4.     Концепція      розвитку нанотехнологій

Синєокий О. В. Інформаційне право України!

Електронний

розвитку і впровадження у виробництво нанотехнологій.

До 2015 р. у РФ на розвиток нанотехнологій буде виділено 318 млрд. руб. Це найпотужніша в світі державна інвестиційна програма у цій сфері.

За Концепцією Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010-2014 рр. потрібно визначити такі пріоритетні заходи розвитку нанотехнологій: 1) створення структури управління, безпосередньо підлеглої вищому керівництву держави, яка була б наділена особливими повноваженнями для створення нанотехнологічної наукової школи і промисловості в стислий термін; 2) розгортання нанотехнологічних досліджень і розробок, створення відповідної системи підготовки наукових кадрів, кваліфікованого персоналу, спроможного працювати з нанотехнологічним устаткуванням і об'єктами; 3) розробка стратегії і тактики бойових дій із застосуванням нанотехнологічної зброї, засобів захисту, устаткування і приладів індикації й ідентифікації такої зброї, а також її нейтралізації і знищення; 4) створення у державних зовнішньоекономічних органах і розвідслужбах спеціальних підрозділів з особливими правами і можливостями для придбання за кордоном сировини, устаткування, зразків техніки цільового призначення; 5) імпорт устаткування і продуктів нанопромисловості, що дозволяє створювати компоненти нанотехнологічного устаткування; 6) створення можливостей для молекулярного моделювання, розрахунку і тестування складних наноструктур, придбання комп'ютерів відповідної потужності;

7)    створення системи захищених лабораторій, виробництв, складських сховищ для нанооб'єктів і спеціалізованих засобів їх транспортування підвищеної безпеки;

8)       широка інформованість населення щодо потенційних загроз нанотехнологій та необхідності мобілізації сил на науково-тех­нічний розвиток; 9) розвиток військово- технічного співробітництва з зарубіжними державами в галузі нанотехнологій; 10) розробка і введення в експлуатацію

електронне право високих технологій рс лекцій

системи наносенсорів для антикримінального редження терористичної діяльності.

Згідно з аналітичними даними Американського національного наукового фонду (NSF), уряди і промислові кола розвинених країн очікують в найближчі 10­15 років бурхливого зростання об'ємів ринку нанотехнологічних матеріалів, приладів і іншої продукції з виходом на такі обсяги: наноструктурні матеріали і технологічне обладнання - 340 мільярдів дол./ рік; наноелектроніка - більш 300 мільярдів дол./ рік; фармацевтичні нанопрепарати - більш 180 мільярдів дол./ рік; хімічна продукція на основі нанотехнологій - 100 мільярдів дол./ рік; наноматеріали для аерокосмічної промисловості - 70 мільярдів дол./ рік.

Таким чином, світовий ринок цієї продукції може досягти 1 трильйона доларів до 2015 р.

Широкомасштабні нанотехнологічні розробки почали здійснюватися в більшості розвинених країн з початку 90-х рр. ХХ ст. і тепер такі програми мають більше 50 країн, а щорічні світові обсяги інвестицій в нанотехнології обчислюються мільярдами доларів і мають стійку тенденцію до зростання.

Практично весь світовий обсяг (~90%) таких інвестицій сконцентрований в 15 країнах: США, Японії, Великій Британії, Австралії, Німеччині, Ізраїлі, Індії, Китаї, Канаді, Південній Кореї, Франції, Фінляндії, Сінгапурі, Тайвані і РФ, де частка державних витрат на роботи в галузі нанонауки і нанотехнологій перевищує 50% від загального обсягу їх фінансування.

Світовими лідерами за об'ємами ін вес т и ц ій в нанотехнології всі останні роки були США і Японія, а в поточному році до них приєдналася РФ, де сконцентровано більше половини світового об'єму інвестицій. У США бюджетне фінансування розвитку нанотехнологій та виготовлення нових наноматеріалів становить більш як 1 млрд. доларів США на рік. В Японії на розроблення у цій галузі у 2005-2008 рр. було виділено 3 млрд. доларів США.

Європейські країни також своєчасно зрозуміли стратегічну важливість розвитку нанотехнологій. В 6-й Рамковій програмі

Євросоюзу (2002-2006 рр.) дослідження і розробки в галузі нанотехнологій були оголошені пріоритетними і на їх фінансування протягом п'яти років витрачено 1,3 млрд. євро. В 7-й Рамковій програмі (2007-2013 рр.) на цей напрям передбачено 3,5 млрд. євро.

У 2007 р. в РФ утворено урядову Раду з нанотехнологій метою ефективної реалізації державної політки РФ у галузі нанотехнологій і наноіндустрії. На Раду покладено також формування ринку нанопродукції і нанопослуг, координацію вкладання бюджетних і приватних коштів у конкретні проекти. На розвиток наноіндустрії в Росії до 2015 р. планується виділити 200 млрд. руб., з них 130 млрд. руб. увійде до траншу цього року.

Для сприяння реалізації державної політики у цій сфері в РФ створено корпорацію «Роснанотехнологія», яка у 2007 р. отримала з федерального бюджету близько 1 млрд. доларів США.

В НАН України протягом багатьох років виконуються фундаментальні і прикладні дослідження, що мають безпосереднє відношення до сьогоднішніх розробок в галузі нанотехнологій. З метою координації і цілеспрямованої підтримки цих робіт Президією НАН України в 2003 р. було започатковано Комплексну програму фундаментальних                                                         досліджень

«Наноструктурні системи, наноматеріали, нанотехнології».

За час виконання Програми (2003-06 рр.) при сумарному фінансуванні близько 33 млн. грн., яке слід визнати досить обмеженим враховуючи складність і масштаб вирішуваних завдань, вдалося створити: оригінальні наноструктурні композити для нових технологій зварювання перспективних конструкційних металевих матеріалів, непіддатливих зварюванню в звичайних умовах; зразки жаростійкого нанодисперсного алюмокомпозиту - перспективного матеріалу для авіаційної і космічної техніки; технології отримання покрить в наноструктурному стані, які значно підвищують стійкість і міцність лопаток газових турбін і конструкційних

матеріалів;              серію             магнітом яких

нанокристалічних сплавів і на їх основі зразки сердечників для високоекономічних трансформаторів різного призначення; методи отримання металевих та металоксидних наноплівок для створення датчиків магнітного поля і захисних фільтрів в системах мобільного зв'язку; зразки композитів з вуглецевими нанотрубами і наночастинами, що ефективно поглинають випромінювання радіо- та НВЧ-діапазону; зразки матеріалів з квантовими точками германію на кремнії для створення неохолоджуваних приладів нічного бачення; зразки нанокомпозитів на основі оксидів титану, що мають зворотний фотохромний ефект, для пристроїв оптичного запису інформації; технологію отримання і спікання нанопорошків титанату барію для багатошарових конденсаторів на основі керамік; тверді, радіаційно-стійкі, електропровідні мастила для космічного і наземного використання на основі інтеркальованих наносистем; нанокомпозити для світловипромінюючих діодів, матеріали для літієвих акумуляторів високої ємності, систем запису інформації та перетворення сонячної енергії в інші види енергії; наноструктуровані каталізатори для спалювання метану в процесах газової очистки, а також знешкодження промислових та автотранспортних викидів; наноструктуровані біосумісні з кістковою тканиною людини керамічні композити на основі гідроксоапатиту кальцію та бі оактивних фаз; дослідні зразки магнітокерованих наноносіїв лікарських препаратів     у          медицині;

низькотемпературний і екологічно чистий метод нанесення на поверхню медичних імплантантів з титану і монокристалічного сапфіру біосумісних кальцієво-фосфатних покриттів; нові методи отримання наноматеріалів з високими міцнісними і корозійностійкими властивостями шляхом інтенсивної пластичної деформації для потреб машинобудування, електроніки та медицини; наноматеріали з високою стійкістю до абразивного зносу для інструментів прецизійної обробки матеріалів.

Реалізація таких масштабних завдань в Україні можлива лише за умов суттєвого, не менше ніж десятикратного в порівнянні з сучасним, збільшення фінансування нанорозробок [249]. Значні фінансові ресурси необхідно передбачити для закупівлі відповідного сучасного обладнання.

Головною проблемою, яку необхідно розв'язати, є визнання стратегічного значення розроблення та впровадження нанотехнологій та наноматеріалів на державному рівні і подолання відставання України у здійсненні наукового та методичного забезпечення координації досліджень і розроблень, формуванні та розвитку технологічної бази, задоволенні потреби у спеціально підготовлених кадрах з наданням для цього відповідної фінансової підтримки.

Хоча висловлюються різні погляди відносно того, що окрема програма щодо нанотехнологій не потрібна, а достатньо окремих розділів, що присвячені нанотехнологіям у загальній великій нацпрограмі за назвою «Національна технологічна база». Але саме в програмі повинна бути позначена якась мета. Такою метою може стати створення в Україні промисловості нового типу -індустрія наносистем і матеріалів.

Формування пріоритетних напрямків і переліку критичних технологій доречно здійснити у два етапи: I етап - підготовка довгострокового прогнозу науково- технологічного розвитку; II етап - підготовка пропозицій по формуванню й корегуванню пріоритетних напрямків і       переліку

критичних технологій на основі експертизи відповідних пропозицій.

Корегування пріоритетних напрямків і переліку критичних технологій пропонується здійснювати не рідше 1 рази в 4 роки.

Науковий рівень вітчизняних розроблень у галузі розробки нанотехнологій і виготовлення нових наноматеріалів в основному відповідає світовому. Однак на цей час спостерігається недостатня координація робіт, пов'язаних із розробкою нанотехнологій,                     низька           готовність

промисловості до широкого впровадження досвідних зразків, істотне заниження потреби вітчизняного ринку в нанотехнологічній продукції у багатьох соціально значущих сферах (медицина, енергетика, екологія) порівняно з обсягами її реального виробництва.

Державна цільова науково-технічна програма «Нанотехнології та наноматеріали» розроблятиметься відповідно до нормативно- правової бази, яка регулює функціонування науково-технологічної та інноваційної сфери, зокрема Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність» і «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [95].

Метою Програми є створення сучасної національної наноіндустрії.

Основними завданнями Програми є:

1)                 формування інфраструктури для проведення ефективних фундаментальних досліджень у галузі нанотехнологій;

2)           координація робіт із розробки та застосування   нанотехнологій та наноматеріалів; 3) розроблення нових підходів до підготовки кваліфікованих спеціалістів з питань розв'язання наукових, технологічних і виробничих проблем розвитку нанотехнологій і виготовлення нових наноматеріалів шляхом лібералізації податкової політики, оптимізації фінансової політики і системи захисту прав інтелектуальної власності.

Можливі такі варіанти розв'язання проблеми: 1) створення умов для залучення зовнішнього інвестора і позабюджетних коштів для розвитку наноіндустрії. У такому разі інвестиційна активність приватного капіталу буде спрямована в основному на досягнення її найвищої рентабельності та забезпеченості її гарантованими ринками збуту. Однак інтереси інвесторів можуть не збігатися з державними. Внаслідок чого роботи за напрямами, в яких Україна має істотний доробок або які необхідні для сталого розвитку економіки країни, залишаться без інвестиційної підтримки і практично не будуть розвиватися; 2) залучення державних кредитів до закупівлі необхідного обладнання для виготовлення нових наноматеріалів. Однак без державної цільової програми цей традиційний шлях технічного переоснащення підприємств не дасть економічного ефекту, оскільки у ньому відсутній системний підхід; 3) створення системи державного фінансування науково- дослідних і дослідно-конструкторських робіт у рамках державної цільової програми та залучення позабюджетних коштів для реконструкції існуючих та створення нових промислових потужностей 4) введення митних пільг та податкових канікул для інноваційних підприємств, що займаються розробкою та впровадженням нанотехнологій, тобто часткового або повністю звільнити відповідних інвесторів на термін до п'яти років від сплати податків на власність та майно, ПДВ і т.п.

Аналіз викладеного свідчить, що найбільш ефективними є сукупність третього та четвертого варіантів.

Для цього необхідно: 1) визначити пріоритетні напрями           розроблення

нанотехнологій з урахуванням перспектив їх подальшої          комерціалізації,

конкурентоспроможності та попиту, в першу чергу, на внутрішньому ринку, найважливіші серед яких - наноелектроніка, наноінженерія, функціональні            та            конструкційні

наноматеріали, нанобіотехнології і наноматеріали медичного призначення, колоїдні нанотехнології, нанотехнології щодо каталізу та інших хімічних галузей, наноматеріали і нанотехнології для захисту довкілля, нанотехнології для енергетики, нанотехнології спеціального призначення; 2) забезпечити вітчизняних дослідників сучасним обладнанням, необхідним для виготовлення нових наноматеріалів і дослідження їх властивостей; 3) створити спеціальну систему підготовки дослідників, матеріалознавців і технологів, які володіють міждисциплінарними фундаментальними знаннями і вмінням працювати на сучасному спеціальному обладнанні; 4) забезпечити стандартизацію  та         сертифікацію

наноматеріалів; 5) розробити систему заходів для залучення бізнесових кіл до розвитку наноіндустрії, зокрема шляхом запровадження безмитного                    імпорту          (експорту)

нанотехнологічного обладнання, введення пільг для споживачів і виробників нових наноматеріалів.

Сьогодні в Україні в число першочергових завдань необхідно включити: а) проведення аналізу тенденцій світового науково-технічного й технологічного розвитку й оцінки конкурентоспроможності України на світовому ринку; б) виявлення першочергових потреб країни в наукових і технічних досягненнях, виходячи зі стратегічних цілей соціально-економічного й оборонного будівництва, наявності природних, фінансових, матеріальних і кадрових ресурсів, а також науково- технічного й технологічного потенціалу;

в)   проведення аналізу наукових досліджень, що відбивають публікаційну діяльність, коефіцієнт цитуємості українських учених, а також аналізу патентних документів;

г)  визначення основних секторів економіки, у яких Україні необхідно забезпечити світове лідерство, а також технологій, що забезпечують        рішення                    завдань національної обороноздатності й безпеки;

д)         проведення аналізу соціальних, технологічних, економічних, екологічних і політичних аспектів розвитку національної інноваційної системи; е) використання якщо буде потреба інших методів оцінки тенденцій науково-технічного                                                й технологічного розвитку України й закордонних країн.

Для цього у рамках національної програми впровадження моделі розвитку й комерціалізації нанотехнологій повинне бути д ор учене недержавній структурі [4]. Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел. Інвестиційні кошти будуть спрямовані насамперед на закупівлю сучасного                             імпортного              обладнання,

організацію та налагодження виробництва нанопродукції [95].

Отже, нанотехнології є не менш важливим для держави напрямком з погляду економічної, соціальної й військової безпеки, що така програма не може бути прирівняна до програми щодо розвитку, наприклад, металургії, нафти або газу. У цьому зв'язку необхідно вжити заходів, які стосувалися б не тільки формування державної програми, але й передбачали відповідні політичні кроки. Перераховані заходи, могли б стати поворотним моментом у розвитку країни, початком                          загальнонаціонального

технологічного прориву.

Синєокий О. В. Інформаційне право України!

Електронний

Нарешті в останній частині цього параграфу існує сенс зауважити, що останнім часом висловлюються певні спрощення, що призвело до впровадження у літературний обіг окремих помилкових тез, спростування яких потребує додаткової аргументації.

Зауваження перше. Інновація розглядається як системне перетворення технологічної модернізації, яке за своїм змістом       залишається                  глибоко

соціокультурним явищем. З першого погляду, ця теза не може викликати особливих заперечень. Одначе разом із тим, в якості основного двигуна інновацій формується оптимальна комбінація інвестицій великих наукомістких корпорацій, середнього бізнесу переважно малих компаній плюс елемент державної політики. При цьому останній передбачує корінні зміни механізму правової регуляції, оскільки неузгодженість більшості норм інформаційного законодавства у нинішньому вигляді гальмує впровадження інновацій.

Зауваження друге. За своєю новизною багато інститутів інформаційного права ще не устоялися та процес їхнього становлення продовжується. Але існуючий різнобій в юридичній термінології стосовно визначення високотехнологічних інновацій не може бути виправданим, оскільки подібний стан вже провокує різні підходи судів у вирішенні типових категорій справ. Ось тому особливе місце в інформаційному законодавстві має бути відведено гарантіям інноваційної політики у сфері високих технологій. Такі гарантії можуть мати декілька рівнів: перший

-     стабільність інформаційного законодавства; другий - стабільний правовий режим інновацій у сфері високих технологій; третій - стабільний правовий стан інвесторів та учасників інноваційної діяльності; четвертий

-             можливість ефективного юридичного захисту порушених прав.

Зауваження третє. Нанотехнології є виключно науково-технологічною сферою, для розвитку якої правова регуляція є факультативною ознакою, а тому правовий механізм нанотехнології не потребує додаткової уніфікації. Тобто, домінанта ефективного вирішення цього питання - це наука і техніка.

Вважаємо, що з цією спрощеною тезою неможливо погодитись у повному обсязі. Адже загальні норми права регулюють центральні для певної галузі законодавства суспільні відношення та визначають їхню належність. Утім нанотехнологія як процес уявляє особливий інформаційний феномен, завдяки чому вимагає наявність спеціального механізму правового регулювання.

Нарешті, стає зрозумілим, що саме за допомогою спеціальних норм інформаційного права повинні вирішуватися конкретні стратегічні й особливо тактичні задачі розвитку нанотехнологій.

Таким чином, сукупність викладених аргументів додатково обумовлює потребу кодифікації законодавства у сфері високих технологій, а звідси вимагає структурної переробки існуючих проектів Інформаційного кодексу, про що частково йшлося ще у § 1.2.

З цього існують підстави підсумувати, що нанонаука, нанотехнології та наноіндустрія потребують ґрунтовного дослідження як об' єкти нової підгалузі інформаційного права, яка останнім часом стрімко формується, - права високих технологій, що можна визначити так:

Ns + Nt + Ni 3 _Гг1

Ol =----------------- < ³ )U}, де Ol - об'єкти

W

правового регулювання, Ns - нанонаука, Nt - нанотехнології, Ni - наноіндустрія, W - право високих технологій, I - інформаційне право.

Отже, вважаємо доведеним висловлене припущення, згідно з яким нанотехнології є правовим феноменом особливої природи, що формується в інформаційному праві. Відповідно до цього правові норми, що регулюватимуть суспільні відносини у сфері нанотехнологій, пропонується викласти окремою главою у відповідному розділі спеціальної частини проекту Інформаційного кодексу України.

Потрібно наголосити, що у найближчі десять років саме розвиток наноіндустрії, а саме - синтез та використання нових наноматеріалів стане одним з основних стимуляторів інноваційних заходів у провідних галузях економіки, в тому числі в судово-експертній практиці, до розгляду чого ми ще повернемося. Отже, соціотехнічна
революція в інформаційній сфері має стати можливою завдяки нанотехнологіям.

І останнє: стратегія розвитку нанотехнології передбачає внесення відповідних системних змін не тільки до інформаційного, а й до кримінального, адміністративного, цивільного, податкового, митного законодавства тощо.

Тому з метою реалізації викладених вище принципів необхідно найближчим часом підготувати проект Закону України «Про нанотехнології».