3. Наука інформаційного права

Поняття інформаційного права з'явилося відносно нещодавно - на межі 80­90-х рр. ХХ ст. [39]. Хоча це не є вичерпним доказом того, что позначуваного ним явища не існувало раніше. Втім, такий подхід є цілком справедливий в природних науках, але може опинитися невірним в соціальних.

Інтеграція наукових знань - це процес «зв'язування» окремих диференційованих і дей, методів, частин та функцій взаємодіючих наук у єдине ціле. Синтезовані у будь-якій предметній галузі пізнання, вони разом утво­рюють вже нову галузь знань, нову науку. Особливо гостро це відчувається у формуванні суспільних відносин нового типу - інформаційних процесів, обумовлених високотехнологічною революцією. У правовій сфері саме це може стати основними передумовами                    високотехнологічного

інформаційного прориву, тобто принципово нового вирішення проблем нетрадиційним шляхом.

Інформаційне право слід розуміти у трьох значеннях: як галузь права, як науку і як самостійну навчальну дисципліну.

Кожна наука має свій предмет. Інформаційне право предметно охоплює правову регуляцію достатньо широкого спектру суспільних відносин, що виникли в інформаційному просторі, а саме - правові засади діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) та правовий статус інформаційних агенцій, бібліотечну та архівну діяльність, телебачення, радіомовлення і кінематографію, законодавство у сфері видавничої справи, правове регулювання державної статистики та організаційно- правові основи рекламної діяльності тощо [233].

Інформаційне право є галузевою юридичною наукою, яка сьогодні динамічно

Синєокий О. В. Інформаційне право України

Електронн

розвивається [19]. Виникають нові правові терміни, набувають додаткового значення фундаментальні юридичні поняття [217, с. 3]. Так, наприклад, поряд із визначенням терміну «інформаційне право» сучасні юридичні енциклопедії містять визначення терміну комп'ютерне право як комплексної галузі права, яка регулює суспільні відносини у сфері інформатики, створення і використання електронно-обчислювальних машин, засобів і продуктів електронного програмування. Вживаються також такі термінологічні конструкції як «інформаційно-комп'ютерне право», «електронне право», «кібернетичне право» та «правова кібернетика» [102, с. 13].

Інформаційне право постійно удосконалюється, оскільки є сукупністю правових норм, що регулюють соціальні відносини, які так чи інакше взаємодіють або пов'язані з інформацією, де високі технології посідають на особливе місце.

Таким            чином,             інформаційні

правовідносини, що складаються у сфері високих технологій, на цей час ще не є завершеними, оскільки вони охоплюють лише основи    високотехнологічної                теорії

інформаційного права. Тим більше, що подолання інформаційно-технологічного відставання вимагає здійснення ланцюгової реакції «мета - теорія - практика - суспільний результат».

Наука інформаційного права, а звідси й відповідна навчальна дисципліна, ще знаходяться на стадії формування. Проведений аналіз більшості проблемних аспектів засвідчив, що в інформаційному праві чимало питань залишаються дискусійними.

Монопарадигмальність є критерієм, що визначає право дисципліни на самостійність. Оскільки високотехнологічне право є підгалуззю інформаційного права, предметом якої є правова регуляція високотехнологічних процесів, що відбуваються в інформаційній сфері, логічно спрогнозувати системний розвиток цієї наукової теорії. Адже еволюція наукового знання й зводиться до формуванню, розвитку і революційних змін парадигм. Тому ми намагалися показати різні точки зору стосовно побудови окремої наукової теорії, детермінованої розвитком        нових

електронне право високих технологій курс лекцій

правовідносин, що активно складаються у сфері високих технологій.

Зрозуміло, що висвітлені наукові погляди, концепції та практичні рекомендації не беззаперечні, а в деяких моментах навіть різняться з раніше прийнятими у вітчизняній юридичній науці. Втім, сподіваємося, що систематизація раніше здобутих і нових унікальних даних, сприятиме становленню високотехнологічної теорії інформаційного права.

Викладення матеріалу не охопило всього кола проблем, що існують у сфері державного     регулювання

високотехнологічних                      інформаційних

правовідносин. Основна авторська ідея полягає у тому, що високі технології є предметом суспільних відносин в інформаційному праві. Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте активно впливає на формування своїх методологічних основ і поглибленні міжгалузевих зв'язків, застосовується у правотворенні, зокрема щодо створення правових норм у сфері нових інформаційних технологій. Це відкриває нові перспективи для подальших наукових досліджень.

Правова регуляція суспільних відносин,         що        складаються у

високотехнологічній сфері залишається безсистемною. І дійсно, адже в різних сферах людської діяльності інформаційні нововведення багато в чому носять загальний характер, а займаються ними фахівці різних галузей права, що стримує розвиток високотехнологічних інновацій.