6. Сутність інформаційної політики

Економічна, політична, інформаційна незалежність відповідає інтересам будь-якої держави, оскільки вона забезпечує свободу й розвиток особистості, суспільства і держави, забезпечує їх життєздатність.

Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні  процеси,                                 становлення

інформаційного суспільства викликають пильну увагу до можливостей впливу на індивідуальну і масову свідомість, актуалізують              проблему             правового

регулювання суспільних відносин у галузі інформаційної політики.

Далі перейдемо до розгляду сутності та змісту інформаційної політики держави. Як ми вище мали можливість усвідомити, інформаційна політика привертає увагу багатьох дослідників, оскільки є однією з найважливіших сфер державної діяльності. Вона виступає як невід'ємний вимір і відбиток соціального життя. В основі формування різних галузей законодавства і розвитку правової системи держави, правових форм і напрямків її діяльності лежить політика, що відображає принципи, стратегію, основні напрямки і форми досягнення соціальних цілей, які ставлять перед собою суспільство, політичні й владні структури, що його представляють.

Існують різні інтерпретації поняття «політики». Цей термін, як і більшість інших соціального й політичного дискурсу, використається для позначення певних понять. Досить розповсюдженою, хоча й неповною, залишається найдавніша думка про те, що політика є управлінням. Буквально термін «політика» (від грец. politike) означає державну діяльність або державні, суспільні справи, з якими пов'язані загальні засади політичної культури. Тому дефініція «політики» так і не має однозначного тлумачення [157, с. 64-65]. І це пов'язане з тим, що мета політики й способи її досягнення не залишалася незмінною. Як, втім, не залишався незмінним і зміст самого поняття політики.

По-перше, політика розуміється як сфера соціального життя, пов'язана з діяльністю держави, управлінням суспільними справами й використанням публічної влади. У контексті нашого дослідження політика являє собою сукупність інформаційних видів діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, інформаційно-телекомунікаційних відносин і технологічних подій, до яких в певній мірі може бути застосований прикметник «політичний».

По-друге, термін застосовується для позначення стратегії, політичного курсу, певної лінії діяльності. У цьому значенні він уживається в словосполученнях типу «інноваційна політика», «технологічна політика», «інформаційна політика», у тому числі й стосовно до ситуацій, не зв'язаних прямо з діяльністю державних і інших публічних інститутів та організацій.

І нарешті, по-третє термін «політика» використається в тих випадках, коли мовець прагне підкреслити хитрість, обережність, обачність певного суб'єкта або використання їм маніпуляції, обману й інших подібного роду прийомів і способів діяльності заради досягнення корисної мети. При вживанні в цьому значенні він звичайно втрачає об' єктивність і здобуває позитивні або (частіше) негативні асоціації. Якщо у своєму останнім значенні термін «політика» звичайно використається тільки в повсякденній мові, то перші два поняття є ключовими категоріями політичної науки.

У загальному визначенні соціальна політика є діяльністю держави щодо підтримкистабільного розвитку суспільства за допомогою політики збалансованого добробуту різних соціальних груп і верств населення. Крім того, поняття «політика» може вживатися в значенні ціннісного судження.

Формуючись під впливом різних факторів, політика накладає своєрідний відбиток на інформаційне життя людей. Його необхідно враховувати в інформаційно- правовій діяльності, навіть якщо такий відбиток заслуговує нашого глибокого презирства й зневаги. Звертає на себе увагу той факт, що центральною категорією інформаційної політики виступає держава [55, с. 165].

Сьогодні навряд чи можна назвати державу, вилучену із загального інформаційно-комунікативного простору і незалежну від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму нині цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування й безпекою інформаційного середовища [223, с. 68].

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Інформаційна політика виникає у зв'язку з необхідністю реалізації таких інтересів груп, які визначають їхнє суспільне становище й не піддаються задоволенню без втручання третьої сили, якою стала держава як специфічний суспільний інститут.

Міжнародно-правові стандарти прав людини і громадянина на свободу слова і право на інформацію закріплені в законодавстві багатьох країн світу. Поряд з цим передбачаються випадки обмеження доступу до інформації, визначаються правові режими окремих видів інформації з обмеженим доступом. Не є винятком і вітчизняне законодавство.

Право України містить низку норм, які регулюють відносини щодо забезпечення прав власників певних категорій інформації на обмеження доступу до неї. Інформаційна політика України характеризується демонополізацією інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв'язку в усі сфери державного управління. Звідси тенденції розвитку законодавства України обумовлюють інтерес до сфери інформаційних відносин і, зокрема, до прав суб'єктів-учасників таких відносин.

Підсумуємо,              що             державна

інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави для створення, зміцнення та сприяння                           нормативно-правового,

методичного,                         науково-технічного,

організаційного, фінансового та матеріально- технічного, захисного (охоронного) забезпечення реалізації права на інформацію.

Отже, державна інформаційна політика є складовою частиною внутрішньої та зовнішньої політики країни, що складається у регулюванні інформаційних потоків та інформаційної діяльності структур усіх форм власності й підпорядкованості, а також організацій інформаційного профілю.

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напря­мах інформаційної діяльності [41]. Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.

У цьому зв' язку з' явилась нове поняття «електронна держава», що означає спосіб здійснення інформаційних аспектів державної діяльності, що заснований на використанні ІКТ-систем. Разом із тим, електронне суспільство і електронна держава є принципово різними поняттями. Електронна держава має підтримувати за допомогою ІКТ діяльності як виконавчої влади («електронний уряд»), так й парламентських («електронний парламент»), а також судових органів («електронне правосуддя»).

Вектор інформатизації на сучасному етапі має бути зорієнтованим на створення системи «електронного правосуддя», досягнення відкритості, доступності та зручності для учасників процесу за допомогою використання електронних інструментів. Зокрема, планомірний перехід судів до використанню новітніх комунікаційних систем та комп'ютерних засобів зв' язку, наприклад таких як системи відеопротоколювання судових засідань, значно підвисить якість судових рішень. Впровадження інформаційних електронних технологій дозволить публікувати інформацію щодо руху справ та результатах судового розгляду на Інтернет-сайті відповідних судів.

На цей час в Україні сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно- правових актів, які регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інте­лектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного Документообігу, захисту інформації.

Основні                засади               розвитку

інформаційного суспільства в Україні на 2007­2015 рр. затверджені Законом України від 9 січня 2007 р. [147]. Зазначеним документом визначаються завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні та національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні. Крім того, позначені організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні  включають:     інституційне,

організаційне та ресурсне забезпечення; відповідні об'єднання громадян; механізми інтеграції України у світовий інформаційний простір та механізми реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.

Таким чином, політика безпеки інформаційно-телекомунікаційних технологій включає правила, директиви та практика, що визначають засоби управління, захисту та розподілення активів, у тому числі критичної інформації, в інформаційних мережах.