Глава 14. Перспективи розуміння та інтерпретації всесвітньої історії

Глобальний (цивілізаційний) рівень апроксимації моделі. Застосування моделі універсального епохального циклу до всесвітньої історії засвідчує, що від кінця XVШ - початку ХІХ ст. бере початок черговий глобальний епохальний цикл (восьмий, якщо вести відлік від 3000 р. до н. е.). Його змістовне наповнення цілковито описують поняття індустріального та пост- індустріального розвитку цивілізації.

Революційна (перехідна) доба циклу, що її "відкриває" для людства Ве­лика французька революція, пов'язана із подальшим формуванням структури індустріального суспільства (буржуазні революції 1848-49 рр. та соціалі­стичні революції 1905-17 рр. в Росії, 1949 р. в Китаї, 1959 р. на Кубі тощо), відповідним розвитком промисловості та ринку. Цілком не безпідставним в світлі визначеного підходу бачиться домінування протягом ХІХ — першої половини ХХ століть ідеологем, пов'язаних з поняттями "Революція", "Модерн", "Індустріальна епоха" тощо.

Виникнення монополій (приватних чи державних) стало закономірним результатом розвитку країн, своєрідним соціальним підсумком подальшого інволюційного періоду їх історії. Однак монополізація капіталу і притаман­ний йому екстенсивний спосіб господарювання лише прискорювали висна­ження внутрішнього потенціалу країн, посилювали їх боротьбу за світові ринки збуту та сировини, стимулюючи імперські амбіції і готуючи ситуацію в країнах до майбутніх реформ, пов'язаних із коеволюційною (перехідною) до­бою та ще більш з еволюційним (сталим) періодом цивілізаційного розвитку.

Між Першою та Другою світовими війнами, які можна розглядати як два етапи однієї великої світової війни, помітним явищем стає Велика деп­ресія 1929-34 рр. Саме від неї, на думку авторів, бере початок коеволюція, як "нова хвиля" перехідної (від індустріальної до постіндустріальної) доби світового розвитку. Змінюючи стару технократичну за своєю сутністю су­спільну модель на антропоцентричну, коеволюція відкриває широкий прос­тір для самореалізації особистості, її інноваційної активності. Після подій 1945-1961 рр. (Карибська ракетна криза, правління Дж. Кеннеді в США) на глобальному рівні почали поступово стверджувати себе нові тенденції, при­таманні еволюційному періоду восьмого епохального циклу, які досить де­тально описані в книзі А. Тоффлера "Футорошок". Проте наприкінці 1980-х — початку 1990-х років (формальне закінчення "холодної війни" протисто­яння супердержав СРСР та США) нового дихання набули коеволюційні тен­денції в країнах Центральної і Східної Європи, Центральної та Південно-

Східної Азії, остаточно визначивши перспективи розвитку цивілізації на ХХІ століття. Народження постіндустріальної цивілізації, пов'язане з бурх­ливим розвитком інформаційних технологій, генної інженерії — це час, який соціальні філософи назвали "постмодерном", можна умовно пов'язати із 1990-ми роками. Серед знакових подій цієї межі — війна в Перській затоці 1990-91 рр., розпад СРСР, об'єднання Німеччини, радикальна трансформа­ція геостратегічного становища в світі.

Континентально-регіональний рівень реалізації епохальних циклів.

Євразія. Початок нинішнього глобального циклу частково збігається з євразійським епохальним циклом, котрий бере свій початок від часів італій­ського раннього Ренесансу. Інволюційний період останнього фактично охоплює XVІІ століття, коли колоніальна політика провідних європейських держав змінювала «ритміку» історичного розвитку багатьох країн Азії, Африки, Америки. Коеволюційна (перехідна) фаза континентального Євра­зійського циклу, пов'язана більшою мірою із європейською епохою Про­світництва. Адже саме ідеї просвітництва повільно (але неухильно) поши­рювались на європейській та азійській частинах Євразії. Свідченням цього стали реформи "Мейцзі" в Японії (1868), молодотурецька революція (1908), Сіньхайська революція в Китаї (1911), революції в Росії (1905-17). Еволюц­ійний період шостого євразійського епохального циклу пов'язаний одночас­но з процесами глобалізації і модернізації, що їх формували культурно різноманітні умови євразійського простору. Знаковими подіями циклу ста­ли: Друга світова війна (1939-45), холодна війна (1949-89), створення Європейського економічного співтовариства (1958), початок реформ Ден Сяопіна у КНР (1978), перебудова в СРСР (1985-91), війна в Перській за­тоці (1990-91), операція НАТО в Косові (1999).

Північна та Південна Америки (є певні підстави розглядати їх як єди­ний мегаконтинент). Актуальний, другий, американський епохальний цикл розпочався революційними подіями, пов'язаними з війною за незалежність США (1775-83) та війнами південноамериканських держав за незалежність від Іспанії (1810-22). Ця революційна доба завершується із подіями грома­дянської війни у США (1861-65). Інволюційний етап континентального американського циклу тривав приблизно до середини ХХ ст. Він характери­зувався пануванням військових режимів у більшості країн Латинської Аме­рики. Для США цей період був пов'язаний з іманентною підготовкою до ви­конання ролі єдиної супердержави. Цей статус країни формувався безпосе­редньо в умовах розгортання коеволюційних (перехідних) процесів в світі, що їх репрезентували реформи часів Великої депресії. Кульмінаційними в цьому відношенні стали «трансформаційні» події в Центральній і Східній Європі, викликавши розпад СРСР, а також перехідні процеси в Південно-

Східній Азії. Друга половина XX ст. для країн Латинської Америки також пов'язана з посиленням проявів коеволюційної доби, становленням демок­ратичних політичних режимів, активізацією інтеграційних процесів на кон­тиненті. Власне в цьому контексті бачиться створення до 2005 р. зони вільної торгівлі від Аляски до Вогняної землі. Сьогодні вже можна конста­тувати, що мегаконтинент Америки вступає у еволюційний період циклу свого історичного розвитку.

Африка. З початком процесу суверенізації африканських держав (1960-ті роки) можна говорити про початок еволюційного періоду другого африканського епохального циклу. Він триватиме ще близько століття.

Австралія. Починаючи з другої половини XX ст. тут набула актуальнос­ті коеволюційна (перехідна) доба першого австралійського епохального цик­лу, пов'язана із створенням цивілізації, що має європейську ідентичність.

На світовому (глобальному) рівні аналізу світової історії є незаперечні підстави для констатації завершення в цілому інволюційного періоду восьмо­го епохального циклу. Сьогодні людство фактично підводить підсумок роз­витку індустріальної цивілізації. На думку авторів, немає жодних сумнівів щодо визначень ключових подій сучасності як проявів коеволюційної (пере­хідної) доби людського розвитку, за якою набиратимуть сили тенденції пост- індустріальної цивілізації. Останні правомірно пов'язувати із притаманними еволюційному періоду розвитку суспільства поняттями "соціальне зростан­ня", "кількісне накопичення", а також із специфічними якостями, що їх відби­ває поняття "інформаційне суспільство". Зазначені тенденції визначаються авторами як перспективні для більшості країн світу. Водночас країни, що на­лежать до авангарду світового історичного процесу, завершують стадію пост- індустріального (інформаційного) розвитку. Реалізуючи свої історичні здо­бутки і використовуючи механізми новітніх технологій, вони ініціюють по суті створення глобальної економічної системи. Ця система знаходиться, образно кажучи, в "перинатальному" (утробному) стані. Її народження — процес нелінійний, вибухоподібний і тому, вірогідно, він посилюватиме гло­бальну нерівність між країнами ядра та периферії нової системи¹.

Радикальні геополітичні зміни 1990-х років трансформують систему міжнародних відносин. Після розпаду СРСР Сполучені Штати Америки за­лишились єдиною універсальною супердержавою, яка має сьогодні доміну­юче становище в світі і зберігатиме його до початку (за деякими оптиміс­тичними прогнозами — до середини) ХХІ століття. Цілком можна погоди­тись із визначенням З. Бжезинського, що в світі формуються нові центри сили. Отже, висока вірогідність є того, що нова, заснована на конкуренції багатьох центрів сили міжнародна система, потенційно стимулюватиме численні конфлікти, спричинюючи глобальну нестабільність.

Нарешті, можна погодитись з тими, хто бачить за цих умов вірогід­ність відкритого "конфлікту між силами глобалізації та агентами локалі­зації", котрі репрезентують в Європі шовіністичний націоналізм, а в країнах, що розвиваються, — ісламський фундаменталізм. Це протиборство спро­можне повернути світову цивілізацію до стану "нового варварства".

Отже, сучасність ніби доводить зростання вищезазначених тенденцій, які наповнюють історичний зміст коеволюційної доби. Ці тенденції набира­тимуть подальшої сили, готуючи людство до наступного еволюційного періоду, з яким ототожнюється сенс постіндустріальної цивілізації.

Футурологічна доля регіонів.

Євразія, з одного боку, все чіткіше демонструє тенденцію до оформ­лення проекту "Великої Європи" від французького Бреста до Бреста біло­руського. З другого боку, досить імовірними видаються зриви в процесі європейської інтеграції. Цей аспект виявляє себе в проблемах формування спільної зовнішньої та оборонної політики Європейського Союзу, в питан­нях вирішення долі єдиної грошової одиниці "євро", перерозподілі економіч­ної могутності в рамках трансатлантичної спільноти тощо. Важливе значен­ня для майбутнього Європи має доля "серця Євразії" — Росії. Зміцнення федеральної єдності Росії може стабілізувати становище в регіоні.

Азія долає наслідки фінансової кризи 1997 р., водночас тут загострю­ватиметься конкуренція між Китаєм, новими ядерними країнами (Індією і Пакистаном) і Японією, яка зміцнює свої геостратегічні можливості військово-політичним союзом із США. Водночас відсутність сталої азій­ської системи безпеки стимулює в цьому регіоні континенту нестабільність, генерує тривалі міждержавні конфлікти. Політичні суперечності в регіоні можуть пригальмувати процес азійської економічної інтеграції і перешко­дити планам створення до 2025 р. Азійсько-тихоокеанської зони вільної торгівлі.

Африка все ще перебуває в сутінках злиднів та локальних регіональ­них конфліктів — "війн бідних". Це об'єктивно обмежує її шанси в системі глобальної економіки. Небезпечною стає тенденція поширення етнополі- тичних конфліктів, які зруйнували Сомалі, Заїр, дестабілізували становище в зоні Великих озер. До того ж, подальше зростання чисельності населення може стимулювати континентальну демографічну катастрофу.

Північна Америка розвиває інтеграційні процеси створення північно­американської зони вільної торгівлі. Демократизація політичних режимів в країнах Південної Америки створює сьогодні спільне політичне поле для американського мегаконтиненту. Однак процеси революційних змін, з якими на початку ХХІ століття може зіткнутись Північна Америка можуть поруши­ти нинішні плани подальшого зближення Північної та Південної Америки.

Національно-державний рівень поступу соціальної історії. Передусім наголосимо, що глобальні та регіональні тенденції соціально-історичного розвитку складаються з тенденцій розвитку національно-державних утво­рень і є для них загальними умовами, що поряд з природними чинниками впливають на історію цих країн. До того ж, чим нижчий ієрархічний рівень світової системи, тим сильніше виявляє себе десинхронізація розвитку, що детермінується власними особливостями.

Наприклад, Україна, яка дедалі більш тяжітиме до виходу з кризи, що її супроводжує перехідна коеволюційна фаза розвитку, поступово переходи­тиме в еволюційний період розвитку. Його основні тенденції набиратимуть сили протягом 2000-12 рр.

Росія з часу розпаду СРСР також знаходиться у коеволюційній фазі епохального циклу. Дуже небезпечні процеси федералізації вона намагає­ться подолати спробами збереження державної єдності за рахунок експансії в зони життєво важливих інтересів на пострадянському просторі. Найближ­чим часом зберігатиметься невизначеність з можливим реформуванням фе­деральних структур (показовою є доля російсько-білоруського союзу, виз­начення статусу Чечні), яка може генерувати напругу, що стане випробуван­ням на міць православно-мусульманського консенсусу, який становить фундамент російського євразійства.

Білорусь, на відміну від України та Росії, переживає революційну фазу циклу, чим, власне, й пояснюються сучасні її політичні ексцеси, які здебільш нагадують революційну добу російської історії.

Франція наближається до завершення еволюційного періоду свого циклу, до витоків якого можна віднести студентські заворушення 1968 р. Зазначимо, що ідентифікація національних інтересів з імперативами Євро­пейського Союзу все ще залишається проблемною. Основні тенденції по­дальшого соціально-історичного розвитку Франції визначать президентські та парламентські вибори 2002 р.

Німеччина після об'єднання (яке стимулювало процес європейської інтеграції) і особливо після приходу до влади червоно-зеленої коаліції (1998) впритул наблизилась до революційної фази нового епохального циклу. Першим симптомом цього є можлива реструктуризація політичної системи країни в зв'язку зі скандалом навколо фінансування політичних партій. Вза­галі, чіткою стає тенденція поступового відмирання традиційних політичних партій індустріальної та постіндустріальної епох та формування засад "партій нового типу" як породження нових "постіндустріальних цінностей" демократії періоду Інтернету.

Великобританія після перемоги "нових" лейбористів на виборах 1997 р. вступила в заключну фазу еволюційного етапу епохального циклу. Посилились тенденція передачі владних повноважень від центру на місця (відновлення асамблей в Шотландії, Уельсі, Північній Ірландії). Водночас Великобританія стала ближче до Європейського Союзу (тунель під Ла-Маншем), викристалі­зувались наміри провести референдум про приєднання до Монетарного союзу.

Італія також перебуває напередодні революційного етапу розвитку. В цей час можуть загостритись протиріччя між багатою Північчю та бідним Півднем, який опинився на перехресті шляхів нелегальної еміграції в Євро­пу. Загрозливою є географічна близькість до конфліктних зон на Балканах, Близькому Сході та Північній Африці, що може перетворити Італію на "фронт" у гіпотетичному зіткненні цивілізацій.

Китай на межі ХХІ століття перебуває напередодні еволюційного ета­пу епохального циклу, характерною ознакою якого стане закінчення ре­форм, розпочатих 1978 р., і перетворення Піднебесної на один із світових центрів мотугності. Це дасть можливість вирішити тайванську проблему в рамках конвергенційного процесу.

Ще один азійський гігант — Індія лише вступає в коеволюційну (пере­хідну) фазу розвитку епохального циклу. Змістом цього моменту стане по­шук злагоди між індуїстами та мусульманами з метою збереження єдності країни. Це дасть можливість Індії стати регіональним лідером та впливати на становище не лише в Південній Азії, а й у всьому світі.

Японія також наблизилась до коеволюційної фази епохального циклу. її змістом стане трансформація високорозвиненого індустріального суспіль­ства через синтез власних традиційних і постмодерністських цінностей Заходу.

Сполученні Штати Америки впритул наблизилися до революційної фази нового епохального циклу. Щоправда сьогодні єдиній універсальній супердержаві, її глобальній політичній, економічній могутності, а також технологічному лідерству поки ніщо не загрожує. Однак дедалі більше відчувається, що нація вже не готова платити життям своїх солдат в локаль­них війнах. Це може стати одним із суттєвих симптомів занепаду. Визна­чальними в послабленні гегемонізму США можуть стати й інші внутрішні фактори. В першій половині ХХІ століття змінюватиметься етнічна струк­тура населення у бік збільшення афроамериканців, іспаномовних та азіато- американців. Досить ймовірним буде конфлікт у середовищі еліт і порушен­ня роботи двопартійного політичного механізму, що тільки посилюватиме ймовірний розкол фінансової олігархії. Окремі фракції олігархії, ймовірно, протистоятимуть через різні орієнтації щодо питань збереження робочих місць в США чи експорту капіталу. Ця тенденція може формалізуватись в ізоляціоністській або експансіоністській зовнішньополітичних стратегіях. Перші симптоми цих явищ уже проявилися під час президентських вибо­рів 2000 р. Повністю відповідний механізм може бути запущений до 2012 р.