1. Методи інформаційної безпеки та електронні системи захисту інформації

нею основних принципів захисту персональних даних.

Сьогодні критична маса науково- практичних знань щодо розвитку суспільних інформаційних відносин дає змогу сфор­мувати на теоретичному рівні елементи загальної теорії організації інформаційної безпеки в умовах формування інформаційного суспільства - захисту інформації в автоматизованих комп'ютерних системах.

Інформаційну безпеку можна визначити як стан надійності інформації, телекомунікаційних даних, інформаційних систем та продуктів, автоматизованих систем та їхніх ресурсів. У той час як інформаційна безпека - це стан захищеності інформаційного середовища, захист інформації уявляє собою діяльність щодо запобігання витоку інформації, що захищається, попередження несанкціонованих та ненавмисних впливів на інформацію, що захищається, тобто є процесом, який спрямований на досягнення стану цього стану. Також існують інші визначення [57; 93; 171]. Зокрема, як діяльність, що спрямована на забезпечення захищеного стану інформації про об'єкт.

У зв'язку з цим, за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Прикладом гарантування права громадян на відкриту інформацію є норми, закріплені ст. 50 Конституції України: кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Інформація з обмеженим доступом - це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей.

Отже, приймемо запропоноване визначення захисту інформації з обмеженим доступом як сукупність організаційно- правових,                                        інженерно-технічних           та

криптографічних заходів, які вживаються власником інформації з обмеженим доступом або іншими особами за його замовленням, з метою запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації та її неконт- рольованому поширенню [122].

Організаційно-правові основи захисту інформації з обмеженим доступом стають предметом наукових досліджень [143]. До того ж у сфері обігу інформації з обмеженим доступом нерідко вчиняються

правопорушення, що зумовлюють юридичну відповідальність, про що також є низка розробок [122]. Так, потрібно мати на увазі, що застосування заходів вилучення інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, відповідно до чинного законодавства, здійснюється виключно з метою запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочинові або з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо [240, c. 342­347].

Програмний захист інформації - це система спеціальних програм, які входять до складу програмного забезпечення та реалізують функції захисту інформації. Захисні системи, що належать до засобів апаратно-програмного захисту, в частині програмного забезпечення можливо тлумачити як різновид комп'ютерної інформації [178, с. 23-27]. Поза увагою залишаються інші захисні заходи, що належать до суто апаратних, та апаратно- програмні заходи в частині апаратного забезпечення. Крім того, захисні системи можуть бути розраховані також як на захист безпосередньо комп' ютерної інформації, так і на захист її носіїв. Дослідники свого часу указували про те, що файлова система повинна забезпечувати захист файлів від несанкціонованого доступу [14, с. 1].

Виділяють наступні напрями використання програм для забезпечення безпеки конфіденційної інформації: 1) захист інформації від несанкціонованого доступу; 2) захист інформації від копіювання; 3) захист програм від вірусів; 4) захист інформації від вірусів; 5) програмний захист каналів зв'язку. За кожним із вказаних напрямів існує достатня кількість якісних, розроблених професіональними організаціями програмних продуктів, представлених на інформаційному ринку.

Так, в РФ згідно Положення про методи й способи захисту інформації в інформаційних системах персональних даних [158], що вступило в дію з березня 2010 р. до методів і способів захисту інформації в інформаційних системах ставляться: 1) методи й способи захисту інформації, оброблюваної технічними коштами інформаційної системи, від несанкціонованого, у тому числі, випадкового, доступу до персональним даних, результатом якого може стати знищення, зміна, блокування, копіювання, поширення персональних даних, а також інших несанкціонованих дій; 2) методи й способи захисту мовної інформації, а також інформації, представленої у вигляді інформативних електричних сигналів, фізичних полів, від несанкціонованого доступу до персональним даних, результатом якого може стати копіювання, поширення персональних даних, а також інших несанкціонованих дій.

Зазначене Положення регламентує методи й способи забезпечення безпеки персональних даних; використовувані засоби захисту інформації, застосовувані в інформаційних системах; класифікації інформаційних систем; обробки персональних даних і необхідних заходів для забезпечення безпеки й конфіденційності їхнього використання, а також проведення контрольних тематичних досліджень на відповідність нормам безпеки при роботі з персональними даними.

Безпека персональних даних досягається        шляхом            виключення

несанкціонованого, у тому числі випадкового, доступу до персональним даних, результатом якого може стати знищення, зміна, блокування, копіювання, поширення персональних даних, а також інших несанкціонованих дій [258].

Для             забезпечення               безпеки

персональних даних при міжмережевій взаємодії окремих інформаційних систем через                       інформаційно-телекомунікаційну

мережу міжнародного інформаційного обміну (мережа зв'язку загального користування) додатково застосовуються наступні основні методи й способи захисту інформації від несанкціонованого доступу: 1) створення довіреного каналу між взаємодіючими інформаційними          системами       через

інформаційно-телекомунікаційну мережу міжнародного інформаційного обміну (мережа зв'язку        загального                        користування);

2) здійснення аутентификації взаємодіючих інформаційних систем і перевірка дійсності користувачів і цілісності переданих даних (п. 2.8 Положення).

Розвиток підсистеми інформаційної безпеки є важливою складовою стратегії системної інформатизації правоохоронних органів України. До найважливіших об'єктів забезпечення інформаційної безпеки у правоохоронній і судовій сферах належать:

1)       інформаційні ресурси органів державної виконавчої влади, які реалізують правоохоронні функції, судових органів, їх інформаційно-обчислювальних                   центрів, науково-дослідних установ і навчальних закладів, що містять спеціальні відомості та оперативні дані службового характеру;

2)        інформаційно-обчислювальні центри, їх інформаційне, технічне, програмне та нормативне забезпечення; 3) інформаційна інфраструктура (інформаційно-обчислювальні мережі, пункти керування, вузли та лінії зв'язку).

Визначимо основні внутрішні загрози щодо модернізації процесів та технологій ін­форматизації правоохоронних органів:

1)           порушення встановленого регламенту збору, обробки, зберігання і передавання інформації, що міститься в картотеках і автоматизованих банках даних і, що використовується для розслідування злочинів;

2)                  недостатність законодавчого та нормативного регулювання інформаційного обміну в правоохоронній і судовій сферах;

3)         відсутність єдиної методології збору, обробки та зберігання оперативно-розшукової, довідкової, криміналістичної та статистичної інформації; 4) відмови технічних засобів і збої програмного забезпечення в інформаційних і телекомунікаційних системах; 5) навмисні дії та помилки персоналу, безпосередньо зайнятого формуванням і веденням картотек і автоматизованих банків даних.

5)          

Поряд із загальними методами та засобами захисту інформації, застосовуються також специфічні методи і засоби забезпечення інформаційної безпеки у правоохоронній і судовій сферах. Зокрема, у сучасній криптографії розглядаються два типи криптографічних алгоритмів (ключів, що засновані на використанні секретних ключів та нові криптографічні алгоритми з відкри­тими ключами, засновані на використанні двох типів ключів: секретного (закритого) та відкритого.

Звідси визначимо головні методи і засоби забезпечення інформаційної безпеки у сфері боротьбі зі злочинністю: 1) створення захищеної                                   багаторівневої       системи

інтегрованих банків даних оперативно- розшукового, довідкового, криміналістичного і статистичного характеру на базі спеціалізованих                               інформаційно-

телекомунікаційних систем; 2) підвищення рівня професійної та спеціальної підготовки користувачів інформаційних систем [23, с. 362-363].

Таким чином, в узагальненому визначенні інформаційна безпека - це здатність держави, суспільства, організації, особистості, технічної та інформаційної системи або конструкції забезпечити необхідні інформаційні ресурси для підтримки їхнього стійкого функціонування в будь-яких складних умовах існування й розвитку. Крім цього, до поняття інформаційної безпеки слід віднести здатність зазначених суб'єктів ефективно протидіяти відносно загроз інформаційних ресурсів, технічних систем і джерел передачі та обміну інформації.