4.5. Роль термінових вазомоторних ефектів біоактивної води Нафтуся у гастро- ренальних функціональних відносинах

Попри як теоретичний, так і практичний інтерес дослідників до характеру взаємозв'язків між функціями шлунка і нирок за умов вживання мінеральних вод, дана проблема не має однозначного вирішення. Існує дві протилежні точки зору на гастро-ренальні відносини. Згідно з концепцією Прониной М.Н. (1971), при прийомі мінеральної води збуджуються механо- і хеморецептори травного каналу, що рефлекторно гальмує виділення в кров АДГ. Це, в свою чергу, сприяє активації секреції шлункового соку, жовчі та сечовиділення. Якщо незабаром після цього приймається їжа, то через харчовий центр стимулюється секреція травних залоз, яка розгортається вже в фазу зниження АДГ, в умовах більшої функціональної активності залоз. У результаті проявляється стимулююча дія мінеральних вод на секрецію залоз та діурез. Потім виділення рідини в травний канал і з сечею, а також всмоктування мінеральної води в кров призводять через

інтерохеморецептори до підвищення рівня АДГ, що дещо гальмує секрецію, проте вона протікає на високому рівні, позаяк за даних умов вже домінує харчовий центр та інтестинальні гормони. Якщо ж в фазу зниження АДГ у шлунок не потрапляє їжа, то через годину внаслідок виділення рідини через нирки та в порожнину травного каналу і всмоктування інгредієнтів мінеральної води активується інкреція АДГ, що веде до пригнічення соковиділення та сечовиділення. Коли в цей момент вжити їжу, то реакція залоз буде зниженою.

Разом з тим, існує й альтернативна концепція гастро-ренальних відносин. На противагу положенню про односпрямовані зміни секреції та діурезу Бакурадзе А.Н. (1982-1984, 1986) відстоює свою концепцію реципрокних відносин між нирками та травними залозами. Ним показано, що вода Саїрме № 1, вжита разом з їжею, підвищує у собак шлункову секрецію і дещо знижує діурез; при прийомі за 1,5 год до їжі діурез значно підвищується, а секреція соку знижується. В іншому експерименті виявлено, що води Саїрме, Боржомі, Небіглаві самі по собі незначно збуджують секрецію слинних, шлункових та підшлункової залоз і печінки, зате є сильними діуретиками. При вживанні вказаних мінеральних вод разом з їжею або незадовго до неї вони достатньо підсилюють харчову секрецію залоз, при цьому діурез низький. Якщо води ввести натще - за 1-1,5 год до їжі, то на фоні посиленого діурезу секреція травних залоз на наступний прийом їжі буде пригнічена. При цьому слабомінералізована вода глибше пригнічує секрецію і сильніше збуджує діурез. У дослідах з водою Лікані (типу Боржомі) встановлено, що при вживанні її разом з м'ясом павловський шлуночок за 4 год секретує 25 мл соку, а нирки виділяють 160 мл сечі; при прийомі води за 1 год до їжі секреція знижується до 10 мл, а діурез зростає до 184 мл. Автор вважає, що зменшення секреції шлункового соку зумовлено збільшенням діурезу, яке передує їжі, тобто збудженню секреції залоз. Посилена функція нирок порушує постачання шлунка кров'ю, водою та хлоридами.

Яременком М.С. (1971) показано, що впродовж першої години після інтрагастрального навантаження собаки водопровідною водою мала місце секреція шлункового соку при низькому рівні діурезу; впродовж другої години секреція пригнічувалась, а діурез зростав, при цьому падав рівень АДГ крові.

Реципрокність гастро-ренальних відносин підтверджено клінічними спостереженнями (Коробицин В.Т., Серебрина Л.А., 1973). Так, води хлоридні натрієві значно посилюють секрецію і кислотоутворення в шлунку і водночас різко загальмовують діурез, що супроводжується зниженням титраційної кислотності сечі і підвищенням її рН, тоді як води гідрокарбонатні гальмують шлункову секрецію і збільшують сечовиділення.

Позаяк усі процеси - соковиділення, холерез і сечовиділення - в значній мірі визначаються станом кровопостачання шлунку і нирок, дане дослідження присвячене виявленню ролі ефектів на останні процеси біоактивної води Нафтуся в механізмах гастро-ренальних функціональних відносин.

Дослідження виконане у формі клініко-фізіологічного експерименту над 111 хворими обох статей, котрі лікувалися на курорті Трускавець з приводу профільних захворювань (сечокам'яна хвороба, пієлонефрит, хронічна патологія травної системи). В базальному періоді після спорожнення сечового міхура впродовж 1 год збирали сечу, визначали вміст в ній хлориду, фосфатів, кальцію, магнію, титрованої кислоти, величину рН. Паралельно через зонд аспірували шлунковий сік, визначали його рН та титровану (загальну) кислотність. Потім обстежуваний випивав БАВН (3 мл/кг, 37-40^оС), через 20 хв відсмоктували залишок, після чого впродовж 1 год знову збирали сечу та послідовний сік. Окрім того, безпосередньо перед і через 15 та 80 хв після вживання БАВН брали проби крові для визначення вмісту в плазмі чи сироватці перелічених електролітів (на 80-й хв) та гормонів (на 15-й хв) гастрину, глюкагону, інсуліну, вазопресину (АДГ).

Окрім того, визначали швидкість кровоплину через a. gastrica sinistra, a. hepatica communis, a.a. renalis dextra et sinistra до і через 30 хв після вживання БАВН, застосовуючи метод кольорового доплеровського картування з ехоконтрастуванням препаратом Levovist.

Залежно від характеру змін сечовиділення та соковиділення виділено чотири варіанти (кластери) термінових діуретично-секреторних реакцій на БАВН (табл.4.27). У 38% випадків констатовано прискорення обидвох процесів, а у 17% - їх уповільнення, тобто односпрямовані зміни діурезу та шлункової секреції мали місце у 55% дослідів. В той же час у другої половини обстежених гастро-ренальні відносини за умови вживання БАВН мали реципрокний характер: у 35% прискорення діурезу поєднувалося із сповільненням соковиділення, а у 10% - констатовано уповільнення сечовиділення в поєднанні із активацією шлункової секреції. Отже, нами підтверджена виявлена раніше амбівалентність реакцій на БАВН (Балановський В.П., 1995).

Якщо прийняти, що середньодобова швидкість діурезу складає 48 мл/год, а базальної секреції соку - 75 мл/год, то простежується чітка детермінованість гастро-ренальних реакцій вихідним рівнем функцій. Так, при діуретично-секреторній реакції діурез зростає із 50% середньої норми (СН) до 130% СН, секреція соку - із 82% до 112% СН. І навпаки, підвищений початковий рівень обидвох процесів детермінує антидіуретично-антисекреторну реакцію: сечовиділення сповільнюється від 146% до 91% СН, соковиділення - від 116% до 89% СН. Сказане справедливе і для інших двох типів реакцій: при поєднанні високого початкового рівня діурезу (155% СН) з низьким - секреції (81% СН) у відповідь на БАВН перший знижується до 88% СН, тоді як другий - зростає до 97% СН; і навпаки, діуретично-антисекреторна реакція розвивається у осіб з початково низьким (89% СН) рівнем діурезу та високим (117% СН) - соковиділення. Отримані результати узгоджуються із висунутою нами раніше амбівалентно-еквілібраторною концепцією дії на організм БАВН (Балановський В.П., 1993), яка, своєю чергою, базується на "законі початкового рівня" (Wilder J., 1967).

Таблиця 4.27

Варіанти термінових діуретично-секреторних реакцій на вживання БАВН

 

 

 

Примітки: 1. В -базальний рівень параметра; R - реактивний (рівень реакції на БАВН).

2.  Вірогідні реактивні зміни позначені *.

3.  Буквами позначені вірогідності розбіжностей

Реактивні зміни як секреції титрованої кислоти шлунковими залозами, так і екскреції її з сечею нирками, в принципі, адекватні змінам соковиділення та діурезу (табл. 4.27). Проте зміни концентрації як вільної (рН), так і титрованої кислоти (ТК) в шлунковому соці та сечі підлеглі іншим закономірностям (табл. 4.28): обидва типи діуретичних реакцій, незалежно від супутньої зміни швидкості соковиділення, супроводжуються підвищенням на 39,6% і 40,6% кислотності соку (С_НТ) та зниженням на 45,0% і 41,9% кислотності сечі, тоді як при антидіуретичних реакціях вірогідні зміни титраційної кислотності соку та сечі відсутні.

Таблиця 4.28

 

Зміни величини рН обидвох біорідин, в принципі, корелюють із змінами титраційної кислотності, але менш закономірно. Діуретичні реакції асоціюються із швидшою евакуацією із шлунку БАВН порівняно із антидіуретичними. Так, об'єм залишку (у % від вжитої дози) складає 17,6±3,0 і 14,8±3,0 при діуретичній і супутніх секреторній та антисекреторній реакціях проти 25,8±7,0 і 23,6±3,1 при антидіуретичній з аналогічними супутніми змінами секреції.

Виявлені зміни кислотності шлункового соку та евакуаторної функції шлунку, очевидно, зумовлені гастрином, глюкагоном та АДГ. Так, активація діурезу, асоційована із підвищенням кислотності шлункового соку та швидшою евакуацією із шлунка БАВН, супроводжується підвищенням рівня гастрину сироватки на 24,2% і 21,9%, зниженням АДГ на 20,6% і 18,7% та тенденцією до зниження рівня глюкагону на 2,6% і 8,4% відповідно при супутніх секреторній та антисекреторній реакціях. З другого боку, гальмування діурезу, асоційоване із повільнішою евакуацією, супроводжується підвищенням рівня АДГ на 26,2% і 11,4%, глюкагону -на 17,5% і 23,0% при незакономірному підвищенні гастрину (табл. 4.29).

Таблиця 4.29

Характеристика рівнів регуляторних поліпептидів і їх змін при різних варіантах термінових

 

(Климов П.К., Барашкова Г.М., 1991). Звертає на себе увагу односпрямований характер інсулінінкреторної реакції: рівень сироваткового інсуліну підвищується на 88-125%, незалежно від характеру змін сечо- і соковиділення (табл. 4.29).

Таблиця 4.30

Характеристика рівнів електролітів плазми і їх змін при різних варіантах термінових діуретично-секреторних реакцій на вживання БАВН_________________________________________

 

Як видно на табл. 4.30 і 4.31, активація діурезу та підвищення кислотності шлункового соку супроводжується підвищенням рівня кальційемії на 6,2% і 9,4%, зниженням фосфатемії на 1,6% і 6,0%, посиленням кальційурії на 92,3% і 123,3%, фосфатурії на 86,6% і 79,1%, що в сукупності свідчить про підвищення паратиринової активності відповідно з 0,67 до 0,82 од. (+22,7%) та з 0,70 до 0,975 од. (+39,0%). Це теж узгоджується з відомою діуретичною та кислотостимулюючою дією паратирину.

Таблиця 4.31

 

З іншого боку, антидіуретичні реакції в поєднанні із незакономірними змінами кислотності шлункового соку асоціюються із незакономірними змінами параметрів кальцієво-фосфатного обміну, а отже, і паратиринової активності. Так, секреторна реакція поєднується лише з тенденцією до підвищення паратиринової активності з 0,78 до 0.885 од. (+13,7%), а антисекреторна - до її зниження з 0,88 до 0,815 од. (-7,7%).

Зміни рівнів магнійемії та магнійурії, як правило, корелюють із такими параметрами кальцію, разом з тим рівень хлориду плазми знижується в усіх групах на 4,9+7,7%, а хлоридурії - зростає на 71,4+92,3%, за винятком антидіуретично-антисекреторної реакції, при якій він проявляє тенденцію до зниження. До слова, стосовно змін екскреції електролітів теж проявляється "закон початкового рівня". Дія його проявляється також стосовно концентрації в плазмі хлориду та магнію, але не кальцію та фосфатів.

Оцінка рівнів кровоплину через шлунок, печінку та нирки (табл. 4.32) показала, що одночасне прискорення діурезу і секреції супроводжується збільшенням кровопостачання нирок, шлунка і печінки, тоді як антидіуретично-секреторна реакція асоціюється із збільшенням кровоплину лише через шлунок. При цьому ще в більшій мірі зростає кровопостачання печінки, що, мабуть, поєднується із прискоренням холерезу (Чебаненко О.І. та ін., 1997).

 

Діуретично-антисекреторна реакція супроводжується ростом кровоплину через нирки в поєднанні із зниженням його через шлунок, при цьому приріст кровопостачання печінки мінімальний. Нарешті, антидіуретично-антисекреторна реакція на БАВН протікає на фоні незмінного їх кровопостачання в поєднанні із збільшенням кровоплину через печінку, а значить, і холерезу.

Таким чином, нами підтверджено наявність виявлених раніше 4 типів термінових реакцій нирок і шлунка на вживання БАВН. Вперше з'ясовано роль в розвитку того чи іншого типу реакції змін рівнів в крові АДГ, гастрину, глюкагону, інсуліну, паратирину, а також кровоплину через артерії нирок та шлунка. Виявлені закономірності лежать в руслі амбівалентно-еквілібраторної концепції дії на організм БАВН та "закону початкового рівня".