Післямова
Ми не найкращий народ у світі. Але й не найгірший. Ми не
знищували індіанців у преріях, ми не влаштовували
«Варфоломіївської ночі» для своїх же співгромадян, ми не
захоплювали таким шляхом столиці, як це описано в Біблії і не
влаштовували для насолоди видовища у вигляді боїв гладіаторів.
Але й ті народи, що так робили, не почувають себе сиротами у
Бога. Читаючи історію, нам не соромно за свій народ.
Так, наші предки викинули рідних богів і почали молитися
чужим богам. Але ж всі інші народи Європи, які зробили так само,
не відчувають себе від цього ущербнутими націями. Більше тисячі
років Україна живе як православна країна, і нам потрібно з
повагою відноситися як до надбань християнської культури, так і
56до надбань дохристиянської культури. Бо і та, й інша культура – це
перш за все – культура українська.
Єдина наша провина перед Богом і людьми, що ми втрачали
свою незалежність. Це дало можливість ворогам нашим
розграбувати пам’ятки, замовчувати та фальсифікувати нашу
історію. І не дарма «Велесова книга» так довго замовчувалася в
нашій країні. Бо вона дає можливість багато чого зрозуміти з
нашої історії:
• що Русь боролася: «стократ починала Русь і стократ
розбита була од півночі до півдня..»(ВК,2а);
• що ми – це не тільки руси, поляни, древляни, укри,
кривичі, дуліби, волиняни і т.і. З погляду «Велесової книги» і орії,
і кіморії, і слов’яни, і руси, і сколоти, і сківи, і руськолань, і анти, –
це все – ми;
• що Київ заснований, в крайньому разі, на тисячу років
раніше, ніж це твердить офіційна наука;
• що це наші предки зупинили «залізні легіони» римлян на
Дунаї, а горді римляни працювали у рабстві на наших полях:
«І так трудилися на нас десять літ
і одпущені були од нас.»(ВК,29);
• що державна ідеологія наших предків була людяною, бо
закликала:
«Се бо рабів відпустимо, обнімемося.
І скажемо, се зробивши, – се бо нас знаєте :
як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.» (ВК,11а);
• що півтори тисячі років наші предки жили вільними,
обираючи та знімаючи керівників своїх. «Велесова книга» свідчить,
що колискою демократії є наша земля. А якщо наші вчені,
повіривши твердженню московських спеціалістів, що «Велесова
книга» – фальсифікація (а доказати це зараз так же важко, як і
навпаки), ігнорують її (як історичне джерело), то хай звертаються
хоч до Прокопія Кесарійського. Його твори не підроблялися.
• і, нарешті, що «Велесова книга» зберегла нам ім’я
винахідника хмільного напою з меду і ім’я його – Квасур (ВК, 22).
А як багато цікавої інформації (фактів, імен та подій) з нашої
сивої давнини зберегла нам «Велесова книга»! Ми дізнаємося про
57державне влаштування, про звитяги та поразки, про звичаї та
вірування і, навіть, про рецепти напоїв. І це факти правдиві! Це не
розповіді про циклопів та сирен, це факти з дійсної історії наших
предків. Проте є й легенди. Ось легенда, створена самими
вождями для підвищення свого впливу:
«Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив,
узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні..
А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів
і куючи, казав тому:
“Се стріли і мечі маєте на воїв тих
і не смійте боятися їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам у багні.
І будуть вони, як поросята вмазані од брення,
і сморід свій понесуть слідами своїми
і всюди буде сказано про них,
як про смердючих поросят і свиней”.
Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав,
і те Ор повідав отцям нашим.
І така була наша боротьба за житву
і звитязтва многі і многі віки назад,
і зараз віримо в те, що так було»(ВК,24в).
Більшість згаданих у «Велесовій книзі» фактів правдиві, бо
автори відчували свою відповідальність перед богами:
«…бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім’я його охибнуть на віки.»(ВК,25).
Трапляються й помилки в датуванні. Так, текст для авторів ВК
був цілком визначений:
«І те було за триста літ до нашого часу.»(ВК,29),
а для сьогоднішнього читача це може означати, що або тексти
писалися різними авторами в різні часи, або інформація до
написання ВК передавалася усно, або існував попередній текст,
автор якого невизначено сформулював свою думку.
В своїх дослідженнях автор прагнув донести до широкого загалу
те, що говорить «Велесова книга». І тут варто ще раз нагадати
58про величезний вклад Б. Яценка, як перекладача, який переклав,
ритмізував і впорядкував тексти «Велесової книги». Дякуючи його
праці, «Велесова книга» стала доступнішою для читачів, а світ з
більшою довірою почав ставитися до «Велесової книги». Автору
відомо, що Б. Яценко в новому виданні [1] замінив слова «двадцять
тисяч літ» на «двадцять віків» і «тему (тьму)» на «зиму». Але це
зроблено, на думку автора, під впливом емоцій, які виникли від
того, що не він, а інші звернули увагу на те, що двадцять тисяч літ
– це старіше Біблії. А це вже – позиція, і таку позицію ще потрібно
мати мужність відстоювати. Тут людські якості перекладача
ввійшли в протиріччя з професійними. І якщо з часом і змінилося
трактування певних текстів, то, до честі Б. Яценка, слід відзначити,
що автентичний, ритмізований ним текст він залишив незмінним,
як це відмічено і в новому виданні [1]:
«А тако на двадесентђ тысенцђ лътђх не могоша
соутворяшітесе до Русђ;» (ВК, 4б).
Ми з гордістю можемо читати у «Велесовій книзі», що отці наші
п'ятнадцять віків обирали щороку князів своїх:
«…аби влада їхня про нас піклувалася.» (ВК,24в).
Проте успіхи в демократичному будівництві в сиву давнину не
є дозволом на помилки в сьогоденні. Наша незалежність не
завойована на барикадах і ми, ніби вільновідпущені раби, маємо
елементи рабської психології, яку ще потрібно пережити. Тим
більше потрібно врахувати досвід інших народів, що силою зброї
виривалися з обіймів колонізаторів та з під влади деспотів і які, як
найцінніше благо, шанують волю і незалежність. І, визволившись,
присягають власним життям, що влада в країні вже більше ніколи
не буде зосереджена в руках однієї особи.
А нове покоління людей, які виростуть вільними при
справедливих законах, будуть відчувати себе громадянами, і
будуть захищати і ці закони, і демократичний устрій держави ціною
власного життя.