ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В СФЕРІ ПОСЛУГ

Ткаченко Ю.О., к.е.н., доцент Черкаський державний технологічний університет

Економічний зміст сфери послуг полягає в наступному:

-   сучасне виробництво не може розвиватися в якомусь конкретному регіоні, якщо той попередньо не забезпечений інфраструктурою сфери послуг;

-     складові галузі послуг не створюють матеріальних продуктів, а надають послуги виробничого та невиробничого характеру;

-   рівень розвитку галузей послуг визначає можливості економічного розвитку регіону, конкурентоспроможність його виробництва, інвести­ційну привабливість, перспективність і соціально-економічну ефектив­ність виробничо-господарської діяльності в цілому.

До особливостей відносин, що складаються в процесі формування сфери послуг в сучасних умовах слід віднести суперечливість тенденцій: у виробництві - спеціалізація і концентрація; в споживанні - універсалі­зація і диференціація у попиті на послуги.

Переважний розвиток галузей послуг, продукція яких призначена для раціонального функціонування господарства держави, сприяє розши­ренню обміну між регіонами держави. У свою чергу, галузева спеціаліза­ція в сфері послуг дозволяє максимально використовувати всі внутрішні ресурси і можливості для випуску продукції, благ та послуг, призначених для задоволення внутрішніх потреб і потреб регіонів [1, С. 72]

Таким чином сфера послуг є поєднанням різноманітних технологіч­но пов'язаних виробництв спеціалізованих послуг із загальними умовами спільного використання ресурсів.

Базовою характеристикою і основною ознакою класифікації функ­ціонуючих підприємств галузі послуг є їх переважна спеціалізація (пали­вна, транспортна, енергетика, наука, інформація тощо) і напрям процесу комплексування (допоміжні - забезпечення вимог галузей основного ви­робництва; обслуговуюче - забезпечення місцевого населення товарами і продукцією побутового й господарського призначення). Поєднання галу­зей переважної спеціалізації і комплексуючих виробництв сфери послуг утворюють багаторівневу структуру територіальної організації обігу ре­сурсів, факторів формування та розвитку:

15

-    фактори формування - природній, техніко-технологічний, органі- заційно-інституційний, соціо-еколого-демографічний, фінансовий, інно­ваційний тощо;

-     фактори розвитку - нові комбінації ресурсів, виробництво нових товарів, застосування нової технології, нового методу виробництва, від­криття нових ринків збуту, забезпечення монопольного становища в регі­оні. При цьому підприємства сфери послуг, що активно залучають у ви­робництво природні ресурси, взаємодіють, з одного боку, в умовах при­родного середовища, а з іншого - в умовах соціального середовища, пе­ребуваючи на їх перетині. Забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки стає суттєвим фактором у формуванні економічної стійкості ре­гіонального господарства.

Ці положення досліджуються в практичних умовах розвитку галузі послуг будь-якого регіону, враховуючи особливості географічного поло­ження і природні умови.

Потужний виробничий комплекс регіонів нашої держави був ство­рений в період планової економіки і тому в нових економічних умовах зазнає серйозних труднощів. Але останнім часом намітилися позитивні тенденції адаптації та переходу до сучасних систем господарювання. Цьому значною мірою сприяла перебудова виробничого потенціалу, який був накопичений у попередні роки [2].

Під потенціалом розуміють можливості, нереалізовані резерви до­сліджуваного об'єкту, які при зміні навколишніх умов можуть перейти з можливості в дійсність. Наявність потенціалу у будь-якого об'єкту обов'язково передбачає безліч варіантів використання цього потенціалу. Сам по собі потенціал, без визначення мети його використання, існувати не може, оскільки, говорячи про будь-який потенціал, завжди мається на увазі те, для чого власне і необхідні резерви і можливості, а саме для до­сягнення деякого кінцевого результату. Так, наприклад, визначення ви­робничого потенціалу та його відмежування від інших видів системи економічних потенціалів випливає з специфіки мети його використання, а саме, виробництва продуктів, що задовольняють ті чи інші потреби насе­лення, а також що використовуються в якості проміжної ланки для виро­бництва матеріальних благ.

Виробничий потенціал постійно змінюється в часі, як внаслідок са­морозвитку, так і під впливом результатів власного перетворення. Меха­нізм зміни характеристик виробничого потенціалу в процесі власного пе­ретворення можна представити таким чином. Ресурси, які використову­ють (матеріальні, інформаційні, інтелектуальні тощо), як складова части- на потенціалу, перетворюються у певний результат, змінюючись і набу­ваючи нових якісних і кількісних характеристик. При цьому початкові характеристики потенціалу відрізняються від його ж характеристик після закінчення перетворень настільки, наскільки глибоким було дане пере­творення. Перетворення може відбуватися в результаті різних впливів, в тому числі таких тривалих як економічні реформи в державі.

Сучасним галузевим підприємствам у сфері послуг з метою забез­печення своїх конкурентних переваг необхідно швидко і ефективно ви­рішувати проблеми, реагувати на зміни, знаходити нові ринкові ніші, відповідно навчати співробітників. Необхідно мати інформацію про себе, про реальних і потенційних клієнтів, партнерів і конкурентів, про те, ку­ди рухається ринок тощо [3, С. 60]. Діяльність підприємств сфери послуг у цьому напрямку, з одного боку - повинна призвести до вироблення специфічної підприємницької філософії, сутність якої зводиться до того, що конкурентоспроможність спеціалізованих галузей в сфері послуг по­винна виходити не з неефективної боротьби з великим бізнесом. А з ін­шого боку повинна будуватися на пошуку недоступних для великих під­приємств сфер діяльності, на задоволенні невеликих за обсягом (іноді тимчасових) потреб клієнта, а також на розробці нетрадиційних, нових видів товарів з раніше не існуючими споживчими властивостями.

Важливе значення у формуванні підприємницької діяльності в сфері послуг має тип їх організації. Структура організації підприємства сфери послуг в сучасних умовах може бути представлена трьома основними класифікаціями:

-   організаційно-правова (сюди варто віднести індивідуальну форму, повне, командитне і акціонерно-командитне товариства, виробничий ко­оператив, державні підприємства, закриті акціонерні товариства тощо);

-    інтеграційно-функціональна (інтеграція з великим підприємством через контрактні та корпоративні зв'язки, франчайзинг, кластер, лізинг та ділові послуги, а також міжнародна інтеграція і самоорганізація через громадське, галузеве, професійне, регіональне -„управління знаннями" - це, в першу чергу, підтримка зв'язку, чітке і узгоджене уявлення про елементи, які є важливими для ведення бізнесу;

-     управління знаннями вимагає інвестицій, але кількісно оцінити переваги цього досить важко;

-    ефективність „управління знаннями" у галузях сфери послуг зале­жить від типу необхідних знань і технологій їх отримання.

Таким чином, управління знаннями в спеціалізованих галузях у сфері послуг вимагає: по-перше, додаткових відомостей про інформацію (про її структуру, динаміку, джерелах, споживача, способи зберігання та обробки ), по-друге, розробки методики її отримання та ефективного ви­користання в реальних бізнес-процесах підприємств галузі, по-третє, реа­лізації системи організаційних заходів і зручного інструментарію опера­цій, пов'язаних з інформаційною обробкою [4, С. 53].