націю, спрямовується на формування певної життєвої позиції, яка базува­лась би на загальнонаціональних святинях і цінностях. Ці останні поділяються на емоційні й раціональні. До першої групи належать такі почуття, як любов до рідного краю, патріотизм, служіння на­ціональним інтересам, громадянський обов'язок, національна гідність, шанобливе ставлення до історичного минулого, повага до національної символіки та святинь тощо. Ці емоційно-ціннісні елементи національної самосвідомості практично не підлягають раціональному поясненню.

•   До раціонально-ціннісних елементів національної само­свідомості належать, передусім, такі сприйняті й відображені нею об'єктивні реалії, як свобода, незалежність, історична місія нації у світовій спільноті, самобутність національної історії та культу­ри, внесок нації у загальноцивілізаційний поступ людства тощо.

•   Пізнаючи, оцінюючи себе і навколишній світ, кожна нація усвідомлює свої потреби та можливості, виробляє найприйнятніші стандарти поведінки своїх представників, найдоцільніші форми діяль­ності, найперспективніші напрями розвитку тощо. У національній самосвідомості фіксуються регулятивні норми життєдіяльності кож­ного громадянина і всіх наявних спільнот - від сім'ї до нації у цілому, і в усіх зрізах - від приватних до міжнародних відносин.

Зокрема, національна самосвідомість здатна виконувати функцію регулятивного (управлінського) механізму завдяки
органічному поєднанню в ній двох протилежних моментів: кон­сервативного і творчого.

Історичний та міжнародний досвід переконливо свідчить, що серед різноманітних критеріїв, що можуть використовуватися в процесі оцінки характеру здійснення державного управління та визначення його як авторитарного або конституційно-демократич­ного, є саме проблема відповідальності органів державної влади й управління та їх посадових осіб, яка виступає як одна з визна­чальних ціннісних ознак ефективності й демократичності держав­ного управління.

Актуальність даної проблеми робить конче потрібним її кон­цептуальне вирішення, зокрема, в контексті політико-правових аспектів відповідальності та пошуків шляхів її підвищення.

Розв'язання цієї проблеми дасть змогу:

•  визначити сутність правової та політичної відповідальності та їх роль як визначального ціннісного принципу демократичної організації системи державного управління;

•  проаналізувати стан реалізації принципу політико-право- вої відповідальності в діяльності вітчизняних державно-управлін­ських структур;

•  обґрунтувати шляхи та механізми підвищення рівня відпо­відальності суб'єктів державного управління України за свої рішен­ня і дії;

•   визначити підґрунтя подальшої трансформації політико- правової відповідальності в контексті розвитку громадянського суспільства.

Відповідальність найчастіше розглядається як духовна, морально-психологічна якість вільної та зрілої особи (а також різних інституціональних суб'єктів), що визначає її життя, його зміст та напрям.

У найбільш широкому плані відповідальність суб'єктів державного управління:

•  це відповідность їх якостей і діяльності умовам та завдан­ням, що стоять перед країною і суспільством;

•  це глибоке усвідомлення суб'єктами державного управлін­ня життєво важливих інтересів суспільства і держави, свого по­кликання професійно працювати над їх задоволенням;

•  це здатність виробляти якісну державну політику, прийма­ти найкращі політико-управлінські рішення й ефективно впровад­жувати їх з максимальною користю для загального блага.

Значимість відповідальності полягає ще й у тому, що вона спонукає представників державно-управлінських структур розви­вати й усі інші якості відповідно до найвищих ціннісних критеріїв гуманістичної демократії.

Не випадково на необхідності дотримання цього ціннісного пріоритету наполягає Президент України, кажучи про важливість запровадження механізмів реальної підзвітності всіх гілок влади й органів державного управління перед суспільством та відпові­дальності перед громадянами.

У цьому, власно кажучи, полягає сутність політичної відпо­відальності та її правовий вимір як вагомий ціннісний критерій демократичності державного управління, як відповідальність "органів державної влади і посадових осіб перед народом, насе­ленням відповідної території за невідповідність їх діяльності ман­дату довіри", "відповідальність за належне здійснення державної влади, державне управління в цілому".

М.Вебер виокремлював три основні якості політичного діяча:

-  пристрасть;

-  почуття відповідальності;

-  окомір.

Пристрасть - у розумінні спрямованості на саму суть спра­ви: пристрасної відданості "справі", тому богові чи демонові, який вершить цю справу. Але одної пристрасті, вказував він, "хоч би якою справедливою вона видавалася, тут не досить. Вона не зро­бить вас політиком, якщо, будучи відданим "справі", ви не вважа­тимете відповідальність перед цією справою провідною зіркою вашої діяльності. А для цього (і то головна психологічна якість політика) потрібен окомір - здатність із внутрішньою зібраністю та спокоєм віддатися впливу реальностей".

• Ключовою проблемою української політики є пробле­ма безвідповідальності владно-управлінських органів перед народом за виконання функцій управління державою, за ре­зультати прийнятих рішень.

Відповідальність представників владно-управлінської елі­ти - це відповідність їх професійних, моральних, культурних якос­тей і результатів діяльності умовам і завданням, які повстали перед країною та суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги тощо).

Отже, відповідальність еліти - це глибоке усвідомлення ними життєво важливих інтересів суспільства і країни, свого по­кликання самовіддано боротися за їх здійснення, здатність прий­мати найкращі рішення, здійснювати їх з максимальною користю заради загального блага. Значимість відповідальності полягає та­кож і в тому, що вона спонукає їх розвивати і всі інші якості відпо­відно до найвищих ціннісних критеріїв демократії і людяності.

Таблиця 7.1

Зміст основних дефініцій категорії "відповідальність державної влади"

 

Видатні мислителі століттями розвивали ідеї про народ як головний суб'єкт і джерело влади, про шляхи й засоби реалізації ним своєї волі, підкорення собі влади. Вони обґрунтовували право народу усувати й судити тиранічну владу, яка зневажає його інте­реси, нездатна підтримувати в суспільстві порядок, захищати гро­мадян, зловживає своїми повноваженнями. Декларація про права і свободи людини визначає право народів скидати владу, що тво­рить геноцид. Зрозуміло, народ має сам вчитися державно мисли­ти, обдумано обирати правителів, своєчасно виправляти свої власні помилки. Від нього в першу чергу залежить, щоб до керівництва країни прийшли дійсно найкращі люди. Саме суд народу, його вимогливість до влади, його вміння створювати найкращий уряд - головна умова потрібної відповідальності влади в умовах грома­дянського суспільства. Не випадково К.Поппер визначав відкрите суспільство як таке, де громадяни свідомо залучені до соціальної

активності й відмовляються "...сидіти, склавши руки, переклавши всю відповідальність за управління світом на долю людських і надлюдських авторитетів. Але суспільство буде дійсно громадянсь­ким і дійсно відкритим лише тією мірою, якою культура й освіта виявляться відкритими до сприйняття і трансляції всього того внут­рішнього досвіду синергійної самоорганізації, співробітництва і самопізнання, який накопичений у колективній пам'яті народу і якою створені народом демократичні інститути забезпечать відкритість та прозорість діяльності органів державної влади й управління.

Особливого значення щодо завдання підвищення відпові­дальності та з метою забезпечення демократизації системи дер­жавного управління в Україні набуває проблема впровадження принципів об'єктивності, прозорості та гласності в діяльність органів виконавчої влади. Саме для цих органів, що здійснюють функції з формування та реалізації державної політики, видання нормативно-правових актів і рішень, які безпосередньо зачіпають права та інтереси громадян, урахування зазначених принципів є найбільш актуальним при побудові структури апарату державно­го управління. Реалізація названих принципів у діяльності цих органів дасть змогу підвищити рівень їх відповідальності і тим самим забезпечить їх функціонування відповідно до конституцій­них засад, норм законодавства, його адаптацію до вимог, що став­ляться перед Україною на шляху до Європи, а також мінімізувати конфліктні аспекти при здійсненні ними своїх обов'язків та по­вноважень. Не можна не сказати й про те, що, на наш погляд, пев­ною мірою гальмує процес посилення відповідальності органів державної влади й управління і чинне в Україні виборче законо­давство. Вважаємо впровадження в Україні пропорційної вибор­чої системи - особливо відносно виборів до місцевих органів вла­ди - певною мірою передчасним, оскільки в умовах нерозвинутої політичної і партійної структурованості українського суспільства про політичну відповідальність партій, які пройшли до представ­ницьких органів влади, можна казати лише умовно.

Водночас запровадження мажоритарної виборчої системи, або хоча б змішаної, дає можливість персоніфікувати відпові­дальність депутатів за свою діяльність і тим самим підвищити її рівень, особливо якщо в законодавстві буде передбачена мож­ливість відкликання депутата, який не виправдав довіри виборців.

Таким чином, можна дійти висновку, що відповідальність органів державної влади й управління є невід'ємним атрибутом демократичних форм правління і найважливішім критерієм, за допомогою якого оцінюється ступінь демократичності державно­го управління.

 

Ціннісний принцип відповідальності має включати:

а) комплекс політико-юридичних норм, вимог, установок, які визначають відповідальність суб'єктів державного управління за якість політики, за рішення, які приймаються, дії та поведінку;

б) державні й суспільно-громадські інститути, які забезпе­чують і спонукають державну владу виконувати встановлені для неї вимоги (у тому числі здійснюючи суд і покарання аж до найви­щих посадових осіб);

в) систему розвитку духовно-моральних мотивів, стимулів до сумлінного виконання обов'язку в суб'єктів державного управління;

г) здатність суспільства запобігати й усувати безвідпові­дальність, свавілля та беззаконня в діях суб'єктів державного управління;

д) відповідальну діяльність суб'єктів державного управлін­ня, що дає ефективні результати на благо суспільства й громадян.

У правових державах політико-юридичні документи (дек­ларації, конституції, спеціальні та загальні закони, кодекси тощо) визначають наступні параметри відповідальності суб'єктів держав­ного управління: за що саме вони її несуть (зміст відповідальності); перед ким вони несуть відповідальність (суб'єкти запиту); в яких формах здійснюється ця відповідальність.

Отже, перше, що потрібно зробити в Україні, - це створити ефективну систему притягнення суб'єктів державного управлі­ння до відповідальності.

Провідним соціально-ціннісним принципом організації сис­теми державного управління в сучасних умовах стає професіо­налізм. Дана ознака є невід'ємним елементом демократичної куль­тури державного управління і передбачає наявність:

•  відповідних державно-управлінських знань, умінь та навичок;

•   розвинутої професійної свідомості;

•  творчого та інноваційного підходів до здійснення держав­но-управлінських повноважень;

•   організаційних здібностей;

•  широкої ерудиції; значного інтелектуального потенціалу тощо.

Емпіричні дослідження вітчизняних науковців вказують на

наступні причини невідповідності між суспільно-ціннісними орієн­тирами і низьким рівнем професіоналізму державних службовців: особиста непричетність до прийняття рішень (70%); несправедлива оцінка результатів діяльності керівництвом (42%); виконання до­ручень, не передбачених посадовими обов'язками (38%).

Сьогодні, коли в Україні знову постає питання про культур­ну й цивілізаційну ідентичність, про місце між Заходом і Сходом, індустріальним і постіндустріальним суспільством, розуміння спе­цифіки й перспектив формування ціннісної системи її політичної культури набуває особливе значення.

Висновки

Аналіз підходів у формуванні соціально-ціннісної бази (ак- сіологічних засад) сучасних систем державного управління пока­зав, що:

1. Протягом ХХ - на початку ХХІ ст. домінуючими підхода­ми у формуванні соціально-ціннісного базису системи державно­го управління в розвинених країнах світу лишається утилітаризм і значною мірою стає гуманізм.

2.  Демократичний же підхід у більшості випадків є універ­сальним і може бути однаково притаманним як утилітаристській, так і гуманістичній ціннісній системі державного управління. Поєднання демократичного й утилітаристського підходів, як пра­вило, призводить до створення ціннісної системи так званої "то­талітарної демократії". Сполучення демократичного і гуманістич­ного підходів більшою мірою притаманне ліберальній демократії.

3.   Фактором споріднення утилітаристського і гуманістич­ного підходів є базова ідея соціально-ціннісної системи держав­ного управління - прагнення до суспільного блага. Однак утиліта­ризм розглядає дефініцію "блага" як "благо всього суспільства", а гуманізм - як "благо кожної людини". Відповідно, ціннісна систе­ма тоталітарної демократії прагне до високого рівня усереднених соціальних показників (які виражають рівень добробуту суспіль­ства в цілому, але не зобов'язують державу забезпечити високий рівень блага для кожного індивіда), ціннісна система ліберальної демократії прагне до максимальних показників (досягнення яких для кожного члена суспільства є в принципі неможливим).

4. Україна у своєму сучасному стані, беззастережно обираючи шлях до демократії, опиняється на свого роду " ціннісному роздоріжжі" базових засад системи державного управління. У процесі демокра­тизації й гуманізації цієї системи держава стикається з низкою супе­речностей (наступний їх перелік не є, і не може бути вичерпним):

а) системні суперечності:

-  сполучення рудиментів адміністративно-командної систе­ми й системи демократичного врядування, що виявляється у спро­бах впровадити демократію недемократичними методами;

-  необхідність забезпечити всім громадянам рівні можли­вості щодо участі в управлінні державою й потреба у високій про­фесіоналізації державного управління;

б) змістовні суперечності:

- прагнення щодо досягнення високих показників рівня доб­робуту населення при неможливості забезпечення навіть середніх показників;

- декларування гуманістичних цінностей державного управ­ління у стані, коли суспільно-ціннісний базис ще не відповідає їх змісту й рівню;

в) структурні суперечності:

-  потреба у впровадженні нових механізмів взаємодії дер­жавної влади з громадянським суспільством за відсутності істо­ричної традиції такої взаємодії;

-  дилема між прагненням до зменшення державного втру­чання в суспільні процеси, відповідно - скороченням державно- управлінського апарату і потребою у підвищенні якості держав­но-управлінських послуг населенню;

г) функціональні суперечності:

- необхідність перерозподілу сфер впливу і відповідальності структур у системі державного управління;

-  відсутність демократичних механізмів контролю за діяль­ністю державної влади з боку громадянського суспільства тощо.

5. Разом з тим формування і впровадження в практику діяльнос­ті системи державного управління сучасної України соціально- ціннісних засад, притаманних гуманістичній ліберально-демократич­ній політичній парадигмі, значною мірою сприятиме підвищен­ню ефективності функціонування цієї системи в умовах політико- плюралістичного розвитку громадянського суспільства, ринкової економіки, процесів європейської та світової інтеграції країни.

Питання для самоконтролю

1.   Чим відрізняються утилітарні духовні та політичні цінності?

2.  Що зумовлює інституціоналізацію цінності?

3.  Як розуміє політичні цінності сучасна наука?

4.  На якому рівні відбувається конституювання цінностей?

5. Якого часу потребує зміна системи суспільних цінностей?

6. В чому полягає різниця між менталітетом, світоглядом та світорозумінням?

7.  Чи пов'язана політична відповідальність із проблемами культури?

8. Що включає в себе принцип політичної відповідальності?

9.    Чи впливає правосвідомість на політичну відпові­дальність?

10. Що таке принципи солідарної відповідальності?

Список використаних джерел

1. Бранский В. П. Искусство и философия / В. П. Бранский. - М. : Посад, 1999. - 670 с.

2.  Горнштейн Т. Н. Проблема объективности ценностей в философии Николая Гартмана / Т. Н. Горнштейн // Проблема цен­ности в философии. - М. ; Л. : Наука, 1966. - С. 194-218.

3. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Гли­бинні регулятиви психополітичного повсякдення) : монографія / О. Донченко, Ю. Романенко. - К. : Либідь, 2001. - 334 с.

4.  Дюркгейм Э. Социология / Э. Дюркгейм. - М. : Высш. шк., 1995. - 360 с.

5. Етнос, нація, держава. Україна в контексті світового етно- державницького досвіду / Ю. І. Римаренко, М. М. Вівчарик, О. В. Картунов та ін. / НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. І. Римаренко (ред.). - К., 2000. - 516 с.

6.  Косова Л. Б. Динамика ценностных ориентаций: анализ результатов эмпирического исследования / Л. Б. Косова // СОЦИС. - 1994.- № 2.- С. 114-118.

7.  Кривошеїн В. В. Політичне світосприйняття як система: структурно-компонентний аналіз : автореф. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук. - Дніпропетровськ, 2003. - 22 с.

8. Лапин Н. И. Модернизация базовых ценностей россиян / Н. И. Лапин // Социолог. исследования. - 1996. - № 5. - С. 5.

9.  Лебедев И. А. Политические ценности как сложный и многомерный объект // Вестн. Моск. ун-та. - 1999. - № 2. - С. 38-49. - (Серия 12. Полит. науки).

10. Любивый Я. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития / Я. Любивый. - К. : Наука, 1993. - 144 с.

11.  Сорокин П. Социокультурная динамика / П. Сорокин // Человек. Цивилизация. Общество. - М. : Политиздат, 1992. - С. 425-524.

12.  Сороко В. М. Побудова механізму оцінки ділових і про­фесійних якостей державних службовців / В. М. Сороко // Вісн. держ. служби України. - 2003. - № 1. - С. 56-64.

13.  Спиноза Б. Политический трактат / Б. Спиноза // Собр. соч. : в 2 т. - М. : Изд-во "Наука", 1989. - Т. 2. - С. 86.

14.  Судакова В. Н. К вопросу о феноменологической приро­де мировоззрения / В. Н. Судакова // Мировоззрение в развитии: сущность, функции, уровни : сб. науч. трудов. - Днепропетровск : ДГУ, 1990. - 480 с.

15.  Сурина И. А. Ценности. Ценностные ориентации. Цен­ностное пространство: вопросы теории и методологии / И. А. Су- рина. - М. : Изд-во МГУ, 1999. - 55 с.

16.  Тугаринов В. П. Избранные философские труды / В. П. Ту­гаринов. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1988. - 280 с.

17. Тугариновские чтения: материалы научной сессии. - СПб. : Санкт-Петербург. философ. об-во, 2000. - Вып. 1. - С. 11-14.

18. Україна - 2015: національна стратегія розвитку. - К. : Гро- мад.-політ. об-ня "Укр. форум", 2008. - 74 с.

19.  Україна. Відновлення зростання на засадах справедли­вості : Меморандум про економічний розвиток України / О. І. Кі- лієвич, В. В. Юрчишин. - Washington, D.C. : The World Bank, 1999. - 230 c.

20.   Філософія політики: короткий енцикл. слов. / авт.-упо- ряд. : В. П. Андрущенко та ін. - К. : Знання України, 2002. - 670 с.

21. Юнг К. Г. Архетип и символ [перевод / Карл Густав Юнг; предисл. А. М. Руткевича, примеч. В. М. Бакусева и др.]. - М. : Знание, 1994. - 340 с.

22.  Nielson K. Marxizm and the moral point of view: morality, ideology and historical materialism / K. Nielson. Boulder, L. - 1989. - 180 р.

23.  Wprowadzenie do teorii polytiki. - Warszawa, 1982. - T. 2. -

720 р.