7. Організаційно-правові засади здійснення видавничої справи та види електронних видань

Замовник — це фізична чи юридична особа, яка замовляє видавничу продукцію, беручи на себе фінансові зобов'язання. За­мовниками будь-якої видавничої продукції можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Замовник визначає мову, обсяг, тираж видання, самостійно вирішує питання про його використання чи розповсюдження.

Видавець — це фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і випуск видання. Видавець має право бути замовником перед виготовлювачем та розповсюджувачем видавничої продукції. Основною структурною ланкою у видавничій справі є видавництва і видавничі організації різних форм власності. Видавництво, видавнича організація діють на підставі своїх статутів (положень), якими визначаються мета, завдання, функції та порядок діяльності. Видавництво — це спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції.

Видавнича організація — це підприємство, установа або організація, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Виготовлювач видавничої продукції — це фізична чи юридична особа, що здійснює виготовлення замовленого тиражу видання. Відповідно до Закону України «Про обов'язковий примірник документів» передачу одержувачам обов'язкових примірників документів здійснює їх виробник — юридична особа, незалежно від форми власності або фізична особа, яка виготовляє (в тому числі публікує) різні види тиражованих документів. Відповідно до За­кону України «Про авторське право і суміжні права» опублікування твору — це випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права виготовлених поліграфічними чи іншими способами примірників твору шляхом їх продажу або передачі права власності на них, чи володіння ними іншими способами.

Згідно із Законом України «Про видавничу справу» саме видавець має право реалізувати свою видавничу продукцію та іншим чином розпоряджатися нею (ст. 20 Закону), а виготівник не має право без дозволу замовника, яким може виступати видавець,       передавати      будь-кому

виготовлений тираж видання (ч. 5 ст. 21), крім випадків, передбачених законом.

Розповсюджувач                    видавничої

продукції — це фізична чи юридична особа, яка займається розповсюдженням видавничої продукції. Розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися шляхом її реалізації (продажу) в роздрібній та оптовій торгівлі, безоплатного розповсюдження чи обміну на договірних засадах. Безоплатне розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися з науковою,      культурно-просвітницькою,

благодійною, рекламною метою тощо.

Споживач видавничої продукції — це приватні особи, підприємства, установи, організації. Споживач має право на: заміну видавничої продукції, в якій виявлено поліграфічний та інший технологічний брак; гарантію виконання відповідно оформлених передплатних зобов'язань.

До суб'єктів видавничої справи в Україні законодавством відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видав­ничої продукції. Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Останнім часом широко увійшло до соціального обігу нове поняття «Електронне видання». Такі видання за своєю структурою включають як Інтернет-видання, так і інші видання, що зберігаються в електронному (цифровому) форматі, зокрема у локальних інформаційних мережах.

Інтернет-видання можна позначити як Інтернет-сайти, основним завданням яких є виконання функції засобів масової інформації в Інтернеті.

Сайт новин - це веб-сайт, який є окремим випадком Інтернет-видання і може представляти самостійний Інтернет-проект, що спеціалізується на розміщенні новин в Інтернеті. Електронні новини можуть бути зорієнтованими як на читачів окремої

Синєокий О.В. Інформаційне право України

Електронний к

держави (Росії, України), або на більш

широке коло споживачів.

Специфіка Інтернету дозволяє практично будь-кому створювати Інтернет- ЗМІ. Утім такі видання можуть мати офіційний статус ЗМІ, а можуть його і не мати. Юридично до поняття «Інтернет-ЗМІ» можна віднести тільки частину ресурсів новин, оскільки статус Інтернет-ЗМІ набувається тільки після його державної реєстрації. При цьому реєстраціє дотепер є добровільної і необов'язковою.

Традиційні друковані та ефірні ЗМІ, як правило, можуть мати власні Інтернет- сторінки, на яких розміщені виключно анонси статей, чим фактично дублюється зміст оффлайнових випусків (тобто традиційних випусків, які не спрямовані на розміщення в електронному вигляді в Інтернеті), а іноді - повні тексти минулих номерів. До того Інтернет-видання не відрізняються від оффлайнових за жанрами - існують сайти новин, літературні, науково- популярні, дитячі, жіночі та інші сайти.

На сьогодні розповсюджено два основних види Інтернет-видань: 1) такі, що виходять з певною періодичністю (наприклад, щоденно, щотижнево, два рази на місяць і т.п.); 2) такі, що за надходженням нових матеріалів постійно обновляються (як правило, сайти новин).

Книжкова палата України — це державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності, що здійснює: 1) державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів видань, випущених в Україні; 2) збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі; 3) аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книжкового ринку, його регіональних                          особливостей;

4) комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні; 5) державну стандартизацію видавничої та бібліотечної справи, розроблення і контроль за дотриманням стандартів суб'єктами

електронне право високих технологій ект лекцій

видавничої справи, а також сертифікацію баз даних; 6) розробку та обґрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні; 7) наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів; 8) наукознавчі дослідження і розробку бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень; 9) створення і видання поточних, кумулятивних і ретроспективних бібліографічних покажчиків, реферативних журналів і науково-аналітичних оглядів, друкованих карток; 10)розробку та експлуатацію бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації; 11) організацію книгообміну.

Книжкова палата України — це установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності, заснована на державній власності і підпорядкована Державному комітету телебачення і радіомовлення України.

Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України перебувають під охороною держави та є власністю держави. Книжкова палата України одержує безоплатні та платні обов'язкові примірники всіх видань, випуск яких здійснюється суб'єктами видавничої справи в Україні, і надає узагальнену інформацію про це через засоби масової інформації та надсилає її в управління преси та інформації обласних державних адміністрацій.

Одним із видів електронних видань є електронні наукові фахові видання, тобто документи, інформація в яких представлена у формі електронних даних, що пройшли редакційно-видавниче          опрацювання,

призначені для поширення в незмінному вигляді, мають вихідні відомості та включені до затверджених ВАК України переліків наукових фахових видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук і на які можна посилатися у наукових статтях та дисертаціях.

Синєокий О.В. Інформаційне право України

Електронний к

Згідно із п. 1.2-1.3 Положення про електронні наукові фахові видання, що затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України, Вищої атестаційної комісії України 30.09.2004 № 768/431/547, видання започатковуються з метою досягнення якісно нового рівня повноти й оперативності задоволення інформаційних потреб суспільства в знаннях, одержаних у процесі науково-дослідної,           дослідно-

конструкторської, проектно-технологічної та виробничої діяльності українських учених і фахівців. Засновник існуючого друкованого наукового фахового видання може здійснювати його випуск в електронній формі.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського та Національна парламентська бібліотека України створюють зведений електронний каталог статей з усіх Видань, представляють його в Інтернет на своїх веб-сайтах і забезпечують безкоштовний доступ до каталогу та повних текстів статей (п. 4.1 Положення).

Електронний журнал - це періодичне видання, що рецензується у встановленому порядку, яке може бути електронним аналогом друкованого журналу, а може виходити виключно в електронному форматі, що дозволяє його перегляд на комп'ютері. Електронні журнали розповсюджуються через Інтернет або на будь-яких інших високотехнологічних носіях інформації (магнітних, оптичних, цифрових та ін.).

Під електронними журналами йдеться про періодику, що містить повні версії публікацій, а не тільки сайти, що забезпечують доступ до змісту та резюме статей.

Електронні наукові журнали визначають як періодичні видання, що містять статті, з якими ознайомилася і дала свій коментар редакційна група з метою відповідності матеріалів стандартам якості предметної області. В них концентруються найважливіші наукові результати, фіксуються наукові пріоритети, гарантується авторське право на одержаний результат.

Таким чином, потрібно погодитись із тим, що набирає сили тенденція до

електронне право високих технологій ект лекцій

поступового перетворення статті в основну структурну одиницю системи наукових комунікацій в електронному середовищі [110].

У цілому загальне коло електронних журналів можна розділити на три групи: 1) паралельні електронні журнали, тобто електронні версії традиційних друкованих видань, де друкована версія ідентична електронній; 2) інтегровані електронні журнали, що видаються у двох видах, які доповнюють один одного; 3) оригінальні електронні журнали, які видаються виключно в електронному виді.

Видання електронного журналу може бути представлено у вигляді одного або декількох файлів, де містяться статті, що відображають тематику журналу. Доступ до статей відбувається згідно змісту за допомогою системи посилань. За своєю специфікою, електронний журнал, на відміну від друкованих журналів, може містити в собі інтерактивні елементи (гри, тести й т.п.). Із зростанням комп'ютеризації населення та удосконалення засобів зв'язку, а також завдяки доступності, електронні журнали як засіб для одержання необхідної інформації в структурованому виді останнім часом набувають усе більш важливої ролі у житті суспільства.

Отже, як слушно наголошують провідні фахівці з бібліотечної справи, модель «відкритого доступу» видається найліпшою у справі організації вітчизняних наукових періодичних видань [184].

Термін «Електронна книга» (e-book) використовується як загальна назва групи вузькоспеціалізованих                                                          компактних

пристроїв, що призначені для відображення текстової інформації, яка представляється в електронному виді. Фактично електронна книга є версією книги в електронному (цифровому) виді. Даний термін застосовується як для праць, які представлені у цифровій формі, так і відносно засобів, що використовуються для їхнього прочитання [254].

Існує кілька груп форматів електронних книг. У цьому зв'язку важливим процесом перекладу паперових книг в електронну (цифрову) форму є оцифровка.

Синєокий О.В. Інформаційне право України

Електронний к

Електронні копії книг можуть утворювати електронні бібліотеки й поширюватися в Інтернет-Мережі.

До електронних текстів (e-text) відносяться також навчальні електронні посібники, до складу яких, крім тексту, включаються растрові зображення, приклади даних, вправи, спеціально написані коментарі й відповіді на можливі питання. Безсумнівною перевагою електронного формату текстів є можливість зберігання на електронних, оптичних і т.п. носіях десятків і сотень тисяч книг, одним із прикладів, що підтверджують висловлене положення, може стати даний електронний курс лекцій.

Інтерактивна книга - це електронна книга, що платно або безкоштовно доступна онлайн через Інтернет. Вона відрізняється від електронної книги, тому що більшість електронних книг випущені у таких форматах як компакт-диски або DVD.

З метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджу­вачів видавничої продукції (далі — Державний реєстр). Положення про Державний реєстр видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1998 р. № 1540.

Без внесення до Державного реєстру діяльність у видавничій справі здійснюється: 1) органами законодавчої, виконавчої, судової влади — для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого нормативно- правового характеру, бюлетенів судової практики; 2) підприємствами, організаціями, навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками, іншими юридичними особами — для випуску у світ і безоплатного                                                 розповсюдження

інформаційних,                           бібліографічних,

реферативних, рекламних видань, видань, що містять нормативні акти з виробничо- практичних питань, службових та методичних матеріалів, документації для потреб статутної діяльності їх видавця, а також матеріалів на правах рукопису, що

електронне право високих технологій ект лекцій

розмножені за допомогою технічних засобів [121].