РЕАЛІЗАЦІЯ ТАРИФНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Качала Т.М., д.е.н., професор Черкаський державний технологічний університет

Реалізація тарифної політики, що орієнтована на зниження вироб­ничих витрат і цін на послуги житлово-комунального господарства вима­гає детального аналізу структури собівартості з метою пошуку можливо­стей зниження витрат за її окремими елементами. При цьому варто мати на увазі, що зниження тарифу на послуги ЖКГ звичайно відбувається по­вільніше, ніж зниження собівартості, тому що тариф, крім відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг, повинен забезпечити процес роз­ширеного відтворення й відновлення фондів, тобто містити в собі інвес­тиційну складову, що являє собою інерційний компонент тарифу.

Розглянемо більш детально процес формування тарифу на послуги житлово-комунального господарства з точки зору вирішення підприємст­вом проблеми відновлення виробничих фондів. Як вид ціни тариф міс­тить у собі:

-    собівартість, у тому числі: видатки з оплати праці, матеріальні ви­трати (включаючи експлуатаційні видатки), амортизацію (на реінновацію й частково капітальний ремонт);

-   прибуток, що забезпечує рентабельність виробництва.

У той же час дані фінансової звітності підприємств ЖКГ виділяють три основні внутрішні джерела фінансування заходів щодо відновлення й підтримки фондів: амортизаційний фонд; ремонтний фонд; фонд капіта- лізуючого прибутку. Ці фонди, як правило, мають недостатню акумулю- ючу здатність до нагромадження необхідних коштів. Так,

-     амортизаційний фонд частково знецінюється інфляцією;

-      ремонтний фонд, призначений для поточного ремонту й експлуа­таційної технологічної підтримки фондів, на більшості комунальних під­приємств не формується зовсім, тому що це не є обов'язковим згідно з діючим законодавством;

-       капіталізуюча частина прибутку звичайно недостатня через тра­диційну низьку рентабельність підприємств ЖКГ.

Кожен із цих фондів має своє цільове призначення, що визначається цільовим призначенням заходів, проведених у зв'язку з експлуатацією, ремонтом і відновленням фондів підприємства житлово-комунального господарства.

Нині існує така класифікація робіт (заходів) з реабілітації й розвит­ку основних фондів житлово-комунального господарства: технічне об­слуговування; планово-попереджувальний ремонт, у тому числі а) поточний ремонт, б) капітальний ремонт; аварійно-відбудовний ре­монт; модернізація; реконструкція, нове будівництво [1, С. 74].

Вищенаведений розподіл ремонтних робіт у ЖКГ значною мірою є умовним, оскільки специфіка комплексу полягає в тому, що в процесі будь-якого виду ремонту проводяться технологічно аналогічні роботи. Так, заміна деталі або блока устаткування може здійснюватися як у рам­ках технічного обслуговування, так і в рамках поточного ремонту.

Також заміна зношеної ділянки мережі може проводитися і в умо­вах поточного, і в умовах капітального, і аварійно-відбудовного ремонтів. При цьому відмінність аварійно-відбудовного від інших видів ремонту полягає лише в тому, що він є, як правило, дорожчим і проводиться в ко­роткий термін в аварійному режимі, оскільки не був вчасно проведений плановий ремонт зношеної ділянки через нестачу коштів або неправиль­не планування (витрати на його проведення виявилися значно вищі наяв­них у ремонтному фонді коштів).

З точки зору кінцевого виробничо-технологічного результату факт віднесення окремого виду робіт до різних класифікаційних груп є абсо­лютно байдужним.

Однак з точки зору ціноутворення зазначена багатоваріантність є важливою, оскільки різним чином враховується в тарифі і різниться за способом відшкодування витрат (або із собівартості, відразу ж після на­дання послуг, або з накопичених коштів капіталізуючого прибутку у міру нагромадження відповідних фондів. Таким чином, є певна альтернатив­ність рішень; можна заощадити на експлуатаційних витратах і поточному ремонті, збільшивши обсяг капітального ремонту. Можна також, забезпе­чивши зменшення собівартості, домогтися зниження тарифу на послуги, але при цьому не передбачити відповідного збільшення компонента та­рифу, відповідального за капітальний ремонт, і не нагромадити достатньо коштів для його здійснення.

На жаль, подібного типу рішення приймаються в господарській

_                     •                                                      w __________________________________ ' w                                 ' w т т             5

практиці досить часто, що й призводить до аварійних ситуацій. У зв язку з цим досить актуальним є питання про своєчасне нагромадження коштів і про обґрунтування в тарифі інвестиційної складової.

Під інвестиціями в реальні активи звичайно розуміються витрати на придбання нового обладнання ЖКГ, яке складається з мереж і різних аг­регатів, які потребують постійного ремонту і оглядів, що й приводить до необхідності проведення частини описаних вище робіт з реабілітації і розвитку основних фондів.

Комунальна інфраструктура потребує модернізації, тому необхідно передбачити в тарифах і відповідну інвестиційну складову. Коли ми за­лучаємо - під невеликі відсотки - кредитні кошти, особливо кошти між­народних фінансових організацій, то підвищення тарифів може бути мі­німальним (кредити видаються на 15-20 років, перші 4-5 років, як прави­ло, пільгові, тобто з виплатою тільки відсотків). А коли підприємство по­чинає виплачувати тіло кредиту, воно вже має ефект від енергозбережен­ня, що дозволяє знизити собівартість виробництва [2, С. 77].

При цьому інвестиційна складова являє собою суму витрат на певні види робіт, які прирівняні до придбання нового обладнання і вважаються інвестиційними. Основними критеріями віднесення витрат до інвестицій­них є: тривалий період здійснення заходу, тривалі міжремонтні строки і висока вартість придбаних фондів, а також ремонтних робіт. Фактор три­валості часу є важливим, оскільки при порівнянні альтернативних варіан­тів такі витрати (відповідно до принципів проектно-інвестиційного аналі­зу) необхідно дисконтувати у часі.

Отже, інвестиційна складова тарифу I^а може бути представлена та­кою формулою:

K

¹ * =Z ^Ік* , (k=1k),                                                        (1)

к=1

де І_к^п - витрати на різні види робіт к-го виду, прирівняні до інвестицій­них. Слід зазначити, що питання про віднесення витрат до інвестиційних у сфері ЖКГ є дискусійним і в кожному конкретному випадку вирішу­ється індивідуально. Звичайно до інвестиційних витрат відносяться ви­трати на нове будівництво, реконструкцію, капітальний і аварійний ре­монти. Видатки по поточному ремонту і технічному обслуговуванню, як правило, не відносяться до інвестиційних, вважаються поточними (мате­ріальними) витратами і включаються в собівартість.

Так, до інвестиційних витрат, зокрема, відносяться витрати на капі­тальний ремонт мереж, споруд й інших основних фондів житлово- комунального господарства, що задовольняють цим критеріям. Неінвес- тиційні витрати здійснюються, наприклад, у процесі технічного обслуго­вування цих фондів, коли виконуються роботи з контролю їх технічного стану, підтримки працездатності, налагодження і регулювання інженер­ної інфраструктури, устаткування, будинків, комунального об'єкта в ці­лому і його елементів. Витрати на його проведення є експлуатаційними і відносяться до собівартості.

Видатки на капремонт фінансуються з прибутку підприємства і час­тково з амортизації, призначеної для здійснення капремонту (амортизація на реновацію і на капітальний ремонт звичайно поділяється в пропорції 50:50). Перелік основних коштів, що включаються в амортизаційні групи, затверджений законодавчо [3, С 46].

Досить часто в практиці господарювання ЖКГ досить важко виді­лити при заміні зношених основних фондів самостійні амортизовані об'єкти (наприклад ділянка мережі або елемент очисної споруди). У цьо­му випадку необхідні для проведення ремонту роботи класифікують за видами (ремонт; модернізація; реконструкція) і потім визначають джере­ла їх фінансування.

Фінансування робіт з нового будівництва, розвитку потужностей (будівництво нового водозабору, очисних споруджень) охоплено тим чи іншим видом обслуговування нових споживачів (прокладка нової ділянки мереж), здійснюється з тих же джерел, що й роботи з модернізації і реко­нструкції - за рахунок чистого прибутку, до складу собівартості не включається і оподатковувану базу не зменшує.