ЛІЗИНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ У ЗДІЙСНЕННІ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ РЕГІОНУ

Глінкіна Д.В., аспірант Черкаський державний технологічний університет

Важливим джерелом здійснення розширеного відтворення в регіоні є інвестиції в сільське господарство.

У сучасних умовах використовується безліч методів інвестування виробничої діяльності, у тому числі і в сільському господарстві. На дум­ку фахівців більш високий ефект забезпечує кредитний метод, оскільки сприяє більш раціональному використанню інвестиційних коштів, вна­слідок зворотності і платності. У сучасних умовах використання цього методу інвестування не завжди супроводжується високим ефектом через високу вартість кредитів, невигідних умов їх надання. Крім того, на наш погляд, тільки використання перерахованих методів інвестування в регі­ональний розвиток у певному поєднанні в загальній системі економічних важелів може супроводжуватися більш високим економічним ефектом.

Масштабним з боку сільськогосподарських підприємств було вико­ристання кредитних ресурсів банків. Але після фінансової кризи 2008 ро­ку, яка вплинула на всю економіку країни і банківську сферу зокрема, отримання кредиту стало дуже проблематичним і майже не можливим для підприємств сільського господарства регіону. Тому аграріям як ніко­ли потрібна підтримка держави, особливо в контексті вступу України в СОТ. Стратегія розвитку галузі рослинництва Черкаської області на по­точний та наступні роки визначена Державною цільовою програмою роз­витку українського села на період до 2015 року [1] та Стратегією розвит­ку Черкаської області до 2015 року [2]. В межах цих програм планується збільшення державних дотацій на розвиток рослинництва.

Однією з причин ситуації, що в сільському господарстві тенденції зменшення частки власних коштів і збільшення частки залучених є амор­тизаційна політика. Переважна частина фінансових ресурсів, яка виділя­ється сільськогосподарським підприємствам регіону, використовується на задоволення нагальних потреб, а не на заміну і модернізацію машин­но-тракторного парку. За розрахунками, тільки близько 5% коштів амор­тизаційного фонду використовується на придбання машин і обладнання, а інша частина витрачається на ремонт і технічне обслуговування. Осно­вними причинами є: високий рівень зносу сільськогосподарської техніки та обладнання, швидке зростання цін на нову техніку, в результаті чого неможливо придбати за амортизаційні відрахування навіть ідентичні вже використовуються машин і встаткування, а тим більш якісно нові.

У зв'язку з цим, на наш погляд, вирішення проблеми відтворення матеріально-технічних ресурсів багато в чому залежить від оптимальної

• W      •• __        •                _ • ____                                    •               ТЛ                 W

амортизаційної політики підприємств регіону. В даний час нарахування амортизації об'єктів основних засобів здійснюється одним із наступних способів: лінійний спосіб, здатний зменшувати залишку, спосіб списання вартості за сумою числа років терміну корисного використання, спосіб списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт). Вони відрізня­ються переважно величиною суми відрахувань у вигляді амортизації про­тягом терміну служби майна. Відповідно до діючих правил сільськогос­подарські підприємства мають право вибору методу нарахувань аморти­заційних відрахувань, що часто призводить до тимчасову вигоду, а зго­дом ускладнює ситуацію. У зв'язку з цим, на нашу думку, амортизаційна політика, повинна відходити від державного контролю, а амортизаційні відрахування повинні мати строго цільове призначення, що сприятиме певною мірою вирішення проблеми відтворення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств та розвитку виробництва в ре­гіоні в цілому.

В умовах недостатнього фінансування оновлення машин та облад­нання в сільському господарстві регіону може бути прискорене за допо­могою більш активного використання лізингу (фінансової оренди). Лі­зинг є вигідним інструментом інвестиційної політики і набуває особливо­го значення для розвитку виробництва саме в період економічної кризи. У зв'язку з особливостями своєї економічної природи, що поєднує в собі елементи кредитних, інвестиційних операцій, лізинг здатний зробити ве­ликий внесок у розвиток сільського господарства. Протягом останніх ро­ків ринок лізингу в Україні швидко зростає. На сьогодні на українському фінансовому ринку діють дві групи посередників. Перша - так звані псе- вдолізингодавці, які продають техніку під виплату. Замість звичайної схеми - взяти кредит, придбати техніку та передати її в лізинг, лізингода- вці використовують схему: купують основні засоби у виробників на умо­вах товарного кредиту, а потім передають їх лізингоотримувачам на умо­вах продажу під виплату. Це відбувається через те, що вітчизняні лізин­гові компанії мають проблеми з пошуком кредитних ресурсів. Друга гру­па посередників - це лізингодавці, які надають справжній фінансовий лі­зинг [3, С. 27].

Досвід держав із розвиненою ринковою економікою вказує на деда­лі зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних засобів і відкриває широкий доступ користувачам до новітніх техніки і технологій.

По-перше, лізинг дає змогу отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у вигляді машин і обладнання. По-друге, до лізингових опера­цій залучають значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних то­вариств та інших фінансових установ, що перебувають безпосередньо в Україні. По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських під­приємств пояснена тими потенційними можливостями, які закладені в лі­зинговій формі підприємницької діяльності. Якщо, наприклад, сільсько­господарські товаровиробники потребують техніки і не мають достатньо коштів для її придбання, вони можуть отримати техніку через лізинг, до того ж на вигідніших умовах, ніж за договором купівлі-продажу.

Крім того, лізинг є засобом реалізації продукції, розвитку виробни­цтва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робо­чих місць, тому держава зацікавлена у підтримці й розширенні лізинго­вих операцій [4, С. 28].