7.     Національна  програма

інформатизації

Україна має власну історію розвитку базових засад інформаційного простору, створення інформаційно-телекомунікаційних технологій   і           загальнодержавних

інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення, в якій мають місце яскраві сторінки, коли після Великої Віт­чизняної війни зруйнована Україна в складі Радянського Союзу в рекордний термін ство­рила ядерні, космічні, комп'ютерні технології і зберегла в них лідерство, навіть незважаючи на катаклізми останніх десятиліть.

Широко в світі відома українська школа кібернетики. На початку 90-х рр. минулого століття в УРСР було сформовано концепції та програми інформатизації. Вже у 80-90 рр. ХХ ст. вчені (перш за все фізики- ядерники) для вирішення складних математичних      завдань           намагалися

комбінувати декілька різних робочих станцій, використовуючи вільні обчислювальні ресурси для скорочення часу обробки. Разом із цим потрібно відзначити, що розпад СРСР обумовив глибоку системну технологічну, наукову, освітню, а звідси й інтелектуальну кризу, наслідки чого ми, нажаль, відчуваємо дотепер, в тому числі у сфері розвитку й впровадження сучасних технологій.

Тенденції повільного відродження науково-технічного потенціалу України з'явилися на початку ХХІ ст. Утім соціально- політичні події кінця 2004-початку 2005 рр. загальмували повернення України до клубу світових лідерів в інформаційно-технологічній сфері. Проте інтелектуальний потенціал України невичерпний і, сьогодні, щонайменше, тисячі молодих вчених і фахівців готові довести, що вони варті своїх дідів, які за два тижні створювали якісно нові танки, винаходили унікальні технології електрозварювання, розраховували ланцюгову реакцію. Тим більше, що розвиток нанотехнологій, протягом 5-10 років дозволяє одержити нові матеріали, які у сотні разів міцніші й у десятки разів важать менше, ніж найкращі сорти сталі.

Україна - батьківщина першого в континентальній Європі комп'ютера МЕОМ в змозі створити комп'ютери потужніші і компактні, ніж існуючі.

Сьогодні одним із показників рівня розвитку країни є рівень інформатизації, що ґрунтується на системах зв'язку й передачі інформації.

Розробка скляних волоконних світловодів з низьким рівнем затухання світла справедливо вважається одним із самих яскравих досягнень науки й техніки XX ст. Завдяки використанню      волоконних

світловодів замість атмосфери було створено оптичні системи зв'язку з надвисокою швидкістю передачі інформації. З іншого боку, дисперсія й нелінійність скла, з якого виготовлені волоконні світловоди, складають передачу інформації на значні відстані. Для того, щоб перебороти ці складнощі, потрібно було провести фундаментальні дослідження з метою розробки правової регламентації волоконно-оптичних інформаційних систем.

Волоконна оптика в цей час одержала широкий розвиток і знаходить застосування в різних галузях науки й виробництва (зв'язок, радіоелектроніка,           енергетика,

термоядерний синтез, медицина, космос, машинобудування, літаючі об'єкти, обчислювальні комплекси). Вже зараз волоконно-оптичні технології суттєво впливають на розвиток людського суспільства, визначають ефективність таких важливих державних сфер, як діяльність органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Інакше кажучи, високі технології передачі інформації стають однією з науково- технологічних галузей, які надають найбільший вплив на розвиток людського суспільства.

Нанонаука та нанотехнології є двома новітніми галузями науки, що на сучасному етапі інформаційного розвитку суспільства знаходять застосування в різних соціальних сферах. Існує безліч думок відносно того, куди рухаються нанотехнології [140], втім експерти єдині в одному: не має значення, хто ви, чим займаєтесь, але швидко дана наука та її технології втрутяться до вашого життя, тому що фактично ми знаходимось на порозі інноваційного етапу постіндустріальної революції.

Наноскопічні наука й техніка, скоріше за все, стануть причиною наступного стратегічного технологічного прориву. Тому, тільки синхронний розвиток техніки та науки постає неодмінною умовою руху людської цивілізації за вибраним шляхом високих технологій в інформаційній сфері. І, хоча цей шлях іноді піддається критиці, на сьогодні альтернатив йому не існує.

Утім на цей час українська наноіндустрія відчуває гостру недостачу висококласних фахівців як для розвитку нанонауки, так і для просування її результатів на ринок. А без вирішення проблеми організаційно-правової регуляції нових технологій держава може виявитися в числі аутсайдерів світового ринку, в тому числі у наногалузі.

Сьогодні збереглася необхідна науково-дослідницька і           виробнича

інфраструктура та відповідний кадровий потенціал науковців, що вже мають досвід у проведенні міждисциплінарних досліджень, який може поповнюватися талановитою молоддю з числа випускників вищих навчальних закладів.

На цей час нанотехнологія вже є міждисциплінарною наукою. Можливо, що об'єднання зусиль учених та інженерів недостатньо, а тому до них доведеться підключити юристів та політиків. Звідси майже беззаперечно випливає, що для плідного обговорення проблем правового регулювання нанотехнологічних інновацій юристи повинні знати, що це таке.

При цьому багато системних питань доведеться вирішувати не тільки висококваліфікованим спеціалістам з вищою технічною або економічною освітою, а й фаховим юристам. Тому Вашій увазі представлено перше дослідження, де, не порушуючи загального контексту праці, докладно висвітлюються організаційно- правові аспекти розвитку нанотехнологій.

Нанотехнологія - це революційна технологія, яка й визначить профіль ХХІ ст. Звідси для успішного подолання відставання України у сфері розвитку нанотехнологій необхідно         модернізувати  цикл

фундаментальних і прикладних досліджень та підготувати підприємства до виготовлення наноматеріалів.

Саме тому потрібно з використанням теоретичного потенціалу нанонауки розвивати антикримінальний сектор нанотехнологій, у тому числі у сфері розвитку заходів протидії інтелектуальній злочинності, та забезпечити ефективний рівень міждержавного співробітництва у цій галузі.

Звідси наукова розробка національної програми розвитку високих технологій постає пріоритетною державною програмою розвитку, оскільки уявляє інтелектуальний прорив. Перехід України до інформаційного суспільства вимагає удосконалення механізмів регулювання правовідносин, що виникають між громадянами, юридичними особами приватного права та державою.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних [106]. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються КМУ або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування. Водночас склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Разом із тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки: 1) відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання    наявних            ресурсів;

2) ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою; 3) наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, у використанні безготівкових розрахунків за товари і послуги тощо; 4) рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низьким;

5)             розвиток нормативно-правової бази інформаційної         сфери   недостатній;

6)        створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно; 7) рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ - повільним; 8) рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів - недостатньою; 9) рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя; 10) спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення «інформаційної нерівності» між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення; 11) не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення [121].

У міжнародному співробітництві з проблем інформатизації головним є активна участь України у реалізації міжнародних про­ектів, спрямованих на формування умов для входження до глобальних інформаційних систем, захист при виконанні цих проектів національних інтересів і реалізація стратегічних цілей української зовнішньої політики [212].

Глобалізація, інформаційні технології дають абсолютно нові можливості для цивілізацій, культур в плані прояву себе у світі, подальшого розвитку.

Необхідно організувати та постійно вдосконалювати взаємозв'язок національних телекомунікаційних систем із комп'ютерними мережами інших країн та глобальною мер ежею Internet, забезпечити доступ до міжнародних інформаційних масивів та баз д ан их і геоінформаційних систем [121].

У цьому зв' язку одним з пріоритетних завдань національної інформаційної політики є розвиток інноваційного проекту «Укрвікіпедія», який може стати найповнішим джерелом інформації про світ українською мовою. Як відомо, вікіпедія - це унікальний міжнародний інтернет-проект енциклопедії, який твориться багатьма (сьогодні їх кількість - 250) мовами світу, який уже зайняв перші позиції серед системно-наукової, довідкової інформації в Інтернеті.

Управління використанням Інтернет ох оплює як технічні питання, так і питання державної політики, і в ньому повинні брати участь всі зацікавлені сторони й відповідні міжурядові й міжнародні організації.

У зв'язку із цим залишаються неврегульованими такі питання: а) політичні повноваження щодо пов'язаних з Інтернетом питань державної політики міжнародного рівня, які мають права й обов'язки стосовно Інтернету; б) приватний сектор відіграє й повинен продовжувати відігравати важливу роль у розвитку Інтернет у технічній та економічній сферах; в) громадянське суспільство також відіграє важливу роль у питаннях, пов'язаних з Інтернет, особливо на рівні громад, і повинне продовжувати відігравати таку роль;       г)

міжурядові організації відіграють і повинні продовжувати відігравати роль, що сприяє координації пов'язаних з Інтернет питань державної політики; д) міжнародні організації повинні відігравати важливу роль у розробці технічних стандартів і відповідної політики щодо Інтернет.

Таким чином, разом із позитивними досягненнями широке використання мережі Інтернет призвело до появи ряду соціальних, організаційних, юридичних та інших проблем, які терміново потребують вирішення.