5.1. Політичний процес та функції в ньому політичних партій

Політичний процес (від лат. processus - просування) - це функціональна характеристика політичної системи. Політична система, оскільки вона є знаряддям здійснення влади, а також ви­явом захисту і реалізації загальних, обов'язкових для більшості громадян інтересів, виступає щодо інших систем суспільства до­мінуючим фактором. Економічна сфера, соціальні структури, куль­турологічні фактори - всі вони спираються на політичну систему, яка забезпечує їх організованість, легітимність, закріплює саме ці структури як провідні, пануючі в суспільстві.

Політичний процес - це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує в просторі і часі. А.Пой- ченко зазначає, що саме різноманітність і суперечливість інтересів учасників політичного процесу зумовлюють його складну структу­ру, рухливість стадій та напрямів, непослідовність вияву в кризових ситуаціях. У кінцевому результаті процес владарювання складаєть­ся із взаємодії державного управління і громадянського тиску, полі­тичної участі, інакше кажучи, процесів, що йдуть зверху і знизу [3, с. 10-14]. Отже, спрямованість політичного процесу визначає і напрям суспільного розвитку на конкретному етапі існування дер­жави, а відповідно впливає на державну політику та управління.

А.Дегтярьов підкреслює, що до поняття " політичний процес" обов'язково входить функціонування таких інститутів, як уряд, парламент, силові структури, діяльність партій і груп тиску, інди­відуальна активність громадян. З огляду на це, політичний процес нерідко трактують як складну конфігурацію усвідомленої діяльнос­ті, тобто дій, що регулюються державою та стихійної діяльності, тобто спонтанних акцій груп і окремих індивідів [4, с. 23-26].

Модель, що описує функції інститутів у політичному про­цесі, розробили Г.Алмонд і Г.Пауел. Вони виокремлюють п'ять основних функціональних фаз політичної динаміки і відповідних ним носіїв у вигляді інститутів, що переважно здійснюють ту чи іншу функцію у політичному процесі [3, с. 15-26].

Отже, Г.Алмонд і Г.Пауел політичним партіям надають пріо­ритетну роль тільки на другому етапі політичного процесу, коли ті відбирають і об'єднують у свою партійно-політичну програму різні інтереси та бачення індивідів і груп.

Але, виконуючи свої функції, політичні партії стають при­четними до здійснення всіх етапів політичного процесу прямо чи опосередковано.

Так, однією із головних їх функцій є висловлювання, тобто артикуляція інтересів своїх членів і тих прошарків суспільства, на яких вони базуються. А значить - вони відіграють важливу роль при здійсненні першої фази політичного процесу. Е.Хейвуд також відносить до головних функцій політичних партій артикуляцію інтересів та їх агрегування, своєрідно поєднавши два етапи полі­тичного процесу за Г.Алмондом і Г.Пауелом. На його думку, ви­значення мети партії потребує виокремлення та врахування інтере­сів різних прошарків суспільства. Досить часто партійні структури розвиваються як організації, за посередництвом яких ділові кола, релігійні общини, професійні спілки та інші групи проводять у життя свої інтереси (наприклад партія Трудова Україна - виразник інтересів великого капіталу). У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Лей­бористська партія Великобританії була заснована профспілками за підтримки ліберальної партії та інших політичних сил. Інші партії самі шукали ті електоральні групи, які могли б створити їм базу, зокрема американські партії кінця ХІХ - початку ХХ ст. на­магалися привернути до себе потоки іммігрантів.

Оскільки суспільство різнопланове і має багато різних груп, інтереси яких відрізняються, партії агрегують ці інтереси, поєднують їх у єдине ціле, знаходячи спільний знаменник для них. Правля­чим партіям це доводиться робити, щоб зберегти свої електоральні позиції.

Е.Хейвуд підкреслює, що іншим чином, як через партії ніякі суспільні інтереси і не висловлюються, оскільки саме партії мають найтісніші відносини з державою, будучи джерелом формування різноманітних органів влади. Разом з тим заради справедливості необхідно уточнити, що навіть багатопартійні системи всіх сус­пільних інтересів не висловлюють. Інтереси маргінальних про­шарків, як правило, залишаються без уваги [5, с. 316-317].

Під час виборів політичні партії отримують певну кількість місць у представницьких органах. Так, в українському парламенті першого скликання працювало трохи менше 30% партійних депу­татів, у 1998 р. він уже на 68% складався з представників політич­них партій, 2002 р. - на 67%, а 2006 - 75%, 2007 - 82% [6, с. 90]. Отже, опосередковано, через своїх представників у парламенті, полі­тичні партії виконують функцію вироблення політичного курсу. Хоча необхідно наголосити, що специфікою України є те, що політичний курс досить часто виробляється Президентом і його секретаріатом, а не законодавчим органом, як це записано в Конституції.

Наступний етап політичного процесу - втілення в життя прийнятих рішень. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, відповідно до нової редакції Конституції, вносить про­позиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. До повноважень Верховної Ради України, відповідно до ст. 85, належать:

"12) призначення за поданням Президента України Прем'єр- міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордон­них справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Анти­монопольного комітету України, Голови Державного комітету те­лебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за по­данням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону" [7].

Отже, опосередковано через свої фракції у парламенті, полі­тичні партії впливають і на реалізацію прийнятого політичного курсу держави.

Ю.Шведа відзначає, що метою політичної партії є керівницт­во суспільством через організовані для цього суспільні групи та відповідним чином налагоджені механізми діяльності державно­го апарату. Саме виконання цих функцій визначає місце та роль політичних партій у політичній системі суспільства [8, с. 193].

Власне виконання названих функцій встановлює і місце полі­тичних партій у формуванні та здійсненні державної політики та управління. Адже їх зміст визначається виконанням суб'єктами політики своїх специфічних ролей і функцій.

Щодо етапу контролю, то необхідно пам'ятати про парла­ментський контроль, який здійснюється за допомогою депутатсь­ких запитів, рахункової палати, за посередництвом бюджетного процесу та звітності уряду тощо.