ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОГРАМНОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

Дармограй В.І., к.е.н., доцент Черкаський державний технологічний університет

За загальним правилом, регіональна політика повинна орієнтува­тися на подолання надмірної соціально-економічної диференціації регі­онів, розходження у рівні життя населення відповідних територій, і під­вищення ефективності міжрегіонального обміну. У результаті в регіонах повинні бути створені оптимальні умови для їх власного розвитку і са­модостатнього функціонування. На наш погляд, головним напрямком прискорення соціально-економічного розвитку має бути розвиток люд­ського потенціалу з урахуванням територіальних аспекту особливостей цього. Необхідно провести моніторинг основних тенденцій міграційних процесів усередині країни з метою вироблення наступних першочерго­вих заходів [1]:

1)      сприяння вільному переміщенню робочої сили та забезпечення ефективного розміщення трудових ресурсів в нових господарських умовах;

2)      кадрове забезпечення економічних реформ, що проводяться на регіональному та місцевому рівні, в тому числі на основі координації програми навчання у ВНЗ з потребами в кадрах підприємств, організацій та потреб ринку праці в цілому;

3)       фінансове забезпечення потреб системи освіти шляхом вклю­чення науково-освітньої сфери в групу пріоритетних напрямів фінансу­вання з коштів державного бюджету і чіткому розмежуванні повнова­жень у фінансуванні системи освіти між державним бюджетом та бю­джетами регіонів.

Розвиток людського потенціалу є головною умовою успішного роз­витку будь-якої держави. Слід мати на увазі, що віддача від вкладень у людський потенціал має затяжний характер. Ефект від таких вкладень має горизонт бачення не менше 10-15 років [2]. Розробляються в даний час програми складаються строком на 3-5 років і не можуть врахувати повною мірою необхідні кошти і очікуваний ефект у розвитку людського потенціалу. Таким чином, одним з напрямків вдосконалення програмного механізму соціального розвитку господарських систем є встановлення довгострокових пріоритетів територіального розвитку, спрямованого на забезпечення оптимальних темпів соціального і економічного зростання.

7

Крім того, можна виокремити деякі характеристики, яким повинен відпо­відати програмний механізм в даний час:

1)   метою програм має стати забезпечення максимально можливого в планованому періоді підвищення добробуту та рівня життя населення при об'єктивно існуючих обмеженнях, властивих конкретній господарсь­кій системі;

2)    актуалізується завдання координації розробки програм державної і регіональних програм соціально-економічного розвитку;

3)    розроблені програми повинні гарантувати рівні в економічному і соціальному відношенні права щодо регіональних суб'єктів (підпри­ємств, організацій, регіонів), тобто повинні бути дотримані відповідних цілей і засобів реалізації програм економічним інтересам задіяних сторін;

4)      програми соціально-економічного розвитку повинні мати ком­плексний характер. Всі завдання в них є взаємозалежними і не поділя­ються за ступенем важливості, оскільки жодна з них не може бути ви­ключеною з програми без порушення її цілісності.

5)     виконання програмних заходів повинне бути забезпечене систе­мою стимулювання. Стимули, які впливають на працівників управлінсь­ких ланок доцільно будувати таким чином, щоб вони мали велику заціка­вленість у прискоренні створення умов для максимально ефективної дія­льності.

6)    з метою координації зусиль на охоплюваній програмою території актуалізується роль розробки та реалізації міжрегіональних інтеграцій­них програм;

7)       для забезпечення цільового використання виділених коштів і більш високої ефективності програмних заходів необхідне підвищення відповідальності виконавців програми на основі проведення моніторингу та оцінки реалізації завдань з подальшим їх коригуванням.

Серед існуючого різноманіття форм і механізмів соціального захис­ту населення зростає роль обов'язкового соціального страхування, по­кликаного враховувати, оцінювати й управляти в ринкових умовах най­більш масовими і типовими видами соціальних ризиків: втрати доходу у зв'язку з інвалідністю, старістю, хворобою, а також необхідністю нести додаткові витрати на медичне обслуговування [3, С. 81]. У сучасних умо­вах ефективне функціонування цього механізму можливе лише на основі об'єднання можливостей працівників, роботодавців і держави, причому на довготривалій основі за чітко вивіреними правилами, що обумовлено зростаючим масштабом проблем і значними обсягами фінансових ресурсів.

Формування якісно нового механізму соціального страхування має базуватися на двох принципово важливих положеннях:

1)      він повинен будуватися на історичній наступності соціально- забезпечувальних відносин у державі;

2)    одночасно повинен ґрунтуватися на поєднанні міжнародних стан­дартів та національних принципів регулювання соціального страхування.

Перше положення означає наступне. Історично соціальне страху­вання зв'язується з добровільними системами самострахування і взаємо­допомоги осіб найманої праці. З плином часу, в міру активізації держав­ного втручання в регламентацію стосовно праці й капіталу, з' являються обов'язкові форми соціального страхування, коли держава зобов'язує пе­вні групи населення страхувати себе або третіх осіб від того чи іншого виду соціального ризику. В сучасних умовах держава повинна зберегти за собою зобов'язання із забезпечення принципів соціальної справедли­вості і солідарної відповідальності суспільства та надавати державну со­ціальну допомогу всім нужденним особам.

Друге положення означає, що оцінка ефективності і соціальної прийнятності системи соціального страхування і проведення в цій сфері реформ може будуватися на аналізі її відповідності основним принци­пам, нормам, мінімальним стандартам, встановленим міжнародними організаціями.