9.     Перспективи розвитку

До функцій електронного права високих технологій мають бути віднесеними правове регулювання нанотехнологій, правове регулювання технологій обробки, зберігання, передачі й захисту інформації, правове регулювання інтелектуальних систем навігації, правове регулювання ядерного виробництва та нових джерел енергії, правове регулювання космічної діяльності тощо.

Потрібно зазначити, що в нашій країні поки     що        немає   спеціального

систематизованого законодавства щодо

високих               технологій.                Інноваційне

законодавство виконує функцію своєрідного полігону для відпрацювання нових категорій права інтелектуальної власності та високих технологій, що можуть бути складовими в переліку вже закріплених законодавством об'єктів. Йдеться, перш за все, про категорії «нанотехнологія» та «нанотехнології».

Сьогодні у рівній мірі використовуються обидва із зазначених термінів. До докладного розгляду правових
далі ще

аспектів нанотехнології повернемося.

Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Практика правозастосування, законодавчі ініціативи значно відстають за часом від правової реальності, тому актуальними розробками сьогодні є дослідження у галузі «правова діяльність - інфотехнології». Особливо це стосується «високих», «нових» або «критичних» технологій.

У цілому, загальноєвропейські вимоги по захисту авторських прав зафіксовані в шести Директивах Єврокомісії. Зокрема, у 1998 р. в США був прийнятий Закон про захист авторських прав у цифрову епоху (Digital Millennium Copyright Act), в якому було узагальнено накопичений досвід правового регулювання авторських прав в інформаційному просторі, чим було створено передумови для приєднання США до нових міжнародних угод, а в 2001 році була прийнята Директива ЄС «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права й суміжних прав в інформаційному суспільстві» № 2001/29/ЄС. Зазначені вимоги охоплюють охорону комп'ютерних програм; право прокату й надання в користування творчих виробів і режим суміжних прав; строк охорони; ефірне віщання через супутник і кабельну ретрансляцію; охорону баз даних; комплексне правове регулювання в інформаційному суспільстві [84, с. 4].

У цьому зв'язку, захист авторських прав на зроблену інформацію є одним із пріоритетних напрямків законодавчого забезпечення формування й розвитку глобального інформаційного простору й інформаційного законодавства в цифрову епоху.

З розвитком інформаційно-цифрових технологій виникла необхідність у розробці нових правових конструкцій, застосування яких забезпечило б належний рівень захисту авторських прав у глобальному інформаційному просторі, оскільки інформаційно-цифрові                технології

забезпечують вільне й неконтрольоване переміщення добутків і виконань у рамках глобального інформаційного простору [84, с. 23].

Утім до цього часу ще не знайдено цілісну формулу високотехнологічного інформаційного права. Високотехнологічні правовідносини є соціальними відносинами найвищого (критичного) рівня, які виникають у сфері технологій нового покоління, а звідси мають особливий правовий зміст, оскільки регулюють правила поведінки у сфері розробки та застосування високих технологій.

Досягнення науки інформаційного права має стати важливим чинником, здатним вплинути на удосконалення політики у сфері боротьби зі злочинністю, на основі прискорення        науково-технологічної

модернізації                                     інформаційно-

телекомунікаційної системи органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю в сучасних умовах. Актуальність використання нових інформаційних технологій у сфері правоохоронної діяльності визначається не лише потребою наукового узагальнення цієї проблематики, але й невизначеностями в напрямках реформування системи органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Таким чином, високотехнологічне інформаційне право охоплює пізнання нормативно-правових основ інформаційних правовідносин, що виникають у сфері високих технологій. Ґрунтуючись на аналізі викладеного, існує сенс резюмувати, що високотехнологічне право є основним нормативним регулятором інформаційних відносин найвищого (критичного) рівня, які виникають у сфері технологій нового покоління, де під останньою потрібно розуміти сукупність критичних технологій усіх видів.

Викладене надає нам підстави щодо виведення складного співвідношення категорій «правове забезпечення» та «високотехнологічне забезпечення» у такий

спосіб: — ^^C, де правове забезпечення B D

інформаційного діяльності (А) виступає основним фактором інформаційної надійності, захищаючи інформаційну безпеку правовими засобами (B); поряд із цим, високотехнологічне забезпечення правової діяльності (С) є компонентом процесу
інформатизації, а звідси підвищує інформаційний рівень (D).

Нарешті, спробуємо вивести формулу змістовного співвідношення основних

категорій: Х < W, де інформаційне право (X)

співвідноситься з електронним правом високих технологій (Y) як менша частина правовідносин, що формуються у високотехнологічній сфері (W), основним регулятором           яких     виступає

високотехнологічне інформаційне право (Z).

З цього можна припустити, що правове регулювання високих технологій входить до предмета інформаційного права, але, разом із тим, високотехнологічні інформаційні правовідносини є більш складними, а звідси додатково потребують удосконалення особливості механізму правової регуляції. Таким чином, обґрунтовано, що правове регулювання високих технологій є предметом високотехнологічного інформаційного права як окремої підгалузі інформаційного права.

10. Розробка проекту Інформаційного кодексу України

В Україні поступово нарощується система нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання такого засобу доступу громадян до інформації як Інтернет. Це, зокрема, Указ Президента України від 31 липня 2000 р. № 928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2004 р. № 150 «Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затверджений

Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. № 327/225, Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, затверджений Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. № 327/225, Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2001 р. № 462 «Про затвердження Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет» та інші нормативно-правові акти [46; 67-72; 128­129; 163-167; 173-174].

Указ Президента України від 31.07.2000 р. № 928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» окреслює основні напрями використання Інтернету,              зокрема:

1) створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет; 2) розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної,      економічної,     правової,

екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів,          постійне

вдосконалення способів подання такої інформації; 3) забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

Синєокий О. В. Інформаційне право України

Електронн

4) забезпечення державної підтримки розвитку           інфраструктури            надання

інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, з врахуванням розташованих у сільській місцевості; 5) розвиток та впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги та інших сферах; 6) вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства; 7) вдосконалення правового регулювання    діяльності                                   суб'єктів

інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів [225].

Важливим нормативно-правовим актом є Порядок надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», затверджений Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15.08.2003 р. № 149, який визначає процедуру надання органами виконавчої влади інформаційних та інших послуг громадянам і юридичним особам з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд». Інформаційні послуги, що мають надаватись з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», визначені в Переліку інформаційних та інших послуг електронної інформаційної системи «Електронний Уряд». Можливість надання органом виконавчої

електронне право високих технологій курс лекцій

влади певної послуги визначається готовністю цього органу влади надавати відповідну державну (адміністративну) послугу в електронній формі та потребою громадян і юридичних осіб у цій послузі [35].

Сьогодні необхідність обговорення проблем кодифікації інформаційного законодавства України зумовлена сукупністю значної кількості неузгоджених правових норм у сфері інформаційних відносин, яка досягла у своїй кількості критичного стану.

Зважаючи на відсутність системності у підходах до кодифікації інформаційного законодавства, однією з важливих проблем учасниками круглого столу виділено підготовку й прийняття Інформаційного кодексу України, який би відповідав рівню розвитку інформаційних відносин та адекватно врегульовував  питання

функціонування інформаційної сфери.

Звідси ми бачимо, що коли в Україні сформується блок з більшості законів у сфері інформатизації, в найближчій перспективі це стане основою Інформаційного кодексу України. Тому в Інформаційному кодексі України всі закони стосовно інформації та інформаційної діяльності, мають зведені в один. Все існують проекти Інформаційного кодексу.

Так, О. А. Баранов пропонує за архітектонікою типово для національної юридичної доктрини розділити цей акт кодифікації на загальну (книга перша) та особливу (книга друга) частини.

При цьому першу традиційно почати із Загальних положень, де відобразити основи інформаційного законодавства, гарантії і захист прав та інтересів в інформаційній сфері, об'єкти та суб'єкти інформаційного законодавства, функції держави та її органів в інформаційній сфері, основні положення про інформацію, основні положення про інформаційну інфраструктуру.

У другу ж книгу пропонується внести такі окремі частини: інформаційні відносини, загальні положення обігу та створення інформації, питання щодо поширення, використання, зберігання та знищення (утилізація) інформації. Завершити кодекс обґрунтовується розділом, де визначити правовий режим інформації, як-то відкрита

інформація, інформація доступом,        інформація

використання, право інформацію [18, c. 214-268].

Висловлюючись з потрібно зазначити, що подібна конструкція є застарілою і недосконалою, оскільки вже не відповідає сучасним вимогам. Ми ж, у свою чергу, вважаємо зручнішим укладати кодекс з трьох основних частин: Загальної (основні інститути інформаційного права), Особливої (правове регулювання окремих інформаційних галузей та інформаційно-інфраструктурних відносин) та Спеціальної (правові засади високих технологій та захисту інформації).

4 червня 2009 р. в Інституті законодавства Верховної Ради України відбувся круглий стіл на тему «Проблеми кодифікації інформаційного законодавства України». Метою обговорення учасників круглого столу було вирішення питань: національної     політики                розвитку

інформаційного суспільства в Україні; сучасного стану кодифікації інформаційного законодавства; наукового забезпечення кодифікації інформаційного законодавства; пріоритетів законодавчого забезпечення інформаційних відносин в Україні.

Учасники круглого столу узагальнили свої думки щодо наукового забезпечення кодифікації інформаційного законодавства України, окреслили перспективні напрями його розвитку та висловили сподівання щодо подальшої співпраці з Інститутом законодавства Верховної ради України з метою забезпечення правової системи України якісними нормативно-правовими актами [252].

Інформаційний кодекс України має об'єднати, гармонізувати й розвивати норми і принципи суспільних відносин, що визначені в законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною міжнародні договори; легалізувати позитивні звичаї у сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені в Статуті ООН, Декларації прав людини, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод й інших загальноприйнятих                                                        міждержавних

нормативних актах, які сьогодні виступають у ролі стандартів, що визначають цивілізованість світового співтовариства у цілому.

Отже, сьогодні проект інформаційного кодексу формується як єдина довідково- правова система щодо систематизації інформаційного законодавства, що містить нормативно-правові документи, матеріали судової практики, довідкові та консультаційні матеріали щодо питань застосування норм інформаційного права.

Основні положення, що були викладені вище, зокрема відносно питань поняття та видів інформації, правового регулювання інноваційних процесів розроблення, модернізації, впровадження та використання нових технологій в інформаційній сфері, пропонується використати при розробці та прийняття у новій редакції Законів України «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію». Більш того, у цьому зв'язку існують підстави щодо наголосу на розробці окремого проекту Закону України «Про високі (прогресивні) технології».

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Право, інформатика, високі технології, інновації, законодавство.