Глава 15. Сценарії глобальної перспективи

Календарі відрахували перші роки третього тисячоліття від Різдва Христового. Тим часом есхатологічні очікування "кінця світу", принаймні з раціональної точки зору, поки що відкладаються на певну історичну перс­пективу. Звичайно, в часи сучасності, яка все частіше тлумачиться як "пост­модерн", об'єктивно з'являються все нові і нові симптоми, що засвідчують незворотність "фіналу" історичного процесу як остаточного діагнозу для більшості соціальних хвороб людства.

Проте, звертаючись до сакральних джерел, ми бачимо, що говорячи словами Іоанна Богослова, про час той не знають ні ангели небесні, ні люди, а один Господь (Откровение — 22:10). В індійській філософській традиції, репрезентованій циклічною парадигмою розвитку, епоха Калі Юга, в яку ми живемо в останні тисячоліття, триватиме ще тривалий час. Адже в описанні безмежності часу індійські мислителі ведуть мову про "день творця Брахми", рівний 432 мільйонів людських років. Оскільки цикли творіння і розпаду не мають початку, вони змінюються подібно колесу часу⁴¹. Тим самим лінійний та циклічний підходи до аналізу, осмислення і тлумачення соціаль­но-історичного часу, які суттєво впливають на епістемологію моделей со­ціальної реальності, лишають відкритим питання про час "Х", коли нинішні земля і небо мають змінитись на щось принципово інше. Поки що раціона­лістично налаштовані соціальні мислителі закликають маси не лише "бун­тувати", а й жити сьогоднішнім днем і, сподіваючись на краще, готуватись до гіршого.

Отже, певне заспокоєння у масовій свідомості підсвідомих страхів "кінця історії" спонукає до висвітлення деяких футурологічних сценаріїв більш менш близької глобальної перспективи. Мова, зокрема, піде про гіпотетичні тенденції розвитку соціальної глобалізації, нову роль індивіда як суб'єкта та об'єкта глобальних соціально-історичних процесів.

Футурошок глобалізації. У 1965 р. А. Тоффлер запровадив у науковий обіг новий термін "футурошок", яким пояснювався стрес та дезорієнтація, які виникають у людей, котрих піддано занадто великій кількості змін за дуже короткий час. На початку 1980-х років особливої популярності набув термін "глобалізація", як характеристика радикального прискорення змін планетарного масштабу, які відбуваються у всіх сферах буття людини. Звичайно, ще з часу виникнення соціології як науки, тобто з ХІХ ст. вчені вели мову про єдиний світовий простір, створений цивілізацією ринково­го обміну. При цьому історики звертали увагу на об'єктивні соціально- економічні та культурно-політичні процеси. Наприклад, поява ткацького станка в Англії привела до розорення мільйонів ткачів у Індії, а Велика французька революція по суті відкрила сучасну історичну епоху. Водночас, мегасоціальним агентом цих змін виступала західна цивілізація, яка через ме­ханізми колоніального панування знищувала прояви до розвитку капіталізму в традиційних локальних цивілізаціях. При цьому, на думку критиків західної моделі глобалізації, тенденція до демодернізації, тобто знищення паростків модерну і просвітництва у країнах, які не належать до вузького кола "обра­них", котрі репрезентують так званий "золотий мільярд", є на сучасному етапі домінуючою⁴². Зокрема, це стосується інноваційних технологій, володіння якими по суті є перепусткою до постіндустріальної цивілізації.

Тому, говорячи про сучасний етап розвитку глобальних тенденцій, більшість науковців погоджуються з думкою, що з кожною новою зміною виникає потреба в нових знаннях⁴³. Тим самим науково-технічний прогрес перетворився на рушійну сили багатьох процесів соціальної глобалізації. Але при цьому, наприклад, Світова організація торгівлі фактично змушує країни, що не належать до "золотого мільярду", відмовлятись від власних наукових розробок, завдяки чому вони назавжди відстають від провідних країн світу. Насамперед, це стосується обмежених можливостей для спілку­вання як у традиційних формах швидкісного транспорту та зв'язку, так і че­рез Інтернет.

Такий стан речей врешті приводить до штучного обмеження глобаль­ного соціального простору. Внаслідок цього виникають суттєві перешкоди для формування глобальної спільноти. Перш за все, вони пов'язані із тим, що на межі ХХІ ст. фактично виник глобальний ринок, але мегасуспільство ще не сформувалось.

Водночас визначилась тенденція до поступового перетворення трансатлантичного цивілізаційного ареалу на космополітичну цивілізацію "нових кочовиків". Соціальне буття цього нового світу регулюватиметься через глобальну комп'ютерну мережу. Кожен громадянин з дня свого народ­ження ставатиме номером у номенклатурі комп'ютера. Засобом соціального контролю стане електронне досьє на такого "космополіта". Насамперед, воно фіксуватиме наявність грошей. Готівка буде фактично скасована. Розподіл матеріальних благ здійснюватиметься через так звану біокарту. Вона виживлятиметься людині, після чого її місцеперебування можна буде контролювати з супутника⁴⁴. Утопія Оруела набуде свого реального втілення.

Проте поступовому поширенню тенденції формування космополітичної універсальної цивілізації перешкоджають не лише природничо-географічні фактори, на ролі яких акцентував увагу зокрема Л. Гумильов, а й соціо- культурні. Насамперед вони стосуються архетипової ролі світових релігій у всесвітній історії. Наприклад, китайська культурна традиція переконливо засвідчує факт асиміляції будь-яких іноземних завойовників. Запорукою незмінності цього стану є більш як мільярдне населення Китаю. При цьому дестабілізація єдності КНР за рахунок підтримки сепаратистських тенденцій у перспективно конфліктних регіонах Сінцзяну та Тібету, а також за рахунок соціальних протиріч між багатими приморськими регіонами та бідними сере­динними, може спровокувати нестабільність по всій Євразії, яка з точки зору З. Бжезинського є ключовою для підтримки геостратегічних імперативів гло­бального американського лідерства.

Якщо ми перенесемо нашу увагу по інший бік Гімалаїв, то в Індії, навпаки, перманентне протистояння між мусульманськими завойовниками та завойованими індусами вже шість віків перешкоджає асиміляції між релігійними громадами. Врешті на початку ХХІ ст. після того, як Індія та Пакистан оволоділи ядерною зброєю, цей міжцивілізаційний конфлікт фактично вийшов на рівень потенційного обміну ядерними ударами.

Найбільш радикально заперечує західну систему цінностей, котра знає ціну всьому, але нічому не надає цінності, мусульманська цивілізація. Вона водночас є "конкурентом" для християнства в реалізації проекту гло­бального, а не регіонального поширення віри⁴⁵. Сучасний іслам теж є про­дуктом глобалізації і епохи модерну. Як показали події 11 вересня 2001 р. він успішно використовує плоди західного технологічного прогресу.

Правда, при цьому християнство та іслам розпорошені на різні кон­фесії. За цих обставин рух до екуменізму, який в умовах глобалізації става­тиме провідною тенденцією в духовній сфері, уповільнюється не лише ве­ликими амбіціями духовних вождів, а й історичною традицією диференційо­ваного існування та служіння.

Осмислення історії ХХ ст. поступово позиціонує цей час у системі координат всесвітньо-історичного процесу. Насамперед звертає на себе увагу досить загальна песимістична характеристика сучасної соціальної реальності.

Наприклад, прогноз П. Сорокіна виглядає досить присмерковим. Зокрема, він передбачав настання моральної та естетичної анархії, став­лення до людини як до механізму, втрату морального та інтелектуального консенсусу, хаос думок та вірувань, підтримання соціального порядку лише за допомогою примусу та силової легітимації політичного права, виродження свободи у пусті гасла маніпуляції масами, розпад сім'ї, панування масової культури, пониження якості життя та загальних життєвих стандартів, нарос­тання соціальної патології, домінування апатії, втечі у приватне життя⁴⁶.

У свою чергу Е. Гідденс звертає увагу на додаткові фактори, котрі підсилюють суб'єктивне відчуття ризику сучасного буття. Зокрема, серед таких чинників він виділяє загострення відчуття загрози через послаблення магічного та релігійного захисту, чітке усвідомлення небезпеки внаслідок більш високого рівня освіти, розуміння неминучості криз у функціонуванні складних систем⁴⁷.

Універсальною стає загроза екологічної катастрофи, яка за прогнозами "Грінпіс" може настати до 2030 р., ще до реалізації мрій про сталий розви­ток, який має примирити економіку та екологію.

Нам здається, що благородна ідея про стабільний глобальний со­ціальний розвиток, мету якого наполегливо пропагує Організація Об'єднаних Націй, є нездійсненою в умовах глобального трансформаційного періоду. Адже період змін різної якості та спрямованості переживають не лише пост­комуністичні, а й західні країни. У суспільній свідомості перших сприйнят­тя світлого демократичного майбутнього все більше нагадує так само міфо- логізоване уявлення темного тоталітарного минулого про комуністичний ідеал. Водночас суспільні інститути та соціальні цінності других фактично опинились у стані критичного розвитку. При цьому конкурентна демократія вироджується в праворадикальний популізм, "невидима рука вільного ринку" все нахабніше залазить до гаманців найбідніших. Внаслідок цього соціаль­на держава на Заході поки що виживає за рахунок посилення нееквівалент- ності економічних зв'язків із народами, які не належать до "золотого мільярду". Водночас збільшення глобальної соціальної нерівності між цен­тром та периферією світ-системи, одним із проявів якої є виникнення клас­терів нової бідності, насамперед на території колишнього СРСР, унемож­ливлює реалізацію моделі "доганяючої модернізації". Боротьба за виживан­ня підсилює соціал-дарвіністське уявлення щодо процесу соціальної глобалізації.

Внаслідок цього система демократичного політичного устрою, насампе­ред, у її західному варіанті переживає гостру кризу. Особливо відчутними симптоми цього явища стали після терактів 11 вересня 2001 р., коли в США, як шагренева шкіра, почала скорочуватись громадянська свобода⁴⁸.

Тероризм як дитя свободи водночас є її вбивцею. У цьому контексті в дискусіях щодо створення міністерства внутрішньої безпеки США про­глядається тенденція до централізації майже тотального контролю не лише за підозрюваними вихідцями з мусульманських країн, як потенційними те­рористами, а й за інакомисленням в середині США. Адже з розширенням сфери компетенції спецслужб ще більш віртуальним стає політичний суве­ренітет більшості, яка позбавляється демократичних механізмів контро­лю за таємними структурами влади. При цьому один із батьків-заснов- ників Б. Франклін наголошував, що ті хто лякається свободи, не є достой­ними ні свободи, ні безпеки.

Таким чином, підтверджується теза про відповідність курсу та методів здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, тобто силова міжнародна політика Сполучених Штатів доповнюється відповідними внут­рішніми соціально-політичними механізмами масової маніпуляції.

У випадку зі США, які реально є єдиною "демократичною імперією" доби глобалізації, найбільш симптоматично справджується теорія "помаху крила метелика", який помахом крилець у певному місце в певний час може стимулювати бурю.

У сфері міжнародних відносин ця тенденція найбільш адекватно проявила себе, починаючи з часу розгортання антитерористичної кампанії. У цьому контексті згадуються слова Н. Макіавеллі, який попереджав, що війни починають, коли хочуть, а закінчують, коли можуть. Тому весь цей невизначений час охороняти глобальну безпеку насамперед Сполучених Штатів та створеного ними нового світового порядку має різноманітна зброя, котра включатиме Національну систему протиракетної оборони США. При цьому, зважаючи на складність названого проекту, рішення в його рам­ках прийматимуть комп'ютери. Тим самим принципові питання виживання людства тепер залежатимуть від гіпотетичних логічних помилок про­грамістів. Тим самим у випадку реальної загрози весь процес виживання нагадуватиме гру в "руську рулетку".

Ще більш відчутними для світової економіки є життєві цикли економіч­ної системи США⁴⁹. Процвітання американського бізнесу в 1990-і роки Грунтувалось на секторі інформаційних технологій. Проте у цьому випадку, як з'ясувалось, було багато бухгалтерських маніпуляцій, котрі влітку 2002 р. навіть дестабілізували курс долара та вплинули на глобальний ринок акцій. Здається, що визнана Дж. Соросом аморальність ринкових механізмів чим далі, тим більше стає абсолютною. Поки що спроби пошуку глобального порятунку нагадують перестановку меблів на тонучому Титаніку, що вже не може врятувати "Ноїв ковчег" від загибелі.

Водночас історичні завдання світу модерну по створенню гомогенної соціальної конструкції у вигляді вселенського громадянського суспільства вступають у протиріччя з бажанням забезпечити високий рівень життя і спо­живання насамперед для власних громадян, в тому числі за рахунок населен­ня інших країн⁵⁰. При цьому дуже повільно відбувається процес формування масових потреб у постматеріальних цінностях. Вже зараз починає проявля­тись тенденція виникнення нових потреб масового споживацького суспіль­ства, які мають змінити, насамперед, мотивацію його функціонування. Мова йде про виникнення системи задоволення перш за все психологічних потреб. Нові проблеми вийдуть за політичні або економічні межі. Вони бу­дуть пов'язані зі спроможністю людини відрізняти ілюзію від реальності⁵¹.

Надання процесу глобалізації "людського обличчя" пов'язано з виник­ненням масового соціального руху антиглобалістів. Його характеристика залежить від відповіді на принципові питання, чи є опозиція глобалізації єдиним соціальним рухом та чи можна його розглядати як симптом першої глобальної революції.

Перш за все, розвиток руху антиглобалістів залежить від пошуку відповіді на виклики неоліберальної моделі глобалізації, яка пропагує віру у виживання найбільш адаптованих до жорстких умов конкуренції у гло­бальній ринковій економіці. На протилежному політичному полюсі тра­диційні ліві виступають за уповільнення процесу глобалізації, який руйнує соціальну сферу. Проте єдиної відповіді на методи полегшення становища більшості ліві не дають. Скажімо, соціал-демократи пропонують ре­формістський шлях збереження соціальних гарантій за нових обставин, а троцькісти виступають за революційні методи боротьби за соціальну спра­ведливість. Ультраправі, захищаючи традиційні засади національної дер­жавності, поступово схиляються до расистських та ксенофобських позицій. З огляду на сучасну демографічну кризу в Європі, де скорочується чи­сельність громадян соціально активного віку, це загрожує привести всю економічну систему до краху.

Прихильники так званої "нової парадигми" антиглобалізму виступа­ють за "глобалізацію знизу", адже найбільш адаптованими виявляться спро­можні до колективних дій. Вони пропагують ідею створення нових форм локальних та транснаціональних структур, покликаних протидіяти неолібе­ральним силам глобалізації⁵². Тим паче, що підстав для цього буде достат­ньо. Доповідь "Глобальні тенденції-2015", розроблена в США, наголошує на конфліктності процесу глобалізації, поглибленні економічної не­рівності⁵³. Водночас після 11 вересня 2001 р. рух антиглобалістів деякі засо­би масової інформації ототожнили з "п'ятою колоною" всередині західної цивілізації, яка грає на руку глобальному тероризму.

Професор соціології Паризького університету Ж. Бодрійяр визнає, що в процесі глобалізації відхід від демократії і нерівність будуть наростати в міру загострення демографічних проблем. Досі традиційні протиріччя вирі­шувались через світові кризи. Нинішня ситуація в перспективі може ство­рити ідеальні умови для світової революції, якщо не буде створено іншого механізму перерозподілу ресурсів між глобальним гетто та привілейованою абсолютною меншістю населення⁵⁴. Прогноз таких радикальних соціальних змін ставить питання щодо нової історичної антропології.

Постмодерна антропологія. Подальше розгортання глобальних перс­пектив відкриватиме можливості для нового антропологічного погляду на людину та людство⁵⁵.

Зазначимо, що самосвідомість епохи модерну спиралась на досягнен­ня економіки та класичної соціології, котрі пропагували цінності єдиного універсального прогресу для всього людства. Натомість самосвідомість по­стмодерну ідентифікується на принципах культурної антропології та етно­логії, тобто наук, які наголошують на неоднорідності соціокультурного поля людства. Подібні методологічні засади дають підстави заперечувати ідею суспільного прогресу як плоду діяльності всього людства. Тим самим руй­нуються засади соціокультурного проекту Просвітництва, пов'язані зі ство­ренням єдиного Великого простору та єдиного вектору Великого історично­го часу. Навпаки, акцент робиться на різноманітності соціокультурних про­сторів, чий розвиток позбавлений спільного сенсу. Тепер прогресивний історичний процес оголошується монопольною прерогативою західної ци­вілізації, чий шлях ідеолог атлантизму С. Хантінгтон називає не універсаль­ним, а унікальним. Фактично визнається, що глобальна цивілізація не може виникнути шляхом плюралістичного розвитку, спрямованого до спільного майбутнього різних локальних цивілізацій. Робиться висновок, що цей шлях можна пройти лише користуючись цінностями західної цивілізації.

У 2002 р. автор відомого есе "Кінець історії" Ф. Фукуяма видав нову працю під досить сумною назвою "Кінець людини". Зокрема, він наголо­шує, якою печальною є доля людства, яке опинилось під владою техніки. На межі ХХІ ст., після того як було розшифровано одну з найбільших таємниць Творця геном людини, тенденція панування технократичного підходу до людини стала найбільш небезпечною. Врешті цілком можлива ситуація, коли комп'ютери вирішуватимуть кого клонувати⁵⁶. Правда при цьому відкритим лишається питання, чи матимуть ці клони безсмертну Душу як іскру Вищого Розуму. Інакше може сам собою справдитись прогноз щодо гіпотетичного бунту клонів-біороботів проти решти біологічних людей.

Взаємозалежність між соціальною глобалізацією та зміною антропо­логічної парадигми проявляється у формуванні засад постіндустріальної цивілізації. При чому мова йде не про суто нові технології, знання, а про трансформацію самої людини, набуття нею якісно нової постматеріальної мотивації⁵⁷.

Інший аспект трансформації антропологічної картини сучасного люд­ства пов'язаний із поступовою ціннісною конвергенцією між різними ло­кальними цивілізаціями. Цей процес іманентно породжений пануючим ста­новищем сучасної західної цивілізації та створеної нею масової культури. Це явище можна розглядати як вірусну матрицю щодо інформаційної скла­дової соціокультурних архетипів незахідних локальних цивілізацій.

Завдяки поширенню масової культури, поступово порушується со­ціальний механізм взаєморозуміння між різними поколіннями в середині певних країн, які належать до окремих соціально-культурних типів. На­приклад, молодь, як свідчить іранський досвід, найбільш активно вестерні- зується. За цих обставин конфлікт поколінь як рушій соціально-історичного процесу має шанс стати внутрішнім конфліктом різних цивілізаційних цінностей. Такий варіант розвитку подій може виключити гіпотетичну мож­ливість зіткнення цивілізацій.

Але альтернативу все ж репрезентує інтенсивний розвиток ліберальної моделі глобалізації, яка стимулює процес розмивання колективістських засад колишніх традиційних аграрних цивілізацій. При цьому реально фор­мується образ тотального ворога - західної атлантичної цивілізації, яка по­ступово "завойовує" інші цивілізації через підпорядкування собі їхнього інформаційно-соціокультурного простору.

Межі майбутнього. З точки зору структурно-функціонального аналізу світ-система після подій 11 вересня 2001 р. наблизилась до трансформації своєї структури. Це засвідчують симптоми багатьох проблем світ-системи, яка опинилась в стані боротьби з власною іманентною кризою.

Одним із проявів цієї внутрішньої катастрофи, її так би мовити "девіант- ним оператором", який формує варіанти біфуркацій, і є релігійно вмотиво­ваний тероризм. Його зло дає мотив для діяльності різних соціальних агентів. Водночас недоречно ставити тероризм на есхатологічний рівень, на якому розв'язуються соціально-історичні проблеми вищого порядку, зокрема, детермінанти розвитку людства.

Буття і час, писав М. Хайдеггер, взаємно детермінують одне одного, однак, ні перше — буття не можна розглядати як тимчасове, ні друге — час, як сутнє⁵⁸. Бачення сучасного в такій же мірі залежить від сприйняття мину­лого, як і від прогнозування майбутнього.

Соціальний час "тече" від майбутнього через сучасне з минулого. Тому при прогнозуванні найближчого майбутнього недостатньо враховувати лише минуле і сучасне, необхідно насамперед зважати на віддалене майбутнє. Метод екстраполяції від минулого і сучасного у майбутнє є не досить адек­ватним для соціальних процесів. Більш релевантним є використання методу інтерполяції, коли за минулим, сучасним та віддаленим майбутнім прогно­зується найближче майбутнє⁵⁹. Розробка відповідного методологічного інструментарію є одним із завдань новітньої історичної соціології.

У цьому контексті ідею "кінця історії" можна розглядати не лише в па­радигмі суто лінійного соціального часу, а й на засадах циклічної концепції, як початок нового глобального соціального циклу. При цьому постмодерн не стільки виявляться новою історичною епохою, скільки часом інтенсив­ного прояву суспільних та природних проблем нової якості.

Поступово вичерпується потенціал модерної історичної епохи, яка ви­рішувала соціальні завдання, поставлені за доби Великої французької рево­люції 1789-94 рр. При цьому після трансформаційний період, який настане приблизно з другої половини ХХІ ст., головним чином буде спрямований на соціально-психологічне продукування нових сенсів різних видів діяльності. При цьому розкриється сенс диференціації людства на різні локальні циві­лізації, кожна з яких зробить свій внесок до спільних зусиль, спрямованих на виведення глобальної цивілізації на новий щабель розвитку, який відкриє революційну добу розгортання нового соціального циклу.

Бібліографічні посилання

¹  Чешков М. А. Взгляд на глобализацию через призму глобалистики // Мировая экономи­ка и международные отношения. — 2001. — № 2. — С. 52-56.

²  Шишков Ю. О гетерогенности глобалистики и стадиях её развития // Мировая эконо­мика и международные отношения. — 2001. — № 2. — С. 59.

³ Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М., 2001. — С. 17.

⁴  Див. праці Д. Белла, А. Тоффлера, Дж. Сороса, Ю. Хабермаса.

⁵ Christian Graf fon Krockow. Der deutsche Niedergang. Ein Ausblick ins 21 Yahrhundert. — Stuttgart., 1998. — S. 77.

⁶  Синцеров Л. Длинные волны глобальной интеграции // Мировая экономика и междуна­родные отношения. — 2000. — № 5. — С. 56-64.

⁷ Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М., 2001. — С. 6.

⁸ Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С. 120.

⁹ Lothar Spath. Die new economy Revolution. — Munchen., 2001. — S. 380.

¹⁰  Батиста П. H. Пять мифов о "глобализации" // Латинская Америка. — 1999. — № 7-8. — С. 5-8.

¹¹  Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности. — М., 1999.

¹²  Кочетов Э. Г. Геоэкономика. (Освоение мирового экономического пространства). Учебник по курсу "мировая экономика". — М., 1999.

¹³  Handelsblatt. — 2001. — 7 June.

¹⁴  Handelsblatt. — 2001. — 11 June.

¹⁵  Handelsblatt. — 2001. — 7 April.

¹⁶  Усов В. Индийский океан. Интеграционные процессы набирают обороты // Азия и Аф­рика сегодня. — 1998. — № 7. — С. 27.

¹⁷  Handelsblatt. — 2000. — 13 November.

¹⁸  Васильев А. Африка — "падчерица" глобализации. // Азия и Африка сегодня. — 2000. — № 1. — С. 3.

¹⁹  Паскаль Бланке. Цикл контратакует // Мировая экономика и международные отноше­ния. — 2000. — № 4. — С. 14.

²⁰  Handelsblatt. — 1998. — 2 Dez.

²¹  Там само.

²²  Handelsblatt. — 2000. — 3 Juny.

²³  Handelsblatt. — 2001. — 11 Jan.

²⁴  Frankfurter Allgemeine Zeitung. — 1999. — 11 Nov.

²⁵  Telbott S. Globalization and Diplomacy. A Practitioner's Perspective // Foreign Policy. — 1997. — № 108. — P. 81.

²⁶  Трофименко Г. А. Новый передел мира? // США: экономика, политика, идеология. — 1998. — № 3. — С. 29.

²⁷  Huntington S. The Lonely Superpower // Foreign Affairs. — March-April. — 1999. — P. 35-49.

²⁸   Плешов О. Исламизация как фактор развития // Азия и Африка сегодня — 1999. — № 9. — С. 15.

²⁹   Die Zeit. — 1999. — 11 Nov.

³⁰  Василенко И. А. Политическая глобалистика. — М., 2000. — С. 75.

³¹   Там само. — С. 23.

³²   Фукуяма Ф. Конец истории? // Философия истории. Антология. — М., 1995. — С. 256.

³³  Юнг К.-Г. Душа человека. Шесть архетипов. — К., 1996. — С. 182, 296.

³⁴  Ясперс К. Смысл истории // Философия истории. Антология. — М., 1995. — С. 192.

³⁵   Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. — М., 1993. — С. 264.

³⁶  Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М., 2001. — С. 17.

³⁷  Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. — 1994. — № 1. — С. 35.

³⁸  Helmut von Glasenapp. Die Funf Weltreligionen. — Munchen, 1992. — S. 12.

³⁹  Василенко И. А. Политическая глобалистика. — М., 2000.

⁴⁰  Панарин А. С. Политология. — М., 1999. — С. 399.

⁴¹   Чаттерджи С., Датта Д. Индийская философия. М., 1994. — С. 36-37.

⁴²  Панарин А. С. Искушение глобализмом. — М., 2000. — С. 10.

⁴³   Тоффлер А. Футурошок. — СПб., 1997. — С. 114.

⁴⁴  Платонов О. Почему погибнет Америка. — К., 2001. — С. 108-109.

⁴⁵  Nolte E. Historische Existenz zwischen Anfang und Ende der Geschichte. — Munchen, 1998. — S. 305.

⁴⁶   Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С. 200-201.

⁴⁷   Там само. — С. 117-118.

⁴⁸  Darendorf R. Die Krisen der Demokratie. Ein Gesprach mit Antonio Polito. — Munchen, 2002. — S. 98.

⁴⁹   Mander J., Goldsmith E. Schwarzbuch Globalisierung. Aus Englischen — Munchen, 2002. — S. 516.

⁵⁰  Неклесса А. Реквием XX веку // Мировая экономика и международные отношения. —

2000.   — № 2. — С. 5.

⁵¹   Хевеши М. А. Массовое общество в XX веке // Социологические исследования. —

2001.   — № 7. — С. 10.

⁵²  Вебер А. Что стоит за так называемым антиглобализмом? // Мировая экономика и меж­дународные отношения. — 2001. — № 12. — С. 50-56.

⁵³   Соханъ Л. В., Соханъ I. П. Час Нового Світу і Людина: Глобальні ризики цивілізації і пошук шляху. Соціологічні нариси. — К. — 2001. — С. 82.

⁵⁴   Факты. — 2002. — 12 июня.

⁵⁵  Кром М. М. Историческая антропология. — СПб., — 2000. — С. 7.

⁵⁶  Fukuyama F. Das Ende des Menschen. Aus dem Englischen. — Munchen, 2002. — S. 352.

⁵⁷   Иноземцев В. Л. Постиндустриальное хозяйство и "постиндустриальное общество". (К проблеме социальных тенденций ХХ1 века) // Общественные науки и современность. —

2001.   — № 3. — С. 151.

⁵⁸  Хайдеггер М. Время и бытиё. Статьи и выступления. — М., 1993. — С. 392.

⁵⁹   Давыдов А. А. Модель социального времени // Социологические исследования. —

2002.   — № 4. — С. 101.