1.2.2. Сутність глобалізації з позицій антиглобалізму

Відповідно до логіки реалізації дослідницької мети доцільно

визначити реальні суперечності онтології,  гносеології та аксіології

глобалізації та проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи,

які відстоюють пагубну незворотність даного процесу, а тим самим

увиразнюють негативні наслідки, які несе з собою глобалізація для

сучасного світу. Цілком закономірно, що будь-яке явище об’єктивної

дійсності може мати як позитивне, так і негативне сприйняття. Не

винятком у цьому плані є й поняття глобалізації, яке привело сьо-

годні до появи двох альтернатив у розумінні змісту даної проблеми,

двох напрямів суспільного руху - глобалістів та антиглобалістів. Саме

розуміння та діяльність останніх щодо розгортання сучасних глоба-

лізаційних процесів є предметом спеціального аналізу в межах дано-

го параграфу.

Антиглобалізм як окремий напрям наукових досліджень, у ме-

жах якого формуються альтернативи розвитку світу, дає своє тлума-

чення на предмет розгортання сучасних глобалізаційних процесів.

Якщо для одних учених явище глобалізації набуває майже євангельсь-

кого змісту благої новини -  появи  “нового світового порядку”,  що

позбавляє певних регламентацій транснаціональну модель розвитку,

то для інших, навпаки, це означає появу “нового світового безпоряд-

ку”. Так, на думку З.Баумана, цей “новий світовий безпорядок озна-

чає крах попередніх надій на можливість удосконалення світу, роз-

повсюдження на все людство найкращих досягнень цивілізації. Це, у

свою чергу, приводить до ситуації, коли багаті багатіють, а бідні не

лише бідніють, але й стають просто зайвими людьми в цьому глоба-

лізованому світі” [20, c. 24].

Здебільшого з позицій учених, які представляють антиглобалі-

стичний напрям, глобалізація розглядається як політика, що обслуго-

вує певні інтереси [419, c. 18], своєрідна ідеологія [48, c. 47], психоло-

гія “глобального бісовства” [256, c. 28-29] або ж “гра сатаністів” [114].

Десь приблизно починаючи з 2003  р.  антиглобалістські тен-

денції у розумінні змісту глобалізації набувають свого особливого

увиразнення, оскільки саме в цей період глобалізація розглядається

як цивілізаційний переворот, який може привести до зворотного ходу

суспільного розвитку. На думку Е.А.Азроянц, глобалізація являє со-

бою  “цивілізаційний переворот, який супроводжується біфуркацією

(хаотизацією) людства,  а тому його результатом є відповідні непе-

редбачувані мутації” [1, c. 49]. Таким чином, на думку вченого, гло-

балізація характеризує собою відповідну цивілізаційну кризу,  яка

відкриває  “шлюзи” перехідного періоду, передбачаючи тим самим і

певну невизначеність перспектив розвитку сучасного світу, адже він

вступає на шлях нестабільності та невизначеності, в результаті чого

він буде стикатись з серйозними потрясіннями, обумовленими актив-

ністю сукупної взаємодій сил та факторів, починаючи з економічних

т а закінчуючи культурними,  що безпосередньо пов’язується з

внутрішнім світом людини. Більше того,  на думку російського до-

слідника С.П.Перегудова,  “глобалізація являє собою інструмент ре-

волюційного насилля, який має на меті здійснити переворот у сис-

темі суспільних відносин... загострюючи соціально-економічні та по-

літичні суперечності сучасного світу” [264, с. 22]. У результаті цього

дослідникові вдалося класифікувати основні симптоми кризи проце-

су глобалізації,  до яких він відносить  “економічні симптоми  (кон-

траст між накопиченням штучно створюваних багатств та збіднен-

ням, деградацією природних ресурсів, поглиблення диспропорцій між

основними центрами світового господарювання” [264, с. 22].

З позицій більшості дослідницьких підходів американських

учених, глобалізація розглядається у формі реакції на глобальні проб-

леми розвитку людства, адже вона породжує нерівність між країна-

ми та в середині них, диференціюючи тим самим держави на пере-

можців та переможених.  У результаті непоодинокими є свідчення

вчених, які базуються на відповідних прогностичних даних про те,

що глобалізація фактично позначує собою прихід кінця світу, а тому54 55

майбутнє може і не наступити. Саме тому і виникла глобалістика (або

ж глобалогія) насамперед як реакція на ймовірні ризики та загрози,

що ставлять під питання існування людства в цілому, можливість його

переходу від  “футуро-шоку”(О.Тоффлер) до  “футуро-смерті” [348].

Отже,  це є свідченням того,  що саме в межах глобалістики

формується напрям антиглобалізму, який вперше ставить під сумнів

істинність та доцільність обраного шляху розвитку,  адже саме тут

постають такі основні питання, як: куди ми йдемо, що нас чекає по-

переду, чи виживемо ми в майбутньому?

Глобалізація привела до певної критичної ситуації, завдяки якій

відчутнішими стали екологічні,  економічні та політичні проблеми

розвитку планети в цілому. В результаті цього людство стало роз-

шматованим майновою поляризацією на багаті країни та бідні, Захід,

Схід,  домінантною стала західна масова культура,  яка принесла з

собою агресивність, що й визначила головну тенденцію світового

розвитку.  Завдяки всьому цьому людству загрожує бездуховність,

цинізм, конформізм та культура споживацтва. На думку Н.Косолапо-

ва,  “глобалізація ставить людину впритул до неминучості зміни се-

редовища перебування т а життєдіяльності з природної на штучну,

змінюючи її пізнавальні, технологічні та матеріально-культурні ви-

міри” [169, c. 72].

Аналізуючи логіку виникнення антиглобалізму як окремого

напряму, слід говорити про сучасні тенденції суспільного розвитку,

які мають місце в сучасному світі, а саме песимізм та апокаліптична

налаштованість населення планети. Адже саме антиглобалісти-футу-

рологи майбутнє світу бачать через призму всесвітньої війни, посту-

пової загибелі людства, нищення форм духовного родичання, розпад

світу на перманентно ворожі цивілізації. На думку С.Перегудова, в

антиглобалізмі  “сконцентровано ту загальносвітову сутність різно-

манітних,  подекуди допоміжних, форм протесту проти нинішньої

глобалізації, яка охоплює переважну більшість населення планети”

[264, с. 23]. Відповідно до цього під гаслами антиглобалізму досить

часто приховуються  “профсоюзні,  споживацькі та релігійні органі-

зації, які виступають на захист бідних, і в силу своїх можливостей

допомагають голодуючим та знедоленим” [102, c. 3].

Якщо вдатись до кількісного аналізу представленості глобалістич-

них та антиглобалістичних концепцій, то вона буде цілком паритет-

ною. Адже антиглобалізм є однією з форм протистояння інтеграцій-

ним тенденціям у розвитку сучасного світу. Виходячи саме з цього

розкривається внутрішньопервинна сутність глобалізації.  В межах

антиглобалістичного напряму глобалізація розглядається як  “спон-

танна реакція” на ту чи іншу форму глобалізаційних процесів, яку,

зокрема, ініціюють США та західні країни світу. На думку більшості

вчених, саме “розвинуті держави Заходу на чолі з США, спираючись

на свою економічну та політичну могутність, узурпували, монополі-

зували процес глобалізації, загнали його у прокрустове ложе вестер-

нізації та американізації, осідлали його заради отримання максималь-

ної користі для себе” [453, с. 58]. Фактично це є свідченням того, що

саме Захід спровокував глобалізацію з метою підпорядкування її влас-

ним інтересам,  адже вона розглядається як засіб поневолення всіх

“незахідних народів західними транснаціональними корпораціями

заради встановлення свого панування у всьому світі” [453, с. 59].

При цьому важлива роль у контексті розгортання антиглобалі-

стичних концепцій відводиться США, адже саме їм у структурі но-

вого світоустрою відводиться роль головного світоупорядкувальника,

а також і гегемона, що тим самим дає змогу говорити про виникнен-

ня проамериканської форми ліберальної глобалізації. У руслі такого

розуміння розвитку сучасних світових процесів глобалізація постає

як новий  “амбіційний” політичний проект США, який має на меті

стратегію утвердження своєї гегемонії в усьому світі в цілому з відпо-

відною довготривалою перспективою.  Зрозуміло,  що виникнення

глобальної американської імперії, на яку сьогодні сподіваються США

в результаті реалізації свого власного проекту, має достатньо неодно-

значне ставлення з боку світової спільноти.  Це,  у свою чергу,  дає

підстави для сучасних антиглобалістичних рухів розробляти відпо-

відні альтернативи суспільного розвитку, які б безпосередньо дозво-

лили окремим суб’єктам світу протиставити себе так званій амери-

канській глобальній імперії. Слід при цьому звернути особливу увагу і на той аспект, що

сьогодні антиглобалісти майже повністю позбавленні можливості

представити однозначне уявлення на зміст розгортання сучасних гло-

балізаційних процесів, оскільки попереднього досвіду існування та-

ких типів розвитку у світі до цього часу не існувало. Проте сучасний

антиглобалізм акумулює свою увагу на пошуку ефективних варіантів

спрямованості глобалізації у позитивне русло, забезпечивши тим са-

мим відповідну “глобальну керованість світу”.

Важливу увагу при визначенні альтернатив розгортання сучас-

них глобалізаційних процесів слід приділити аналізу негативних,

тіньових сторін глобалізації,  оскільки саме вони дають основу для

виникнення антиглобалістичних рухів та пошуку ними альтернатив

розвитку,  обминаючи глобальність світу.  При цьому кожна з країн

намагається виробити свою формулу успіху держави в умовах глоба-

лізаційного розвитку шляхом використання інших національних

суб’єктів для реалізації власного національного інтересу. Так, зокре-56 57

ма, уряд Великобританії, будучи лідером у розгортанні моделі лібе-

ральної глобалізації, ставить за мету “знищити світову бідність, зму-

сити працювати глобалізацію на користь бідних” [430, с. 111]. У цьо-

му плані на користь виникнення антиглобалізму свідчить і Біла кни-

га з міжнародного розвитку, де безпосередньо наведено низку проб-

лем,  які характеризують сучасний розвиток світу і які обумовлені

появою процесів глобалізації. До таких проблем відносять: виживання

людства, неналежний рівень харчування, відсутність чистої води, ме-

дичне обслуговування та доступ до освіти. На думку англійських уче-

них,  “п’ята частина людства живе в умовах абсолютної бідності, їх

витрати за один день складають менше 1 долара... третина дітей на

планеті недоїдає, половина населення планети позбавлена доступу

до ліків, які належать до категорії першої необхідності, 130 млн дітей

не мають можливості відвідувати школу” [430, с. 158]. Таким чином,

на думку Ю.Батлея, саме глобалізація привела до того, що у країнах

третього світу доросла частина населення виявилась “викинутою” із

виробничої сфери, в той час, коли більшість виробничих функцій була

перекладена саме на дітей. 246 млн дітей змушені заробляти собі та

своїм близьким на життя, з них 73 млн - діти молодше 10 років” [430,

с. 47].  Отже,  наведені положення підтверджують,  що саме сучасні

глобалізаційні процеси привели світ до глибокої стагнації,  а тому

деградація соціально-економічних процесів є лише результатом їх

розгортання, здолати яку не можна,  не вилучивши глобалізацію як

основну її причину.

Глобалізація в контексті антиглобалістичних підходів також

розглядається як основне джерело виникнення майнової нерівності

та нерівності в споживанні. Так, з позицій італійських антиглобалістів

“на початку ХХІ ст. дохід на одну людину у всіх країнах Західного

світу у 5-10 разів перевищує дохід на душу населення у всіх розви-

нених країнах світу. Це свідчить про те, що глобалізація є основним

джерелом виникнення як майнової, так і соціальної нерівності” [457,

с. 74]. На думку відомого сенегальського вченого С.Аміна, в резуль-

таті розгортання глобалізації та її впливу на форми господарювання

світ опиниться у стані  “резервної армії праці”,  тобто у становищі

безробітних маргіналів, які виявляться приреченими на різні форми

соціального варварства [457].

Але слід відзначити, що здебільшого не всі країни світу мають

достатньо однозначне негативне ставлення до глобалізації. На нашу

думку, потреби виникнення антиглобалістичних тенденцій в основ-

ному позбавлені розвинені країни світу, адже саме вони у першу чергу

повернули глобалізацію до себе обличчям і фактично заставили пра-

цювати її на їх користь. Саме тому в основному глобалізація пози-

тивно сприймається економічною та політичною елітою західного

світу т а відповідними транснаціональними структурами, інтереси

яких, безумовно, збігаються з глобалізаційними. Проте країни, які не

належать до західного світу, стикаються з негативними тенденціями

прояву процесів глобалізації. До таких тенденцій передусім слід відне-

сти: відставання від прозахідного рівня суспільно-економічного та

політичного розвитку, дисбаланс у формах господарювання, які поз-

бавляють народи можливості виробити інтегровані форми спільного

господарювання та налагодження відповідних соціально-економіч-

них відносин. До негативних тенденцій розгортання глобалізаційних

процесів слід також віднести “відплив інтелекту”, адже глобалізація

у першу чергу приводить до перерозподілу інтелектуального ресур-

су, коли розвинені країни світу з метою власного розвитку викорис-

товують інтелектуальний ресурс інших країн. Тому у такому контексті

розуміння наслідків глобалізаційного розвитку кожна країна, особли-

во незахідного світу, має виробити ефективні механізми захисту власно-

го інтелектуального ресурсу, особливо це стосується прийняття відпо-

відного нормативно-правового забезпечення, яке б регулювало стан-

дарти функціонування інтелектуальної еліти в умовах глобалізації.

Глобалізація як форма налагодження економічних зв’язків

приводить до руйнації традиційних галузей економіки, а це, у свою

чергу, змінює традиційний стиль життя, породжуючи безробіття, мар-

гіналізацію та деморалізацію населення.  Це,  у свою чергу,  приво-

дить до втрати національної самобутності, до насильницького нав’я-

зування стандартів прозахідних та проамериканських цінностей, що

тим самим породжує нову форму глобального колективізму з його

“бездуховною секуляризацією замість релігійної віри”, яка законо-

мірно є необхідною умовою національного розвитку держави.

Таким чином,  сучасному світові нав’язується єдина модель

культури, в межах якої домінують стандарти та цінності суспільного

розвитку. Окремі країни світу, які стоять на позиціях глобалізму, в

першу чергу ставлять питання необхідності реструктуризації сучас-

ного світу на основі реалізації відповідних ліберально-демократич-

них цінностей. Проте ними жодною мірою не зачіпається питання,

наскільки необхідними є ці цінності для розвитку інших країн світу,

адже етнокультурна та цивілізаційна багатоманітність світу тут аб-

солютно знімається, а тому і питання про духовний розвиток перехо-

дить у декларативну площину. Більше того, з позицій відомого росій-

ського дослідника С.Г.Кара-Мурзи, “глобалізація являє собою світо-

ву контркультурну революцію”, яка переважною мірою має штучний

характер, адже її доктрина “розроблялась в тих самих організаціях і

за допомогою тих самих методологічних засобів, що і розробка стра-58 59

тегічного плану великої кампанії холодної війни проти СРСР” [143].

Саме тому, на думку вченого, для глобалізації не існує окремої краї-

ни,  чи окремої культури... вона приводить до підриву правових та

моральних норм,  на яких базувався попередній світоустрій,  а тим

самим, породжуючи демонтаж культури та моралі, створює загально-

людську культурну катастрофу [143].

Отже,  це все свідчить про те, що основною ідеологією сус-

пільного розвитку в умовах глобалізації є ідеологія споживацтва. Така

ідеологія, у свою чергу, приводить до виникнення нової форми сус-

пільної організації, такої як споживче суспільство, яке, у свою чергу,

утворюється з ізольованих егоїстичних індивідуумів, які ведуть між

собою безпринципну конкурентну боротьбу. В результаті цього людст-

во перетворюється на одноманітну сукупність споживачів, які харак-

теризуються однаковими смаками, стилем життя, рівнем соціальної

самоорганізації. Таким чином, глобалізація намагається уніфікувати

собою сучасний світ, перетворивши його на одну гомогенну модель

соціальної самоорганізації та підвівши її під один єдиний стандарт

такої самоорганізації.

На думку У.Cтікенса, одним із негативних проявів глобалізації

в її сучасному варіанті є формування мережі глобальної наркоманії.

Саме  “виробництво наркотичної сировини відбувається у найбільш

бідних т а знедолених країнах - Колумбії,  Бірмі,  Таджикистані та

Афганістані. Це зумовлено тим, що селяни, традиційний спосіб існу-

вання яких в умовах глобалізації виявився зруйнованим і вони під

тиском капіталістичної глобалізації змушені вирощувати наркотич-

ну сировину” [442, с. 25]. Це все свідчить про те, що причини виник-

нення наркоманії та наркомафії кореняться саме в розгортанні сучас-

них глобалізаційних процесів. Тому окремі рухи у боротьбі з нарко-

манією цілком можуть бути віднесені до антиглобалістських.

Однією із негативних форм розгортання сучасних глобаліза-

ційних процесів є виникнення співдружності західних держав, що

відбувається під гаслом розширення демократії та свободи людини.

Саме таким чином у світі з’явилась так звана “п’ята колона”, яка мала

поширювати глобальні тенденції розвитку на інші країни світу. До

складу  “п’ятої колон и”  входили різн і професійні об’єдн анн я,

діяльність яких суперечила національним інтересам їх країн.  Це

свідчило про те, що вони слугували в першу чергу так званим гло-

бальним тенденціям суспільного розвитку. Фактично “п’ята колона”

як новий глобалізаційний рух діяла у форматі нав’язування лише

проамериканських та прозахідних стандартів розвитку, лобіюючи тим

самим інтереси, які були абсолютно чужими для інших країн світу,

суперечили нормам,  цінностям,  традиціям та культурам тих країн

світу, які намагаються і сьогодні зберегти власну ідентичність. Фак-

тично це свідчить про пряму агресію глобалізаційних рухів на роз-

виток інших країн світу, яка досить часто має приховані форми і ха-

рактер  “ідеологічної експансії та духовної колонізації, а тому спря-

мовані на розкол та захоплення незахідних країн світу із середини”

[442,  с. 339]. Таким чином,  це свідчить про те, що реально  “п’ята

колона” - різновид антиглобалістичного руху, оскільки вона за органі-

заційною структурою та характером діяльності є транснаціональним

утворенням. “П’ята колона” “сьогодні проникає у структури влади, в

різні громадські організації, створюючи свої партії, ставлячи під конт-

роль засоби масової інформації, готуючи тим самим основу для підпо-

рядкування інтересів та влади інших країн світу інтересам західних

монополій та західних урядів” [448, с. 112].

Наявність такої транснаціональної структури т а її активна

діяльність у сучасному світі  (шляхом глобальної дезінформації та

“промивання мізків”) в ім’я реалізації інтересів США та їх союзників

фактично дозволило розв’язати четверту світову війну проти всього

людства. Метою такої війни, на думку Ю.Батікарі, є намагання аб-

солютно підпорядкувати весь світ диктату Заходу на чолі із США

[429, с. 114]. У результаті цього розпочалась глобальна експансія за-

хідних держав, яка відкрила новий шлях для реалізації амбіцій гло-

бального розвитку США та Заходу в цілому.

Отже, дослідивши окремі тенденції впливу сучасних глобалі-

заційних процесів та з’ясувавши їх незворотність, ми з необхідністю

прийшли до висновку,  що глобалізація має і свою власну проти-

лежність - тенденцію до дезінтеграції, яка і виступає предметом обго-

ворення та детального вивчення в межах антиглобалізму.

Атиглобалізм як новий протестний рух відображає своє став-

лення до викликів, ризиків та небезпек розгортання сучасних глобалі-

заційних процесів. Саме тому сьогодні антиглобалізм має глобаль-

ний характер. На думку Ю.Батлея, антиглобалізм як протестний на-

прям у своїй спрямованості має два розгалуження: 1) західний анти-

глобалізм, який переважною мірою розгортається в США та в Західній

Європі та 2) східний антиглобалізм, що безпосередньо поширюється

на країни Близького та Далекого Сходу, Азії, Африки, Латинської Аме-

рики [430]. Проте, аналізуючи різні розгалуження антиглобалізму, слід

завжди виходити з того, що хоч би в межах яких країн світу він роз-

гортався, якої б модифікації зазнавав, він всеодно має чітко вираже-

ну форму глобального розвитку - антиамериканську.

У багатьох країнах світу антиглобалізм як явище та ідеологія

сучасного суспільного розвитку набуває різних форм реакції на гло-

балізацію, що перешкоджає їх самобутності та можливості нерегла-60 61

ментовано розвиватись. Відповідно до цього протести проти глобалі-

зації та її наслідків набувають різних форм реакції: від тероризму,

екстремізму до радикального фундаменталізму. На думку О.Вебера,

“нинішній етап антиглобалізму може стати початковим етапом ши-

рокомасштабних масових дій, сховатись за якими  “глобалізаторам”

жодною мірою не вдасться”. Важливу увагу при цьому дослідник при-

діляє потенційним об’єктам антиглобалістських дій (штаб-квартири

ТНК,  офіси МВФ, що мають свою мережу в усьому світі), саме їх

діяльність і має стати “початком великої смути ХХІ ст.” [48, с. 43].

Закономірно, що різні форми реакції на сучасні глобалізаційні

процеси породжені їх негативними наслідками. Адже силове підпо-

рядкування світу інтересам окремих транснаціональних структур є

першопричиною виникнення радикально-протестних форм глобалі-

зації. Проте в умовах глобалізації різні країни світу мають різні ре-

сурси протистояння глобалізаційним процесам, а тому і форми про-

тестної реакції. Країни із нерозвиненою демократією є джерелом

виникнення загроз для національної безпеки, а тому і більш чутливі

до різних форм глобалізаційних викликів. Реальну загрозу для країн

з низьким рівнем розвитку являють високорозвинені технологічно

країни, які мають високий рівень демократії, а головною стратегією

їх розвитку стає підпорядкування собі незахідні та  “нерозвинені у

демократичному плані” держави, нав’язати їм свою волю та примуси-

ти їх жити за власними правилами. Загалом наведені нами аргумен-

ти на користь антиглобалізму свідчать про достатньо неоднозначне

ставлення з боку світової спільноти до процесу глобалізації та особ-

ливо до її наслідків,  а це,  у свою чергу,  підтверджує появу нового

рівня соціальної організації держав, який дає змогу державам вписа-

тися в модель дезінтеграційного розвитку, та навіть стати активним

суб’єктом глобальної дезінтеграції шляхом збереження власної на-

ціональної системи цінностей.

Таким чином,  зроблений нами аналіз сутності глобалізації в

контексті сучасних дослідницьких підходів дав змогу конкретизува-

ти його зміст з позицій антиглобалізму, розкрити логіку виникнення

антиглобалізму та його ідеологічні засади,  чітко ідентифікувавши

специфіку виникнення сучасних антиглобалізаційних тенденцій

(відставання від прозахідного рівня суспільно-економічного та по-

літичного розвитку, дисбаланс у формах господарювання, відсутність

інтегрованих форм спільного господарювання та налагодження відпо-

відних соціально-економічних відносин між державами,  “відплив

інтелекту” з його відповідним перерозподілом інтелектуального ре-

сурсу) та ймовірні ризики, які матимуть місце в окремих суспільних

системах, якщо ними основний пріоритет буде надано саме глобаль-

ному розвитку. Здійснений нами аналіз також дав змогу довести, що

більшість проблем суспільного розвитку зумовлені виникненням про-

цесів глобалізації,  а тому з необхідністю вимагають застосування

різних антиглобалістичних механізмів протистояння їм.