Вступ

Історія – безперечно цікава і точна наука. Але, серед багатьох

існуючих у світі наук, вона, мабуть, найбільше залежить від

«сильних світу цього». Висвітлення окремих питань, та й самі

літописи багаторазово перероблялися (або замовчувалися) на

догоду  деспотам, династіям, а, іноді, й окремим націям. Ідеологи

радянської влади найбільше  хотіли, щоб історія України

розпочиналася з 1917 р. І якщо в дійсності й було відхилення від

цієї настанови, то це можливість розпочинати історію України від Б.

Хмельницького (і то лише для того, щоб показати, що здійснилася

мрія українців –   «навіки об’єднатися» з Росією). Радянська влада

виховувала нове покоління істориків, які мусили  знати наперед,

що все, що розкопується на території України  з попередніх

тисячоліть – створене іраномовними племенами, і ніякого  зв’язку

з історією українського народу не має. Але, зате, можна було

безперешкодно досліджувати грецькі колонії на Півдні України. Під

такі ідеологічні настанови  попала і «Велесова книга»

Свої дослідження і висновки автор робив, читаючи «Велесову

книгу» (ВК) в перекладі  Б.Яценка [1]. Не дивлячись на окремі

недоліки перекладу (відмічені, зокрема, Б.Сушинським [2]), його

переклад є найбільш ґрунтовним. До того ж, це видання містить

автентичний текст.

Автор свідомо не торкається питання походження «Велесової

книги» (на тему історії появи «Велесової книги»  та доказів –

підробка це чи ні – написано багато солідних робіт), а прийняв, як

постулат, думку,  сформульовану   Б.Сушинським [3]: «Незалежно

від того, ким і в який спосіб було створено зібрання під умовною

назвою «Велесова книга», воно має самодостатню цінність, саме

як історично-пізнавальний твір».  В своїй роботі  автор:

* беззаперечно прийняв концепцію П. Комнацького [4] про те,

що ті кілька подій з ВК, для яких можна визначити дату, є

історично достовірними, підтверджені  іншими джерелами і

3вкладаються в хронологію загальновідомої історії – наприклад, як

дата смерті готського вождя  Германаріха;

* оперся на концепцію П. Комнацького [4], що «Велесова книга»

– не літопис, а, швидше, пропагандистський матеріал. Це,

відповідно, не зобов’язувало авторів «Велесової книги»  датувати

загальновідомі їм події;

* прийняв свою концепцію, згідно якої автори текстів

«Велесової книги» любили свій рід і народ, вірили і довіряли своїм

богам, і перед  загрозою навали чужинців, перед богами і людьми

у них не було ні бажання, ні потреби записувати на дощечках

неправдиві факти історії, щоб  агітувати ними людей на боротьбу з

навалою чужинців. Тим більше, що неправдиві факти зіграли б

зворотний ефект.

Виходячи з вищенаведеного, автор вірить, що все, написане у

«Велесовій книзі» – щиро правдиве. Отже, це – невідомі раніше

факти нашої історії, але викладені не лише  без хронології, а й

навіть не системно (з погляду історика), з іноді зовсім випадковим

розташуванням на одній дощечці фактів, що відносяться до різних

історичних епох. Це пояснюється специфікою завдання, яке

стояло перед авторами ВК. Потрібно було підняти дух і впевненість

у перемозі слов’ян перед нашестям варягів і, одночасно, підняти їх

на боротьбу проти християнства, на захист рідних богів. Логічно,

що для цього потрібно було звернутися, наприклад, до

загальновідомої всім героїчної події, або кількох подій (навіть не

пов’язаних часом), нагадати про перемогу батьків чи прадідів і

закликати не посоромити їх. Або звернутися до гірких чи трагічних

поразок, про які всі пам’ятали, ще раз проаналізувати причини

трагедії і застерегти від  помилок. Або нагадати відомі всім

надзвичайно складні  ситуації, вихід з яких могли підказати лише

рідні боги і закликати шанувати їх. Або оприлюднити упорядковані

постулати релігії та сонм богів; ще раз утвердити звичаї. Отже,

тексти «Велесової книги» написані на потребу дня, в яких логікою

викладу потрібно було наводити факти сивої давнини і події

сьогодення.

Як і відмічають дослідники [5], «Велесова книга» не є

закінченим і цілісним твором. Там зустрічаються тексти, написані

різними авторами,  різними стилями і, можливо, в різні часи. Однак

4більшість їх написана, як це твердить П.Комнацький[3], на

актуальні теми – експансію варягів та поширення  християнства.

Деякі тексти повторюються з викладенням одних і тих же фактів

різними стилями (ніби кільком учням давали одне і те ж завдання),

щоб потім відібрати кращий варіант.