СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ

Шпильова В.О., к.е.н., доцент Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Методологія дослідження стратегічних основ регіонального розвит­ку вимагає акценту уваги на об'єктно-наочному змісті регіонального роз­витку. Стратегічна дія на розвиток регіонального відтворення постає об'єктом дослідження. Це дає змогу розглядати саме відтворення в регіо­ні як безперервний процес становлення і розвитку в ньому соціально- економічних відносин, взаємодії елементів, що їх створють - суб'єктів регіональної економіки. Системність процесу відтворення дозволяє виді­ляти в ході дослідження різні сфери регіональної економіки - виробничу, фінансову, соціальну, розглядаючи об'єктивні процеси регіонального розвитку в кожній з них окремо й у взаємозв'язку. Необхідно відзначити, що системна і складноструктурна сутність регіонального відтворення по­роджує суперечливість розвитку економіки регіону, взаємопов'язаний і багатоцільовий характер стратегічної дії на неї.

Відзначимо, що стратегічним плануванням є особливий вид управ­лінської діяльності, який полягає в розробці стратегічних рішень, що пе­редбачають висунення таких цілей і стратегій поведінки об'єктів управ­ління, реалізація яких забезпечує їх ефективне функціонування на довго­строкову перспективу, швидку адаптацію до умов зовнішнього середо­вища, що змінюються.

Об'єктом стратегічного планування в загальному випадку виступає адміністративно-територіальна одиниця країни того чи іншого рангу (асоціація регіонів, регіон-суб'єкт держави тощо) [1, С. 46].

Слід зауважити, що низький рівень використання інструменту пла­нування території в процесі розробки стратегій регіонального розвитку залежить від таких основних та опосередкованих чинників:

-       недостатній рівень використання комплексного, системного та інтегро­ваного підходу в процесі стратегічного планування регіонального роз­витку в системі «середовище-населення-господарство управління»;

-       недооцінка значення планування території для стратегічного плану­вання регіонального розвитку;

-       свідоме ігнорування питань законодавчого врегулювання використання територій з метою збереження практики зловживань у сфері розподілу та використання земельних ресурсів;

-       відсутність якісного складу фахівців, які входять до робочих груп, що працюють над розробкою прогнозних та програмних документів у ре­гіонах, загроза вибору невідповідних потенціалу регіону стратегічних

12

напрямків розвитку, відсутність практики стратегічного планування, пряме копіювання та дублювання програмних документів центральних органів влади;

-       організаційні, інституційні проблеми, неузгодженість діяльності різних гілок влади в питаннях стратегічного планування, ситуативний харак­тер стратегічного планування;

-       відсутність системи контролю реалізації стратегії регіонального розви­тку, оцінки її ефективності, нерозвиненість мережі аналітичних груп та незалежних аналітичних агенцій;

-       проблеми нормативно-правового характеру, які потребують вирішення шляхом узгодження та внесення змін до чинних законодавчих актів;

-       обмеженість фінансових ресурсів, що не дозволяє проводити роботи зі створення сучасних схем планування території, проводити їхнє корегу­вання та оновлення.

На нашу думку, стратегія регіонального розвитку обов'язково має міс­тити розділ, який би відображав територіальний аспект роз витку регіону на основі планування території. Такий підхід створює можливість визна­чення оптимальних шляхів досягнення довгострокових цілей з урахуван­ням територіальних можливостей та особливостей кожного регіону чи окремої самоврядної території, повнішого врахування загальнонаціональ­них, регіональних, місцевих пріоритетів, комплексного розвитку територій.

У стратегії регіонального розвитку обов'язковим компонентом має бути також графічний матеріал, який би відображав локалізацію пробле­мних ситуацій у розвитку регіонів, напрямки трансформації територіа­льної структури та організації території, прив'язку найбільш перспек­тивних проектів до конкретних територій тощо [2, С. 144]

Стратегічне планування може вирішити географічні, адміністратив­ні, економічні і соціальні питання, які є тісно взаємопов'язаними і взає­мозалежними. В цілому можна визначити стратегічне планування як процес, що приводить до створення довгострокового плану, здатне забез­печити успішний соціально-економічний розвиток на даній території (у місцевому, регіональному, національному масштабі) [3, С. 51].

Стратегія є комбінацією бачення довгострокових стратегічних цілей і середньострокових пріоритетів (або конкретних завдань), пов'язаних в часовому контексті. Бачення (реалістичне очікування) має охоплювати період близько 20 років, довгострокові стратегічні цілі встановлюються приблизно на 10 років, а середньострокові пріоритети - на період не бі­льше п'яти років.

Базовими принципами стратегічного планування є такі:

-      Партнерство населення, бізнесу, влади. Партнерство в процесі розроб­ки і реалізації стратегії передбачає зацікавленість усіх сторін: предста­вників усіх рівнів влади, різних інститутів громадянського суспільства, бізнес-асоціацій, найбільш активної частини населення регіону.

-      Загальна відповідальність і об'єднання всіх учасників забезпечують ши­рокий соціальний консенсус і суспільну підтримку стратегій та програм.

-      Прозорість процесу означає, що рішення на всіх стадіях ухвалюються в межах громадського обговорення при широкому висвітленні його ре­зультатів.

-      Розробка стратегії як безперервний процес. Стратегія - гнучкий ін­струмент, який повинен постійно інтегрувати і враховувати зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Разом з тим стратегія пови­нна бути достатньо визначеною і зрозумілою, щоб її можна було реалі­зовувати. Тому вже розроблений стратегічний документ повинен під­даватися постійному моніторингу, аналізу та корегуванню.

-      Необхідно слідувати ієрархії стратегічного планування. Стратегічні плани вищого рівня стосуються питань ширшого масштабу і встанов­люють межі для конкретніших дій на нижчих рівнях, тоді як стратегіч­ні плани нижчого рівнях слід розробляти в межах простору для манев­ру, передбаченого на більш високому рівні [177, с. 175].

Головними перевагами стратегічного планування є:

1)  зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень з прогнозуванням їх наслідків;

2)   орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

3)   визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

4)   свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

5)  розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

Переваги стратегічного планування не реалізуються самі по собі. Як

кожне явище, стратегічне планування має характеристики, які в разі їх

невдалого використання можуть зашкодити розробці та впровадженню

стратегічних планів.