ВАРІАНТИ ВПЛИВУ СТАНДАРТНОГО БАЛЬНЕО-ТЕРАПЕВТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ КУРОРТУ ТРУСКАВЕЦЬ НА ФІЗИЧНУ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ТА СИСТЕМИ її ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

В поняття "фізична працездатність" різні автори вкладають різний за об'ємом зміст. Нам імпонує підхід Аулика И.В. (1979), котрий позначає цим терміном потенційну здатність людини проявити максимум фізичного зусилля в статичній, динамічній чи змішаній роботі, що залежить від морфо-функціонального стану різних систем організму та стану здоров'я в цілому. У вужчому смислі автор розуміє фізичну працездатність як функціональний стан кардіо-респіраторної системи.

За визначенням Белоцерковского З.Б. (1986), загальна фізична працездатність - це здатність людини до виконання достатньо інтенсивної зовнішньої механічної роботи впродовж тривалого часу без зниження її ефективності. Вона є інтегральним показником, який детермінований сукупністю властивостей організму, передовсім продуктивністю апарату кровообігу та дихання, об'ємом і складом циркулюючої крові, можливостями цих систем організму забезпечувати працюючі органи і тканини киснем. Про рівень фізичної працездатності можна судити за даними спеціальних навантажувальних тестів. Як наголошують Амосов Н.М. и Бендет Я.А. (1989), результати обстеження, проведеного в стані спокою, не повністю відображають функціональний стан і резервні можливості організму, позаяк патологія органу чи його функціональна недостатність більше проявляються за умов навантаження, ніж в спокої, коли вимоги до нього мінімальні. Це твердження справедливе, в принципі, стосовно любого органу, а насосної функції серця - й поготів. Більше того, недостатні резервні можливості серця можуть проявитися лише під час такої роботи, яка за інтенсивністю перевищує звичні навантаження. А тому оцінка функціонального стану серцево-судинної системи неможлива без застосування навантажувальних тестів.

Завданнями навантажувальних тестів є: визначення працездатності та придатності до занять спортом; детальна оцінка функціонального стану і резервів кардіо-респіраторної системи; визначення ймовірності розвитку серцево-судинних захворювань, передовсім виявлення доклінічних форм коронарної недостатності, а також прогнозування перебігу цих захворювань; визначення ефективності і розробка оптимальних профілактичних, терапевтичних, хірургічних і реабілітаційних заходів у кардіологічних хворих; оцінка функціонального стану і ефективності фізичної реабілітації осіб, котрі виздоровлюють після любих хронічних захворювань.

Як бачимо, три із п'яти можливих завдань якраз необхідно розв'язати в нашому дослідженні.

Результати функціональних проб залежать не лише від стану серця і судин, але і від стану нейрорегуляторних механізмів. Збільшення ЧСС під час м'язевої роботи наступає головним чином внаслідок посилення симпатичних впливів на серце, а також, в певній мірі, - зниження парасимпатичних (Коц Я.М., 1982).

З-поміж розроблених тестів на відновлення та зусилля ми зупинилися на субмаксимальному велоергометричному тесті (для дослідження застосовували велоергометр "ТУНТУРІ" (Фінляндія), на його щадному варіанті "пробі PWC з врахуванням віку обстежуваних" (Белоцерковский З.Б., 1986). Автор рекомендує під час першого навантаження тривалістю 5 хв задавати для осіб, котрі не займаються фізичною працею чи з передбачуваною низькою фізичною працездатністю, роботу потужністю 0,5 Вт/кг при частоті педалювання 60-75 об/хв. При першому навантаженні частоту серцевих скорочень визначають аускультативно впродовж останніх 30 сек роботи. Перед другим навантаженням - трихвилинний відпочинок, впродовж якого ЧСС, як правило, відновлюється до початкового чи близького до нього рівня. Потужність другого навантаження автор рекомендує підібрати такою, щоби ЧСС під кінець його була близькою до вирахованою за формулою: ЧСС = (220 - вік) * 0,87,

виходячи з того, що при цьому вона вкладеться в зону оптимального для даного віку функціонування апарату кровообігу. Для віку 20-29 років - це 170 уд/хв, 30-39 - 161, 40-49 - 152, 50-59 - 143 уд/хв. Амосов Н.М. и Бендет Я.Л. (1989) наводять дещо нижчі показники, відповідно 170,160,150 і 140. Подібні рекомендації дають Голикова Т.М. и др. (1979): потужність першого навантаження - 0,5-1 Вт/кг, другого - 1-1,5 - 2 Вт/кг впродовж 5 хв, при цьому різниця між ЧСС не повинна бути меншою, ніж 40 уд/хв. Вже згадувані Амосов Н.М. и Бендет Я.Л. (1989) вважають необхідним після кожного навантаження вимірювати артеріальний тиск. Оцінку фізичної працездатності зазвичай виражають у вигляді PWC₁₇₀ або PWCi₅₀, обчисленої за формулою

Карпмана В.Л. (1982). Є й інший варіант - у вигляді ватт-пульсу, тобто потужності у Вт на одне серцеве скорочення (Амосов Н.М., Бендет Я.Л., 1989).

Відомо, що в практиці лікарського контролю використовуються 1-2-3-моментні функціональні проби з врахуванням реакцій ЧСС та АТ і виділенням нормо-, гіпер-, гіпо- та дистонічного їх типів, але без чіткої кількісної оцінки (Куколевский Г.М., 1975). В цьому плані вигідно відрізняється індекс ефективності роботи серця (ІЕРС) Aptecar (цит. за: Белоконь Н.А., Кубергер М.Б., 1987):

IЕРС=W/F*Ps*S, де W- потужність навантаження; F- частота серцевих скорочень; Ps- систолічний тиск; S- площа тіла.

З огляду на це, нами запроновано вираховувати індекси тахікардійної (мВт/кг*удар) і тахікардійно-гіпертензивної (мкВт/кг*удар*мм рт.ст.) реакцій, відповідно ITKP і ITCHTR: ITKP= W/F, ITCHTR= W/F*Ps.

Окрім того, вираховували класичні величини індексу напруження Оріе ("подвійного добутку"): IH = Ps*F/100 та індексу Кердо: IK = (F/Pd-1)*100.

У школярів рівень фізичної працездатності визначали методом східцевої проби в модифікації Душаніна С.А. та ін. (1982), яка полягає у ритмічному підйомі на сходинку (висота 37 см) і опусканні з неї 90 разів впродовж 3 хв. При цьому враховується як пульсова реакція на навантаження (потужність якого складає 2,412 Вт/кг), так і швидкість відновлення. !ндекс працездатності (In) автори пропонують обчислювати за формулою:

In = (П1 + П2 + П3 - 200) / 10, де

П₁ - пульс за 1 хв в положенні сидячи після 5 хв відпочинку;

П₂ - пульс за перші 10 сек після навантаження, помножений на 6;

П₃ - пульс за перші 10 сек другої хвилини відновлення, помножений на 6.

Дана формула не враховує фактичного часу (t), затраченого на 90 сходжень, тому Попович !.Л. (1996) запропонував свій варіат індексу (ПІП):

ШП= 180*100/(П1+П2+П3-200)П

Разом з тим, ми обчислювали класичні індекси PWC₁₇₀ та VO₂ max (Аулик И.В., 1979; Белоцерковский З.Б., 1986).

З огляду на детермінованість рівня фізичної працездатності статтю та віком, отримані показники слід співвідносити з належними.

Додатково ставили тест "сидячи-стоячи" Тесленка (цит. за: Друзь В.А., 1980) та коректурний тест Анфімова.

Про стан систем транспорту кисню судили за даними проб Штанге, Генча, 0₂-ємністю крові, яку обчислювали за вмістом в крові гемоглобіну та її загальним об'ємом, визначуваним методом розведення синьки Еванса.

Хворі контрольної групи отримували стандартний бальнеотерапевтичний комплекс, згідно з наявними методичними рекомендаціями (Алексеев А.И. и др., 1994; Яцюк В.М. та ін., 1998), основу якого складало пиття води Нафтуся по 3-3,5 мл/кг на прийом тричі на день; мінеральні купелі (концентрація Cl-SO₄-Na-Mg солі 20-30 г/л, t^o - 36-37° С, тривалість 8-10 хв) через день, 8 процедур; аплікації озокериту на ділянку пораження (t^o - 45^о С, тривалістю 20-30 хв) через день, 8 процедур; дієтичне харчування; лікувальна фізкультура (РД-2).

Дорослим хворим основної групи додатково призначали терренкур, взявши за основу програму №1 Амосова Н.М. и Бендета 3.А. (1989). Ходьба після попереднього детального інструктажу, здійснювалася в курортному парку. В зв'язку з обмеженістю терміну лікування і задовільним фізичним станом пацієнтів програма була дещо змодифікована в бік інтенсифікації: час проходження 100 м - 50 сек, пройдена віддаль - 5-7 км. Повторне тестування проводили через 15-16 днів.

Школярі контрольної групи теж отримували стандартний бальнеотерапевтичний комплекс, а в основній групі призначали додатково дозований біг за програмою, розробленою згідно з рекомендаціями Ильницкого В.И. (1978). Програма тренування включала: двічі на тиждень - безперервний біг зі швидкістю близько 40% від максимальної (визначеною на відрізку 200-400 м)

впродовж 15 хв для 10-12-річних і 30 хв - для 13-17-річних, ще двічі на тиждень - біг підтюпцем (відповідно 8 і 15 хв), далі - інтервальний біг по 50 м зі швидкістю близько 50% від максимальної (визначеної на відрізку 30 м) через 1,5 чи 2,5 хв кратністю 6 чи 11 разів відповідно для 10-12 і 1317 річних. Повторне тестування проводили через 3 тижні.