3.1. Суть, структура та типи політичних процесів

тичних інтересів. Політичні процеси можна розділяти на прості й складні. У політичній науці є кілька варіантів типологій політич­них процесів. Залежно від характеру змін виділяють еволюцій­ний та революційний. Досить часто виділяють стабільний та кри­зовий тип політичного розвитку.

Зміст політичного процесу складає сутність дій суб'єктів політики щодо реалізації їх політичних інтересів, а саме: інтересів, пов'язаних із домаганням, використанням і утриманням влади. Політичний процес втілює в собі взаємодію соціальних і політич­них структур та зв'язків, що репрезентує взаємовідносини суб'єктів політики стосовно держави, інших політичних інституцій і полі­тичної системи суспільства в цілому.

Найважливішими ознаками політичного процесу є його дина­мічність, рухливість, складна система детермінації, що виника­ють внаслідок мотивації діяльності значної кількості суб'єктів полі­тики, розбіжності їх політичних інтересів та орієнтацій.

Зміст політичного процесу визначається багатьма чинниками, що характеризують рівень розвитку соціальних та економічних відносин, стан духовно-ідеологічної сфери суспільства й інших концептуальних моделей, які концентрують загальні уявлення про світові процеси, тенденції розвитку громадської думки, пріори­тет у ній певних політичних цінностей.

У рамках цих різних підходів політичний процес розкриває свої важливі джерела, свій стан, свої складові. Таким чином, полі­тичний процес - це генезис політичних інститутів, суб'єктів полі­тики, політичних цінностей, правил та безпосередньо політичних зв'язків та відносин. Політичні процеси бувають мирними і на­сильницькими, поступовими та стрибкоподібними.

Водночас за найрізноманітнішої інтерпретації політичного процесу вважається загальноприйнятим, що він відображає ре­альну взаємодію суб'єктів політики, що склалася не внаслідок намірів лідерів чи програм партій, а внаслідок дії найрізноманітні­ших зовнішніх і внутрішніх факторів. Політичний процес показує, як індивіди, групи, інститути влади зі всіма своїми стереотипами, цілями, взаємодіють одні з одними і з державою. Політичний про­цес демонструє, як здійснення ролей суб'єктами політики відтво­рює одні елементи політичної системи, руйнує інші, розвиває і творить треті. Політичний процес розкриває рух, динаміку, ево­люцію політичної системи, зміни її стану в часі та просторі.

Політичний процес являє собою спільність дій інституціалі- зованих і неінституціалізованих суб'єктів щодо здійснення своїх специфічних функцій у сфері влади.

Стосовно суспільства в цілому політичний процес розкри­ває взаємодію соціальних і політичних структур та відносин, тобто показує, як суспільство формує свою державність, а держава, у свою чергу, завойовує суспільство.

Формування політичної системи, її кардинальні зміни мож­на розглядати як визначні віхи у перебігу політичного процесу, оскільки вони стають можливими внаслідок складних компроміс­них дій суб'єктів політики чи реальної переваги в політичному житті певної політичної сили.

Об'єктами і формами реалізації дій учасників політичного процесу можуть бути: державні органи, утворені шляхом їх вибо­рів; масові організації, створені шляхом волевиявлення громадян, об'єднаних у суспільно-правові організації; політико-правові нор­ми, вироблені шляхом регулювання процесу підготовки і прийняття законів, безпосереднього виявлення волі громадян (референдуми, з'їзди, збори тощо); системи управління основними сферами дер­жавного і суспільного життя тощо.

Усі ці заходи визначають принципи організаційних струк­тур, повноважень і взаємовідносин ланок управління. Крім того, низка заходів спрямована на процеси політичного розвитку, до яких належать:

-  зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;

-  залучення громадян до управління державою та суспіль­ними справами;

-  вироблення довіри та підтримка партій;

-  формування політичної свідомості громадян;

- забезпечення дотримання законності та інших демократич­них норм.

Отже, зміни політичного процесу створюють різні за рівнем, масштабом і спрямуванням дії суб'єктів політики. Частину з них можна віднести до міжнародних, глобальних процесів, що потре­бують координації та об'єднання зусиль суб'єктів політики на рівні значних регіонів, держав чи світового співтовариства в цілому, а інші мають частковий (парцелярний) характер.

Одне з найважливіших завдань, яке прагнуть вирішити для себе суб'єкти політики, - це питання про технологію здійснення влади, прийняття таких рішень і законодавчих актів, які давали б

змогу відповідним чином представляти їх інтереси на різних рівнях владних структур.

З точки зору внутрішнього змісту політичний процес відоб­ражає немовби технологію існування влади, являючи собою спільність відносно самостійних, локальних взаємодій суб'єктів, структур і інститутів, пов'язаних тими чи іншими специфічними цілями та інтересами в підтримці (чи зміні) системи правління. Сутність політичного процесу укладена в переліку подій, які справ­ляють вплив на стан і перспективи політичної системи суспільства.

Яка ж структура та суть політичного процесу?

За значенням для суспільства тих чи інших форм політич­ного регулювання соціальних відносин політичні процеси можна поділити на базові та периферійні.

Базові характеризують найрізноманітніші способи включення широких соціальних прошарків у відносини з державою, форми перетворення інтересів і вимог населення в управлінські рішення, типові прийоми формування політичних еліт і т. ін. У цьому ро­зумінні можна говорити про процеси політичної участі і держав­ного управління (прийняття рішень, законодавчі процеси та ін.).

Периферійні політичні процеси розкривають динаміку фор­мування окремих політичних асоціацій (партій, груп тиску та ін.), розвиток місцевого самоврядування, інші зв'язки та відносини у політичній системі, що не надають принципового впливу на домі­нуючі форми і способи прояву влади.

Водночас базові та периферійні політичні процеси розріз­няються за часом та характером здійснення, зорієнтованістю своїх суб'єктів на норми суперництва чи співробітництва, можуть протікати явно (відкрито) чи у прихованій формі. Явний політич­ний процес характеризується тим, що інтереси груп чи громадян систематично виявляються в їх публічних претензіях до держав­ної влади, яка, у свою чергу, робить доступною для громадського контролю фазу підготовки і прийняття управлінських рішень. На противагу відкритому, тіньовий процес базується на діяльності публічно не оформлених політичних інститутів і центрів влади, а також на особистих домаганнях громадян, що не виражені у формі звернення, до організаційних органів державного управління.

Кожен із політичних процесів володіє і власним внутрішнім рит­мом, тобто циклічністю, повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб'єктів, структур, інститутів. Дехто із вітчизняних політологів дає більш детальну типологію політичних процесів (див. табл. 3.1).

Дано за: Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс : навч. посіб. / Д. Є. Погорілий. - К. : Центр учб. л-ри. Фірма "Інюкс", 2008. - С. 235.

Наприклад, електоральний процес формується у зв'язку з виборчими циклами, а тому політична активність населення роз­вивається тут відповідно до фаз висування кандидатів у законо­давчі (виконавчі) органи, обговорення їх кандидатур, вибору та контролю за їх діяльністю.

Як правило, пік такої активності припадає на час виборів, після чого політичне життя затихає.

Цикли державного управління можуть впливати на діяль­ність правлячих партій, як це, наприклад, робота КПРС в колиш­ньому СРСР.

У наш час - час реформування суспільних відносин - вирі­шальний вплив на ритми функціонування державних установ,

способи політичної участі населення справляють уже не рішення вищих органів управління, а окремі політичні події, що змінюють розстановку та співвідношення політичних сил (серпневий 1991 р. "путч" Державного комітету з надзвичайних повноважень (ГКЧП)), військові перевороти тощо.

В остаточному підсумку всі часткові політичні процеси об'єд­нані однією і тією ж самою потребою їх суб'єктів вплинути на політичні рішення, які приймає державна влада.

Тому і головне завдання всіх учасників різних за значенням політичних процесів полягає в тому, щоб включити свої інтереси і вимоги в управлінські рішення, які приймаються інститутами дер­жавної влади. Інститути державної влади являють собою важливі інструменти урахування групових вимог та вироблення загально- колективних цілей політичного розвитку.

Таким чином, від діяльності державних інститутів залежить ступінь централізації влади і розподілу повноважень між група­ми, що беруть участь у виробленні стратегії та цілей політичного розвитку.

Які ж режими протікання політичного процесу?

Найчастіше виділяють три режими протікання політично­го процесу: функціонування, розвиток, занепад.

Перший - режим функціонування, який не виводить політичну систему за межі взаємовідносин громадян і інститутів державної влади. В даному випадку політичні процеси відображають просте відтворення структурами влади рутинних відносин, які повторю­ються між елітою і електоратом, політичними партіями, органами місцевого самоврядування, і т.ін.

Тут традиції та спадковість превалюють над інноваціями.

Другий - режим розвитку. У цьому разі структури і механізм влади виводять політику держави на рівень, який дає змогу адек­ватно відповідати на нові соціальні вимоги населення, поклики часу. При цьому вважають, що інститути влади, правлячі кола віднайшли цілі та методи управління, що відповідають соціаль­ним змінам, змінам співвідношення сил всередині країни та на світовій арені.

Третій - режим занепаду, розпаду політичної цілісності. Політичні зміни мають негативний характер по відношенню до норм та умов цілісного існування політичної системи. В резуль­таті рішення, які приймає режим, втрачають здатність регулювати соціальні відносини, а сам режим втрачає стабільність (колишні соціалістичні країни).