6.2. Форми та напрями взаємодії органів державної влади з неурядовими організаціями

•  проведення органами виконавчої влади моніторингу й ана­лізу громадської думки, забезпечення своєчасного публічного реа­гування на пропозиції та зауваження громадськості;

•  виконання спільних проектів інформаційного, аналітично- дослідницького, благодійного і соціального спрямування [4, c. 5].

Форми взаємодії між інституціями неурядового сектору і державними органами та установами досить різноманітні, а їх конкретні види залежать від особливостей національної правової системи та політичних традицій. Вони постійно розвиваються, в процесі чого виникають нові, більш ефективні методи та форми взаємодії. Усі форми взаємодії органів державної влади й грома­дянського суспільства можуть бути умовно поділені на дві групи:

1.  Економічні, під якими розуміється співпраця, у процесі (або результаті) якої отримується прибуток, забезпечується еко­номічний розвиток регіону, держави в цілому тощо.

2. Неекономічні, під якими розуміється співпраця, не націле­на на отримання прибутку. Метою такої співпраці є вирішення неекономічних питань.

Зрозуміло, що запропонована класифікація є досить умовною. Співпраця органів державної влади з неурядовими організаціями у будь-якій пострадянській країні супроводжується серйозними про­блемами та перешкодами. Головні з них полягають у тому, що очіку­вання населення від влади, оцінки якості та необхідності її діяльності суттєво відрізняються. Має місце і серйозна недовіра з боку населен­ня до діяльності органів державної влади, їх здатності реалізувати потреби населення, забезпечити умови для стабільного, економічно ефективного розвитку суспільства. Так, за даними соціологічних дос­ліджень, у 2008 р. Президенту України цілком довіряли 3,6% грома­дян, переважно довіряли - 19,7%; уряду - відповідно 3,1% та 15,4%, а Верховній Раді України - цілком довіряли лише 1,2%, переважно - 11, 0% громадян [5, с. 525-526]. За таких умов механізми залучення громадськості до процесів державного управління не можуть бути ефективними, а сам процес взаємодії стабільним.

Період освоєння нових демократичних цінностей та їх транс­формування у стимулюючі мотиви до співпраці з органами держав­ної влади займає тривалий час, у деяких випадках і десятки років. У цілому ж у таких країнах, як Україна, він є непростим як для населен­ня, так і для влади. Водночас слід зазначити, що в такій мірі, як со­ціальні мотиви впливають на поведінку людей, поведінка людей може також відповідно впливати на їх мотиви та поведінку. Тобто соціальні мотиви можуть змінюватися у процесі створення інсти- туційних умов та реальних, дієвих інструментів і механізмів залу­чення громадян до спільної діяльності з органами державної влади, у тому числі й у процесі їх участі в прийнятті управлінських рішень.

Активний соціальний діалог, участь інститутів громадянсько­го суспільства у вирішенні завдань, що стоять перед суспільством, не тільки підвищує їх соціальну роль та значення, а й має суттєві соціально-економічні та суспільно-політичні наслідки: через нор­мативно-правові інструменти, економічні важелі та готовність вла­ди до діалогу з суспільством створюється середовище, яке сприяє процесам розвитку громадянського суспільства.

Основними умовами ефективної співпраці органів держав­ної влади з населенням є:

- соціальне та моральне налаштування й готовність учасників суспільно-державної взаємодії до розвитку і зміцнення такої співпраці;

-  певна зрілість інститутів громадянського суспільства, що є необхідним як для зацікавленості органів державної влади співпрацювати з ними, так і для чіткого та точного вираження своїх інтересів, прагнень та побажань;

- наявність інституціалізованих правових та організаційних меж співпраці як для влади, так і для громадськості, а також ра­мок для здійснення партнерства, під яким у даному випадку має­мо на увазі сталі форми їх взаємодії;

- певна економічна незалежність та стабільний рівень діяль­ності організацій громадянського суспільства, їхня спроможність бути повноцінним партнером органів державної влади.

Якісна та ефективна взаємодія органів державної влади з громадянським суспільством можлива за умови наявності трьох основних елементів:

1. Державного відомства, установи, департаменту та відділу в системі державної влади, які безпосередньо відповідають за співпрацю з неурядовими організаціями.

2.  Розробленої та прийнятої державної програми сприяння розвитку взаємодії державних органів та структур з громадянсь­ким суспільством.

3. Письмових угод між органами державної влади та неуря­довими організаціями щодо їхньої спільної діяльності.

Наявність усіх трьох елементів співпраці влади з НДО не є обов'язковим, але реальна практика поступово наближається до послідовної та поетапної інституціалізації вищезазначених про-

цесів. У сучасній Україні все частіше трапляються всі три названі нами елементи. Спинимося на основних формах взаємодії ОДВ з громадськими організаціями.

Громадські слухання як важливий інструмент отримання інформації від громадян проводяться ОДВ не тільки з метою інформу­вання громадськості про свою діяльність або про хід виконання проектів і програм, але й для того, щоб почути побажання, пора­ди, з'ясувати рівень задоволеності громадськості діяльністю вла­ди. На відміну від одностороннього інформування, спрямованого від ОДВ до ГС, тут має місце двосторонній зв'язок і двосторонній потік інформації, а саме: ОДВ ® ОГС ® ОДВ. Такий зворотний зв'язок забезпечує можливість взаємовпливу та взаємообміну не тільки ідеями, але й інформацією. Як правило, результатом гро­мадських слухань стають спільні плани дій і спільні проекти.

Бюджетні слухання, будучи формою громадських слухань, відрізняються від них чітко окресленою бюджетною тематикою і проблематикою. Крім того, на відміну від громадських слухань, бю­джетні слухання передбачають перш за все звітування влади про хід виконання бюджету, особливо про основні напрями розподілу коштів та їх використання. Бюджетні слухання сприяють порозумінню вла­ди з громадськістю, дають можливість владі заручитися підтримкою громадян щодо фінансування основних проектів і програм.

Громадські дорадчі ради або комітети - групи волонтерів із представників громади, які працюють на постійній основі в режимі проведення засідань і допомагають з'ясовувати інтереси громади в питаннях, вирішенням яких опікується громадська організація.

Необхідно зазначити, що, визнаючи важливість на центрально­му рівні громадських дорадчих комітетів для демократичного розвит­ку суспільства та прозорості в діяльності органів державної влади, учені вважають, що здебільшого така форма застосовується у співпраці з органами місцевого самоврядування. Підтвердженням цього є визна­чення дорадчого комітету (робочої групи) як тимчасового колективу представників територіальної громади та органів місцевого самовря­дування, створеного для вирішення питань, які потребують поєднання різних функцій і залучення фахівців з різних галузей.

Громадські дорадчі комітети сприяють передусім взаємодії та взаємовпливу влади і громадськості, допомагають їм у спокійній, творчій обстановці почути один одного, знайти шляхи вирішення про­блемних питань, спільно розробити подальшу політику владного органу.

Виходячи з вищенаведеного громадський дорадчий комітет - це постійна або тимчасова робоча група, членами якої є активні й фахові представники громадянського суспільства. Функціонуючи при ОДВ та органах місцевого самоврядування (ОМС), такий ко­мітет надає консультативну допомогу; виражає прагнення та по­бажання територіальної громади, громадських об'єднань, широ­кого загалу громадськості щодо основних напрямів державної політики або політики органів місцевого самоврядування та її ре­алізації. Причому іноді на громадські дорадчі комітети можуть покладатися функції контролю за діяльністю ОДВ й ОМС.

Важливим напрямом співпраці ОДВ з громадськістю є громад­ські та громадсько-професійні експертизи проектів нормативно- правових актів і програм діяльності уряду, інших державних програм соціально-економічного розвитку притаманні центральному рівню державного управління. Як правило, громадські експертизи прово­дяться представниками громадських рухів та об'єднань.

За організацією здійснення громадські експертизи можуть набувати двох видів.

1.   Законопроект чи програма надаються широкому загалу громадських об'єднань. На першому етапі вони розсилаються по­штою або розміщуються на веб-сайті організації, що їх розробля­ла. На другому етапі організація отримує висновки громадських рухів та об'єднань також поштою або на своєму сайті.

Можливі такі варіанти подальших дій:

•   після реалізації другого етапу співпраця ОДВ і громадсь­ких рухів та об'єднань припиняється і ОДВ, на основі отриманих результатів, доробляє зазначені документи;

•   із представників організацій, які брали участь у першому турі експертизи, створюється робоча група для опрацювання до­кументів до повного їх прийняття та впровадження в життя.

2.  Законопроект чи програма пропонуються на розгляд ро­бочій групі, створеній із представників громадськості з метою доопрацювання запропонованих документів. Недоліком такого виду є той факт, що ОДВ, який розробляв документ, має можливість створити робочу групу із числа осіб, які будуть лояльно ставитися до документа в цілому та до окремих дискусійних його аспектів.

На відміну від громадської експертизи, громадсько-професій­на експертиза здійснюється не тільки представниками громадсь­кості, але й науковцями та фахівцями з питань, розміщених у за­значених документах. Тому вона є більш ефективною, оскільки хороші результати досягаються за умови спільної роботи найкра-

щих фахівців та найактивніших представників громадськості над вирішенням важливих завдань і проблем сьогодення.

Висновки

1.  В умовах демократизації політичного процесу в Україні актуалізується завдання організації системи державної влади на принципах демократичного врядування й наближення до інтересів та потреб громадян.

2.    Формування сучасної ціннісної системи державного управління, яка б відповідала потребам сьогодення і усталеним демократичним принципам функціонування політики, користува­лася підтримкою й довірою з боку різноманітних неурядових організацій неможлива без налагодження якісної співпраці як все­редині системи державно-управлінських відносин між різними влад­ними структурами, так і в системі їх взаємовідносин з інститута­ми громадянського суспільства і громадськістю в цілому.

3. Співпраця органів державної влади з неурядовими органі­заціями виступає запорукою якісної державної політики, спрямова­ної на потреби населення, невід'ємним елементом демократичної політичної культури, є виявом взаємодії політики й державного управління загалом, тією основою, на якій формуються демокра­тичні засади політичного й управлінського процесів.

4.  На сучасному етапі розвитку Україна впевнено йде шля­хом демократичних перетворень, зміцнення громадянського сус­пільства та форм співпраці його інститутів з органами державної влади. Це підтверджує аналіз останніх нормативно-правових актів, прийнятих в Україні з питань розвитку взаємодії між органами державної влади та неурядовими організаціями.

5.  Взаємодія держави і громадянського суспільства за умов демократії передбачає наявність дієвих засобів і механізмів підтримки діяльності організацій громадянського суспільства і тих соціально значимих проектів, які ними реалізуються.

6.   Ефективна співпраця влади й громадськості може бути успішно реалізована за умови дотримання суб'єктами даної взає­модії (передусім державою) наступних принципів - партнерства і рівноправності, відкритості та відповідальності, раціональності й збалансованості, узгодженості інтересів та запобігання корупції, компетентності, політичної незалежності.

7. Взаємодія органів виконавчої влади з неурядовими органі­заціями здійснюється в різних формах. До найбільш поширених в українській практиці можна віднести громадські слухання, гро­мадські дорадчі ради і комітети, громадську експертизу.

8. Сьогодні активна українська громадськість уже не залишаєть­ся байдужою до процесів демократизації суспільства, до підвищення якості державних послуг. Форми її співпраці з органами влади харак­теризуються різноманітністю. Проблема полягає в їх ефективності.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль відіграють неурядові організації в процесі взає­модії політики й державного управління?

2.  Назвіть риси та ознаки, які характеризують громадські організації як інститути громадянського суспільства.

3.  Розкрийте основні засади Концепції взаємодії держави і громадянського суспільства.

4. Охарактеризуйте основні принципи взаємодії органів дер­жавної влади з громадськістю.

5.  Розкрийте форми громадської участі в державотворчому процесі.

6. Визначте основні умови ефективної співпраці органів дер­жавної влади з населенням.

Список використаних джерел

1.  Цвєтков В. В. Демократія - управління - бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства : монографія / В. В. Цвєтков, В. П. Горбатенко. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. - 248 с.

2.  Реформа государственного управления: институциализа- ция консультаций между институтами власти и неправительствен­ными организациями в странах СНГ. Условия, формы, практика. - Братислава, United nations development programme, 2002. - 118 c.

3.  Концепція взаємодії держави і громадянського суспіль­ства / Ін-т громадян. сусп-ва, 2005. - Режим доступу : www.csi.org.ua

4.  Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства : Розпорядження Кабі­нету Міністрів України від 21 листоп. 2007 р. № 1035-р. - Режим доступу : www.kmu.gov.ua/control

5.  Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моні­торинг / за ред. д.екон.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. - 656 с.