Заключне слово

На межі третього тисячоліття людство вступає у новий етап своєї історії, пов'язаний із формуванням глобального цивілізаційного організму. Різні локальні цивілізації, численні та невеликі нації, соціальні інститути, групи і окремі соціальні гравці, котрі становлять клітини народжуваного глобального соціуму, будучи суб'єк­тами цього процесу, вносять свій вклад у Велику розтоку сповна інтернаціоналізо­ваного світу.

Нове соціально-історичне життя, що народжується, неймовірно ускладнюється, стає динамічним і ще більш суперечливим, мінливим і ризиковим. Ціна помилкових рішень надто висока. Потужна динаміка трансформаційних процесів породжує так званий "ефект помаху крила метелика", коли у визначеному просторово-часовому континуумі він може стимулювати ураган. Виникає особлива потреба у точних так­тичних та стратегічних прогнозах.

Традиційний методологічний інструментарій соціальних наук, зорієнтований на аналіз соціальної статики, фактично стає непридатним для описання та тлума­чення бурхливої соціальної динаміки. Не випадково зараз відбувається інтенсивний пошук нових теоретичних та концептуальних підходів до осмислення такого склад­ного явища, як глобалізація.

Формування глобалістики відбувається на наших очах. У англомовному світі, який є активним провідником тенденцій, котрі ведуть до виникнення глобальної цивілізації, майже щоденно з'являються десятки праць, присвячених різним аспек­там цієї проблематики. Проте справжня революція у зміні парадигм наукового мис­лення поки що не відбулася. Учені все ще намагаються продовжувати мислити гло­бально, але діяти локально.

Криза марксистської теорії на посттрансформаційному просторі, яка заклика­ла не лише пояснювати світ, а й змінювати його на краще, стала одним із симптомів настання доби постмодерну. Разом з тим великий нарратив із його просвітницько- позитивістським пафосом масштабних соціально-інженерних проектів, як засвід­чує західноєвропейський досвід, також тяжіє до узбіччя наукового дискурсу. На ос­новних магістральних напрямах замість розширення меж наукової свідомості все частіше застосовується майстерна маніпуляція свідомістю.

За цих умов на Заході дедалі набувають популярності соціальні теорії з пре­фіксами нео- та пост-. Неомарксизм, постструктуралізм, неофункціоналізм, нео­позитивізм та інші напрями соціальної думки дають приводи для схоластичних дискусій навколо широкого кола проблем, зрозумілого лише вузькому колу фахівців. Як бачимо, фактично цей дискурс все ще відбувається у межах традицій­них наукових парадигм.

З другого боку, зміна інтелектуального клімату в країнах посттрансформацій- ного простору стимулює там появу нових для них міждисциплінарних досліджень. По суті, соціальні науки у світі в цілому поступово починають виходити із стану "ньютонівської фізики" межі XX ст., яка після відкриття подільності атому перебува­ла в кризі. Тоді народження нових парадигм у математично точних науках відбувало­ся завдяки формуванню ширшого предметного поля міждисциплінарних досліджень.

Нині науки про людину як вершину Божого творіння починають виходити з дитячо­го віку. Новітні відкриття у галузі генетики, розшифровка генетичного коду люди­ни, спроби її клонування ставлять низку складних етичних, філософських, релігій­них проблем.

Симптоми певного "дорослішання" соціальних наук також спостерігаються в "експансії" міждисциплінарних методологічних моделей. Наприклад, синергетика поступово стає, по суті, новою філософією історії, відкриваючи перспективи для сучасних інтерпретацій та концептуальних узагальнень. Можливо, саме вони по­кликані тлумачити нову людину, новий світ і нове небо. Своє місце в цьому процесі матиме й теорія соціальної ймовірності.

Ідея циклічності у соціальних науках, звичайно, має свою багату історію. Вона суттєво впливає на різні концептуальні підходи до дослідження суспільства. Адже лише з формуванням модерної прометеєвої європейської людини лінійність у сприйнятті соціально-історичного часу та суспільного розвитку як однобічно спрямованого процесу стає "модною" в наукових колах. На сучасному етапі розвит­ку цивілізації, з набуттям сили нових тенденцій — глобалізації, що приходять на заміну колишнім панівним тенденціям інтернаціоналізації, втілення зазначеної "лінійної парадигми" є досить спрощеним підходом до формування "золотого мільярду", нібито покликаного "прагматично" використовувати природний та со­ціальний потенціал інших двох третин людства.

Натомість циклічне бачення соціально-історичного процесу створює, на нашу думку, більш адекватну наукову картину минулого, сучасного і навіть майбутнього суспільного розвитку. Водночас циклічна модель є відкритою для міждисциплінар­ного синтезу.

Нові синтези знань, на нашу думку, можуть бути продуктивними у разі зміцнення міждисциплінарних зв'язків між теоретичною соціологією, соціальною філософією, психологією та історією. Одним із можливих підходів у цьому разі може бути модель соціального циклу суспільної історії.

На нашу думку, формування адекватних сучасній епосі методологічних підходів, наукових гіпотез та теоретичних узагальнень може бути найбільш продук­тивною на основі саме цієї моделі. Нині триває процес "виписування" її складових, їхнього наповнення категоріальним апаратом та відпрацьованими критеріями іден­тифікації певних фаз циклу. Водночас ознайомлення із текстом цієї книги по суті вводить читача в коло актуальних інтересів авторів, веде до їхньої наукової лабора­торії.

Верифікацію наукової гіпотези, досить стисло викладеної у першому розділі книги, ми здійснили на прикладі аналізу проблем та тем, які перебувають у епі­центрі суспільної уваги. Мова йде про три напрями аналізу, а саме: долю національ­ної держави в умовах розгортання нинішніх глобальних тенденцій; випробування локальної цивілізації на фоні інтенсифікації інтеграційних процесів; формування глобального цивілізаційного організму.

Зокрема, Україна на межі ХХ-ХХІ століть здобула політичну незалежність у складний момент світової історії. Два століття інтенсивного індустріального роз­витку наблизили час вичерпання багатьох природних ресурсів. Ця сумна тенденція була усвідомлена ще на початку 1970-х років, коли доповіді членів "Римського клубу" переконливо довели, що "межі зростання" таки існують. З цієї точки зору, світ по­требував, кажучи словами останнього генсека КПРС М. Горбачова, справді "нового мислення". Але цей термін став красивим публіцистичним прийомом, а не імпуль­сом до адекватних дій.

Вихід із кризи теоретично був можливий за двома сценаріями. Перший, на нашу думку, є актуальним і на сьогодні. Він пов'язаний із переосмисленням пара­дигми екстенсивного індустріального розвитку, коли економічне зростання забезпе­чується переважно залученням різноманітних нових ресурсів для розвинутих країн, за рахунок найбідніших народів. Цей напрям розвитку був започаткований за доби колоніалізму і забезпечувався ідеологічними міфами про "цивілізаційну місію білої людини" і євроцентристським баченням всесвітньої історії взагалі. Настав час пе­реходу від іудео-протестантського релігійного мислення, пов'язаного з ідеологією монополії на "богообраність" певних націй, до відродження гуманістичного потен­ціалу світових релігій доби "осьового часу" (за К. Ясперсом).

Сенс нового підходу до вирішення багатьох духовних та соціальних проблем полягає у визнанні факту однакової цінності всіх монотеїстичних релігій. Багато хто з відомих теологів, наприклад, ще за радянських часів О. Мень, слушно підкреслюють, що Бог різними мовами звертався до народів. Відповідно на основі цих Священних текстів (Біблія, Коран, Тора) врешті сформувалися християнство, іслам, іудаїзм. Крім того, Будда у буддистів, або Вішну в індуїстів по суті теж ре­презентують монотеїстичну ідею, яка має власну багату ціннісну традицію. Саме відродження універсалізму існуючих світових релігій, які всі визнають рівність відповідальності людей перед Вищим Розумом (навіть якщо агностики назвуть його колективним безсвідомим), із збереженням єдності у різноманітності та взаєм­ної толерантності, відкриває духовний шлях до глобалізації із людським обличчям.

При цьому локальні цивілізації вестимуть між собою діалог, а не силою нама­гатимуться захищатися від експансії насамперед західної цивілізації, яка на думку багатьох намагається всіх загнати в одне прокрустове ложе. Потреба збереження культурно-цивілізаційної різноманітності є не менш важливою для виживання люд­ства, ніж захист різноманітності біологічних видів.

Проте цей гуманістичний сценарій формування глобальної цивілізації вимагає від тих, хто його обере, великої самодисципліни думки та дії, відмови від гедоні­стичного стилю життя і навіть певного аскетизму. Натомість другий "прагматич­ний" сценарій, який зараз і реалізується, є легшим та більш звичним.

Оскільки двом супердержавам, як і двом ведмедям, тісно в одному барлозі, слабша з них має зникнути. Таким чином, СРСР, який за часів перебудови невдало намагався повернутися на "стовповий шлях цивілізації", врешті розпався. Відкри­лась унікальна можливість для геостратегічного переділу світу, чим США загалом і скористалися. Водночас Сполученні Штати спромоглися на певний (історично ко­роткий) час встановити контроль за більшістю критичних точок, від становища яких залежить загальний розвиток. Однак, здається, не слід перебільшувати по­дальшу перспективу здобутих переваг, адже нинішній статус США — найбільше, про що може мріяти держава — є граничною віхою для даного циклу розвитку.

Україна після розпаду СРСР, здобувши давно омріяну свободу та намагаючись зосередитися на власних проблемах, здається, також втратила (але тимчасово!) спроможність до глобального бачення ситуації. А на "великій шахівниці" сучас­ності той, хто не здатний наперед прораховувати ходи інших гравців, приречений залишатися аутсайдером. Такий стан справ зберігатиметься доти, доки точитиме- ться силова боротьба за "командні висоти" у процесі глобалізації. Поки що прин­цип сітьової комунікації різних суб'єктів, які є рівними серед рівних, не втілився в сучасні міжнародні відносини.

Водночас тотальній силі іманентно властива власна Ахіллесова п'ята. Тенденції розвитку багатьох політичних, економічних, соціокультурних процесів у США засвідчують наявність певних "передреволюційних рис". Нагадаємо лише деякі з них. Це й епопея з підведенням підсумків виборів 43 президента США в листопаді 2000 р. Це й теракти 11 вересня 2001 р., які призвели до набуття амери­канським суспільством чітких рис авторитаризму (жорсткий соціальний контроль, принесення громадянських свобод у жертву безпеці, расистські принципи контро­лю за тими, хто в'їздить до США тощо). Це й корпоративні скандали літа 2002 р., котрі підірвали довіру до колишньої чесності "протестантського духу капіталізму". Це й "титанічні зусилля" з формування антиіракської коаліції восени 2002 — взим­ку 2003 р. Звичайно, могутня військова машина США може перемогти Ірак. Навіть у разі "бліцкригу" можна уникнути ситуації, коли всесвітня історія, що, як відомо, розпочалася у Міжріччі Тигру та Євфрату, матиме шанс там і скінчитися.

Історичні аналогії між нинішнім "імперським глобалізмом" США та глобаліз- мом часів Римської імперії змушують згадати, що ця перша класична імперія впала не лише під тиском "варварів", а й унаслідок внутрішньої ерозії. У цьому контексті найближче десятиліття (до 2012 р.) може стати дійсно поворотним моментом все­світньої історії.

Нова велика американська революція XX! ст. має шанс стати такою самою епохальною подією, як Велика французька революція кінця XVIII ст. Її сенс, ма­буть, полягатиме у зміні моделі внутрішнього розвитку США, а отже, і їхньої пове­дінки на міжнародній арені. Американці, як і більшість інших народів різних ло­кальних цивілізацій, перебувають перед викликом символічного ціннісного вибору, що стане поворотною точкою у долі глобальної цивілізації. Велика розтока може вивести людство на новий щабель духовного та соціального розвитку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА (авторські публікації, ідеї та зміст яких знайшли своє відображення у книзі "Велика розтока")

1. Afonin E., Martynov A. Archetypes of the world religions in the conditions of Globalization // Globalization / Haldia Government College. — Kolkata [India], — 2002.

2. Afonin E., Martynov A. Prospects of the "World-system" interpretation of World History // Globalization / Haldia Government College. — Kolkata [India], — 2002.

3.   Afonin E., Martynov А. National minorities of Balkan countries in the focus of Globalization // Proceedings of the 3-rd International Symposium 'National minorities. Political action in Europe (the period after 'cold war'). Csanty (Greece), 16-19 August 2001. — Csanty, 2001.

4. Афонин Э. А., Мартынов А. Ю. Архетипы мировых религий в условиях глобализации // Матеріали міжнародної конференції "Людина і культура в умовах глобалізації". Київ, 26-27 жовт. 2001 р. — К., 2001.

5.  Афонин Э. Инновационная деятельность: между "наковальней" традиций и "моло­том" новаций // Посредник. — 1996. — 11 сент.

6. Афонін Е. А. Збройні сили України: соціальні та соціально-психологічні проблеми. — К., 1994.

7. Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Суспільний розвиток від Різдва Xрис- тового. — К., 2000. — (Сер.: відкрита дослідницька концепція; Вип. 1).

8.  Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Бельгійський варіант для української перспективи // Віче. — 2001 — № 4.

9. Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Глобальный аспект социально-исторического развития // Практична філософія. — 2001. — № 2(3).

10.  Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Перспективи "Світосистемної" інтерпретації все­світньої історії // Вісн. Xарк. Нац. Ун-ту ім. В. Н. Каразіна. — 2000. — № 487.

11.  Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Проблема моделювання в міждисциплінарних дослід­женнях // Обрії комунікації. Матер. VIII Xарк. міжн. Сковородинських читань. Xарків, 28-29 верес. 2001 р. — X., 2001.

12.  Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Соціально-історичний суб'єкт за часів глобалізації: проблема типології та розвитку // Практична філософія. — 2001. — № 3 (4).

13.  Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Судьбы восточнославянских народов в глобальном контексте: методологические проблемы социологического прогнозирования // Матер. Меж- дунар. Конф. "Геополитические и геоэкономические проблемы российско-украинских отно­шений (оценки, прогнозы, сценарии)". Санкт-Петербург, 22-24 янв. 2001 г. — СПб., 2001.

14. Афонін Е. А., Мартинов А. Ю. Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії // Практична філософія та правовий порядок. Зб. наук. ст. — X., 2000.

15.  Афонін Е. А., Сенченкова Т. В. Процеси ідентифікації особистості в кризовій ситу­ації суспільства // Україна: проблеми суспільства перехідного періоду. (Матер. доповідей та повідомл. II шк. молодих соціологів України). Бердянськ, 12-18 верес. 1994 р. — Бердянськ, 1995.

16.  Афонін Е. А., Сенченкова Т. В. Соціостатева ідентифікація та проблеми соціальної стратифікації // Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі. (Теоретичні та методо­логічні питання): Матер. міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 31 трав. — 4 черв. 1993 р. — К., 1994.

17.  Афонін Е. Від особистісних змін через суспільну трансформацію до зміни соціаль­ної політики // Соціальна політика і соціальна робота. — 1997. — № 1(2).

18.  Афонін Е. Від підкорення та завоювання світу до гармонії співіснування з ним // Віче. — 2002. — № 6. — Рец. на кн.: Сохань Л. В., Сохань И. П. Время Нового Мира и Чело­век: Глобальные риски цивилизации и поиск, Социологические очерки. — К., 2001.

19. Афонін Е. Деякі аспекти суспільної трансформації та державної соціальної політики в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. — 1996. — № 1.

20.  Афонін Е. Розвиток України: макросоціальний підхід // Віче. — 1996. — № 1.

21.  Афонін Е. Тенденції розвитку українського суспільства перехідної доби (соціально- психологічний вимір) // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994—1999 рр.): Інформ.-анал. матер. — К., 1999.

22.  Афонін Е. Україна — Європа — Світ: шляхом коеволюції // Вісн. Харк. державного ун-ту "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". — 1999. - № 433.

23.  Афонін Е., Душ І., Яковлева Т. Україна і світ: проблеми міжнародної співпраці та колективної безпеки: Бібліогр. ст. укр. період. вид. (1991-1999 рр.). — К., 1999.

24. Афонін Е., Мартинов Ю. Архетипи світових релігій в умовах глобалізації // Віче. — 2002. — № 3.

25.  Афонін Е., Мартинов Ю. Об'єднана Європа: соціокультурні кордони // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Зб. наук. праць учасників Харк. соціологічних читань. — Х., 2001.

26.  Бандурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. — Х., 1999.

27.  Бандурка О. М., Петрова К. Я., Удодова В. І. Державне регулювання економіки: Підруч. — Х., 2000.

28.  Бандурка О. М., Тягло О. В. Курс логіки: Підруч. — К., 2002.

29.  Бандурка А. М., Друзь В. А. Психология власти: Учеб. пособие для вузов. — Х., 1998.

30.  Бандурка А. М., Друзь В. А. Этнопсихология: Учеб. пособие. — Х., 2000.

31.  Мартинов А. Поняття "соціального" в історичному контексті // Нова парадигма: Альманах наукових праць. — Вип. 28. — Запоріжжя, 2002.

32.  Мартинов А. Футурологічні сценарії глобальної перспективи // Нова парадигма: Альманах наукових праць. — Вип. 27. — Запоріжжя, 2002.

33.  Мартинов А. Ю. Європейський Союз у сучасній системі міжнародних відносин // Україна і Європа (1990-2000). — К., 2001.

34. Мартинов А. Ю. Монетарний союз ЄС і виклики глобалізації // Людина і політика. — 2002. — № 2.

35. Мартинов А. Ю. Спільна зовнішня і оборонна політика ЄС в умовах боротьби проти міжнародного тероризму // Вісник Київського міжнар. ун-ту. — Вип. 1. — 2002.

36.  Мартинов А. Ю. Спільна зовнішня та оборонна політика Європейського Союзу: проблеми формування та перспективи реалізації // Людина і політика. — 2001. — № 5.

37.  Мартынов А. Ю. Энергетическая зависимость Украины в Условиях глобализации // Российско-украинский альманах "Энергетические проблемы российско-украинских отноше­ний". — СПб., 2001.