6.6. Експериментальне дослідження впливу режиму рухової активності на холінергічно- адренергічну регуляцію серця

Позаяк стандартний бальнеотерапевтичний комплекс курорту Трускавець, вірніше вода Нафтуся, чинить неоднозначний вплив на фізичну працездатність організму як людей, так і тварин: поряд із найчастішими випадками поліпшення мають місце випадки відсутності суттєвих змін чи навіть погіршення, наступний етап дослідження був скерований на вияснення можливості оптимізації актотропної дії бальнеотерапії шляхом додаткового застосування аеробного м'язевого тренування.

Оскільки оцінка фізичної працездатності здійснюється за вираженістю тахікардійної і гіпертензивної реакції на стандартне навантаження, з одного боку, а реактивність визначається, головним чином, станом адренергічно-холінергічної регуляції серцево-судинної системи - з іншого боку, ключовим моментом механізму впливу на фізичну працездатність слід вважати зміни саме адренергічно-холінергічного гомеостазу.

З метою порівняльного вивчення впливу режиму рухової активності на стан холінергічно- адренергічної регуляції нами поставлений експеримент на 53 молодих щурах обох статей масою 80-160 г. 29 з них продовжували перебувати в просторих клітках (нормальний руховий режим); 16

-     були піддані 2-тижневій гіпокінезії, причому з метою полегшення режиму і відвернення смертності щурі поміщалися в клітки для збору сечі, до яких вони були призвичаєні, а 18 - тренувалися в плаванні щодня по 1 годині впродовж місяця. Через добу після завершення режиму реєстрували ЕКГ у ІІ стандартному відведенні і впорскували внутрішньом'язево адреналін в дозі 3,5 мг/кг, тобто LD₅₀ (Маркова О.О. та ін., 1997).

Констатовано, що через 5-7 хв після ін'єкції частина щурів гинули від зупинки серця, котрій передував ідіовентрикулярний ритм. Смертність в контрольній групі склала 48,2%, що узгоджується з дозою 3,5 мг/кг як ld₅o. В групі гіпокінезії смертність виявилася в 1,69 раза вищою (81,3%), ніж в контролі, тоді як серед тренованих щурів - навпаки, в 2,17 р нижчою (22,2%). Близькі результати були отримані в нашії лабораторії раніше (Павка Р.М. та ін., 1995): серед щурів, котрі бігали в третбані (зі швидкістю 20 м/хв при наростаючій тривалості від 15 хв до 2,5 год з наступним скороченням до 2 год) 5 разів на тиждень впродовж 104 днів, смертність від адреналіну в дозі 5 мг/кг, введеній через 6 днів після закінчення тренувань, склала всього 22% проти 69% в контролі, причому половина з них загинули через 3-6 діб після ін'єкції. З другого боку, місячна гіпокінезія спричиняла смерть 78% щурів від дози адреналіну 2,5 мг/кг проти 27% в контролі. Тобто тренування зменшувало смертність в 3,14, а гіпокінезія - підвищувала її в 2,89 раза.

Порівняння вихідних показників кардіоінтервалометрії (табл. 6.18), котрі відображають стан холінергічно-адренергічної регуляції серця, показує, що тренування, не впливаючи суттєво на величину Мо, котра характеризує гуморальний канал регуляції роботи серця, на 8% знижує АМо, тобто тонус симпатичних нервів, і на 23% підвищує АХ, тобто тонус блукаючих нервів, внаслідок чого СВБ зменшується на 34%, що відображує зміщення характеру холінергічно-адренергічної регуляції в холінергічну сторону. Ще в більшій мірі - на 35%, зменшується ІНБ.

З другого боку, гіпокінезія спричиняє протилежні зміни холінергічно-адренергічної регуляції, а саме: підвищує симпатичний тонус на 11% і знижує тонус вагуса на 25%, внаслідок чого СВБ збільшується на 35%, а ІНБ - на 36%.

Аналіз індивідуальних показників кардіоінтервалометрії свідчить про їх широку варіабельність. Зокрема в групі з нормальним режимом рухової активності величина АХ коливається від 4 до 14 мсек, АМо - від 35% до 80%. Вирахувавши середні величини (7,6 мсек і 59%), ми вивели діапазон норми. Для АХ він склав 5,4+10,2 мсек, для АМо - 41+73%. Виходячи з цього, ми виділили три типи і шість підтипів холінергічно-адренергічної регуляції серця щурів. Вони наступні. Ейтонія або нормотонія: її ознакою є розташування величин обох показників в діапазоні норми. Вона констатована у 19 щурів із 29 (65,5%), що узгоджується із принципом "нормальності" показників у 2/3 популяції, зокрема стосовно стійкості до гіпоксії. При цьому у 13 тварин величини АХ знаходились у верхній половині діапазону норми, а АМо - у нижній її половині, що дало нам підставу типувати стан їх регуляції як ейтонію з ваготонічним ухилом. У 6 щурів, показники котрих перебували у протилежному квадраті, ми констатували стан ейтонії з симпатотонічним ухилом. Ще у 6 щурів величини АХ виходили за нижню межу норми, тоді як АМо - знаходились в них. Цей стан ми типували як гіповаготонія. У 2 випадках за верхню межу норми виходили величини АМо, тоді як АХ - перебували на її нижній межі. Це розцінено нами як симпатотонія. Обидва підтипи регуляції можна об'єднати у тип регуляції з переважанням симпатичних (адренергічних) впливів, констатований у 27,6% особин. Переважання вагусних (холінергічних) впливів мало місце лише у 2 випадках (6,8%). При цьому в одному випадку можна говорити про ваготонію (вихід АХ за верхню межу норми при знаходженні АМо у нижній її зоні), а ще в одному - про гіпосимпатотонію (вихід АМо за нижню межу норми при знаходженні АХ біля верхньої межі норми). В цілому у 15 щурів ми констатуємо переважання вагусних впливів, а у 14 - симпатичних. Виявилося, що від адреналіну в дозі LD₅₀ гинуть практично всі особини з переважанням симпатичних впливів, в той час як практично всі особини з переважанням вагусних впливів виживають за даних умов.

Застосувавши описаний кількісно-якісний підхід для оцінки типу регуляції серця, ми виявили, що гіпокінезія спричиняє зростання частості випадків симпатотонії з 6,9% до 12,5%, гіповаготонії - з 20,7% до 37,5%, ейтонії з симпатотонічним ухилом - з 20,7% до 37,5%, водночас частість випадків ейтонії з ваготонічним ухилом знижується з 44,8% до 12,5%, гіпосимпатотонії і ваготонії - сходить нанівець. В цілому доля особин з переважанням симпатичних впливів в умовах гіпокінезії зросла до 87,5% проти 48,3% в умовах звичайної м'язево-рухової активності. На противагу гіпокінезії регулярні м'язеві тренування спричиняють протилежні зміни вегетативної регуляції. Так, частка випадків симпатотонії і гіповаготонії сходить нанівець, ейтонії з симпатотонічним ухилом - знижується до 16,7%, водночас частість ейтонії з ваготонічним ухилом зростає до 72,3%. В цілому доля особин з переважанням симпатичних впливів знижується до 16,7%, а з переважанням вагусних впливів - зростає до 83,3%.

Таким чином, є підстави сподіватись, що зміни вегетативного гомеостазу під впливом тренування супроводжуються підвищенням фізичної працездатності.