4.2.  Перехід Збройних Сил України на військову службу за контрактом: історичні передумови, сучасний стан та перспективи

Однією з найважливіших подій кінця двадцятого століття стало утворення

на території колишнього СРСР незалежних країн та побудови власних збройних

сил.   Формування Збройних Сил України, за винятком Чорноморського флоту,

було проведено дуже оперативно. Могутнє 780-тисячне військове угруповання,

що розміщувалося на її території,  практично в повному складі прийняло

присягу на вірність народові Україні. На той час Україна мала третій у світі за

бойовою потужністю ядерний потенціал.  На території України дислокувалося

14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії і 8 артилерійських бригад,

1  бригада спеціального призначення, 9  бригад протиповітряної оборони,           

7  полків бойових вертольотів,  а також 3  повітряні армії.  В їхньому складі

налічувалося: 6 052  танки  (у тому числі Т-64,  Т-72,  Т-80), 6 627  бойових

броньованих машин, 1 650 літаків, 274 вертольоти, 3 602 артилерійські системи

калібром 100 мм і більше. Стратегічні сили, розташовані на території України,

мали 176  міжконтинентальних балістичних ракет (130  ракет СС-19 (К3-18)  і   

46  ракет СС-24 (К3-22)  зі 1 280  бойовими частинами.  До їх складу входили

авіаційні частини стратегічних бомбардувальників 21–ТУ-95 МС і 20 – ТУ-160

останніх модифікацій, що мали 600–650 ядерних боєприпасів. Тактична ядерна

зброя    (близько 2 600  одиниць)  згідно з домовленістю була виведена в Росію.

Чорноморський флот налічував 18  підводних човнів, 150  бойових кораблів,    

70 кораблів забезпечення, понад 400 бойових літаків і близько 100 вертольотів.

Закордонні джерела інформації оцінювали вартість розміщеного на території

України військового майна в 98 млрд  дол. [1, с. 5].

Долю цих великих військових угрупувань треба було вирішувати негайно.

Існували різні підходи щодо цього.  За прикладом країн Балтії можна було

оголосити збройні сили колишнього Радянського Союзу „персоною нон гранта”

й запропонувати їм залишити територію незалежної держави.  А можна разом з

існуючими створювати власні збройні сили.  Прихильники третього варіанта

пропонували формування власних збройних сил на основі підпорядкування

угруповань військ,  розташованих на території України.  Останній варіант був

оцінений як найоптимальніший на той час і був покладений в основу створення

Збройних Сил України.

24  серпня 1991  року     Верховна Рада України прийняла постанову  „Про

військові формування в Україні”.  Почався процес створення національних

Збройних    Сил. 11  жовтня 1991  року Верховною Радою було прийнято

постанови  „Про утворення Ради оборони України”  і  „Концепцію оборони і

будівництва Збройних Сил України”. Концепція заклала основи для створення

армії на базі переформування військ Київського,  Одеського,  Прикарпатського

військових округів,  окремої армії протиповітряної оброни,  повітряних армій і

Чорноморського флоту,  виходячи з принципу розумної достатності.  У цьому

документі Україна визнавала необхідність існування центрального

оперативного командування в Москві над військами стратегічного призначення,  236

розміщеними на її території, однак підкреслювала своє прагнення до набуття у

майбутньому статусу нейтральної без’ядерної держави, що дотримується трьох

принципів:  не бере участі у виробництві,  придбанні та застосуванні ядерної

зброї. 

Планувалося, що Збройні Сили України будуть складатися з сухопутних,

повітряних та військово-морських сил,  а також протиповітряних військ.

Чисельність Збройних Сил визначалася на рівні 400 – 420  тисяч чоловік. 

Передбачалося також створення воєнізованих формувань,  таких,  як

Національна гвардія,  прикордонні війська та війська цивільної оборони.

Президент як Головнокомандувач наділявся широкими повноваженнями,

зокрема мав право на введення військового стану,  оголошення війни,

проведення часткової або загальної мобілізації,  відповідав за призначення та

звільнення вищого військового командування,  вів переговори з питань

ліквідації  (створення)  міжнародних військових союзів    тощо.  Документ

передбачав поетапне скорочення військ,  розміщених на території України,  і

соціальний захист військових. 

Оцінюючи цей період в історії України,  Джеймс Шерр,  науковий

співробітник Дослідницького центру вивчення конфліктів  (м.  Кэмберли)  при

Оборонній академії Об’єднаного Королівства,  писав,  що це був

найдраматичніший етап перетворень,  якій почався відразу після набуття

країною незалежності, коли, незважаючи на похмурі пророкування Заходу, без

жодних конфліктів і потрясінь було проведене скорочення й

перепідпорядкування військ колишніх радянських Збройних Сил,  міністерства

внутрішніх справ і КДБ загальною чисельністю 1,4  млн чоловік.  Цей внесок

України в європейський порядок поступається значущістю лише її однобічному

ядерному роззброюванню. Але цей внесок був зроблений на початковому етапі

й мав одноразовий характер. Він не одержав розвитку [2]. 

У період з 1991  по 1993  рік була розроблена та затверджена на

державному рівні необхідна нормативно-правова база щодо функціонування

нової армії України,  прийнята державна доктрина,  інші важливі документи у

військовій галузі та  сфері національної безпеки держави [3].

Одним з основних питань того часу було питання комплектування

збройних сил. З початку розбудови національної армії Збройні Сили   України,

відповідно до прийнятої законодавчої бази, комплектувалися особовим складом

на основі загального військового обов’язку.  Саме за    таким принципом

комплектувалися Збройні Сили Радянського Союзу.  Цей принцип був

покладений і в основу комплектування Збройних Сил України.

Починаючи з 1997  року в суспільстві почали активно лунати голоси про

необхідність відмови від загального військового обов’язку й переходу до

комплектування на добровільній основі.  Поступово зростала кількість

прихильників контрактної армії серед кадрових військових.   Зокрема за

результатами соціологічних досліджень,  проведених з початку 90-х років,

майже половина офіцерів позитивно ставилася до контрактної армії,  а вже у

середині 90-х років їх чисельність значно зросла та наблизилася до 80 % [4].  237

Кадрові військовослужбовці вважали,  що перехід на контрактну систему

комплектування Збройних Сил України солдатами та сержантами змінить на

краще ситуацію з укомплектуванням військ  (сил),  забезпечить чіткішу

мотивацію військовослужбовців до сумлінного виконання своїх обов’язків.  Це,

на думку опитаних,  буде сприяти підвищенню рівня професіоналізму армії та

флоту,  докорінно змінить характер служби й атмосферу армійського життя,

зміцнить військову дисципліну,  покращить взаємини серед

військовослужбовців, морально-психологічний клімат у військових колективах

і забезпечить престижність військової служби. 

У середині 90-х років у збройних силах іноді виникала парадоксальна

ситуація. Серед військовослужбовців строкової служби не вистачало кандидатів

на вільні посади з відповідним рівнем розвитку морально-ділових якостей,  у

той же час    спостерігалася тенденція до конкурсного призову в окремих

регіонах України, особливо це стосувалося сільської місцевості. 

З початку 2000-х років ідея впровадження повністю професійної армії в

Україні стала надзвичайно популярною і серед населення,  і серед політиків.

Так, 73,6 %  громадян,  опитаних у 2002  році соціологічною службою

Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова,

вважали це необхідним кроком,  а 53,1 %,  вказували,  що перейти повністю на

комплектування армії за контрактом можна за 3 – 5 років [5]. У другій половині

90-х років очевидність вигід переходу армії на принцип добровільного

комплектування не викликала у суспільстві сумніву.

Уперше на державному рівні питання про доцільність переходу

Збройних Сил України на контрактну основу порушив Президент України –

Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України на розширеному

засіданні колегії Міністерства оборони у листопаді 1999  року.  Прийняте на

колегії рішення знайшло відображення    в Указах Президента України,  які

готувалися за безпосередньою участю військового відомства.  Однак у

листопаді 1999  року Президент України Л.  Кучма у своєму виступі на

розширеному засіданні колегії Міністерства оборони України чітко заявив про

необхідність обґрунтування й розгляду можливості поступової відмови від

екстериторіального принципу призову громадян на військову службу й

повний перехід на комплектування збройних сил за контрактом [6]. 1 грудня

1999  року міністр оборони генерал армії України О.  Кузьмук на зустрічі з

представниками засобів масової інформації висловився про можливість

переходу Збройних Сил України в 2015  році повністю на професійну основу

[7].

Отже,  на державному рівні було заявлено про те, що Україна поступово

відмовляється від призову на військову службу й бере курс до переходу на

принцип добровільного комплектування. Президент України Л. Кучма 7 квітня

2001 року підписав указ № 11239/2001 „Про Концепцію переходу Збройних Сил

України на комплектування військовослужбовцями контрактної служби на

період до 2015 року” [8].   238

Ця Концепція визначала основні напрямки переходу збройних сил на

комплектування військовослужбовцями за контрактом,  а також передумови та

основні завдання впровадження нового принципу комплектування збройних сил

особовим складом.

У квітні 2002  року була затверджена Державна програма переходу

збройних сил до комплектування військовослужбовцями,  які проходять

військову службу за контрактом.  Цю роботу планувалося здійснити    в три

етапи. 

1  етап (2001 – 2005  роки).  У цей період основна увага приділялася

вивченню існуючого світового досвіду i  можливостей нашої держави щодо

утримання професійних збройних сил,  розробці принципово нового механізму

підготовки вiйськовонавчених ресурсів,  удосконаленню механізму їх

переведення з мирного на воєнний стан,  а також оптимізації органiзацiйно-

штатної структури органів управління, з’єднань, частин та установ.

Одним з основних пріоритетів на даному етапі було створення

принципово нового за своєю суттю сержантського корпусу та більш досконалої

системи підходів до визначення придатності громадян України до професійної

військової служби за рівнем освіти,  морально-діловими якостями та станом

здоров’я.

На першому етапі питому вагу військовослужбовців за контрактом

планувалося довести до 30 % від загальної кількості солдат, сержантів, матросів

та старшин i 22 %  від загальної кількості військовослужбовців,  що дасть

можливість укомплектувати ними основну кількість посад молодших

командирів, якi визначають бойову здатність з’єднань i частин.

Крім того,  військовослужбовцями за контрактом будуть повністю

укомплектовані частини i  підрозділи,  якi  готуватимуться до складу

миротворчих сил i  частково,  а за певних умов i  повністю, –  сил швидкого

реагування Збройних Сил України.

У разі виконання вищезазначених заходів планувалося починаючи з    

2005  року буде зменшено термін проходження строкової військової служби

рештою військовослужбовців,  якi  обіймають посади,  що не чинить

безпосереднього впливу на бойову готовність підрозділу,   до 12  місяців,  а

тривалість підготовки молодших спецiалiстiв в навчальних підрозділах –  до      

3  місяців.  Такий захід дасть змогу в перехідний період мати відповідну

укомплектованість збройних сил i  готувати необхідну кількість

вiйськовонавчених резервів.  При цьому одним з основних завдань,  якi

необхідно вирішити, – це завдання щодо скорочення чисельності збройних сил

з одночасним покращанням якості           їх укомплектування особовим складом

за рахунок збільшення питомої ваги військовослужбовців за контрактом.

2  етап (2006 – 2010  роки). На цьому етапі за рахунок поступового

оснащення Збройних Сил України сучасними  (модернізованими та новими)

зразками озброєння, військової техніки та майна буде створено передумови для

підвищення їх бойового потенціалу.  Унаслідок цього вкомплектованість

солдатами та матросами, сержантами та старшинами за контрактом буде більше 239

50 %  від загальної чисельності посад цієї категорії та 48 %  від загальної

кількості військовослужбовців,  а всі посади молодших спецiалiстiв будуть

повністю вкомплектовані військовослужбовцями за контрактом.

З метою забезпечення виконання вищезазначених заходів необхідно

вирішити такі питання, якi можна об’єднати у три основні блоки:

• прийняти на державному рiвнi  ряд законодавчих актів стосовно

стимулювання та заохочення військовослужбовців,  якi  будуть проходити

військову службу за контрактом на посадах солдатів i  матросів,  сержантів i

старшин;

• створити або реформувати навчальні центри,  частини та навчальні

заклади,  на базі яких буде проводитися підготовка та перепідготовка

військовослужбовців за контрактом (як сержантів, так i солдатів-спецiалiстiв);

• укомплектувати військовослужбовцями за контрактом усі військові

частини та з’єднання, що відносяться до передових сил оборони. На цьому етапі

також передбачається завершення переходу Збройних Сил України до моделі

„Збройні Сили  – 2010”.

3 етап (2011 – 2015 роки).

У цей період буде завершено переведення Збройних Сил України до     

100 % комплектування посад солдатами i матросами, сержантами i старшинами

за контрактом.

Стисло суть Програми можна викласти так:  контрактники отримають

високу платню, підвищиться їхній соціальний статус і займатимуться вони суто

бойовою підготовкою.

Однак не можна вважати,  що з появою вищезгаданих документів не

виникло проблем у їхній практичній реалізації.  Одна з перших проблем

з’явилася вже в 2002 році,  коли в бюджеті України на 2002  рік коштів на

реалізацію програми реформування збройних сил передбачалося майже в п’ять

разів менше,   ніж у попередньому 2001  році [2].  Деякі експерти практично

відразу після затвердження Програми стали скептично висловлюватися з

приводу перспективи її виконання.  На думку Леоніда Полякова,   директора

військових програм Центру економічних і політичних досліджень імені

Олександра Разумкова    запланованих параметрів майбутньої професійної армії

(відповідно до указу Президента від 7  квітня 2001  року – 240  тисяч чоловік у

2015  році)  забезпечити не вдасться,  у всякому разі з економічних причин.  За

його словами, розрахунки свідчать, що навіть за умови підтримки економічного

зростання на прогнозованому рівні (6 %  ВВП)  потрібний обсяг внутрішнього

валового продукту буде досягнутий лише через 30  років.  Це дозволить

витрачати 20  тис.  дол.  у рік на одного військовослужбовця,  що є рівнем

показників збройних сил східноєвропейських країн-членів НАТО  (Польщі,

Угорщини й Чехії)  за 2002  рік,  що в 18 – 20  разів менше,  ніж в армії ФРН і

Франції. 

Таким чином,  навіть приблизні розрахунки свідчать,  що плани переходу

на професійну армію потрібно істотно коректувати:  різко збільшити

фінансування збройних сил,  що неможливо через значні соціальні витрати 240

бюджету,  або різко скорочувати самі збройні сили,  але  „для цього немає

політичної волі”,  як сказав Леонід Поляков [9].  Незважаючи на це,  перехід до

нового принципу комплектування збройних сил контрактниками розпочався.

Відповідно до плану, наприкінці 2002 р. у Збройних Силах України на посадах

сержантів і солдатів повинні були служити 40  тисяч військовослужбовців-

контрактників,  а наприкінці 2005  р. –   50  тисяч [8].  Це дало б можливість у  

2005 році повністю перейти на службу за контрактом у військових частинах, які

готувалися для участі в міжнародних миротворчих операціях,  і частково –  у

силах швидкого реагування збройних сил.  У 2003  році відсоток

укомплектованості контрактниками від штатної чисельності склав: у військово-

повітряних силах  – 39 %,  у військах протиповітряної оборони – 21 %,  у

військово-морських силах – 26 %,   у сухопутних військах – 20 %. У 2006  році

чисельність військовослужбовців за контрактом становила 38,6 %  від штатної

чисельності посад рядового та сержантського складу (38 661  осіб).

Укомплектованість експериментальних частин у середньому становила             

68 % [10].

Аналіз групи чинників,  які сприяли прийняттю рішення про перехід до

добровільного принципу комплектування Збройних Сил України,  показує,  що

найважливіше місце займали соціальні чинники.

Медико-демографічна ситуація в Україні характеризується по-перше, 

скороченням чисельності потенційних призовників Збройних Сил України. Це

підтверджується динамікою зменшення чисельності населення. Аналіз динаміки

зменшення населення України протягом останніх 15  років свідчить,  що з     

1994 до 2002 р. населення зменшилося на 3,5 млн чол.; особливості соціально-

демографічної ситуації в Україні проявляються і в    тому,  що з 1989  року

спостерігається стійка тенденція падіння народжуваності хлопчиків.  Якщо,

наприклад,  1986 року в країні народилося 406,8 тис. хлопчиків, то у 2001 році –

лише 194,1  тис.  За означеної ситуації в Україні зростатиме ризик деградації

армії. 

Отже,  протягом 2005 – 2020  рр.  щорічний потенційний призовний

контингент буде постійно зменшуватися приблизно на 20  тис.  осіб,  а загалом

він скоротиться більше ніж удвічі [11, с. 9]. Нестача чоловіків, які відповідають

кваліфікаційним вимогам,  може компенсуватись за рахунок більш широкого

залучення до військової служби жінок.  Таку можливість дає перехід армії на

спосіб контрактного комплектування. У ситуації, яка склалася на ринку праці,

професійна армія пропонує робочі місця,  що потребують певної кваліфікації,

але передбачають відносно невисокий рівень оплати праці. І жінки виявляються

більш вірогідними кандидатами на ці посади.  

Збільшення кількості жінок-військовослужбовців –  тенденція характерна

для багатьох армій світу [12, с. 8].  Згідно з даними Організації зі справ жінок у

збройних силах країн –  членів НАТО за останні 40  років кількість

військовослужбовців-жінок зросла у 10 разів і до початку 2000-х років досягла

майже 290 тис. чол. [13, с. 30]

Така тенденція притаманна й армії України [14, с. 200]. Якщо у 2001 році

жінки-офіцери складали всього 0,7 % від усього офіцерського складу Збройних

Сил України, то у 2006 році цей показник склав 2,25 %. А загальна чисельність

жінок-офіцерів за цей період збільшилась майже вдвічі. На сьогодні у Збройних

Силах України проходять службу та працюють понад 70  тисяч жінок.  З них

близько 19  тисяч –  офіцери,  прапорщики,  військовослужбовці за контрактом і

курсанти вищих військових навчальних закладів. 

Представниці прекрасної статі проходять службу та працюють в усіх

видах та родах українських військ.  Найбільше їх служить у частинах і

з’єднаннях сухопутних військ –  понад 7  тисяч.  У повітряних силах проходять

службу більше 6,5  тисяч жінок,  у військово-морських – 1,9  тисяч жінок.  У

Збройних Силах України служать 4  жінки-офіцери у військовому званні

полковник, 32 –  підполковник, 216 –  майор, 375 –  капітан або капітан-

лейтенант, 388 –  старший лейтенант, 100 –  лейтенант і 30 –  молодший

лейтенант.

Починаючи з 1992  року у міжнародних миротворчих операціях взяли

участь 42  військовослужбовці-жінки – 5  офіцерів, 2  прапорщики та              

35  сержантів i  солдатів за контрактом.  На сьогодні у складі українських

миротворчих контингентів жінок немає [3].

По-друге, відзначається різке погіршення якісних показників призовників

Збройних Сил України.

В Україні спостерігається    різке погіршення показників за станом

здоров’я  (лише 25 %  дітей сьогодні народжуються здоровими).  За останні         

5  років у призовників у 3 – 4  рази збільшилася захворюваність кістково-

м’язової системи та органів травлення,  у 2  рази –  нервової системи,  органів

чуттів та системи кровообігу.  Психічні розлади були зареєстровані у кожної

п’ятої молодої людини. У регіонах, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС,

зафіксовано зростання багатьох хвороб,  і в першу чергу –  новоутворень та

захворювань крові.  У 95 %  призовників не проведено щеплення,  і вони не

мають імунітету проти найбільш розповсюджених інфекцій,  що сприяє

зростанню захворюваності на так звані  „дитячі хвороби”.  Під час призову    

2001  року у військових комісаріатах України пройшли медичний огляд понад

300 тисяч чоловік. З них визнано придатними до військової служби 70,5 % (для

порівняння,  у 1990  році – 95 %),  непридатними за станом здоров’я – 18,1%,

отримали відстрочку від призову за станом здоров’я 7,2 %.  Із загальної

кількості оглянутих 15,4 % направлено на додаткове медичне обстеження, після 

якого 9,9 %  виявленно непридатними.  Низький рівень здоров’я

військовослужбовців приводить до того, що за даними останніх років, 0,2 % від

їх загальної кількості звільняються за станом здоров’я в перший місяць

строкової служби,  а 3,4 % –  в перші шість місяців [15].  Якщо у 1995  році на

одну тисячу 15 – 17-річних юнаків припадало 925 різних хвороб, то у 2001-му – 

вже 1 617,  а в 2002-му – 1 687 [16].  У 2001  році із збройних сил достроково

звільнено за станом здоров’я 1992  військовослужбовці і 389 –  за сімейними

обставинами [17].  242

Одним з головних аргументів прихильників професійної армії виступає й

те, що в умовах швидкого розвитку військової техніки для оволодіння нею,  та

для виконання службових обов’язків належним чином    необхідно мати

відповідний рівень освіти. На жаль, в останні роки ми спостерігаємо тенденцію

зниження  загальноосвітнього рівня призовників.  

По-третє, зростають   негативні тенденції громадської думки, пов’язаної з

існуючою на цей час суспільною нерівністю різних верств населення,  яка

відображається на виконанні загального військового обов’язку.  Перехід на

спосіб контрактного комплектування дозволить поліпшити ставлення у

суспільстві до виконання військового обов’язку.  Це дозволить відновити

соціальну справедливість.

На думку експертів повне переведення Збройних Сил України на

комплектування за контрактом дасть змогу зняти напругу в суспільстві,

пов’язану з існуючою на цей час суспільною нерівністю різних верств

населення стосовно виконання ними загального військового обов’язку, оскільки

сьогодні,  згідно з вимогами Закону України  „Про загальний військовий

обов’язок і військову службу”,  призову на строкову службу підлягає лише

близько 6 %  від загальної кількості призовників,  які перебувають на

військовому обліку,  а решта 94%  мають право на відстрочку або взагалі

звільняються від призову [18]. Зокрема, відповідно до статті 17 Закону України

„Про загальний військовий обов’язок і військову службу”  навесні 2002  року

були надані відстрочки від призову 382 610 юнакам. Для прикладу, у Німеччині

проходять військову або альтернативну службу 70 – 75 % юнаків, а у  Фінляндії

призиваються близько 80 %, при цьому проходження служби дійсно вважається

почесним обов’язком. 

Спостерігається стійка негативна тенденція зменшення кількості юнаків,

що проходять військову службу. Так,  у 1982  році строкову службу проходили

понад 85 % юнаків призовного віку, у 1992 році – близько 55 %, а у 2002 році 

16 – 20 % [19]. При цьому до лав збройних сил приходять в основному юнаки  з

малозабезпечених селянських сімей і призов стає додатковим соціальним та

фінансовим податком, який накладається на обмежену частину юнаків. У такій

ситуації природним є те,  що престиж    військової служби в суспільстві

знижується [20].    Якщо в 1993  р.  його оцінили як  „низький”  або  „дуже

низький” 61 % опитаних офіцерів, то в 1998 р. — вже 87 %. Іншим показником

падіння престижу служби в очах самих професіоналів є їхнє небажання

передавати власну професію дітям:  якщо в 1993  р.  таке небажання висловили 

49 % опитаних, то в 1998 р. —  вже 66 % [21].

Позитивне ставлення в українському суспільстві до переходу на спосіб

контрактного комплектування армії також сприяло його вибору.  Дані

соціологічних досліджень свідчать,  що близько 70 %  населення України

стабільно підтримують перехід до повністю професійної армії [11,  с. 31].

Стосовно однорідності чи різниці в поглядах на це питання різних верств

населення,  можна відзначити таке.  Позиції населення з приводу повної

професiоналiзацiї армії мають незначні регіональні вiдмiнностi, що є помітними 243

лише по лінії схід – захід. Найбільша кількість прихильників професійної армії

розташовується у східному peгioнi (Дніпропетровська,  Донецька,  Запорозька,

Луганська, Харківська області) – 76,7 %, найменша – в Заxiдному  (Волинська,

Закарпатська,  Івано-Франківська,  Львівська,  Рівненська,  Тернопільська,

Чернівецька області) – 64,2 %.  Розподіл оцінок в інших регіонах майже

однаковий: підтримують переxiд до професійної армії 65,4 % опитаних.

Незначні відмінності існують i  в позиціях різних демографічних груп

населення.  Зокрема,  чоловіки більш позитивно оцінюють перехід до

професійної армії („за”  – 74,5 %, „проти" – 15,2 %),  ніж жінки  (відповідно  

64,5 % i 13,7 %). У свою чергу, сільське населення консервативніше ставиться

до повної професіоналізації   українського   війська. Підтримують   цю   позицію

63,4 %  сільських респондентів,  проти – 15,9 %.  Відповідь жителів міст

характеризуються більшою кількістю прихильників професійної армії,  але

різниця не є принциповою: 71,6 %  „за”, 13,8 %   „проти”.

Більш помітними є розбіжності в позиціях різних вікових груп населення

України. Найбільш позитивне ставлення до професiоналiзацiї армії (77,4 % „за”)

спостерігається серед представників наймолодшої вікової групи (18 – 29 poкiв) –

призовників або тих, хто нещодавно проходив службу в армії.

Серед представників інших вікових груп також є помітна перевага

прихильників професіоналізації армії при незначному відсотку противників i

тих,  хто утримався від вiдповiдi.  Лише в групі 60  років i  старше,  тобто

респондентів пенсійного вiкy,  така пропорція змінюється суттєво.  Сумарна

частка тих,  хто проти, або не визначився з позицією (46,4 %), є порівнянною з

відсотком прихильників переходу до професійної армії (53,6 %).

Отже при незначних регіональних i  демографічних відмінностях

переважна більшість населення України підтримує курс на професiоналiзацiю

армії. Єдина група респондентів, підтримка якою переходу до професійної армії

є значно меншою, ніж у цілому по вибірці – це люди пенсійного віку (60 років i

старше).

Таким чином,  в українському суспільстві склалася сприятлива ситуація

для переходу до професійної армії,  яка б вiдповiдaла сучасним вимогам i

надійно захищала cyвеpенітет держави.

Одночасно існувала група прихильників змішаного принципу

комплектування. Такий принцип передбачав як проходження військової служби

за призовом, так і військову службу за контрактом. Прихильники цього погляду

аргументували своє розуміння цієї проблеми тим, що навіть у таких розвинених

країнах,  як США й Великобританія,  армії    яких повністю комплектуються на

добровільній основі,  існує некомплект військовослужбовців на посадах

сержантів і солдатів. Центри прийому на військову службу в таких країнах не

можуть повністю забезпечити потреб збройних сил у новобранцях,  незважаючи

на те, що вищезгадані держави здатні забезпечити своїх військовослужбовців на  

високому рівні різними видами забезпечення.

Тому,  на думку прихильників цього погляду,  Збройні Сили України

повинні були в перспективі перейти до змішаної системи комплектування. Ідея 244

створення змішаної системи комплектування збройних сил активно

пропонувалася на початку 1998  року.  Така система передбачала

комплектування посад солдат і сержантів  рідких спеціальностей на контрактній

основі,  що склало б приблизно 60 %  від чисельності сержантів і солдат

збройних сил, а інші посади – на основі загального військового обов’язку. Це,

на їхню думку,  дало б можливість підтримувати бойову готовність на досить

високому рівні й разом з тим забезпечувати  підготовку військових резервів.

Взагалі навіть і у 2006  році були експерти,  що вважали недоцільним

перехід збройних сил на контракт. Вважається, що наймана армія завжди була

слабкою армією. Найманці ніколи не будуть захищати свою державу так, як її

захищає народ.  Саме народ завжди вигравав війну.  Збройні Сили України на  

70 відсотків мають бути укомплектовані військовослужбовцями за контрактом

на 30 % –  за призовом,  але на інших умовах.  Це має бути фізично здорова

молодь,  яка б мала пільги за службу:  у навчанні,  переваги при прийомі на

роботу і таке інше  [22, с. 5]. 

У 2005  році можна говорити про збільшення уваги з боку уряду до

власних збройних сил.  На думку багатьох експертів, 2005  рік став роком

початку масштабної військової реформи.  Про це свідчать реальні кроки,

розпочаті новою владою. В 2005 році будучи кандидатом у Президенти України

Віктор Ющенко у своїй передвиборній програмі поставив за мету здійснити

перехід збройних сил на принцип контрактного комплектування в 2010 році. У

2005  році Парламент підтримав виправлення до законів,  що регламентують

строки проходження строкової служби. Сьогодні юнаки призиваються в армію

на рік, на флот – на півтора року. Ті, хто має вищу освіту, – усього на 9 місяців.

Грошове забезпечення військовослужбовців строкової служби збільшено в       

3 рази, підвищилися й оклади   контрактників. Крім цього був прийнятий Закон

про скорочення Збройних Сил України на 40  тис.  чоловік,  з яких 30  тис. –

військовослужбовці.  Оголошено про реформування центрального апарату

Міністерства оборони,  у результаті якого вже до кінця 2005  року 80  відсотків

його штату повинне було становити цивільні фахівці. У рамках впровадження

системи цивільного контролю Міністерство оборони створює Колегію

громадських організацій,  здатну впливати на процеси реформування збройних

сил. 

Крім цього,  необхідно відзначити,  що з появою нової військової

Доктрини,  Закону  „Про реформування збройних сил”,  Стратегічного

оборонного бюлетеня,  Програми розвитку Збройних Сил України на 2006 –

2011 роки процес реформи армії  став більш прозорим, а сам вигляд нової армії

наблизився до сучасних світових стандартів.  Характеризуючи    Програму,

Анатолій Гриценко відзначив,  що особливістю Державної програми розвитку

Збройних Сил України на 2006 – 2011  роки є те,  що вона чітко визначила

пріоритети. У перше в цьому документі сформульоване завдання збройних сил,

сформульовані вимоги для Міністерства оборони,  Генерального штабу й до

окремого полку включно [6].  245

Нарешті,  у трьох видах збройних сил вирішено сформувати по одній

бригаді,  повністю укомплектованій військовослужбовцями-контрактниками,

професіоналами. За розпорядженням Президента України від 16. 05. 2005 року

№ 1043/2005 – рп  „Про заходи переходу підрозділів Збройних Сил України на

комплектування військовослужбовцями за контрактом”  у Збройних Силах

України почався експеримент з комплектування контрактниками трьох з’єднань

сухопутних військ,  повітряних сил і великого десантного корабля  „Костянтин

Ольшаньский”, який належить  Воєнно-Морським Силам.

Таким чином,  ідея переходу Збройних Сил України на нові принципи

комплектування поступово із площини теоретичної дискусії перейшла в

площину практичного втілення. Прийнято програму роботи, розроблений план

її реалізації,  у збройних силах проводиться експеримент з комплектування

з’єднань на добровільній основі.  Запланована в державному бюджеті на      

2006 рік  для Збройних Сил  сума – 8,9 мільярдів гривень.

Але здійсненню планів переходу армії на принцип добровільного

комплектування заважає:  по-перше –  низький рівень грошового забезпечення,

по-друге –  відсутність необхідної кількості службового житла відповідної

якості, по-третє – неможливість організувати бойову підготовку на належному

рівні й,  відповідно,  викликати інтерес до військової служби в потенційних

контрактників [21].

Відповідно до Розпорядження Президента України –  Верховного

Головнокомандуючого Збройних Сил України Віктора Ющенко з метою

вивчення проблем,  які можуть виникнути під час повного переходу Збройних

сил України на професійну основу,  і визначення шляхів їхнього вирішення

Міністерству оборони України було доручено провести протягом 2005 – 2006 р.

експеримент щодо комплектування військовослужбовцями,  які проходять

військову службу за контрактом. Експеримент проводився на базі: 30-ї окремої

механізованої бригади 8-го арміського корпусу Сухопутних військ Збройних

Сил України  (м.  Новоград-Волинський,  Житомирська область); 7-ї авіаційної

бомбардувальної бригади Повітряного Командування  „Захід”  Повітряних Сил

Збройних Сил України  (м.  Староконстантинов,  Хмельницька область);           

36-ї окремої бригади берегової оборони  (м.  Керч,  АР Крим)  і десантного

корабля  „Костянтин Ольшанский” 5-ї бригади надводних кораблів Військово-

Морських Сил Збройних Сил України  (м.  Севастополь,  АР Крим).  Згідно з

наказом Міністра оборони у відповідних частинах розпочалась напружена

робота.  Перехід частин,  що залучалися до експерименту,  безперечно,  не

обмежувався лише заміною на штатних посадах строковиків контрактниками.

Перебудовалася вся система,  починаючи із забезпечення особового складу та

закінчуючи розпорядком дня.  Ключовим чинником у цьому питанні

залишається навчання і виучка нових солдатів-контрактників –  те,  від чого

безпосередньо залежить рівень боєздатності частин та з’єднань. На думку

багатьох військових фахівців,  запропонований 11-місячний навчальний цикл

вже в більшій мірі адаптований саме  „під контрактника”,  а не військовика

строкової служби.  Це стосується розподілу навчального часу,  форм і засобів 246

проведення занять і тренувань, методики роботи керівного складу та багатьох

інших аспектів.  Комплекс заходів щодо проведення експерименту з переходу

збройних сил на спосіб контрактного комплектування передбачав

вдосконалення системи підготовки військовослужбовців за контрактом до

військової служби.  Підготовка майбутніх контрактників    проводиться у

відповідних навчальних центрах видів Збройних Сил України.  Навчання

молодших командирів та військовослужбовців служби за контрактом

проводиться за оновленими навчальними програмами,  програмами бойової

підготовки.  Вперше тут вивчатимуть дисципліни,  які до цього часу на таких

курсах не викладалися,  зокрема,  окрім дисциплін з професійної підготовки,

молодші командири прослухають курс лекцій з психології,  з лідерства у

військових колективах та організації повсякденної діяльності військової

частини.

У той же час військові фахівці відмічають, що всі намагання та прагнення

керівництва Міністерства оборони України й Генерального штабу покращити

рівень бойової виучки вишколу контрактників можуть бути нівельовані

незацікавленістю їх самих в кінцевому результаті свого власного професійного

зростання.  Необхідно створювати систему симулювання військовослужбовців

за контрактом,  яка б спонукала їх на постійне вдосконалення професійних

знань,  навичок та вмінь. До речі,  на погляд самих контрактників,  матеріальне

стимулювання успіхів у бойовій підготовці є вирішальним для її покращення.

Необхідно враховувати й те,  що поступово зростають і вимоги до

контрактника.  Так,  у 2001 – 2010  рр.  вимоги будуть такими:  сержантський

склад має відповідати нормативам –  вищу освіту повинні мати близько 10 %;

решта –  середню або незакінчену середню;  верхню розумову категорію  (за

наслідками тестування) повинні мати 70 %; нижню розумову категорію  можуть

мати не більше 5 %.  Солдати  (матроси)  повинні мати вищу освіту –  до 5%;

середню освіту –  не менш 75%;  верхню розумову категорію  (за наслідками

тестування)  повинні мати 50%;  нижню розумову категорію  (за наслідками

тестування) –  не більше 10%.  Починаючи з 2011  р.  Вимоги стануть більш

жорсткими. Сержантський склад матиме вищу освіту – до 20 %; середню освіту

– 80 %;  верхню розумову категорію  (за наслідками тестування)  повинні мати  

80 %. Солдати  (матроси)  матимуть вищу освіту    –  до 10 %;  середню освіту –   

80 – 85 %; верхню розумову категорію (за наслідками тестування) повинні мати

70%;  нижню розумову категорію  (за наслідками тестування)  можуть мати не

більше 2 % [23].

В експериментальних частинах приділяється дуже багато уваги й

рішенню соціальних проблем.  Актуальна житлова проблема спочатку

розв’язувалася шляхом переобладнання казарм, але потім був знайдений новий

шлях. Міністр оборони України Анатолій Гриценко інформував громадськість з

цього приводу: „Ми більше не будемо зводити казарми поліпшеного типу, як це

робилося у попередні роки, ми будемо будувати для контрактників абсолютно

нове за якістю і дуже комфортне житло”. Це вже не переобладнані казарми, не

кубрики на 4 – 6 чоловік, а комфортні кімнати на 1 – 2 військовослужбовців, у 247

яких можуть мешкати навіть молоді лейтенанти зі своїми сім’ями, – наголосив

Анатолій Гриценко [24].  Приміром,  контрактники 30-ї окремої механізованої

бригади мешкають у переобладнаних під гуртожиток казармах. Проте називати

це житло казармою якось і незручно.  Це звичайні двокімнатні квартири,  з

кухнею,  ванною та туалетом, –  повністю відремонтовані та облаштовані

меблями.  Є також окреме приміщення з ваннами та сучасними пральними

машинами. Але найголовніше – військовослужбовці за це не платять. 

Під час експерименту проводився пошук шляхів позбавлення

військовослужбовців від виконання непритаманних для військових завдань

(прибирання території, виконання будівельних робіт, роботи в їдальні). Так для

вивільнення військовослужбовців від виконання усіх видів робіт в їдальні у

квітні 2006  року у трьох частинах 169-го Навчального центру Сухопутних

військ Збройних Сил України  „Десна”  розпочався експеримент щодо

забезпечення харчуванням військовослужбовців строкової служби цивільними

установами. 

Три цивільні установи,  а саме київське товариство з обмеженою

відповідальністю  „Органіка +”,  Білоцерківське заготівельно-виробниче

підприємство  „Хутровик”  та  „Військторг”  Білої Церкви,  після проведення

тендерів були допущені до організації харчування особового складу в частинах,

дислокованих в Десні та Дівичках Чернігівської області. Відповідні угоди між

Міністерством оборони України та підприємствами дозволять їм займатися

цією діяльністю постійно. 

Дві компанії-переможниці відповідно до укладених угод обладнали у

їдальнях частин Навчального центру поточні лінії індивідуального харчування,

на яких застосовується пластиковий одноразовий посуд.  Натомість київська

„Органіка +”  працює за  „бачковою”  системою,  яка притаманна тиловим

структурам Збройних Сил України,  коли на кількох військовослужбовців

накривається один стіл.  Це зроблено для того,  аби наприкінці експерименту

командування Деснянського навчального з’єднання мало змогу визначити

найбільш прийнятний для Навчального центру спосіб забезпечення

військовослужбовців харчуванням. 

Серед переваг цього нововведення –  відсутність наряду по їдальні,  який

комплектувався з особового складу строкової служби,  а також посилена

охорона об’єктів.  Також слід зазначити,  що серед переваг впровадженої

системи харчування вагоме місце займає також забезпеченість місцевих жителів

новими робочими місцями. Зокрема, тільки у Десні їх вдалося створити майже

60, при цьому середня зарплатня офіціантки складає 700, а кухаря – понад 1 000

гривень [25]. 

В експериментальних частинах залишається невирішеною проблема

організації охорони військових об’єктів.  Як виявилося,  бажаючих достатньо.

Справа лише в оплаті,  умовах та технічному забезпеченні цих 

послуг.  Найбільш прийнятною для Міністерства оборони є співпраця з

департаментом державної служби охорони.  248

У грудні 2006  року Міністр оборони України Анатолій Гриценко 

підводив підсумки виконання завдань першого етапу експерименту.  Він

наголосив, що всі заходи, заплановані у цьому напрямку на 2005 рік, виконані.

Перша частина експерименту щодо переходу на контрактний принцип

комплектування Збройних Сил України виконана.  Вдалося підняти відсоток

контрактників та пріоритетне спрямувати кошти у ці бригади. Міністр оборони

України повідомив,  що на основі цього експерименту буде проведений

відповідний аналіз, результати якого будуть враховуватися   у подальшій роботі 

[26].

Також було відмічено,  що процес переходу на контракт позитивно

впливає на покращання статистики злочинів у збройних силах,  на це звертає

увагу й Начальник Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

начальник Головного управління Військової служби правопорядку в Збройних

Силах України генерал-майор Сергій Глєбов [27].

Таблиця 4.2.

Злочини у Збройних Силах України

 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р.

Скоєно злочинів 1 703 1 129 967 1 013 1 030 847

Позастатутні 

відносини

193 149 141 146 176 126

Зловживання владою 254 165 144 137 145 105

Крадіжки 304 176 91 67 60 58

Загинуло

військовослужбовців 

154 138 142 120 117 101

 

Зміна об’єктивних умов військово-професійної діяльності у зв’язку з

переходом на спосіб добровільного комплектування детермінує необхідність

посилення уваги до мотиваційної    сфери діяльності військовослужбовців за

контрактом.

У липні   2002  року згідно з розпорядженням начальника Головного

управління виховної роботи Міністерства оборони України було проведено

соціологічне опитування серед військовослужбовців рядового, сержантського і

старшинського складу та військовозобов’язаних щодо виявлення чинників,  які

впливають на прийняття рішення стосовно проходження військової служби за

контрактом або її продовження та укладання нових контрактів.  Метою

опитування було виявлення сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів,

які впливають на    прийняття рішення про проходження військової служби за

контрактом. Вибірка соціологічного опитування склала 1 145 респондентів [28].

Результати досліджень перших спроб переходу на контракт Збройних Сил

України дозволили виявити    декілька груп кандидатів у контрактники.  До

першої належать військовослужбовці строкової служби, більшість з яких навіть 249

розривали контракт протягом першого терміну його дії. Другу групу складають

чоловіки середнього віку,  що мають родину,  живуть біля військової частини.

Військову службу за контрактом вони обирають свідомо,  тому сумлінно

виконують службові обов’язки,  статус контрактника цінують.  Третя,  сама

найбільша група –  молоді чоловіки з низькими моральними якостями,  які у

цивільному житті не знайшли собі відповідного місця. 

З метою виявлення системи та структури цінностей громадян України, які

можуть бути потенційними кандидатами на військову службу за контрактом,

респондентам  у ході опитування були задані питання “Які з понять-цінностей є

для вас пріоритетними?”  та  “Що ви захищатимете,  не жаліючи своїх сил,

можливо,  ризикуючи життям?”.  Результати відповідей респондентів на ці

питання наведені в табл. 4.2. та 4.3.

                                

Таблиця 4.3.

Структура цінностей потенційного контингенту 

для військової служби за контрактом

№

з/п

Цінності

%

опитаних

Місце

значущості

1 2 3 4

1  Свобода совісті 16,81 4

2  Заможність 11,24 9

3  Суспільний добробут 15,94 5

4  Сімейний добробут 42,42 1

5  Незалежність країни 21,52 3

6  Рівність усіх перед законом 31,27 2

7  Власна безпека 13,68 7

8  Рівність можливостей 10,98 10

9  Громадська безпека 13,94 6

10  Справедливий розподіл матеріальних благ 12,28 8

11  Інші 0,44 11

  

Аналіз даних табл. 4.1  показує,  що центральне місце в структурі

цінностей громадян України,  які є потенційним контингентом кандидатів на

військову службу за контрактом,  посідає така цінність,  як сімейний добробут

(42,42 %  опитаних).  Далі за значущістю йдуть такі цінності,  як рівність усіх

перед законом (31,27 %)  та незалежність країни (21,52 %).  Меншу вагу в 250

структурі цінностей респондентів мають  „справедливий розподіл матеріальних

благ” (8 місце за рейтингом), „заможність”(9 місце за рейтингом) та    „рівність

можливостей” (10  місце за рейтингом).  Дані стосовно структури цінностей

респондентів корелюють з відповідями на питання щодо готовності захищати

різні цінності. Разом з тим при високому рейтингу в опитаних такої цінності, як

незалежність країни готовність захищати територіальну недоторканність

України посідає за відповідями респондентів тільки сьому позицію.

                                                                                                             Таблиця 4.4.

Готовність захищати різні цінності

№

з/п

Цінності, які готові захищати %

опитаних

Місце

значності

1 2  3  4

1  Мир на землі  31,34 2

2  Законність та правопорядок в країні 13,11 5

3  Ідеї та принципи демократії 3,73 10

4  Незалежність та свободу Батьківщини 25,95 4

5  Свою сім’ю, родичів та близьких 60,16 1

6  Ідеї справедливості та рівності між людьми 7,90 8

7  Територіальну недоторканність України 11,89 7

8  Особисту свободу 12,50 6

9  Ідеали та святині своєї віри 2,08 13

10  Товаришів по колективу 6,77 9

11  Свій дім, рідну землю 31,25 3

12  Свої особисті інтереси 3,13 12

13  Свого командира 3,21 11

14  Інше 0,26 14

Ставлення респондентів до військової служби характеризується тим,  що

близько 38 % респондентів військову службу оцінюють як  „обов’язковий   етап

в житті справжнього чоловіка”,  більше 31 % –  як  “встановлений законом

обов’язок, який я повинен виконувати”, до 21 % – як  “школу набуття та прояву

професійної майстерності”.  Лише 2,79 %  опитаних при визначенні власного

ставлення до військової служби обрали варіант відповіді  “до служби я

відношусь негативно”, а 6,46 % респондентів утримались від відповіді, обравши

варіант “важко відповісти”.  251

Майже половина    респондентів (49,96 %)  служить в збройних силах з

бажанням, 22,79 %  респондентів скоріше з бажанням,  ніж ні.  Служать в

збройних силах без бажання 5,49 %  респондентів,  а 8,11 %  опитаних скоріше

без бажання, ніж з ним. Приблизно такі ж відсотки складають респонденти, які

пишаються своєю службою в збройних силах (так – 50,48 %; скоріше так, ніж ні

– 22,79 %) та ті, хто не пишаються своєю службою (ні – 5,24 %, скоріше ні, ніж

так – 11,18 %).

Результати анкетування щодо відповіді респондентів на питання анкети      

„Що  у військовій службі для вас є найбільш цінним?” зведені в табл. 4.5.

                                                                                                                Таблиця 4.5.

Цінності військово-професійної діяльності

№

з/п

Цінності військової служби

%

опитаних

Місце

значимості

1 2 3 4

1  Цікава професія, що просто подобається 19,58  3

2  Можливість випробувати  себе в складних

умовах

43,44  1

3  Досягнення гідного положення в житті 23,08  2

4  Військова честь і гідність 19,49  4

5  Вирішення житлової проблеми 9,88  8

6  Спеціальні пільги та переваги 10,23  7

7  Можливість перечекати важкі часи 6,73 12

8  Повага та інтерес з боку оточуючих 10,49  6

9  Упорядкований організований спосіб життя 11,80  5

10  Можливість стати справжнім професіоналом 9,79  9

11  Безкоштовне отримання спеціальності, освіти,

що допоможе влаштуватися в цивільному

житті

8,83 10

12  Причетність щодо важливої справи по захисту

Вітчизни

8,04 11

13  Військові традиції, ритуали, форма одягу 5,24 13

14  Інше 0,44 14  252

Більше 43 %  опитаних найбільш цінним у військовій службі вважають

можливість випробувати    себе в складних умовах,  далі респонденти віддають

перевагу таким цінностям військової служби, як цікавість професії (19,58 %) та

військова честь і гідність (19,49 %).  Меншою мірою респонденти віддають

перевагу таким цінностям військової служби,  як  „військові традиції,  ритуали,

форма одягу” (13  місце за рейтингом), „можливість перечекати важкі часи”   

(12  місце за рейтингом), „причетність до важливої справи щодо захисту

Вітчизни” (11 місце за рейтингом).

За оцінками респондентів рівень престижу військової служби за

контрактом у суспільстві на сьогоднішній день є невисоким: 34,45 % опитаних

оцінили його як середній, 18,37 % опитаних вважають його нижчим за середній,

а майже кожен п’ятий опитаний (17,93 %) вважає, що його просто немає. Тільки

9,75 %  і 8,79 %   респондентів характеризують престиж військової служби за

контрактом відповідно як високий та вище за середній.  Незважаючи на

фіксацію у своїх відповідях низького рівня престижу військової служби за

контрактом,   більше    половини респондентів (56,24 %)  виявили бажання 

продовжити термін контракту або вступити на військову службу за контрактом.

Решта опитаних (38,26 %)  такого бажання не виявляють.  Серед

військовослужбовців, які проходять на сьогоднішній день військову службу за

контрактом,  частка бажаючих її продовжити складає 81,06 %,  серед

військовослужбовців строкової служби бажаючих заключити контракт 31,21 %,

а серед військовозобов’язаних – 54,35 % .

Аналіз результатів соціологічного опитування показує,  що бажаючі

проходити військову службу за контрактом до служби в армії переважно або 

працювали на державному підприємстві (32,70 %), або  навчалися (30,62 %). Ті,

хто не бажає проходити службу за контрактом,  до служби    в армії переважно

або навчалися (34,91 %),  або навчалися й працювали (22,17 %),  або ж

працювали у приватному підприємстві (19,10 %).    Із загальної кількості

бажаючих служити за контрактом військовослужбовці-контрактники складають

61,45 %, військовослужбовці строкової служби – 22,10 %, військовозобовязані –

16,13 %.  Частину респондентів,  які не мають бажання проходити службу за

контрактом,  складають військовослужбовці-контрактники (17,30 %),

військовослужбовці строкової служби (64,22 %),  військовозобовязані 17,06 %.

Близько 41 %  бажаючих служити за контрактом одружені,  у категорії

небажаючих служити за контрактом одружених 21,39 %.

Контингент бажаючих проходити військову службу за контрактом

перебуває в таких житлових умовах: своя окрема квартира – 33,50 %, свій дім –

34 %,  комунальна квартира – 8,50 %,  тобто близько 76 %  з них забезпечені

житлом.  Решта з даної категорії    або мешкають у гуртожитку (11,50 %),  або

використовують інші варіанти вирішення житлового питання (12,50 %). 

За соціальним походженням бажаючі служити за контрактом ранжуються

наступним чином:

• з робочих                       –    45,40 %;

• з селян                            –    22,78 %;  253

• з службовців                  –    12,28 %;

• з інтелігенції                  –    10,66 %;

• з військовослужбовців  –     7, 92 %.

Таким чином,   за соціальним походженням дану категорію переважно

складають вихідці з робочих та селян. 

Респонденти,  які виявили    бажання    проходити військову службу за

контрактом,  мають освіту: 9  класів (5,23 %), 11  класів (33,99 %),  професійну

(43,46 %),  незакінчену вищу (8,50 %), вищу (6,21 %). Позитивним з огляду на

рівень освіти значної частини кандидатів на військову службу за контрактом є

наявність професійної освіти, негативним – незначна кількість осіб з вищою та

незакінченою вищою освітою. 

Місце проживання бажаючих проходити військову службу за контрактом

до військової служби або на теперішній час було таке:

• м. Київ                                     – 4,15 % респондентів;

• велике місто                           – 27,69 % респондентів;     

• районний центр                      – 30,02 % респондентів;

• селище міського типу            – 12,11 % респондентів;

• військове містечко                 – 3,98 % респондентів;

• село                                          – 22,06  % респондентів;

Місце проживання бажаючих проходити військову службу за контрактом

представлено різнопланово але з перевагою всеж таки сільської місцевості.

Актуальність, практична значущість та недостатня наукова розробленість

проблеми детермінації ставлення до служби в армії військовослужбовця за

контрактом зумовили вибір теми спеціального соціологічного дослідження [29].

Проводився аналіз зв’язку між змістом військової служби, розміром грошового

забезпечення і рівнем задоволеності військовою справою військовослужбовця

за контрактом, а також визначалися шляхи формування позитивного ставлення

до військової служби. 

Результати дослідження вказують на те,  що зміст обов’язків,  які

виконуються військовослужбовцями за контрактом,  та рівень грошового

забезпечення безпосередньо впливають на рівень задоволеності військовою

справою,  але незадоволеність змістом виконуваних обов’язків більше впливає,

аніж незадоволеність грошовим забезпеченням;  характеристики змісту

військової служби визначають ставлення військовослужбовців до виконання

своїх військових обов’язків або як до потреб особистості,  або як до засобу

існування.  

Зміст військової діяльності детермінує як об’єктивні показники служби,

так і ступінь задоволеності військовою справою в цілому і рівнем задоволення

розмірами грошового забезпечення.  Було встановлено,  що розмір грошового

забезпечення та матеріальна зацікавленість виступають не як основні,

самостійні чинники,  а як похідні від змісту військової діяльності.  Дуже

поширена думка про винятковий вплив грошового забезпечення на рівень 

задоволеності військовою справою військовослужбовця за контрактом не 254

підтвердилась.  Під час дослідження було встановлено,  що зміни у змісті

військової діяльності (зростання напруженості бойової підготовки) і є головною

умовою,  яка визначає напрямок трансформації ставлення до виконання

військових обов’язків військовослужбовцями за контрактом. 

У сучасних умовах зростання якісних характеристик військовослужбовців

за контрактом,  зростання рівня доходів населення взагалі та

військовослужбовців окремо,  подальше підвищення рівня задоволеності

військовою справою,  на нашу думку,  буде залежати в першу чергу від

вдосконалення змісту військової справи.  Чинники,  що визначають рівень

задоволеності військовою справою,  мають безпосереднє відношення до

формування морального духу військовослужбовця та армії в цілому, а здоровий

моральний дух – основа високої бойової готовності Збройних Сил України.   255

ВИСНОВКИ

Науковий аналіз сучасних проблем будівництва збройних сил,

необхідності їхнього реформування та вирішення пов’язаних з цим проблем

комплектування армії,  соціального захисту військовослужбовців дозволяє

зробити такі висновки. Останнім часом у світі активізувався процес створення

армій на контрактній основі. 15 із 24 держав – членів блоку НАТО відмовилися

або збираються відмовитися у майбутньому від системи призову.  Традиційну

систему комплектування збройних сил зберігають все менше і менше держав

світу. Причини відмови від призовної системи для кожної держави світу різні,

але логіка прийняття рішення про початок реформи системи комплектування

збройних сил для різних країн є єдиною.

Після завершення  „холодної війни”  ймовірність виникнення війни

великого масштабу між державами або групами держав у будь яких точках

світу практично зникла.  Це дало країнам можливість розпочати військову

реформу,  головною метою якої є    створення армії сучасного типу.  Така армія 

менша за чисельністю особового складу,  але    має більш високий рівень

професійної підготовки,   володіє новітніми зразками озброєння та    воєнної

техніки.  Сучасна армія більше підходить до виконання нових завдань,  що

постали перед збройними силами:  проведення миротворчих та гуманітарних

операцій,  ліквідація наслідків техногенних катастроф,  до боротьби    з

тероризмом, вирішення локальних конфліктів, тощо. 

Не останню роль відіграв і економічний аргумент:  професійні армії

перевищують призовну армію за показником  „витрати/ефективність”. 

Щоправда такий аргумент був основним для США,  для європейських країн

рішення про перехід на контрактну армію було прийнято під впливом інших

чинників. Для  Іспанії, Португалії, Італії такими чинниками були: зміни їх місця

і ролі у геополітичній обстановці,  непомірний економічний тягар через

утримання великої армії, зміна функції збройних сил. Крім цього, велику роль

відіграли національні особливості. 

Аналіз ситуації в країнах Західної Європи дозволяє відстежити такі

тенденції:

• кількість особового складу збройних сил постійно зменшується;

• озброєння та військова техніка постійно вдосконалюються,

підвищуються вимоги до рівня підготовки військовослужбовців;

• кількість людей,  бажаючих проходити військову службу за

контрактом,  постійно зростає;

• зростає підтримка військової служби за контрактом у суспільстві;

• кількість жінок-військовослужбовців у збройних силах поступово

зростає. 

Отже,  сучасні умови світового розвитку,  науково-технічний прогрес у

військовій сфері, новий рівень військової науки та військового мистецтва, зміни

воєнно-політичної обстановки у світі зумовлюють необхідність переходу до

професійної армії,  комплектування її на контрактно-добровільній основі.   256

Однак відмова від загального військового обов’язку не є гарантією 

позбавлення збройних сил негативних соціальних явищ. У професійних арміях

США,  Великої Британії,  Канади корупція та нестатутні взаємини є не менш

розповсюдженими, аніж в країнах, де армія комплектується за призовом. 

Національні армії нових незалежних держав,  що з’явилися на території

СРСР, відмічають вісімнадцятиріччя   свого існування. За цей час в їхній історії

траплялося багато чого.  Деяким з них випав відносно спокійний час,  який

використовувався на розробку сучасних стратегічних шляхів    військового

реформування та поступового розвитку збройних сил.  Іншим практично у

перший рік свого існування довелося пройти перевірку війною, яку не всі з них

витримали успішно.  Але в кожній з цих країн серед завдань реорганізації

збройних сил найголовнішим стало визначення в принципах і методах

комплектування армії.  Перші роки незалежності національні армії

використовували досвід радянської армії,  продовжували комплектування

особовим складом за призовом.  Потім,  спираючись на світовий досвід,

враховуючи внутрішні особливості розвитку,  деякі держави почали вводити

принцип контрактного комплектування.  На сьогодні контрактний спосіб

комплектування найбільш розповсюджений у країнах Балтії. У цих країнах вже

нікого не дивує наявність черги на прийняття на військову службу за

контрактом. У країнах   Центральної Азії, навпаки, наявність великих людських

ресурсів дозволяє відбирати на військову службу за призовом необхідну

кількість призовників.  Країни Кавказу сьогодні використовують змішаний

принцип комплектування.  Збройні Сили Білорусі базуються на принципах

призовної системи й найближчим часом не збираються відмовлятися від нього.

Російська Федерація продовжує шукати шляхи реформування збройних сил,

пропонується поряд з призовом вводити контрактний спосіб комплектування. 

Разом з тим аналіз досвіду воєнного реформування нових незалежних

держав свідчить,  що перехід від системи комплектування за призовом до

системи комплектування за контрактом вже мало залежить від чинників

соціально-економічного розвитку. На нашу думку, відходить у минуле ситуація

коли тільки економічно розвинуті країни мали можливість утримувати

контрактну армію. 

Збройні Сили України також проходять свій шлях становлення.  Із

набуттям незалежності Україна успадкувала велику частину збройних сил

колишнього СРСР,  які будувалися і функціонували відповідно до часів

„холодної війни”. Цілком очевидно, що такі підходи аж ніяк не відповідали

сучасним умовам створення середовища безпеки. Крім того, хронічна нестача

коштів,  значна чисельність військ,  яка не відповідала воєнно-політичній

обстановці в світі та економічним можливостям держави,  соціально-

демографічна криза вели    до з н и ж е н н я б о й о в и х м о ж л и в о с т е й Збройних

Сил України.

У той же час незважаючи на невисоку    ймовірність широкомасштабної

агресії проти України існує ймовірність виникнення кризи або конфлікту, які

можуть нести загрозу суверенітету й територіальній цілісності держави.    До 257

них відноситься широкий діапазон загроз зовнішнього втручання у внутрішні

справи України,    воєнно-політичного      тиску      з демонстрацією    сили      із 

застосуванням заходів та санкцій економічної блокади, припинення поставок

енергоресурсів і навіть погроз застосування        воєнної      сили.     Спроби

розпалення регіонального сепаратизму,  етнічних і релігійних конфронтацій

тощо також небезпечні та можуть викликати дестабілізацію обстановки.

Незавершеність    процесу делімітації та демаркації державного кордону

може ініціювати      територіальні      претензії      до України з боку окремих

політичних сил деяких суміжних країн, і, у свою чергу, можуть призвести до

напруження у відносинах між ними та Україною.  Для усунення передумов

виникнення такої загрози Україна           використовуватиме політичні механізми

та засоби зміцнення довіри і стримування.   Водночас наша держава

зобов’язана підтримувати на належному рівні готовність збройних сил для

захисту територіальної цілісності та незалежності країни.  

Зміни у воєнно-стратегічній обстановці, які відбулися в Європі протягом

останнього десятиріччя, виникнення нового спектра загроз у сфері безпеки на

межі двох тисячоліть та впровадження механізмів ринкової економіки у

повсякденну практику розбудови воєнної складової держави обумовили

необхідність проведення реформування армії. 

Основною метою реформування збройних сил є необхідність якомога

скоріше пристосувати їх до змін у сфері безпеки, збалансувати витрати на їхнє

утримання з наявними ресурсами держави, а також забезпечити їх здатність до

виконання нових місій і завдань, що витікають з політики безпеки й оборони.

Вдосконалення системи комплектування армії є одним з головних питань воєнної

реформи.

Згідно з чинним законодавством Збройні Сили України комплектуються

за змішаним принципом: на підставі загального військового обов'язку шляхом

призову громадян на строкову військову службу строком до 12 місяців  (у ВМС

ЗСУ до 18  місяців)  та прийняттям громадян на військову с лужбу в

добров і л ьному порядку шляхом укладення з ними контракту на строк від 3 до

5  років.  Така система в цілому дозволяє здійснювати комплектування військ

(сил) рядовим, сержантським і старшинським складом у межах, які забезпечують

підтримання їх бойової готовності та підготовку військовонавчених

мобілізаційних ресурсів.  Водночас вже зараз існують певні проблеми щодо

якості як призовних ресурсів,  так і контингентів,  з яких можливо відбирати

кандидатів для їх подальшого прийняття на військову службу за контрактом.

Існуюча законодавча база стосовно загального військового обов’язку

сьогодні практично не дає можливості призивати на строкову військову службу

кращі призовні ресурси. До збройних сил та інших військових формувань може

бути призвано лише 9 % від загальної кількості громадян, які підлягають виклику

до призовної комісії.  При цьому переважна кількість (64 %)  призовників має

найнижчий є четвертий ступінь обмеження за станом здоров’я і не може бути

направлена для проходження служби у військові частини з підвищеними

вимогами до стану здоров’я.  Продовжує знижуватися загальноосвітній рівень 258

молоді, яка призивається в армію. Кількість призовників, які мають лише 9 класів

освіти, становить 32,7 %. Таким чином, нині склалася ситуація, коли внаслідок як

об’єктивних,  так і суб’єктивних причин комплектування Збройних Сил України

якісним молодим поповненням на підставі загального військового обов’язку вже

практично неможливе і потребує зміни. Актуальність вирішення цієї проблеми

зростає через все більшу участь збройних сил за обсягами та кількістю підрозділів у

миротворчих операціях, які комплектуються виключно військовослужбовцями за

контрактом. Складні системи військової техніки вже не можуть бути освоєними у

стислі терміни,  а підтримання в особового складу високого рівня навичок

володіння ними потребує значних коштів. Коли щойно навчений солдат, сержант

строкової служби звільняється із лав збройних сил,  а на заміну йому приходить

ненавчений,  це призводить до непродуктивних витрат. Вихід із такого становища

–  у поступовому переході до комплектування армії військовослужбовцями за

контрактом.

Однак відсутність на цей час дійових механізмів стимулювання

військової служби не дає можливості залучати на військову службу за контрактом

найбільш освічених і підготовлених громадян та утримувати у лавах Збройних

Сил України протягом тривалого часу кваліфікованих військовослужбовців. З цієї

причини військова служба за контрактом є привабливою лише для тих

громадян,  які не мають фахової підготовки або проживають у місцевостях,  де

існують проблеми з працевлаштуванням.  Тому перехід до професійної армії

повинен супроводжуватися створенням сприятливих умов служби та життя, які б

стимулювали бажання молодих людей служити у збройних силах. 

Практична робота з переходу на спосіб контрактного комплектування

збройних сил проводиться згідно з Державною Програмою переходу Збройних

Сил України до комплектування військовослужбовцями,  які проходять

військову службу за контрактом. Передбачається, що до кінця 2010  року буде

завершений повний перехід армії до комплектування військовослужбовцями,

які проходять військову службу за контрактом.  Державною Програмою

розвитку ЗСУ на 2006 – 2011  роки передбачається поступове збільшення

чисельності особового складу,  що служить за контрактом,  від 41 000  у         

2006 році до 80 000 у 2010 році. 

На жаль, перші кроки, зроблені нами в цьому напрямі, не можна визнати

успішними.  Останнім часом має місце стійка тенденція до зниження темпів

укомплектування посад рядового,  сержантського і старшинського складу

військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом. Аналіз результатів

дослідження вказує, що постійно зменшується рівень  задоволеності військовою

службою військовослужбовців за контрактом. 

Дослідження зв’язку між змістом обов’язків,  що виконуються

військовослужбовцями за контрактом,  з одного боку,  та рівнем задоволеності

військовою справою з іншого боку, дозволяє зробити такі висновки.

Зміст обов’язків, що виконуються військовослужбовцями за контрактом,

та розмір грошового забезпечення безпосередньо впливають на рівень

задоволеності військовою справою,  але при загальній незадоволеності    259

військовою справою незадоволеність змістом виконуваних обов’язків має 

більше значення,  аніж незадоволеність грошовим забезпеченням.  Аналіз

результатів дослідження показує, що характеристики змісту військової служби

визначають ставлення військовослужбовців до виконання своїх військових

обов’язків або як до потреб особистості, або як до засобу існування.  

Зміст військової діяльності детермінує як об’єктивні показники служби,

так і ступінь задоволеності військовослужбовців службою у цілому і рівнем

грошового забезпечення. Було встановлено, що розмір грошового забезпечення

та матеріальна зацікавленість виступають не як основні самостійні чинники,  а

як похідні від змісту військової діяльності.

Дуже поширена думка про винятковий вплив грошового забезпечення на

рівень    задоволеності військовою справою військовослужбовця за контрактом

не підтвердилась.

Під час дослідження було встановлено,  що зміни у змісті військової

діяльності є головною умовою,  яка визначає напрямок змін у ставленні до

виконання військових обов’язків військовослужбовцями за контрактом.  Дане

положення є основним виводом з аналізу результатів дослідження і було

покладено в основу наших практичних пропозиції.   

У сучасних умовах зростання якісних характеристик військовослужбовців

за контрактом,  зростання рівня доходів населення взагалі та

військовослужбовців зокрема,  подальше зростання рівня задоволеності

військовою справою,  на нашу думку,  буде залежати в першу чергу від

вдосконалення змісту військової справи.  Умови та чинники,  що визначають

рівень задоволеності військовою справою,  мають безпосереднє відношення до

морального духу військовослужбовця та армії в цілому, а здоровий моральний

дух – основа високої бойової готовності Збройних Сил України. 

На підставі висновків, які були отримані під час проведення дослідження,

має бути розроблена відповідна програма.  Основними напрямками програми

повинні бути вдосконалення бойової готовності та соціальне забезпечення   

військових частин,  що переводяться на спосіб добровільного комплектування.

На нашу думку,  перша складова сьогодні є найважливішою та потребує

найбільшої уваги виконавців.  Метою програми повинно бути    створення

сприятливих умов для вирішення соціальних проблем комплектування

Збройних Сил України військовослужбовцями, які проходять військову службу

за контрактом.

Вдосконалення бойової готовності військових частин, що переводяться на

добровільний спосіб комплектування, має забезпечуватися шляхом:

• вдосконалення бойової підготовки військовослужбовців за контрактом;

• матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України.

Метою виконання заходів другої частини програми повинне бути 

створення сприятливих умов для проходження військової служби шляхом

поширення й закріплення гуманізації усіх сфер військової діяльності;

реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям

та членам їхніх сімей.  260

Заходи програми, які направлені на соціальне забезпечення       військових

частин,  що переводяться на спосіб добровільного комплектування,  мають 

забезпечуватися шляхом:

1)  створення умов щодо реалізації конституційних прав і свобод

військовослужбовців-контрактників та членів їхніх сімей з урахуванням

особливостей,  що визначаються Конституцією України,  законами України з

військових питань,  статутами Збройних Сил України,  іншими нормативно-

правовими актами та міжнародними договорами України;

2)  поглиблення процесу гармонізації службових відносин,  поліпшення

морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до

служби, впровадження у військових колективах взаємовідносин, що базуються

на статутах Збройних Сил України, високоморальних нормах поведінки;

3)  удосконалення системи соціального захисту    військовослужбовців за

контрактом    і членів їх сімей шляхом створення необхідних матеріально-

побутових    умов,  досягнення належного    рівня грошового забезпечення та

впорядкування соціальних гарантій і пільг;

4) посилення військово-професійної орієнтації молоді; 

5)  створення дієвого механізму цивільного контролю Збройних Сил

України.

Розробляючи й здійснюючи програми забезпечення національної безпеки,

зокрема і реформування Збройних Сил України, слід мати на увазі, що процеси

реорганізації армії неперервні,  вони потребують постійного вдосконалення в

ході розвитку суспільства. Будь-які, навіть найновітніші підходи до вирішення

цих стратегічних завдань потребують постійної корекції,  врахування змін у

політичній, економічній, соціальній ситуації в державі.    261