Переднє слово

В ряду основних понять, які характеризують кризові стани суспільства, що розвивається, ключове місце посідає поняття "революція". Від часів античності цей термін пов'язується з радикальними динамічними змінами, що дорівнюють перевороту, який періодично час від часу відбувається в суспільній системі. У новітній історії людства такі соціальні явища вперше спостерігаються головним чином серед європейських країн (Нідерланди 1576-84; Англія 1648-89; США 1775-83; Франція 1789-94). До того ж, лише одній з ранніх європейських рево­люцій — Великій французькій — пощастило стати прообразом і знаковою подією для країн-наступників. Отже можна сказати, що саме від французької революції, тобто із Заходу на Схід, поширюється в новітній історії хвиля "революційного не­врозу", перекидаючись від країни до країни: Японія (1868), Росія (1905-17), Туреччи­на (1907-23), Китай (1911-49), Куба (1953-59), Нікарагуа (1979) тощо.

Під впливом критичної маси світових революційних подій, а змістовно — під впливом соціальних закономірностей, що висували на історичну арену суб'єкт "Ми" (соціалізованого у колектив індивіда) ідеологічно сформувався Маніфест (1848) як головний документ історичного матеріалізму з його крилатим класово- політичним гаслом: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" З цього історичного моменту можна вважати започатковані французькою революцією тенденції інтернаціо­налізації панівними і світовими.

Натомість, подібно до того, як тезу з часом змінює антитеза, в нових суспільно- історичних умовах на зміну революції приходить її якісна контроверза — коеволю- ція — як співрозвиток нових історичних суб'єктів "Я". З цього часу сила колек­тивістської моралі (моралі соціалізованих і ширше — інтернаціоналізованих індивідів), що цементувала суспільну (ширше — інтернаціональну) єдність і водно­час нехтувала долею окремої людини (чи окремої країни), вже змінюється на силу розуму індивіда, його креативний (творчий) потенціал, який разом з новітніми інформаційно-комунікативними технологіями стають новими засадами сталого розвитку країн. Нові моральні імперативи зосереджені, головним чином, на правах і свободах окремої людини. На жаль, це правило ще не стало нормою для більшості країн світу. Воно лише поширюється у світі разом з поширенням трансформацій­них (точніше коеволюційних — за авторською концепцією) процесів. Однак вже вочевидь можна говорити про розгортання у світі нової хвилі, що своїми соціокуль- турними витоками знову бере початок в Європі.

Сучасність доводить, що людство переживає переломний момент своєї історії. Розхожі за часів "революційного неврозу" настанови інтернаціоналізації дедалі активніше змінюються на нові гасла глобалізації. Розмиваючи плоди інтер­націоналізації, традиційна мораль поступається індивідуалістській. З розвалом Радянського Союзу на міжнародній арені дедалі слабшають сподівання на про­відне становище окремих країн-імперій, якими б потужними вони не уявлялись. Створена ціною двох світових війн Організація Об'єднаних Націй як прообраз світового уряду і організатор традиційних форм міжнародної співпраці сьогодні активно трансформується у мережу профільних міжнародних програм і про­ектів. А єдине міжнародне співтовариство національно-державних утворень роз­щеплюється на численні самодостатні ідентичності, які утворюють принципово нове середовище — мережу (Net) ситуативно налаштованих соціальних акторів: ок­ремих громадян, соціальних груп і організацій (формальних і неформальних об­'єднань), національно-державних утворень і міжнародних організацій. Ця нова форма існування міжнародної спільноти свідчить, що цивілізація набуває якісно нових властивостей.

Нинішній, по суті початковий, стан глобалізації та її наукового осмислення засвідчує наявність рис перехідної доби, яка відкриває нові можливості, формує різні альтернативи, висуває серйозні виклики. Таке розуміння епохи, сучасниками якої ми стаємо, спонукало до обрання назви даної книги — "Велика розтока". Тобто поняття "розтока" тлумачиться, як місце в дельті ріки, що множиться і дає силу багатьом потокам і струмкам, котрі утворюють своєю сукупністю нову при­родну реалію — дельту. Вживаючи термінологію синергетики можна сказати, що точка розтоки у дельті ріки є точкою біфуркації, що дає життя новій формі природ­ного процесу. Щодо визначення "Велика" розтока, то цим підкреслюється знаковий характер цього суспільного явища, реальним прототипом якого є Велика депресія 1929-34 рр.

Об'єднані у даній праці статті авторів інтегровані спільним концептуальним дослідницьким духом та науковою проблематикою, пов'язаною з аналізом впливу довгострокових глобальних тенденцій на різні соціальні суб'єкти та процеси. Звичайно, глобалістика ще перебуває у стані формування свого предметного поля, концептуальних та методологічних підходів, більшість з яких Грунтується на між­дисциплінарному дискурсі.

Одну з таких інноваційних науково-дослідницьких практик, що базується на авторській моделі "універсального епохального циклу" і системі соцієтальних по­казників, намагається інституційно закріпити група українських вчених, які працю­ють в різних галузях наукового знання (архітектура, військова наука, демографія, екологія, економіка, інформатика, історичні науки, культурологія, література, ма­тематика, мистецтвознавство, педагогіка, політичні науки, юридичні науки, психо­логія, соціологія, філософія тощо).

Структурно праця складається з чотирьох розділів, двадцяти глав і додатків. Тим самим єдиною логікою пов'язуються загальнотеоретичні та конкретні соціально- історичні дослідження, проведені у форматі спільної концепції універсального епо­хального циклу.

Зокрема, перший розділ присвячено концептуальним та теоретичним засадам нового підходу до дослідження соціально-історичної проблематики. У статтях, які увійшли до цієї частини праці, увага акцентується на концептуалізації соціально- циклічної парадигми загальних та конкретних соціально-історичних досліджень.

У наступних розділах книги на основі спільного концептуального підходу по­дано аналіз проблематики трьох рівнів макросоціальних суб'єктів: а) національної держави — на прикладі України та деяких балканських країн, які знаходяться в перехідному періоді державотворення; б) локальної цивілізації — на матеріалах процесу європейської інтеграції; в) всього людства — у період становлення сучасної глобальної цивілізації. У додатках подано найцікавіші фрагменти дискусій із назва­ної проблематики, яка впродовж останнього року розгорталася в форматі Інтернет- форуму професора Е. А. Афоніна на сайті соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Спільна концептуальна логіка основних частин книги вибудувана навколо чіткого розуміння ключових понять — соціального циклу, функціонування його механізмів, висвітлення особливостей трансформаційних процесів, тлумачення взаємозв'язку та відмінностей між інтернаціоналізацією та глобалізацією.

Зокрема, у багатьох статтях, які стали складовими книги, мова йде про універ­сальний епохальний цикл. Читач має можливість прослідкувати творчий процес ос­мислення цього концепту, поступовий опис дії соціальних механізмів, які визнача­ють зміну його різних стадій.

Диференціація понять "революція" і "коеволюція" як особливих типів пере­хідних процесів пов'язана з баченням авторами особливостей глобального со­ціально-історичного розвитку в ХХ столітті. Так, для євроатлантичної цивілізації перехідні (коеволюційні) процеси, що радикально трансформували соціальні інститути і суспільні відносини європейських країн, пов'язані з часами Великої депресії 1929-34 рр., коли ця соціальна система пережила найгостріший кризо­вий період. Інші локальні цивілізації фактично вступають у такий же перехідний період на межі ХХ-ХХІ ст., формуючи тим самим єдиний посттрансформаційний простір соціально-історичних змін, який набуває глобальних ознак. Водночас де­далі збільшуватиметься кількість країн, які виходять на простір коеволюційного розвитку, зростатиме неврівноваженість світової системи і висока вірогідність того, що ситуація підштовхуватиме країни європейського ареалу до перехідних революційних процесів. Вже сьогодні є чимало свідчень про вичерпаність цими країнами соціального ресурсу до зростання і нагальну потребу "історичного уза­гальнення", яке, з одного боку, відкриватиме шлях до нових перспектив націо­нально-державного розвитку, а з другого боку, врівноважуватиме світову систему. З економічної точки зору, здається, саме так можна було б прокоментувати сумний прогноз американського економіста-демографа і автора американської програми СОІ Л. Ларуша (висловлений ним під час перебування в парламенті Російської Федерації у лютому 1995 р.) стосовно високої вірогідності обвального скорочення населення планети (3/4 протягом життя одного покоління) у разі, якщо людство не вживе екстраординарних заходів щодо відтворення господарств з "фізичною" (плановою) економікою.

Це засвідчує нинішній етап розвитку глобалізації, яка ще перебуває в колисці. Такий стан речей підтверджує бурхлива дискусія між прихильниками та противни­ками глобалізації. Наприклад, у заключному комюніке Всесвітнього саміту з про­блем сталого розвитку у Йоганнесбурзі (1-4 вересня 2002 р.) так і не було знайдено компромісної ціннісної оцінки нинішніх глобальних процесів.

Автори акцентують увагу на відмінностях між двома сучасними паралельни­ми процесами — інтернаціоналізацією та глобалізацією. Велика епоха інтернаціо­налізації у всесвітній історії була започаткована великими географічними відкрит­тями, її сенс полягав у залученні до єдиного соціального часу та спресованого со­ціального простору різних народів, у налагоджені інфраструктури інформаційного, комунікаційного, торговельного, військового, соціокультурного спілкування між різними країнами та локальними цивілізаціями.

Із настанням епохи, що її започатковує Велика депресія, ми стаємо свідками формування, кажучи словами античних мислителів, глобального полісу. Однак, по­вертаючись до аналогій із давньогрецькою історією, нові космополіти житимуть переважно у просторі урбанізованої євроатлантичної цивілізації, залишаючи решті людства шанс опинитися на її периферії.

Запропонована увазі читача книга є другим виданням у науковій серії "Відкрита дослідницька концепція", започаткованій виданням "Суспільний розви­ток від Різдва Христового"[1].

За два роки, що минули від публікації загальної концепції міждисциплі­нарного дослідницького проекту з проблем соціальної глобалістики, відбулися певні зрушення. Зокрема, за підтримки соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна зроблено перший крок до ство­рення Інтернет-майданчика наукових дискусій — Інтернет-форум за адресою: http://www.sociology.kharkov.ua/afonin/ukr/index.asp. Крім того, ініціатори проекту здійснили подальшу розробку концептуальних засад та інструментарію нового підходу. Так за участю соціологічного факультету Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка та лабораторії мас і комунікацій Інституту полі­тичної та соціальної психології АПН України проводилася робота з розробки мето­дики аналізу емпіричної бази досліджень. До участі в проекті залучено також нау­ковців харківських Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та Національного університету внутрішніх справ, Інституту прикладно­го системного аналізу Національного університету "Київська політехнічний інститут", Ужгородського національного університету, Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського тощо.

Автори висловлюють щиру вдячність усім, чия допомога тою чи іншою мірою сприяє реалізації ідей відкритої дослідницької концепції.