ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В КЛАСТЕРАХ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Коваль О.О., пошукач, Черкаський державний технологічний університет

Активне формування та ефективне функціонування територіальних і міжгалузевих кластерів є не лише одним зі стратегічних напрямків роз­витку сучасної української економіки, але й дозволить забезпечити окре­мим регіонам досягнення високої конкурентоспроможності на внутріш­ньому та міжнародних ринках у довгостроковій перспективі. У велику кі­лькість регіональних програм розвитку вже включені питання створення кластерів відповідно до соціально-економічної і природно-кліматичної специфіки їх територій, але в цей час в державі не створено жодного реа­льно функціонуючого кластера.

Пояснюється це тим, що кластери є зовсім новою системою органі­зації економіко-виробничих процесів вхідних у нього підприємств, що мають загальні економічні інтереси, стимули для розвитку виробництв із підвищеною доданою вартістю, стимули для збільшення інноваційної складової в собівартість продукції, що перебувають на відносно невели­кий територій і конкурують між собою; взаємодіючих, що кооперуються по всьому ланцюгові доданої вартості; що використовують аутсорсінг; взаємодіючих з підприємствами інших галузей, котрі, у свою чергу, праг­нуть до оптимальних витрат.

Кластерна форма організації не може бути створена в будь-якому вказаному місці, тому що для неї потрібні природно-історичні, економі- ко-організаційні та інші передумови (наявність у регіоні конкурентних переваг і конкурентоздатних підприємств), об'єднуючі підприємства в певному регіоні.

Що стосується створення українського лісопромислового кластера, то в якості потенційних конкурентних переваг можна віднести багату си­ровинну базу, відносно дешеві енергетичні, трудові та інші види ресурсів, а також високий розвиток внутрішнього ринку продукції на основі дере­вної сировини та зростаючий попит зарубіжних ринків на товари україн­ського експорту.

Для формування ефективних регіональних лісопромислових клас­терів в Україні, в першу чергу, найбільш сприятливими можна вважати території Поліського та Карпатського районів [1, С. 199].

Економічне і соціальне реформування будь-якого сектору економі­ки слід розглядати як єдиний процес, що реалізується в реальних вироб­ничих умовах, з інфраструктурою, котра має відповідати потребам пра­цівників, забезпечувати реалізацію їхніх професійних можливостей.

Функціонування лісового комплексу Карпатського регіону відбува­ється в умовах реальної самостійності підприємств даного сектору економі­ки. Ринкові відносини обумовлюють його конкурентоспроможність з ура­хуванням зростаючого дефіциту доступних лісосировинних ресурсів. Ви­никає об'єктивна необхідність пошуку і застосування таких управлінських рішень, які б максимально задовольняли економічні інтереси всіх суб'єктів лісогосподарських відносин. Із огляду на це, проблема організації і здійс­нення відповідних заходів набула особливої актуальності [2, С. 24].

У багатьох промислово розвинених державах та державах, які роз­виваються, сьогодні розробляються оптимальні стратегії виробничого співробітництва, що дозволяли б використовувати можливості пропор­ційного розвитку та економічної стабільності. Такі стратегії спрямовані на спільне функціонування значної кількості підприємств, формування з певного конгломерату організованого суспільства, діяльність якого ви­значається взаємовигідною співпрацею.

На основі цих передумов у більшості держав світу відбувається фо­рмування інноваційних промислових кластерів. Під терміном „кластер" мається на увазі комплекс підприємств, промислових компаній, дослід­ницьких центрів, наукових та освітніх закладів, органів державного управління, громадських організацій, які взаємодіють на основі територі­альної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних ви­робників і споживачів, зв'язаних єдиним технологічним ланцюгом.

Розвиток ефективно функціонуючих кластерів є одним із найбільш суттєвих кроків на шляху до розвиненої економіки і є важливим соціаль­ним напрямом підвищення конкурентоспроможності організацій. Тери­торіальні виробничі кластери мають дуже велике значення для розвитку підприємництва.

Передусім, кластери дають змогу досягти високого ступеня спеціа­лізації підприємств, що дозволяє створювати нові виробничі структури, які обслуговують конкретну промислову нішу. В кластерному об'єднанні полегшується доступ його учасників до капіталу. Близькість між собою великої кількості компаній сприяє обміну ідеями та передачі фахових на- працювань фірмам, які ввійшли до кластеру та починають нову справу.

Інноваційно-промислові кластери мають у своїй основі певну сталу систему поширення нових знань, технологій і продукції - так звану техно­логічну мережу. Вони спираються на спільну наукову базу. У підприємств кластера наявні додаткові конкурентні переваги завдяки можливості здій­снювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. Важливою особливістю кластерів є і те, що до них входять гнучкі підприємницькі структури малого бізнесу, які дозво­ляють формувати так звані інноваційні „точки зростання" [3, С. 18].

Ідентифікувати кластери в перехідних економіках та державах, що розвиваються, часто дуже складно, позаяк у таких специфічних умовах більша частина промислових підприємств має місцеве базування. Вони, зазвичай, просто вимушені інтегруватися по вертикалі, виробляючи не тільки свої власні компоненти, а ще й необхідні для цього енергоресурси, відповідну інфраструктуру, включаючи навчальні заклади та різні види обслуговування. Порівняно конкурентоспроможні компанії, які діють в умовах економічних систем, що розвиваються, працюють відокремлено, наче виробничі острови, а не структури, які входять до кластерів.