НАФТУСЯ ТА ЇХ МЕХАНІЗМИ

S = 0,1672 * (ріст * маса)^0,5. EDV = 7*LVIDD³/(2,4+LVIDD) ESV = 7*LVIDS³/(2,4+LVIDS) AS = (LVIDD - LVIDS)/LVIDD MVCF = AS/ET

Sm = (0,1333Ps*LVIDS/LVPWS)(1+LVPWS/LVPDS) H = Ps*(LVIDD+LVIDS)/(LVPWS+LVPWD+IVSTS+IVSTD) Ap = (IVSTD+LVPWD)/LVIDD

-LVIDD³]-14

ММ = 1,04*[(LVIDD+LVPWD+IVSTD)³ ІММ = MM/S SV = EDV - ESV

EF = SV/EDV

Pm = Pd + (Ps - Pd)/3

VVE = SV/ET

N = 0,1332*Pm*SV/ET

SWH = 0,1332*1,055 Pm*SV

MWH = SWH*F

GPRV = 1,332*60:100 Pm/CO,

ІО = Ps*F/100

IK = F/Pd*100-100

 

СО = SV*F

З метою клініко-фізіологічної оцінки рівнів параметрів кожен із них було перераховано у відсотки від належних величин, детермінованих статтю, віком (А), зростом (Н) та масою тіла (М), використовуючи наступні формули (Виноградова Т.С., 1986):

СО (для жінок) = (9,56*М + 1,85*Н + 4,67*А + 65,09)/281              Pd = 0,3*А + 67

СО (для мужчин) = (13,75*М + 5*Н - 6,75*А + 66,47)/281                  ЕТ = 0,109*С + 0,159, де

Ps = 0,4*А + 109                                                                                                  С - тривалість серцевого циклу.

В якості преамбули засвідчуємо свою солідарність з відомим положенням Мойбенка О.О. та ін. (1984) про необхідність розрізняти терміни "скоротливість" і "скоротлива активність" міокарда. Згідно з авторами, скоротливість міокарда є його внутрішньою властивістю, якістю, що визначає здатність міокарда до скорочення, тобто розвитку напруження і вкорочення, яка не змінюється під впливом на нього регуляторних чинників, а лишень реалізується при цьому у вигляді конкретної скоротливої активності. Таким чином, реально спостережувана скоротлива активність міокарда є біжучим проявом його скоротливості за даних умов, тобто за даної активності регуляторних впливів на міокард.

Попри багаторічні зусилля численних дослідників, в клінічній кардіології, на відміну від експериментальної (Мойбенко А.А., Сагач В.Ф., 1992), досі відсутній загальновизнаний неінвазивний показник скоротливої активності міокарда. Найбільш вживаними є: фракція вигнання (EF); швидкість циркулярного вкорочення міокарда (MVCF) (Виноградова Т.С., 1986; Мухарлямов Н.М., 1987; Шиллер Н., Осипов М.А., 1993; Бобров О.В. та ін., 1997); індекс Sagawa (ICS): ICS=Ps/ESV (Sagawa K., 1981). Базуючись на положенні, що потужність шлуночка, розрахована на одиницю діастолічного об'єму, характеризує скоротливу активність міокарда (Капелько В.И., 1976), нами запропонована власна формула для обчислення індексу контрактильної активності міокарда:

ШИР = 0,1332 Pm*SV/(EDV*ET) = 0,1332 Pm*EF/ET = W/EDV.

ІСИР інтерпретується нами трояко: як перша похідна створюваного скороченням лівого шлуночка тиску (кПа/с), як виконана шлуночком робота при перекачуванні за 1с 1л крові (Дж/л*с) і як потужність, розрахована на 1 л діастолічного об'єму (Вт/л).

Діастолічну функцію лівого шлуночка оцінювали за станом трансмітрального діастолічного кровоплину, який реєстрували методом допплерехокардіографії в імпульсно-хвильовому режимі (Шиллер Н., Осипов М.А., 1993; Бобров О.В. та ін., 1997). При цьому визначали: максимальну швидкість раннього наповнення шлуночка (Etmf), максимальну швидкість наповнення шлуночка у період систоли передсердя (Аіш^), інтеграли швидкості раннього наповнення шлуночка (VTIEtmf) та наповнення шлуночка у період систоли передсердя (VT^ta^. На основі цих даних розраховували фракції раннього наповнення (EFFtmf), наповнення у систолі передсердя (AFFtmf) та індекс EtmfM.tmf.

Для оцінки кровоплину в гомілках, передпліччях та печінці застосовано методи реовазографії і реогепатографії, здійснювані з допомогою автоматизованого комплексу "Georg V 1,0" (в-во АТ "Медтех", Харків).

У окремих пацієнтів для визначення кровоплину застосовано метод допплеросонографії (Hatsukami T.S. et al., 1992; Берестень Н.Ф., Цыпунов А.О., 1999) ліктьової артерії на ехосканері SSH 140a "Toshiba" (Japan).

При вивченні впливу бальнеотерапії на печінкову гемодинаміку дослідження були виконані на сонографі "Toshiba-140AS" (Японія) триплексними датчиками з частотою 3,75-7МГц. Дослідження проводили на 2-й, 10-й і 23-24-й день перебування в Трускавці. В базальних умовах і через 30 хвилин після вживання БАВН в режимі триплексного ангіосканування визначали основні параметри кровоплину в печінковій артерії і воротній вені: Vvv і Mvv - максимальна і середня лінійні швидкості кровоплину в основному стовбурі воротної вени; Fvv - об'ємна швидкість воротного кровоплину; Vpa - максимальна лінійна швидкість в печінковій артерії; Fpa - об'ємна швидкість кровоплину в печінковій артерії; RI - резистивний індекс печінкової артерії. Контрольний датчик розміщувався в основний стовбур воротної вени в ділянці воріт печінки при скануванні через міжребер'я, у вертикально направлену частину печінкової артерії в ділянці, максимально віддаленій від біфуркації черевного стовбура. Швидкісні показники враховувались у випадку оптимальної корекції кута інсонації (не більше 60°). Якісні показники кровоплину (його наявність і направленість) оцінювались в режимі кольорового допплеровського картування. Крім того, на ехограмах визначали наступні параметри печінки: топографічні (скелетотопія, голотопія, синтопія), об'ємні (форма, контури, розміри, кут нижнього краю, об'єм), структурні (ехогенність, звукопровідність, стан капсули, паренхіми, печінкових і воротних вен, внутріпечінкових жовчевих протоків).

При вивченні термінових ефектів БАВН на кровоплин в печінці та шлунку застосовано комплексне ультразвукове дослідження з кольоровим доплеровським картуванням (КДК) і ехоконтрастуванням. Трансабдомінальну ехографію судин печінки проводили натще і після прийому БАВН 37-40^о С (3 мл/кг) на 1-й хвилині, через 30 хв і через 1 год у основній групі обстежених і прийому такої ж кількості водопровідної води по тій самій методиці - у контрольній групі.

Трансабдомінальну ехографію шлунку проводили по дещо іншій методиці: огляд починали натще, далі його проводили після прийому 500 мл БАВН 37-40^о С у основній групі обстежених і 500 мл водопровідної води - у контрольній групі. Використовували ультразвуковий сканер Toshiba-140A (Японія) із датчиками 3,75-7 МГц.

З метою покращення візуалізації судин застосовували додаткові методи: КДК кровоплину і ехоконтрастування препаратом Levovist (Schering, Deutschland), який вводили болюсно в кількості 2,5-5,0 г (концентрація 300 мг/мл). Для кількісної оцінки гемодинаміки при КДК кровоплину визначали наступні параметри: максимальну швидкість (пікова систолічна швидкість - Vmax), мінімальну швидкість (кінцева діастолічна швидкість - Vmin), об'ємну швидкість ^об'ємн.), швидкісний інтеграл під кривою, що огинає спектр кровоплину в судині (Vmean), розраховували резистивний індекс Pourcelot: RI=(Vmax-Vmin)/Vmax; та пульсаційний індекс Gosling: PI=(Vmax-Vmin)/Vmean.

Стан холінергічної та адренергічної вегетативних регуляторних систем оцінений нами методом варіаційної кардіоінтервалографії (Баевский Р.М. и др., 1984). Метод базується на концепції авторів про систему кровообігу як індикатор адаптаційної діяльності організму. При цьому функціонування системи кровообігу вплітається в конструкцію адаптаційних механізмів цілісного організму. Обгрунтування використання системи кровообігу в якості індикатора адаптаційної реакції здійснено через категорію адекватності результуючого стану апарату управління кровообігом стану гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної, симпато-адреналової і парасимпатичної регуляторних систем. Інформація про характер процесів, котрі протікають в системі управління автоматією синусового вузла, закодована в ряді кардіоінтервалів R-R, а вона, в свою чергу, служить індикатором більш загальних змін в організмі, зумовлених адаптаційною реакцією.

Головними числовими характеристиками варіаційної кардіоінтерва-лограми (пульсограми) є: мода (Мо) - значення найчастішого R-R - інтервалу; амплітуда моди (АМо) - відсоток кардіоінтервалів, котрі відповідають значенню Мо; варіаційний розмах (АХ) - різниця між крайніми значеннями кардіоінтервалів. Величина Мо характеризує гуморальний канал центральної регуляції синусового вузла, представлений циркулюючими катехоламінами та іншими чинниками. АМо відображує вплив симпатичного відділу вегетативної нервової системи (симпатичний тонус), тобто стабілізуючий (мобілізуючий) ефект централізації управління ритмом серця, тоді як ВР є показником стану парасимпатичного відділу (тонуса вагуса) і відображує сумарний ефект вегетативної регуляції ритму.

З головних вираховують ряд вторинних показників, з них найчастіше використовують індекс вегетативної рівноваги (синоніми: показник вегетативного балансу, ступінь вегетативного балансу): ^В=АМо/АХ, та індекс напруження регуляторних систем Баєвського: ІНБ=АМо/2 АХ Мо.

IVB вказує на співвідношення між активністю симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, тобто характеризує вегетативний гомеостаз, а ІНБ відображує ступінь централізації управління серцевим ритмом.

Для реалізації методу нами використано комплекс "Cardio" (Київ).

В якості гуморальних регуляторів визначали вміст в плазмі антидіуретичного гормону (АДГ) і глюкагону, в сироватці - інсуліну і гастрину методом радіоімунного аналізу, використовуючи відповідно набори фірм "Boehman LAG" (Schweiz), "Serono Diagnostics" (BRD), Інституту біохімії (Бєларусь), "Sorin" (France).

Окрім того, на основі співвідношень вмісту в плазмі (p) і сечі (u) натрію і калію та кальцію і фосфатів обчислювали індекси мінералокортикоїдної, кальцитонінової та паратиринової активності за запропонованими нами формулами (Попович І.Л. та ін., 2000):

IMCA= (Nap*Ku/Nau*Kp)⁰²⁵

ICTA= (Cau*Pu/Cap*Pp)^0,25

IPTA= (Cau*Pu*Cap/Pp)^0,25

З огляду на важливу роль у забезпеченні м'язевої роботи кори наднирників оцінювали секрецію ними стероїдних гормонів за екскрецією з сечею 17-ОКС і 17-КС. Аналіз проводили за кольоровими реакціями з фенілгідразином та метадинітробензолом (Балаховский И.С., 1987).

З огляду на важливу роль у функціонуванні міокарда, гладеньких м'язів судин і скелетної мускулатури іонів та транспортних систем, які підтримують їх компартменталізацію і асиметрію, проводили визначення їх вмісту в плазмі та сечі в стані спокою натще, а також після вживання води Нафтуся. Визначення неорганічних фосфатів проводили фосфат-молібдатним методом, хлориду - ртутно-роданідним, кальцію - з використанням арсеназо ІІІ, магнію - колгаміте, калію - турбідиметричним методом із застосуванням тетрафенілборату натрію, натрію - методом полум'яної фотометрії. Вміст Na+ і K+ визначали також в еритроцитах, користуючись останнім методом.

З метою оцінки стану катіонного транспорту визначали активність Na, K-, Мg-, i Ca-АТФаз тіней еритроцитів - за приростом неорганічного фосфату в супернатанті середовища інкубації (Макаренко Е.В., 1987), а також активність креатин(фосфо)кінази сироватки методом рефлометрії.

Використано вітчизняні прилади "СФ-46", ПФМУ 4.2, а також "Pointe-180" ("Scientific", USA), "Reflotron" (Boehringer Mannheim, BRD) і придані до них набори реактивів.